Сутність і призначення фінансового контролю, його види, форми і методи.

Фінансовий контроль - це цілеспрямована діяльність зако­нодавчих і виконавчих органів державної влади і недержав­них організацій на забезпечення законності, фінансової дис­ципліни і раціональності в процесі формування, розподілу, використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою найефективнішого соціально-економічного розвитку всіх суб'єктів фінансових відносин.

Разом з цим фінансовий контроль сприяє збільшенню і на­громадженню коштів, зростанню рентабельності виробницт­ва, ефективному використанню матеріальних і фінансових ресурсів.

Важливими напрямами фінансового контролю є своєчас­не і повне виконання фінансових зобов'язань юридичними і фізичними особами перед бюджетом, дотримання податково­го законодавства.

Фінансовий контроль можна умовно класифікувати за певними критеріями:

• За часом проведення контролю:

попередній;

поточний:

наступний.

• За суб'єктами контролю:

загальнодержавний фінансовий контроль;

відомчій фінансовий контроль;

громадський фінансовий контроль;

аудит.

• За формою проведення:

обов'язковий або зовнішній;

внутрішній або ініціативний.

• За сферою фінансової діяльності:

бюджетний;

податковий;

валютний;

кредитний;

страховий;

інвестиційний;

- контроль за грошовою масою.
• За методами прове­дення:

перевірки;

обстеження;

нагляд;

аналіз фінансової діяльності;

спостереження або моніторинг;

ревізії.

Попередній фінансовий контроль здійснюється на етапі розгляду і прийняття рішень з фінансових та інших питань.

Поточний - це контроль за безпосередньо оперативною фінансовою діяльністю.

Наступний фінансовий контроль - це контроль за фінан­совими результатами.

Загальнодержавний контроль має надзвичайно велике значення, від організації його дієвості багато в чому залежать шляхи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів. Проводять загальнодержавний контроль Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Дер­жавна податкова адміністрація та Державна Контрольно-ревізійна служба, місцеві державні адміністрації, Державний митний комітет.

Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і про­водиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств.

Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації).

Аудит - це незалежний фінансовий контроль, заснований комерційних засадах. Аудиторська перевірка проводиться з використанням аудиторських стандартів, розроблених етикою в країнах з розвинутою економікою. Аудиторські стандарти - це основні принципи виконання аудиторських процедур. Вони мають виконуватися незалежно від умов, у яких проводиться аудит. До аудиторських стандартів вклю­чають пояснення і норми аудиту, що є керівними для вико­нання аудиторських процедур, застосування їх до окремих об'єктів перевірки, підготовки аудиторських звітів. Норми для аудиторів не є директивними, але в практиці аудиту їх здебі­льшого дотримуються.

Моніторинг – це нова і найменш регламентована форма бюджетного контролю, яка полягає в безперервному відстеженні операцій на рахунках бюджетної установи, її діяльності та показників фінансової звітності з метою виявлення ознак, які можуть свідчити про допущення фінансових порушень. Це постійний процес, що здійснюється протягом певного проміжку часу. Після його завершення не складається акт, довідка чи інший документ. Увага керівника моніторингу звертається на виявлені ознаки можливих порушень, що дозволяє попередити незаконні і неефективні втрати, в тому числі бюджетних коштів, та не допустити порушення бюджетного законодавства.

Обов'язковий фінансовий контроль здійснюється на осно­ві вимог нормативних актів.

Ініціативний фінансовий контроль здійснюється за особи­стим бажанням господарюючих органів.

Основними методами фінансового контролю є ревізії та перевірки. Перевірки - це обстеження і вивчення окремих ді­лянок фінансово-господарської діяльності підприємств, уста­нов, організацій чи їх підрозділів. Результати перевірки офор­млюються доповідною запискою.

Головні види порушень, що існують в установах та органі­заціях у межах комплексних перевірок бюджетів, характерні для всіх бюджетних установ. Існують такі види порушень: пе­ревищення кошторисних призначень, порушення законодав­ства з питань оплати праці, штатної дисципліни, нецільове використання бюджетних коштів, заниження вартості основ­них засобів, товарно-матеріальних цінностей, завищення вар­тості ремонтно-будівельних робіт, лишки, недостачі, пору­шення при проведені не грошових розрахунків тощо.

Але перевірками виконання бюджетів усіх рівнів установ­люється й низка порушень, характерних не для конкретної установи, а для відповідного бюджету. Головною причиною цих порушень є недотримання органами місцевого самовря­дування й виконавчої влади норм чинного законодавства на стадіях формування і виконання відповідних бюджетів, а та­кож відсутність належної вимогливості до підпорядкованих установ і організацій щодо бюджетної дисципліни, послаблен­ня попереднього й поточного контролю за використанням бюджетних коштів.

