Методи оцінки фінансових ризиків.

Методи оцінки фінансових ризиків

Методичною основою ризик-менеджменту є сукупність методів якісного і кількісного аналізу фінансових ризиків

 

Якісний аналіз передбачає ідентифікацію ризиків, виявлення джерел і причин їх виникнення, встановлення потенційних зон ризику, виявлення можливих вигод та негативних наслідків від реалізації ризикового рішення.

Внутрішні ризики підприємства залежать від впливу виробничо-комерційних, інвестиційних і фінансових факторів, основні з яких систематизовано

 

 

 

Встановлення потенційних зон фінансових ризиків полягає у порівнянні можливих фінансових втрат із розрахунковою сумою прибутку, доходу, власного капіталу підприємства. Залежно від величини можливих фінансових втрат розрізняють чотири основні зони фінансового ризику:

 

 

безризикова зона: ризик зовсім незначний, фінансових втрат практично немає, гарантується фінансовий результат в обсязі розрахункової суми прибутку;
зона допустимого ризику: ризик середній, можливі фінансові втрати в обсязі розрахункової суми прибутку;
зона критичного ризику: ризик високий, можливі фінансові втрати в обсязі розрахункової суми валового доходу;
зона катастрофічного ризику: ризик дуже високий, можливі фінансові втрати в обсязі суми власного капіталу.
На відміну від якісного аналізу, кількісний аналіз полягає у визначенні конкретного обсягу грошових збитків від окремих видів фінансових ризиків. Для цього можна використовувати економіко-статистичні методи, розрахунково-аналітичні, експертні, аналогові.

Економіко-статистичні методи оцінки ризику передбачають вивчення статистики втрат і прибутків на цьому або аналогічному підприємстві за попередні періоди. На базі масиву зібраного статистичного матеріалу визначають величину і частоту отримання вигоди та виникнення фінансових втрат. При цьому активно використовують такі інструменти статистичного методу як: дисперсія, стандартне (середньоквадратичне) відхилення, коефіцієнт варіації.
Дисперсія — це середньозважена величина з квадрата відхилень дійсних фінансових результатів від середніх і визначається за формулою

де а2 — дисперсія;
xt — значення можливого фінансового результату;
х — середнє значення можливого фінансового результату;
Pt — імовірність виникнення можливого фінансового результату.
Середньоквадратичне (стандартне) відхилення (s) визначається за формулою

Економічний зміст середньоквадратичного відхилення з погляду теорії ризиків полягає в характеристиці максимально можливого коливання досліджуваного параметра від його середнього очікуваного значення.
Чим більша величина дисперсії і середньоквадратичного відхилення, тим ризикованіше управлінське рішення.
Приклад
Враховуючи вплив ринкових факторів, підприємство за існуючої структури капіталу може мати різний очікуваний рівень рентабельності власного капіталу (Рвк):
1-й варіант - Рвк=18% (імовірність - 0,25);
2-й і 3-й варіанти - Рш =15 % (імовірність - 0,5);
4-й варіант - Рвк =9 % (імовірність - 0,25).
Знайти дисперсію і стандартне відхилення фінансового результату.
Очікуваний рівень рентабельності власного капіталу.
180,25 + 150,5 + 90,25 = 14,25 %.
Це і є середнє значення можливого фінансового результату.

Середньоквадратичне відхилення:,/10,19 = 3,19.
Тобто з урахуванням імовірності розвитку всіх варіантів подій рівень рентабельності може відхилитися від 14,25 % на 3,19 пункта.
Коефіцієнт варіації (V) — це відносна величина і розраховується як відношення середньоквадратичного відхилення до середнього фінансового результату (математичного очікування):

Оскільки коефіцієнт варіації є відносною величиною, з його допомогою можна порівнювати рівень коливань окремих параметрів, виражених різними одиницями вимірювання. Коефіцієнт варіації може змінюватися від до 100%. У нашому прикладі він дорівнює 22,4 % (3,19: 14,25).
Чим менше значення коефіцієнта варіації, тим більша стабільність прогнозної ситуації і, відповідно, менший ступінь ризику.
Розрахунково-аналітичні методи застосовуються для оцінки окремих видів ризиків і полягають у виборі ключових показників, від яких залежить ступень ризику, та порівнянні їх фактичних значень з критичними для певного підприємства.
Так, ризик втрати фінансової стійкості може оцінюватися на підставі коефіцієнта автономії, ризик неплатоспроможності — шляхом порівняння фактичних коефіцієнтів ліквідності з їх нормативними значеннями.
У світовій практиці інвестиційного ризик-менеджменту широкого поширення набув такий показник ступеня ризику, як бетта-коефіцієнт р (або коефіцієнт чутливості). Він використовується для оцінки систематичного (недиверсифікованого) ризику, пов'язаного зі зміною ринкових цін і рівня дохідності цінних паперів.

