Фінансова криза на підприємстві: економічний зміст та фактори, що її зумовлюють

Фінансова криза на підприємстві: економічний зміст та фактори, що її зумовлюють

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалан-сованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, іден­тифікують загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позицій фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінан­сове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

• джерелами (факторами) виникнення;

• видом кризи;

• стадією її розвитку.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів. Класифікація оз­нак фінансової кризи:

Фактори, що можуть привести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не зале­жать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними зовнішніми (екзогенними) факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• нестабільність законодавчої бази та податкової системи;

• значний рівень інфляції;

• зростання безробіття та зниження рівня реальних доходів населення;

• збільшення монополізму на ринках;

• суттєве зниження попиту;

• нестабільність фінансового і валютного ринків;

• політична нестабільність у країні знаходження господарюючого суб”єкта або в країнах виробників-постачальників;

• сезонні коливання;

• збільшення конкуренції в галузі конкуренція.

Внутрішні (ендогенні) фактори, що впливають на кризовий фінансовий розвиток підприємства:

• низький рівень управління підприємством;

• неефективний менеджмент і маркетинг;

• низький рівень використання основних засобів;

• недостатньо диференційований асортимент продукції;

• неефективна структура активів (низька їх ліквідність);

• надмірна частка позичкового капіталу;

• ріст дебіторської заборгованості;

• перевищення допустимих рівнів фінансових ризиків.

Банкрутство підприємства є результатом негативної одно­часної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, частка «внеску» яких може бути різноманітною. Так, за наявними оцінками, у розвине­них країнах, з стійкою політичною й економічною системою, до банкрутства причетні підприємства, які мають 1/3 зовнішніх чинників і 2/3 —внутрішніх.

Розрізняють такі види криз:

1. Криза стратегії — на підприємстві втрачений вироб­ничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху:

• неправильний вибір виробничої площі;

• неефективні політика збуту й асортиментна політика;

• неефективні планування й прогнозування;

• помилкова політика диверсифікованості;

• не ефективний апарат управління;

• дефіцит в організаційній структурі;

• відсутність виробничої програми;

• відсутність або недостатність системи контролінгу;

• форс-мажорні обставини.

2. Криза прибутковості — збитки відволікають власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу:

• невиправдане співвідношення цін і собівартості;

• невиправдане підвищення цін;

• ризикові проекти;

• зниження обороту від реалізації продукції;

• збитковість окремих структурних підрозділів;

• придбання збиткових підприємств;

• значні запаси готової продукції на складі;

• високі запаси на персонал;

• високі процентні ставки;

• неефективна маркетингова політика;

• форс-мажорні обставини.

3. Криза ліквідності — господарюючий суб'єкт є неплато-

спроможним або є реальна загроза втрати платоспроможності:

• незадовільна структура капіталу;

• відсутність або незначний рівень резервних коштів;

• незадовільна робота з дебіторами;

• надання незабезпечених товарних кредитів;

• великий обсяг капіталовкладень із тривалим строком окупності;

• великий обсяг низьколіквідних оборотних активів;

• зниження кредитоспроможності господарюючого суб'єкта;

• високий рівень кредиторської заборгованості;

• форс-мажорні обставини.

Стадії кризи:

Перша — зниження обсягів виробництва і прибутку, погіршення фінансового стану підприємства.

Друга — збитковість виробництва, зростання кредиторської і дебіторської заборгованості, значне погіршення фінансового стану.

Третя — неспроможність. Підприємство має недостатньо коштів для виконання зобов'язань перед кредиторами, фінансу­вання радикальних заходів для зміни становища, існує реальна за­гроза зупинки виробництва і банкрутства.

На кожному етапі розвитку негативних тенденцій стан підприємства має свої особливі ознаки.

