Типи фінансових посередників та їх функції.

Особливості діяльності фінансових посередників обумовлюють їх поділ на окремі типи.

У світовій практиці не існує єдиного підходу до класифікацій фінансових посередників. Це пояснюється відсутністю єдиної моделі організації в країні фінансового посередництва.

У сучасних умовах найбільшого поширення набули такі моделі структурної організації фінансового аспекту країни:

· ринково орієнтована модель;

· банківсько орієнтована модель (в Україні);

· змішана модель.

Кожна з моделей характеризується визначеним колом професійних учасників фінансового сектора, спеціалізацією фінансових установ на проведенні фінансових операцій, особливостями законодавчого регулювання діяльності фінансових посередників,тощо. Обрана країною модель організації фінансового посередництва впливає на ступінь розвитку банківської системи,небанківських фінансових установ, фінансового ринку, визначає обсяги операцій з фінансовими активами, обумовлює особливості фінансування економічного розвитку країни.

Ринкова орієнтовна модель організацій фінансового посередництва склалася в США, Канаді, Австралії, Мексиці, Туреччині, Малайзії, Сингапурі. Вона характеризується наявністю певної рівноваги в розвитку банківських і небанківських фінансових установ, спеціалізацією банків на проведенні традиційних банківських операцій та розвиненим небанківським фінансовим сектором, що займається реалізацією інвестиційних, страхових та інших фінансових послуг.

Організація фінансового посередництва за банківсько орієнтованою моделлю є характерною для Німеччини, Австрії, Франції, Бельгії, Італії, Португалії, Фінляндії та інших країн. За такої моделі провідна роль в реалізації фінансового посередництва належить банкам. Банки мають право займатися не лише традиційними банківськими операціями, а й іпотечними, інвестиційними, деякими страховими операціями.

Процеси інтернаціоналізації та глобалізації фінансового ринку сприяють зближенню та взаємопроникненню моделей організації з фінансового посередництва, що призводить до розширення кола функцій фінансових посередників та збільшення переліку фінансових операцій, що можуть проводитись ним. Такі процеси обумовили появу змішаної моделі організації фінансового посередництва. Ознаки змішаної моделі знаходять свій прояв у таких країнах, як: Ірландія, Голандія, Японія, Швейцарія, Данія, Швеція, Нова Зеландія.

Відповідно до ринково орієнтованої моделі фінансових посередників можна поділити на такі типи:

· депозитні інститути;

· ощадні установи контрактного типу;

· інвестиційні посередники.

До депозитних інститутів у країнах, де функціонує ринково орієнтована модель фінансового посередництва, належать:

o комерційні банки,

o позико-ощадні асоціації,

o трастові компанії,

o взаємоощадні банки,

o кредитні спілки.

Основною функцією депозитних інститутів є залучення коштів населення і підприємств у вигляді депозитів і надання позик населенню та суб’єктам господарювання.

Ощадні установи контрактного типу залучають довготермінові заощадження населення на контрактній основі. До ощадних установ контрактного типу належать страхові компанії, що надають послуги зі страхування життя та забезпечують інші види страхового захисту, й недержавні пенсійні фонди, які займаються додатковим пенсійним забезпеченням громадян.

На розвинутих ринках страхові компанії і пенсійні фонди входять до числа провідних фінансових посередників. За рахунок акумуляції періодичних внесків своїх клієнтів ці установи нагромаджують капітал, який з метою зберігання та примноження спрямовується на придбання фінансових активів. Після закінчення терміну нагромадження коштів застраховані особи та учасники недержавних пенсійних фондів одержують одноразові або періодичні виплати, що передбачені контрактами.

Інвестиційні посередники спеціалізуються на проведенні інвестиційних операцій з фінансовими активами, нерухомістю, тощо. Головне призначення цих установ полягає в допомозі учасникам фінансового ринку – власникам заощаджень у збільшенні інвестицій. Такі фінансові установи є організаційними посередниками між власниками та позичальниками капіталу й оптимізують процес його переливу шляхом забезпечення вкладень у фінансові активи. У той же час інвестиційні посередники можуть виступати ініціаторами акумуляції капіталу, наявного на ринку, випускаючи для цього власні ЦП.

Інвестиційними посередниками за ринково орієнтованою моделлю фінансового посередництва є:

o інвестиційні та іпотечні банки,

o інвестиційні фонди,

o інвестиційні та фінансові компанії.

Українське законодавство поділяє фінансових посередників на два типи: банківські установи та небанківські фінансові установи. До банківських установ належать банки, небанківськими фінансовими установами є: кредитні спілки, ломбарди, довірчі товариства, страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування (ІСІ), недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, торговці ЦП, компанії з управління активами.

