Участь кредиторів і персоналу у фінансовому оздоровленні боржника.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійсню­ватися:

а) пролонгацією та реструктуризацією наявної заборгованості;

б) повною або частковою відмовою від своїх вимог;

в) наданням додаткових кредитних ресурсів;

г) наданням кредитного забезпечення (поручительства, гарантії);

д) трансформацією боргу у власність.

Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоров­ленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збере­ження підприємства-боржника вони отримають повніше задоволен­ня своїх вимог, ніж за його ліквідації. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках да­ного підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або з надією отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для свого виробництва) тощо.

У даному контексті в науковій літературі з питань санації об­ґрунтовується така форма реструктуризації пасивів підприємства, як «конверсія боргу у власність». Суть її полягає в тім, що підприємства-боржники стимулюють великих кредиторів, зокрема обслугову­ючий банк, придбати корпоративні права в обмін на боргові вимоги. У результаті даної операції боржник досягає подвійної мети:

1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;

2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення влас­них та позикових коштів змінюється в позитивному для підприємст­ва напрямку.

Конверсія боргу у власність може здійснюватися через емісію нових корпоративних прав, в результаті викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою дальшого обміну на боргові вимоги або з допо­могою емісії (обміну) конверсійних облігацій.

Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, вели­кими кредиторами, які переконалися в санаційній спроможності борж­ника й очікують отримання прибутків у майбутньому. Цю операцію можна розглядати як внесок кредитора в статутний фонд боржника.

Однією із форм участі кредиторів у санації боржника є про­лонгація чи списання заборгованості. Списання заборгованості — це відмова кредитора від своїх вимог. Вона прирівнюється до безпо­воротної фінансової допомоги боржнику.

Проте в Україні законодавство не дозволяє кредиторам списува­ти борги своїх боржників. Нестягнення цих сум призводить, як пра­вило, до збільшення різного роду об'єктів оподаткування. Так, згідно зі статтею 12 Закону України «Про податок на прибуток підпри­ємств» платники податків мають право зменшувати суму оподатко­вуваного доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів у разі, коли покупець таких товарів затримує без погодження з пла­тником податку оплату їхньої вартості. Проте це зменшення здійс­нюється тільки тоді, коли кредитор звернувся із заявою до арбітра­жного суду про стягнення заборгованості з боржника або про визнання його банкрутом, а також коли на подання кредитора нота­ріус учинив виконавчий запис про стягнення боргу з дебітора чи стягнення заставленого майна.

Інакше кажучи, кредитори, у разі виникнення простроченої за­боргованості мусять негайно звертатися з позовом до арбітражного суду, і тільки тоді вони можуть зменшити об'єкт оподаткування на суму заборгованості. В іншому разі кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який за­лишається в його розпорядженні після оподаткування. А проте, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволя­ючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми про­строченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), законодавчі органи могли б активізувати їхню участь у фі­нансовому оздоровленні боржника. Отже, податкову політику дер­жави треба скоординувати з політикою у сфері банкрутства та сана­ції підприємств.

Надаючи фінансову підтримку способом відмови від своїх ви­мог, кредитори повинні враховувати ту обставину, що відмова від претензій за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що за банкрутства боржника кредитор, який відмовився від претензій, не буде членом сформова­ного згідно із законодавством комітету кредиторів. Погашення бор­гів цьому кредиторові буде здійснюватися за рахунок активів, які залишаться після задоволення вимог усіх інших кредиторів та чле­нів трудового колективу. Крім того, сума заборгованості, яка зали­шилася непогашеною після закінчення строку позовної давності, розглядатиметься як безповоротна фінансова допомога, яка здійс­нюється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні під­приємства.

Одним із методів санації з допомогою кредиторів є погашення бор­гу та мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснює­ться, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство. Оскільки надання такого кредиту пов'язане з високим рівнем ризику, ставка відсотка на нього досягає максимального рівня. При цьому якщо банк надає кредит підприємству, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту укладення кредитної угоди, а інформацію про порушення такої справи було оприлюднено (за винятком випадків на­дання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під за­ставу його корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредит погашається за рахунок власних коштів кредитора.

У деяких випадках, з метою акумуляції кредитних ресурсів, як в на­ціональній так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування сана­ційних програм зі значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об'єднуватися в консо­рціуми {санаційні консорціуми).

Банківські консорціуми — це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій для проведення різного роду банків­ський операцій (або для кредитування однієї, але великої та ризикова­ної угоди) і засновуються банками на паритетних засадах. Банківські консорціуми для надання санаційних кредитів можуть створюватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ри­зику, підтримання ліквідності балансів окремих банків.

Консорціумні кредити базуються на тих самих принципах, що й ін­ші види банківських кредитів, змінюється лише механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура надання кредитів.

Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для прове­дення операцій на валютних ринках, або для крупномасштабних та ри-зикових лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталів.

Кількість учасників консорціуму не обмежується. Координує дії учасників консорціуму головний банк, який репрезентує інтереси кон­сорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасни­ків консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати. Як правило, банком-координатором стає банк, що обслуговує клієнта, котрому необхідні кошти для реалізації проекту санації. Кожен член консорціуму самостійно оцінює ефектив­ність проекту і визначає умови своєї участі в ньому або пропонує влас­ний варіант проведення тієї чи іншої операції, для якої створюється консорціум.

Правові взаємовідносини членів консорціуму ґрунтуються на зо­бов'язаннях, що випливають з укладеного консорціумного договору. У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються йо­го учасники, консорціумна участь кожного банку (квоти, співвідно­шення власності), мета, представництво та керівництво консорціуму, обов'язки, права та відповідальність учасників, форми майнової та ін­шої відповідальності, фінансові умови консорціумної угоди, зобов'я­зання членів консорціуму щодо головного банку (сума внесків або від­сотків та комісійних за організацію консорціуму). У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька позичаль­ників, причетних до заходу, що кредитується.

Банк (чи група банків) здійснює контроль за виконанням по­зичальником умов кредитного договору, цільовим використан­ням кредиту, виконанням плану фінансового оздоровлення. При цьому банк протягом усього періоду санації та терміну дії креди­тного договору підтримує ділові контакти з позичальником: пе­ревіряє стан збереження майна, виявляє фактори, що можуть по­зитивно чи негативно вплинути на хід фінансового оздоровлення боржника. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням: недотримання плану санації, виникнен­ня нових обставин, що перешкоджають успішній реалізації за­планованих заходів, банк має право достроково розірвати креди­тний договір. Це є підставою для стягнення всіх засобів у межах зобов'язань позичальника за кредитною угодою в установленому чинним законодавством порядку.

Як уже зазначалося, кредитування санаційних проектів пов'язане зі значними ризиками. Найбільш надійним засобом зменшення ризиків кредиторів, поряд із консорціумним кредитуванням, є призначення кре­диторами на період санації на керівні посади підприємства-боржника своїх довірених осіб або встановлення цілковитого контролю над під­приємством.

Розглянуті заходи щодо участі кредиторів у санації підприємства-боржника можуть здійснюватися в досудовому порядку, тобто до поча­тку провадження справи про банкрутство неспроможного підприємст­ва. У ході провадження справи, на будь-якому її етапі між боржником і кредиторами може бути укладена мирова угода, в рамках якої кредито­ри також можуть брати участь у санації боржника.