Ознаки першої фази кризи:

• скорочення обсягів реалізації;

• зниження доходів (прибутку) від основної діяльності;

• радикальні зміни в структурі управління підприємством;

• різка зміна асортименту продукції та системи розповсюд­ження продукції;

• перехід на новий сегмент ринку;

• збільшення тривалості обороту капіталу;

• існування понадлімітних залишків матеріалів і сировини;

• необгрунтована заміна постачальників;

• затримування звітності і зниження її якості;

• скорочення виробничого потенціалу;

• недостатність капітальних інвестицій;

• моральне зношування існуючої техніки і технології;

• вимушені простоювання, неритмічна робота та ін. Ознаки другої фази кризи:

• зростання дебіторської і кредиторської заборгованості;

• неефективна цінова стратегія;

• низьке значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція до зниження;

• дефіцит власних оборотних коштів;

• конфлікти у вищій ланці керівництва;

• звільнення за власним бажанням досвідчених працівників апарату управління та висококваліфікованих робітників;

• порушення термінів виплати заробітної плати;

• зростання кількості кадрів;

• погіршення соціально-психологічного клімату в трудово­му колективі та ін.

Ознаки, що виникають у третій фазі кризи:

• збільшення до небезпечних меж частки залученого капіта­лу в загальній його сумі;

• порушення балансу дебіторської і кредиторської заборго­ваності;

• хронічний спад обсягів виробництва або призупинення діяльності;

• нагромадження на складі готової продукції, яка не ре­алізується тривалий період;

• зростання збитків;

• недостатність оборотних коштів;

• низька заробітна плата працівників та відсутність пози­тивної динаміки на протягом тривалого періоду;

• тривалі вимушені простоювання, скорочення робочих днів (тижнів), відпустки за ініціативою адміністрації підприємства;

• масове звільнення робітників, конфлікти на виробництві та ін.

 

Порушення провадження у справі про банкрутство

Процедура розпорядження майном боржника

Підстави санації підприємства у судовому порядку, порядок і строки її здійснення.

Внутрішні джерела фінансової санації

Мобілізацію внутрішніх ре­зервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

Реструктуризація активів.

Зменшення (заморожування) витрат.

Зменшення (заморожування) витрат

Даний блок санаційних заходів здійснюється за двома напрямками:

1. Заморожування інвестиційних вкладень.

2. Зниження валових витрат.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резер­вів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підпри­ємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним стратегії марке­тингу.

Реструктуризація активів.

Реструктуризація активів передбачає:

— продаж частини основних фондів;

— продаж зайвого обладнання, запасів сировини та ма­теріалів тощо;

— продаж окремих підрозділів підприємства;

— зворотний лізинг;

— реалізація окремих видів фінансових вкладень;

— рефінансування дебіторської заборгованості.

Фінансова реструктуризація.

Фінансова реструктуризація пов'язана зі зміною струк­тури й розмірів власного та позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. Отже, це такі заходи: — реструктуризація заборгованості перед кредиторами; — одержання додаткових кредитів;— збільшення статутного фонду; - заморожування інвестиційних вкладень.

ІІ. Цільова спрямованість:

— підвищення ефективності діяльності й ринкової вартості підприємства, яке успішно функціонує;

- фінансове оздоровлення кризового підприємства з метою за­побігання його банкрутству та ліквідації;

- підвищення інвестиційної привабливості;

- підготовка до приватизації;

- демонополізація і розвиток конкуренції;

- більш вигідний продаж майна підприємства при його лікві­дації;

- зміна організаційно-правової форми.

ІІІ. Масштаби реструктуризації:

- комплексна - торкається всіх основних аспектів діяльності підприємства, у тому числі: власності, виробництва, мене­джменту, фінансів, а також усіх його підрозділів;

- локальна - перетворення окремого найбільш проблемного аспекту діяльності підприємства чи конкретного підрозділу (реструктуризація ремонтного господарства).

IV. Тривалість реструктуризації й обсяги роботи:

- стратегічна - розрахована на тривалу перспективу й перед­бачає актуалізацію стратегії розвитку підприємства та конк­ретну перебудову його діяльності відповідно до обраноїстратегії;

- тактична - передбачає проведення реорганізаційних заходів у рамках існуючої стратегії і спрямована на досягнення середньострокових цілей функціонування підприємства;

- оперативна - передбачає проведення невідкладних перетво­рень підприємства в короткий термін.

V. Вид реакції та час проведення реструктуризації:

- преактивна - реструктуризація, заснована на прогнозі змін зовнішнього середовища;

- реактивна - заснована на змінах зовнішнього середо­вища, що відбулися, і наступна за ними.