В Україні, як і в країнах, де реалізована банківсько-орієнтована модель, банкам належить ключова роль в забезпеченні фінансового посередництва. Однак законодавством передбачається можливість проведення небанківськими фінансовими установами окремих банківських операцій за умови одержання ліцензії НБУ. Як і в більшості країн, що стали на шлях ринкових перетворень, небанківське фінансове посередництво в Україні знаходиться на стадії становлення та початкового розвитку. Активи небанківських фінансових установ є невеликими і займають значну частку у валовому внутрішньому продукті (ВВП) країни, роль цих установ у фінансуванні економіки та перерозподілі капіталу залишається другорядною. Проте останніми роками спостерігаються швидкі темпи розвитку діяльності окремих видів небанківських фінансових установ і нарощування ними обсягів активних операцій.

Відмінності в розглянутих системах класифікації фінанових посередників пов’язані з неоднаковим трактуванням функцій банків на ринку. Згідно банківсько орієнтованої моделі фінансового посередництва функції банків є широкими, що обумовлює можливість проведення такими установами як універсальних, так і спеціалізованих операцій. В країнах, де впроваджена така модель, основна роль в організації фінансового посередництва належить банкам. За ринково орієнтованою моделлю банками вважаються лише ті фінансові установи, що здійснюють традиційні банківські операції, а такі спеціалізовані банки, як інвестиційні та іпотечні не належать до банківських установ, а є інвестиційними посередниками. Ринково орієнтована модель характеризується наявністю рівноваги що до розвитку в країні банківського і небанківського фінансового посередництва.

Значення діяльності фінансових посередників проявляється в їх функціях.

Основними функціями фінансових посередників є такі: (ЗНАЧЕННЯ)

· акумуляція коштів населення та нагромаджень суб’єктів господарювання. Фінансові посередники шляхом проведення депозитних операцій, випуску своїх фінансових активів та розміщення на ринку фінансових активів позичальників забезпечують «збирання» вільних грошових ресурсів з метою їх подальшого спрямування на розвиток економіки. Ступінь реалізації цієї функції залежить від наявності на ринку привабливих фінансових інструментів та довіри до них з боку заощаджувачів.

· забезпечення ефективного перерозподілу капіталу між підприємствами, галузями та сферами економіки, регіонами країни та світу. Найголовнішим завданням фінансових посередників є спрямування рухів вільного капіталу до найефективніших споживачів. Ефективний перерозподіл капіталу в умовах ринку досягається шляхом врівноваження попиту і пропозиції на вільні фінансові ресурси та визначення їх реальної ціни. У таких умовах економічні суб’єкти, що працюють ефективно здатні задовольнити свої потреби в додатковому капіталі за ринковою ціною, а економічні суб’єкти, що працюють зі збитками, такої можливості не мають.

· забезпечення ефективних інвестицій учасниками ринку. Вільний капітал за участю фінансових посередників реалізує свою здатність до пошуку таких об’єктів вкладень, що здатні забезпечити більшу суму прибутку на одиницю інвестицій за визначеного рівня ризику.

· забезпечення альтернативних банківському кредиту способів фінансування суб’єктів економічної діяльності та споживчих потреб громадян. Діяльність небанківських фінансових установ сприяє заміні прямого фінансування суб’єктів господарювання непрямим через випуск власних фінансових зобов’язань та розвитку нових видів кредитування, що доповнюють традиційні.

· перерозподіл та зниження фінансових ризиків. Діяльність фінансових посередників забезпечує обмеження в дії фінансових ризиків через застосування механізму хеджування, забезпечення страхового захисту, надання гарантій (порук), дотримання диверсифікації при формуванні портфеля фінансових активів.

· сприяння розвитку фінансового ринку та його інфраструктури. Діяльність фінансових посередників сприяє розвитку ефективних фондового, грошового, валютного ринків та забезпечує формування попиту з боку інвесторів на ліквідні та прибуткові фінансові активи.

Окремим фінансовим посередникам притаманні й інші характерні лише для них функції. Для банків це емісійна функція, для страхових компаній – забезпечення страхового захисту.

Функції фінансових посередників знаходять свій вираз у формах їх діяльності на РФП. Найбільш поширеними серед них є такі:

1. залучення коштів фізичних та юридичних осіб на депозитні рахунки;

2. кредитування населення та суб’єктів господарювання;

3. здійснення фінансових вкладень від імені та за рахунок інвесторів;

4. довірче управління фондами клієнтів;

5. здійснення операцій з інструментами грошового ринку (векселі, чеки, ощадні депозитні сертифікати банків, короткострокові зобов’язання банків) та валютними цінностями;

6. касово-розрахункове обслуговування суб’єктів господарювання та забезпечення переказів грошових коштів;

7. надання гарантій та поручительств;

8. страхування;

9. забезпечення кредитної взаємодопомоги;

10. надання консультаційних та інформаційних послуг.