Особливу увагу під час перевірок виконання бюджетів по­трібно приділити контролю за відповідністю бюджетних пов­новажень, достовірністю їхнього обліку, а також; за повним переведенням бюджетної сфери на казначейське обслугову­вання.

Програмно-цільовий підхід до формування бюджетів, який запроваджується в Україні згідно з вимогами Бюджет­ного кодексу, вимагав від державної контрольно-ревізійної служби перегляду основних засад проведення перевірок ви­конання бюджетів.

Передусім змінилася схема організації таких перевірок. Зумовлено це тим, що шляхи проходження коштів державно­го й місцевих бюджетів часто перетинаються. Це викликано наявністю цільових субвенцій, що надходять із державного до місцевих бюджетів через Державне казначейство України. Отже, не можна перевіряти виконання місцевого бюджету, не зачіпаючи казначейства, як це було раніше, коли можна було обмежитися ревізією поточного рахунка відповідного бюдже­ту, щоб мати повну картину в регіоні.

Ревізія - це метод документального контролю за фінансо­во-господарською діяльністю підприємства (установи), щодо дотримання законодавства з фінансових питань, достовірно­сті обліку і звітності; спосіб документального розкриття недо­ліків, розтрат, привласнень і крадіжок коштів та матеріаль­них цінностей, запобігання фінансовим зловживанням.

За результатами ревізії складається акт. Ревізії бувають:

вибіркові (часткові) і фронтальні;

планові і позапланові;

документальні і фактичні;

комплексні і тематичні.

Вибіркова ревізія - це перевірка певного напряму фінансової діяльності за визначений період часу.

Фронтальна ревізія - це суцільна перевірка всієї фінансо­вої діяльності підконтрольного об'єкта за певний проміжок часу.

Фактична ревізія - перевіряється вся сукупність сторін фінансової діяльності суб'єкта перевірки.

Документальна ревізія включає в себе тільки перевірку окремих фінансових документів.

Комплексна ревізія - перевіряються всі сфери фінансової діяльності підконтрольного об'єкта. У ній беруть участь декі­лька ревізорів різних служб контролюючих органів.

Тематична ревізія - перевірці підлягає будь-яка одна сфе­ра діяльності підконтрольного об'єкта.

До контролюючих органів належать: Рахункова палата, Міністерство фінансів, Державна контрольно-ревізійна служ­ба, Державне казначейство, Державна податкова адмініст­рація, Національний банк, Державна митна служба, Фонд державного майна, МВС, СБУ і Генеральна прокуратура. Діють також ревізійні комісії, що створюються безпосередньо представницькими органами місцевого самоврядування для контролю використання коштів бюджету, позабюджетних та цільових фондів. Окремі контрольні функції в цій сфері виконують самі представницькі органи місцевого самоврядування та їхні комісії.

В Україні здійснюється загальний контроль за використанням бюджетних коштів і обов'язковий аудит підприємств та організацій, включаючи й комунальний сектор. Державний фінансовий контроль не є досконалим. Мають місце такі недоліки фінансового контролю, як невизначеність правового поля діяльності названих державних органів, дуб­лювання функцій і повноважень, паралелізм у роботі, відсут­ність нормальної взаємодії та спеціалізації під час проведення перевірок та виконання покладених повноважень. Нерідко одні й ті самі функції та повноваження викладено іншими словами і термінами. Наслідками застосування цих норм є недостатня ефективність роботи органів фінансового контро­лю, зайві витрати на проведення перевірок і утримання конт­рольних органів, недостатня концентрація зусиль на вирі­шенні питань про ефективність тих чи інших рішень і витрат бюджетних коштів. Кожний з органів контролю намагається охопити перевірками максимальну кількість об'єктів, тим са­мим розпорошуючи ресурси, що, у свою чергу, робить немож­ливим проведення глибокого аналізу стану справ з використанням бюджетних коштів, фондів, позик, державної власно­сті. Існування великої кількості розрізнених, галузевих зако­нодавчих та інших правових актів, у яких кожний суб'єкт фі­нансового контролю встановлює для себе межі компетенції, стандарти та методико-організаційні основи проведення кон­трольно-ревізійної роботи, спричиняє взаємну колізію право­вих норм і тим самим знижує їх ефективність.

У багатьох розвинутих зарубіжних країнах розрізняють внутрішній і зовнішній фінансовий контроль у місцевих органах влади.

Внутрішній фінансовий контроль здійснюється обраними представницькими органами місцевої влади спеціальними комісіями чи комітетами.

Зовнішній фінансовий контроль діяльності місцевих органів влади здійснюється органами державної влади по лінії як виконавчої, так і законодавчої та судової влади.