VI. Джерела фінансування:

- власні кошти; - позикові кошти; - змішане фінансування.

VII. Права власності:

- із зміною складу та структури власника;

- без зміни складу та структури власника.

VIII. Обов'язковість проведення реструктуризації:

- обов'язкова (примусова);

- за рішенням органу держав­ного управління чи арбітражного суду;

- добровільна - за рішенням власників чи менеджера.

IX. Ініціатор реструктуризації:

- власники й менеджери підприємства;

- органи державного управління - при проведенні підго­товки до приватизації, управлінні державними підпри­ємствами, реалізації державних програм реструктури­зації;

- санатори - у процесі санації підприємства;

- ліквідатори - у процесі формування ліквідаційної вар­тості й продажу частини майна.

Основними функціями законодавства про банкрутство є: запобігати непродуктивному використанню активів підприємств; реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банкрутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому; сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

За діючим в Україні законодавством підставою для порушення спра­ви про банкрутство, як вже зазначалося, є письмова заява будь-якого з кредиторів, самого боржника, органів державної податкової адмініст­рації або державної контрольно-ревізійної служби.

На період від порушення справи про банкрутство до прийняття рішен­ня по ній, господарський суд накладає повноваження щодо розпоряд­ження і контролю за майном боржника на банк, що здійснює розрахун­ково-касове обслуговування боржника, а якщо банкрутом є державне підприємство - на Фонд державного майна, або на іншу особу за пропо­зицією боржника чи кредиторів. Розпорядник майна несе відпові­дальність за належне здійснення зазначених повноважень. Повноважен­ня розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії або призначення санаторів.

Після закінчення місячного терміну з дня опублікування оголошен­ня про банкрутство господарський суд може винести ухвалу про про­ведення санації. Вживши заходів щодо санації банкрутства, господарсь­кий суд за відсутності санаторів призначає ліквідаторів з числа пред­ставників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, Фонду дер­жавного майна (у випадку визнання банкрутом державного підприєм­ства або організації). У свою чергу, ліквідатори утворюють ліквідацій­ну комісію (у її склад обов'язково має входити розпорядник майна бор­жника), яка з метою погашення боргу вирішує питання про продаж майна підприємства-банкрута.

Кошти, отримані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. Черговість задово­лення вимог кредиторів є наступною:

Пріоритет	Зміст вимог
Перша черга	— вимоги, забезпечені заставою; — виплата вихідної допомоги звільненим працівникам; — витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство та роботою ліквідаційної комісії
Друга черга	- вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівни­ками підприємства-банкрута; зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; — вимоги громадян-довірителів та інших суб'єктів підприєм­ницької діяльності
Третя черга	вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)
Четверта черга	- вимоги кредиторів, що не забезпечені заставою, у тому числі зобов'язання, що виникли під час процедур розпорядження май­ном боржника та його санації
П'ята черга	— вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства
Шоста черга	- інші вимоги та зобов'язання

Зазначимо, що вимоги кожної наступної за порядком черговості задовольняються лише після повного погашення вимог попередньої. Крім того, в разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черговості претензії задовольняються пропорційно сумі, що належить кожному кредиторові. За загальним правилом вимоги, заявлені після закінчення терміну, встановленого для їх подання, не розглядаються і відповідно вважаються погашеними. Вважаються по­гашеними також вимоги, не задоволені через недостатність майна.

У випадку, якщо майна банкрута вистачило, щоб задовільнити всі вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і продовжує свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести рішення про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи, що звільнилася від боргів, тільки в тому випадку, коли у неї залишилося майнових активів менше, ніж потрібно для її функціонування згідно із законодавством, або за клопотанням власників його майна.

Рис. 1. 1. Загальна схема управління бюджетом

 

В тому числі предметом бюджетного менеджменту як навчальної дисципліни є бюджетний процес і управління ним.

Складові бюджетного менеджменту визначається загальними функціями управлінської діяльності (менеджменту):

- стратегія планування;

- планування реальної стратегії;

- організація виконання розроблених планів;

- облік;

- контроль.

Виходячи з функцій менеджменту і структури бюджетних процесів виділяються такі складові Бюджетного менеджменту:

1) бюджетне планування;

2) організація виконання бюджету;

3) облік виконання бюджету;

4) контроль за виконанням бюджету.

