Основні напрямки аналізу потенційного банкрутства

Антикризове управління бізнесом вимагає систематичної регулярної оцінки кризових факторів фінансової діяльності та прогнозування можливого настання банкрутства ще до появи явних ознак. Така оцінка здійснюється на основі фінансового аналізу і має діагностичний характер. Вона проводиться з метою прийняття оперативних заходів по його нейтралізації.

Основними етапами такої оцінки є:

І. Визначення об'єктів спостереження, які реалізують загрозу банкрутства.

Як показує зарубіжний і вітчизняний досвід, в сучасних економічних умовах, практично всі аспекти господарської діяльності можуть створювати загрозу банкрутства підприємства. Тому система спостереження повинна будуватися шляхом виділення найбільш суттєвих факторів. До них, як правило, відносять:

- чистий грошовий потік;

- структура капіталу;

- склад боргових зобов'язань і боргових прав;

- склад активів;

- склад поточних витрат підприємства;

- рівень ефективності використання капіталу;

- рівень ризику.

ІІ. Формування системи індикаторів оцінки загрози банкрутства та їх диференціація за рівнем небезпеки для фінансового розвитку підприємства

Всі показники-індикатори поділяються на абсолютні (виражені абсолютною сумою) та відносні (виражені відносними величинами)

Основу такої оцінки складає порівняння фактичних показників-індикаторів з плановими (нормативними) їх значеннями і виявлення розмірів негативних відхилень в динаміці.Ріст розміру негативних відхилень в динаміці, досягнення ними критичних значень характеризує наростання кризових явищ фінансової діяльності, які створюють загрозу банкрутства.

Прогнозування потенційного банкрутства можливе також на основі факторних моделей Альтмана, Таффлера і інших західних економістів, а також аналітичних моделей, напрацьованих вітчизняною господарською практикою.

Коефіцієнт ймовірності банкрутства (індекс Альтмана) являє собою функцію від деяких показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за минулі 3 роки.

Z=l,2 + 1,4 + 3,3 + 0,6 + 1,0 [11.1]

Z – інтегральний показник рівня загрози банкрутства;

– відношення власного оборотного капіталу до середньорічної вартості активів підприємства;

– відношення нерозподіленого прибутку до середньорічної вартості активів підприємства;

– відношення прибутку до середньорічної вартості активів підприємства;

– відношення ринкової вартості акцій до позиченого капіталу;

– відношення виручки від реалізації до середньорічної вартості активів підприємства

Z – до 1,8 дуже висока ймовірність банкрутства

1,81-2,7 – висока

2,71-2,99 – можлива

3,0 і вище – дуже мала.

Застосування індексу Альтмана доцільне для оцінки ймовірності банкрутства великих акціонерних компаній, які торгують своїми акціями на фондових біржах.

В 1997 році західний економіст Таффлер запропонував наступну модель:

Z=0,5 3 + 0,13 +0,18 +0,16 [11.2]

– коефіцієнт співвідношення прибутку від реалізації і короткотермінових зобов'язань;

– коефіцієнт співвідношення оборотних активів і суми зобов'язань

– коефіцієнт співвідношення короткотермінових зобов'язань і суми активів

– коефіцієнт співвідношення виручки і суми активів

більше 0,3 – загроза банкрутства відсутня

менше 0,2 – банкрутство більш ніж вірогідно

Фонд державного майна України для оцінки вірогідності банкрутства акціонерних товариств з часткою державного майна пропонує застосовувати подібний показник - коефіцієнт вірогідності банкрутства:

Z= 1,2 *Коб + 1,4 * Кран +З,З * Кра +0,6 * Кп +1,0 * Кф, [11.3]

де: Коб – частина оборотних активів в активах ПАТ-(рядок 260. графа 4Ф.1: (рядок 280. графа З Ф.1 + рядок 280. графа 4 Ф.1)

Кран – рентабельність активів, обчислена за нерозподіленим прибутком: (рядок 350. графа 4 Ф.1): (рядок 280, графа З Ф. 1 + рядок 280, графа 4 Ф.1):2);

Кра – коефіцієнт рентабельності активів (чистий прибуток: вартість активів);

Кп – відношення ринкової вартості акціонерного капіталу до короткотермінових зобов'язань: (ціна продажу 1 акції х кіль­кість акцій у статутному капіталі (рядок 310, Ф. 2): рядок 620, графа 4. Ф.1);

Кф – коефіцієнт фондовіддачі: (рядок 035, графа З Ф.2): (рядок 280, графа З Ф.1 + рядок 280, графа 4 Ф.1): 2).

Аудиторська палата України для оцінки ризику банкрутства для акціонерних товариств, які не торгують своїми акціями на фондових біржах пропонує застосовувати наступну модель:

R = 8,38х + + 0,054 + 0,63 [11.4]

– частка від ділення оборотного капіталу і середньорічної вартості активів;

– частка від ділення нерозподіленого прибутку і власного капіталу;

– частка від ділення виручки від реалізації і середньорічної вартості активів;

– частка від ділення нерозподіленого прибутку і загальних витрати підприємства (операційних, інвестиційних і фінансових).

R = Ф.1 ряд. 260: Ф.1 ряд. 640 х 8,38 +Ф.1 ряд. 350:Ф.1 ряд. 380 +Ф.2 ряд.(10-15): Ф.1 ряд. 640 х 0,054 +Ф.1 ряд. 350:Ф.2 ряд. (040+090+070+080+ 140+ 160)х 0,63

Ймовірність банкрутства відповідно до величини показника R:

Величина R	Ймовірність банкрутства, %
Менше 0	Максимальна (90-100)
0-0,18	Висока (60-80)
0,18-0,32	Середня (35-50)
0,32-0,42	Низька (15-20)
Більше 0,42	Мінімальна (до 10)

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у працюючих суб'єктів підприємницької діяльності і вжиття попереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутства у відповідності з “Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства”, затверджених наказом Міністерства економіки України від 1 січня 2001 № 10 (далі – Методичні рекомендації) повинен проводитися фінансовий моніторинг за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховують, як відношення суми чистого прибутку підприємства і нарахованої амортизації до суми довгострокових і поточних зобов'язань за формулою:

[11.5]

де К_б – коефіцієнт Бівера;

, – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260 форми № 2 “Звіт про фінансові результати" відповідно;

, – довгострокові і поточні зобов'язання (підсумки розділів Ш і ІV пасиву балансу, наведені у рядках 460 і 620 форми №1 “Баланс ".

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5-2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частки прибутку, яка направляється на розвиток виробництва. Така тенденція в кінцевому випадку призводить до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом стає меншим від 0,1.

ІII.Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства

При оцінці кризового стану підприємства пропонують використовувати три принципові характеристики:

1. Поточна неплатоспроможність;

2. Критична неплатоспроможність;