Як правило, у високорозвинених країнах з ринковою економікою існують спеціалізовані компанії, що займаються розрахунками дохідності р-коефіціента акцій провідних компаній, а також середньоринкової дохідності за окремими фінансовими інструментами. Така інформація регулярно друкується у засобах масової інформації і є базою для прийняття інвестиційних рішень в умовах ризику.
Приклад
В інвестиційний портфель підприємства включено акції X, Y, Z.
рх - 1,8; Ьу - 0,2; pz = 0,9.
Як зміниться дохідність цих фінансових інструментів, якщо середній рівень дохідності акцій зросте на 10%?
Визначимо очікувану зміну дохідності в розрізі окремих цінних паперів:
X: 1,8 • 10 = 18 % — дохідність зростатиме більшими темпами, ніж у середньому на ринку (в 1,8 раза);
Y: 0,2 • 10 - 2 % — темпи дохідності в 5 раз менші, ніж в середньому на ринку;
Z: 0,9 • 10 = 9 % — темпи зміни дохідності майже на середньо-ринковому рівні.
р-коефіцієнт має велике практичне значення. Його можна застосовувати, щоб визначити, який рівень очікуваної дохідності окремих інвестиційних об'єктів повністю компенсує ризикованість цих вкладень. Для обґрунтування рівня очікуваної дохідності цінних паперів з урахуванням ризику може використовуватися така формула:

(9.4)
де Dt — очікувана ставка дохідності з урахуванням ризику;
А — рівень доходу за безризиковими інвестиціями (як правило, за стабільного фондового ринку береться ставка доходу за облігаціями державної позики);
R — середній рівень доходу за безризиковими інвестиціями;
Р — бета-коефіцієнт.
Друга частина цієї формули (R - А)р характеризує величину премії за ризик. Чим вищий рівень ризику і більше значення коефіцієнта чутливості р, тим більшим має бути величина премії за ризик для компенсації можливих фінансових втрат. Графічно таку залежність відображено на рис.

У нашому прикладі, якщо рівень дохідності за безризиковими інвестиціями А = 8 %, а середній рівень дохідності на ринку цінних паперів — 14 %, то для компенсації ризику за акцією X потрібно вимагати премію за ризик величиною: (14 - 8)1,8 = 10,8 %.
Експертні методи оцінки ризику базуються на суб'єктивній оцінці розмірів можливих фінансових результатів окремими експертами (консультантами, спеціалістами з окремих питань). Застосовується цей метод у випадку, коли отримати необхідний масив статистичної інформації з якихось причин неможливо або якщо аналогів такого розвитку подій ще не було. Особливістю методу експертних оцінок ризику є відсутність математичного підтвердження оптимальності рішень.
У процесі традиційних експертних процедур вирішується таке коло завдань:
прогнозування можливого розвитку подій;
виявлення причин і джерел ризику, оцінювання імовірності настання ризикової події;
аналіз результатів досліджень інших експертів;
розробка сценаріїв дій з нейтралізації ризику.
Останнім часом у практиці ризик-менеджменту широко застосовуються групові методи експертизи: консиліуми, наради, закриті обговорення, бізнес-тренінги, "мозкові атаки". Дослідження показують, що методи колективної генерації ідей дають на 70 % більше ідей, ніж їх можна отримати від тих самих експертів у процесі індивідуальної експертизи.
Незалежно від форми проведення експертних процедур, всі експертні методи базуються на бальній оцінці окремих факторів ризику і визначенні їх частки. У практиці ризик-менеджменту найчастіше для оцінювання доцільності ризикових вкладень застосовуються методика експертних оцінок Швейцарської банківської корпорації і методика німецької фірми BERI, оціночні критерії якої наведено у табл.

Незважаючи на велику популярність серед експертів, згадані вище методики мають серйозний недолік. Вони мають глобальний характер і не враховують внутрішніх фінансових ризиків. Тому ці типові методики можна використовувати для оцінювання ризику зовнішньоекономічної діяльності, а для оцінювання ступеня ризику за конкретними напрямками діяльності підприємства слід розробляти спеціальні методики експертних оцінок.
Аналогові методи оцінки ризику полягають у використанні даних про розвиток аналогічних напрямків діяльності у минулому. Для цього можуть використовуватися звітні документи підприємства у минулі роки, дані публікацій, страхових компаній тощо. Отримані таким чином результати детально аналізуються з метою виявлення потенційних факторів ризику, базуючись на попередньому досвіді. Але при цьому не можна не враховувати ризик екстраполяції минулих тенденцій на майбутні фінансово-господарські процеси, адже фінансова система будь-якого підприємства є дуже динамічною. Це означає, що користуватися методом аналогій можна із значними застереженнями. Використовувати цей метод доцільно для виявлення ризику інноваційної діяльності, коли немає реальної бази для порівняння і краще знати минулий досвід (у тому числі й інших учасників підприємницької діяльності), ніж взагалі не мати ніякої інформації.