1. Бюджетне планування являється основною і визначальною функцією менеджменту. Прикладом стратегічного планування є бюджетна стратегія (Основи бюджетної політики на кожен рік - бюджетна резолюція). Ця функція покладена на органи законодавчої влади. Функції планування - реалізації стратегії (поточне бюджетне планування і організація виконання розроблених планів) – покладаються на органи виконавчої влади і оперативного управління бюджетом в рамках бюджетного процесу.

2. Організація виконання бюджету – одна з важливіших складових бюджетного менеджменту, включає заходи з виконання дохідної і видаткової частин кожного з бюджетів, що входять до складу Зведеного бюджету.

3. Облік з виконання бюджету – вирішує важливе завдання в системі управління: забезпечення її необхідною інформацією. Таким чином облік – забезпечуючи система, на якій базується бюджетний процес. Своєчасні і правильні рішення з питань планування і виконання бюджету, від яких залежить ефективність управлінської діяльності, можуть бути прийняті лише на основі проведеного аналізу відповідної інформації, що характеризує стан об’єкта управління на певну дату чи за певний проміжок часу (період).

4. Контроль за виконанням бюджету – є одним з основних напрямків фінансового контролю, який здійснюється на всіх етапах бюджетного процесу. Виділяють наступні контролі: попередній і поточний; прямий і посередній (пов’язаний із виборами представників влади).

Таблиця 5.1. Головні складові доходів і видатків державного бюджету

Доходи	Видатки
1. Податок на прибуток підприємств, організацій, закладів. Податок на додану вартість 2. Податок з доходів населення 3. Доходи від приватизації державного майна	1. Фінансування розвитку народного господарства, державного сектора економіки 2. Соціальний захист населення 3. Фінансування розвитку науки
4. Відрахування на соціальні потреби 5. Відрахування у фонд зайнятості населення 6. Доходи від позик, продажу облігацій, сертифікатів та інших мінних паперів 7. Відрахування для підтримання доріг спільного користування 8 Доходи від зовнішньоекономічної діяльності 9. Інші доходи	4. Фінансування технічного переозброєння і структурної перебудови паливно-енергетичного комплексу 5. Розвиток соціально-культурної сфери 6. Виплата пенсій 7. Утримання державного апарату управління 8. Погашення зовнішнього і внутрішнього боргу 9. Інші видатки

Доходи державного бюджету ще називають фіскальними доходами. Вважають, що з часів Дж. М. Кейнса обов'язкова збалансованість бюджету стала анахронізмом, а концепція "здорових фінансів" (збалансованого бюджету) виявилася недостатньо ефективною. Насправді не кожен дефіцит державного бюджету є небезпечним. Якщо він не перевищує 2-3% ВВП. він не є небезпечним. Якщо ж він перевищує 3%, то існує загроза інфляційних явищ в економіці (абсолютно неінфляційних чинників фінансування державного бюджету немає).

В Україні виникло явище прихованого бюджетного дефіциту, яке проявилося у невчасному та (або) неповному фінансуванні бюджетної сфери економіки. Таким чином, уряд скорочував видатки, зменшуючи відкритий дефіцит бюджету. Основними причинами бюджетного дефіциту є, зокрема, такі, як:

o спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів (а відтак і податків), що надходять до державного бюджету;

o збільшення державних витрат на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК), реалізацію соціальних програм, фінансування збиткових підприємств тощо;

o значний сектор "тіньової економіки" що уникає сплати податків;

o зростання витрат на утримання управлінського апарату;

o непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.

Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:

o перехід від фінансування до кредитування;

o ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

o зменшення видатків на фінансування ВПК, соціальних програм, державне управління;

o зміна системи оподаткування.

Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спаду обсягів національного виробництва, коли податкові надходження зменшуються, а потреба у видатках зростає. Профіцитний бюджет характерний для періоду економічного зростання і застосовується як засіб для упередження економічного буму, за яким неминуче наступає економічний спад.

Балансування бюджету, таким чином, здійснюється не щорічно, а залежно від фази ділового циклу. Існує ще один досить важливий аспект бюджетного дефіциту. Розрізняють бюджетний дефіцит:

- фактичний, що відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

- структурний, який показує, якими мають бути надходження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

- циклічний, котрий відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

Нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету утворює державний борг.

Державний борг існує у двох формах:

o внутрішнього боргу перед юридичними та фізичними особами країни;

o зовнішнього боргу перед іноземними країнами (міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними особами й організаціями).

Існує безпосередній зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним боргом, 3 одного боку, державний борг є різницею між нагромадженою сумою всіх позитивних сальдо бюджетів і сумою всіх від'ємних сальдо (дефіцитів), отже, бюджетний дефіцит формує державний борг; з другого боку, зростання боргу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зростання бюджетного дефіциту. Між згаданими вище формами бюджетного механізму існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, видатки бюджету обмежені обсягом зібраних доходів, які своєю чергою, залежать від рівня розвитку економіки і доходів населення. З іншого боку, вони впливають на збільшення можливостей у створенні національного продукту і сприяють підвищенню ефективності економіки та прискоренню НТП, що у підсумку теж впливає на обсяги доходів бюджету. Вважається, що відтворення макроекономічної рівноваги передбачає досягнення відповідності обсягів коштів, які вилучаються з кругообігу, до обсягів, які дорівнюють поверненим у нього.

Вказану рівновагу можна відобразити таким чином:

де: Рz- податки, збори і платежі; Z. - заощадження; Іn- інвестиції; Dv - державні видатки.

Вплив державного боргу на економіку може бути як позитивний, так і негативний. Позитивний, коли у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання. Негативний, при якому витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє перерозподіл доходів на користь власників державних облігацій, зменшення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов'язань на майбутні покоління тощо.

Однак не кожне зростання боргу держави перетворюється на "борговий тягар". Для оцінки безпеки подальшого зростання державного боргу важливе значення має порівняння приросту обсягу реального ВВП та реальної ставки відсотка на обслуговування боргу. Якщо реальна ставка відсотка за борг перевищує темп приросту реального ВВП, то державним боргом неможливо управляти, зростає співвідношення, тобто борговий тягар посилюється. Держава, що вдається до запозичень, мусить управляти державним боргом. Управління державним боргом - це система заходів держави, пов'язана з:

- вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу;

- випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань;

- погашенням нових боргових зобов'язань;

- виплатою відсотків на позики;

- зміною строків позик;

- зміною відсоткових ставок на позики (конверсія);

- анулюванням боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).

Держава може рефінансувати свій борг, тобто випустити нові боргові зобов'язання для розрахунку за старі борги. Таким чином, бюджет є вагомим інструментом у руках держави, за допомогою якого відбувається стимулювання чи стримування економічних процесів у країні.

 

4.Економічні основи бюджетного планування: зміст, принципи, завдання.

Бюджетне планування – комплекс організаційно-технічних, методичних і методологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджету в ході їх складання, розгляду і затвердження.Базується на завданнях, що стоять перед органами на які покладена функція складання проекту бюджету:

1. визначення реальної величини доходів, що необхідно мобілізувати в наступному бюджетному періоді;

2. обґрунтованість і визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком;

3. збалансування бюджету;

Принципи БП визначаються принципами побудови бюджетної системи (ст.7 БКУ)Однак головними з них є:

1. Принципи самостійності і єдності побудови бюджетної системи.

Виконавчі органи нижчого рівня

Вищестоящі виконавчі органи

Контрольні цифри

Проектні розрахунки

 

Рис.4.1. Схема взаємозв’язків елементів бюджетного планування

 

2. Принцип обґрунтованості – всі розрахунки доходів, нормативів видатків поточного бюджету, напрямки інвестицій по бюджету розвитку повинні мати відповідні обґрунтування.

Єдність і системність відмічених принципів відображена на рис.4.1.

Призначення бюджетного планування реалізується через його завдання:

- забезпечення збалансованості фінансових ресурсів держави, що акумулюються через бюджет з метою найоптимальнішого поєднання можливих доходів і витрат;

- визначення реальних джерел доходів бюджету виходячі із фіскальних цілей (державне регламентування перерозподілу з метою встановлення рівномірного податкового навантаження або збільшення надходжень через значні потреби у витратах);

- визначення пріоритеті у видатковій політиці бюджету враховуючі цілі, встановлені основними програмними документами, у т.ч. затвердженими програмами державного розвитку певної галузі економіки;

- Здійснення ефективного управління державним боргом, що полягає в своєчасному виконанні державою боргових зобов’язань і залучені на фінансування бюджету запозичені з оптимальними умовами їх подальшого обслуговування;

- Встановлення середньострокових фіскальних і бюджетних цілей з метою досягнення ефективності бюджетної політики і передбачуваності соціально-економічних наслідків;

-Забезпечення реальної єдиної фінансової політики на всіх рівнях державної влади, єдиних форм і методів усієї бюджетної роботи.

5. Організація бюджетного планування: методи, рівні, етапи.

Бюджетне планування складає перші 3-стадії (етапи) бюджетного процесу. Бюджетний процес (за БКУ) – регламентована нормами права діяльність, пов’язана з складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядів звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. [Бюджетний процес і його учасники Глава 4, ст. 19- 28 БКУ].

Охоплює такі стадії:

1) складання проектів;

2) розгляд і ухвалення закону про ДБ, МБ;

3) виконання бюджету, в т.ч. за необхідності внесення змін до ЗУ про ДБ, рішення про МБ;

4) підготовка і розгляд звіту про виконання бюджету і ухвалення рішення щодо нього.

Усі стадії повторюються систематично [принцип щорічності бюджету] ® бюджетний рік. В Україні співпадає з календарним роком (Франція, Бельгія, Швейцарія). У Європі, Канаді, Японії починається 1 квітня, в Італії – з 1 липня, в США – з 1 жовтня.

За своїм змістом бюджетний процес (бюджетне планування) містить:

ü визначення фінансової і бюджетної політики;

ü розробку управлінських стратегій;

ü розробку проекту бюджету, що узгоджується із визначеними підходами;

ü оцінку ефективності проекту;

ü затвердження бюджету.

Бюджетне планування складається з 3-х відносно самостійних етапів, які є умовним поділом процесу формулювання проекту бюджету на наступний рік, а більш детальні етапи і процедури визначені у плані заходів МІНФІНУ щодо підготовки проекту ДБ (підрозділ 5.3 “Процес складання, розгляду проектів і затвердження ДБ і МБ”)

1-й етап. (з лютого по червень року розроблення) – формулювання бюджетної політики та планування основних (попередніх) показників у розрізі ДБ і МБ. Розробляються “ сценарії” розвитку економіки, на підставі яких здійснюється формулювання проекту бюджету:

§ Базовий (консервативний, незалежний, статус-кво)продовження податкової і бюджетної політики в наступному році без суттєвих змін. Є найменшим ризиком для збалансування бюджетних показників. Однак не дає можливості оцінити потенційний розвиток для розробки більш ефективної бюджетної політики.

§ Цільовий – плануються зміни в податковій і бюджетній політиці і очікуються інші результати (і у середньостроковій перспективі) враховується ризик, сприяє проведення реформі обґрунтованості.

§ Оптимальний – очікуються високі результати від змін в бюджетних розрахунках (індикаторах економічного розвитку), плануються кардинальні зміни, дуже ризиковий (!).

2-й етап. (з червня по 15 серпня розроблення) – Мінфін на підставі офіційного прогнозу (міністерство економіки і Європейської інтеграції) розглядає попередні показники витрат ДБ. Липень-серпень (середина) – опрацювання бюджетних запитів Головних розпорядників бюджетних коштів, узгодження усіх суперечливих позицій щодо збалансування бюджету. + оформлення положення Державної програми соціально-економічного розвитку України на наступний рік.

3-й етап. (з15 серпня до 15 вересня) - Мінфін і органи виконавчої влади (КМУ) остаточне узгодження і збалансування показників доходів і витрат проекту ДБ, МБ.

Рис.6.1. Загальна схема документообороту

Схеми документообороту показують, хто і на якій підставі виписує документ, кому він надається, де і як використовується. На основі первинних документів здійснюється записи в мемориальні ордери. Записи в облікових реєстрах ведуться в основному з мемориальних ордерів, які мають форму документа, призначаються для скорочення записів в облікові реєстри з первинних документів (наприклад, протягом дня надійшло декілька первинних документів, якими оформлюється надходження доходів в одному меморіальному ордері).

Обліковий реєстр - це носій інформації, отриманої на підставі первинних документів, або з інших реєстрів (форма різна – книги, відомості, картки, електронні документи).

Бюджетний облік може вестися за різними формами і способами, залежно від чого встановлюються форми облікових реєстрів. Так, виділяють 2 системи бюджетного обліку:

(1) Просту – кожна операція оформляється одним записом в обліковому реєстрі; допускається ведення в невеликих бюджетних установах, які не охоплені централізованим обліком

(2) Подвійну – дані реєструються на 2-х рахунках; є більш сучасною і прогресивною, оскільки створює передумови для внутрішнього контролю через складання балансу; є основою бюджетного обліку.

Застосовуються різні форми бюджетного обліку:

Журнал –головна

Мемориально-ордерна

Журнально-ордерна

За формою «Журнал –головна» синтетичний облік здійснюється у книзі «Журнал –головна», де відображається обороти за рахунками синтетичного обліку. Аналітичний облік ведеться у спеціальних книгах, відомостях і картах. Це є компактна форма, проте допускається, коли план рахунків невеликий і здійснювані операції порівняно однорідні.

За способами ведення бюджетний обік поділяється на:

Ручний – облікові реєстри, книги (книги, відомості) записує вручну бухгалтер, який опрацьовує інформацію. Є традиційним способом ведення обліку, характеризується великою трудомісткістю, потребою у залучені значної кількості кваліфікованих спеціалістів.

Механізований – використовуються спеціалізовані облікові реєстри, пристосовуванні для їх складання на бухгалтерських машинах; зручний, коли документ повністю заповнюється за одну обробку.

Автоматизований – на основі використання комп’ютерної техніки та програмного забезпечення; основою є встановлені форми облікових реєстрів; відповідає потребам ведення обліку, однак вимагає додаткових ресурсів для забезпечення захисту інформації від втрати, пошкодження, несанкціонованого доступу тощо.

За даними поточного обліку на початок кожного місяця складають баланс про виконання бюджету (форма № 1 - м). Одна його частина – актив, відображає фінансові ресурси бюджету на певну дату, їх склад і розміщення, друга – пасив, де відображені джерела утворення ресурсів бюджету.

Баланс виконання бюджету фінансовими органами дає узагальнену інформацію про стан активів і пасивів бюджету за звітний період. В загальному структура балансу має вигляд:

 

Актив	Пасив
1) Активи (ресурси бюджету) 2) Розрахунки 3)Видатки 4)Результат виконання бюджету	1) Доходи бюджету 2)Зобов’язання 3) Кошти бюджетів та розпорядників бюджетних коштів 4)Розрахунки 5)Результат виконання бюджету
Баланс	Баланс

 

Рис.6.2. Загальна структура балансу виконання бюджету

В активі балансу відображають Дт залишки за активними рахунками 1-го класу «Активи (ресурси бюджету)» і 7-го класу «Видатки бюджету» та за активно-пасивними рахунками 4-го класу «Розрахунки». В активі також відображають залишок за Дт 50го класу рахунків «Результати виконання бюджету».

В пасиві балансу відображають Кт залишки за пасивними рахунками 2-го класу «Зобов’язання», 3-го класу «Кошти бюджетів і розпорядників бюджетних коштів»,, 6-го класу «Доходи бюджету» і за активно-пасивними рахунками 4-го класу «Розрахунки», 5-го класу «Результат виконання бюджету».

План рахунків виконання Державного і місцевих бюджетів

План рахунків – це систематизований перелік рахунків бухгалтерських операцій з виконання державного і місцевих бюджетів. Окремо виділяють плани рахунків з обліку виконання бюджету у фінансових органах і кошторисів у бюджетних установах.

План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, розроблений відповідно до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, є складовою частиною національної системи бухгалтерського обліку.

При побудові Плану рахунків враховано особливості виконання державного та місцевих бюджетів, функціонування Єдиного казначейського рахунку, виконання місцевих бюджетів через органи Державного казначейства, з дотриманням загальних принципів і вимог щодо здійснення бухгалтерського обліку та звітності. Будов