Фінансовий механізм, його сутність і складові елементи.

Фінансовий механізм — сукупність фінметодів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства. Він включає в себе такі складові:

1) організаційні структури (правове регламентування, планування. Організація, контроль)

2) підсистеми:

-фінансове забезпечення (самофінансування, кредитування, зовн. фінансування)

- фінансове регулювання(методи розподілу:нормативний і сальдовий; інструменти: податки, внески і відрахування, субсидії і дотації)

3) Важелі впливу:

-напрями (стимули, санкції)

-види (нормиі нормативи; умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів; порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансування і кредитування)

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осібОсновою самофінансування як форми фінансового забезпечення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індивідуальним — приватний, чи колективним — пайовий або акціонерний. Найпоширенішим у сучасних умовах є акціонерний капітал. Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінансування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.Третя форма фінансового забезпечення — зовнішнє фінансування. Воно полягає у виділенні коштів певним суб’єктам на безповоротній і безоплатній основі. Це може бути державне фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо. В умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основним її видом є бюджетні асигнування.

Фінансове регулювання полягає у регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулювання, по суті, є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Так, прибуток під-ств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Якраз це стимулює зростання доходів і зниження витрат. Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються стосовно об’єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, яким під-во розпоряджається самостійно.

Метод фін регулювання визначає характер дії фін механізму. Кожний метод може мати безліч модифікацій залежно від того, які елементи розподільних відносин він охоплює. Кожному з елементів відповідає певне цільове призначення у вигляді закріплених за ним функцій. Таким чином, у складі фін механізму створюється набір фінансових інструментів, з допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування, субсидії та дотації. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики. Чим ширше втручання держави у фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше їй потрібно інструментів. Нині до них належать платежі в бюджет і фонди цільового призначення, державні дотації, а також амортизаційні відрахування. Ефективність фінансового механізму залежить від цілеспрямованого вибору фінансових інструментів та дійовості їх впливу на окремі сторони соціально-економіч­ного розвитку.

41. Методи розрахунку фінансових показників при фінансовому плануванні.

Етапи і методи фінансового планування

№	Етапи	Методи
1.	Аналіз виконання показників фінансових планів за попередній період	Економічний аналіз
2.	Розрахунки доходів і видатків на плановий період	Коефіцієнтів, нормативний, ек- - математичні методи
3.	Збалансування доходів і видатків фінансового плану	Балансовий

Методи економічного аналізу вивчаються у відповідному навчальному курсі, а також економіко-математичні методи.

Метод коефіцієнтів, або екстраполяції передбачає розповсюдження встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені.Цей метод використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей в зв'язку з інфляцією, при плануванні прибутку, величини власних оборотних коштів та ін. Перевага методу коефіцієнтів полягає у його простоті, водночас цьому методу притаманний суттєвий недолік. Справа в тому, що разом з коефіцієнтами, які використовуються при плануванні фінансових показників, механічно на наступний період переносяться всі недоліки, що мали місце в попередній період; внутрішні резерви, як правило, не вишукуються. Нормативний метод у фінансовому плануванні позбавлений вказаного недоліку; він передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів. Це — нормативи утворення фондів грошових коштів, норми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів в бюджетних установах та ін. Нормативний метод є більш ефективним при умові що норми і нормативи відповідають наступним вимогам:

— вони мають бути науковообгрунтованими;

— прогресивними (т.б. орієнтованими на кращий досвід);

— тривалої дії;

— стабільними.

Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, в результаті чого досягається збалансованість плану. В сучасних умовах цей метод набуває особливого значення тому що всі видатки підприємств залежать від зароблених коштів; підприємства стали повністю самостійними і повинні розраховувати тільки на власні поступлення, а не на допомогу держави чи міністерства.
Попередня практика господарювання в нашій країні свідчить про недостатню увагу до цього методу, що проявлялося у перерозподілі коштів всередині галузей, використанні індивідуальних нормативів розподілу прибутку, наданні дотацій збитковим підприємствам, а також місцевим бюджетам.

40.Види і характеристика фінансових планів

Фінансовий план — це план формування й використання фінансових ресурсів.

Фінансові плани поділяються на дві великі групи — зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об’єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні — це фінансові плани окремих підприємницьких структур.

За тривалістю дії виділяють:

- перспективні фінансові плани(на період понад 1 рік)

- поточні(на один рік)

- оперативні(на квартал, місяць)

Розглянемо детальніше деякі види фінансових планів.

1)Баланс доходів і витрат підприємства — це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах(складається на певний період) Індивідуальні фінансові плани різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Різним є, насамперед, перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів.

2)Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Головна мета — спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату. Враховуються при складанні: строки виплати заробітної плати, премій, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості

3)Кошториси доходів і видатків складають установи невиробничої сфери, передусім бюджетні організації.

4)Бюджет(на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів) – завжди мають дві частини — дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження і обов’язкові збори, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюджетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

5)Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в усіх секторах економіки, напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат держави.

39. Фінансове планування, його сутність, завдання і принципи

Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто про­цес формування доходів і здійснення витрат. Їх склад і структура, а також збалансованість визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового плану не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.

Фінансове планування здійснюється на двох рівнях. На мікрорівні — це індивідуальні плани окремих суб’єктів підприємницької діяльності. Ці плани відображають фінансову стратегію і тактику підприємств. Їхні головні завдання — визначення джерел та обсягів формування доходів, оптимізація витрат і досягнення фінансової збалансованості. На макрорівні — це основний фінансовий план, що характеризує діяльність держави — бюджет, а також зведений фінансовий план, у якому відображаються доходи і видатки усіх суб’єктів фінансових відносин. Саме ці плани є відображенням фінансової політики держави. Водночас вони мають різну значущість. Бюджет, це реальний директивний документ, що затверджується у вигляді закону, і є основним засобом реалізації фінансової політики. Зведений фінансовий план є, по суті, довідковим документом, призначенням якого є визначення загальної маси доходів і видатків та узгодження процесів їх розподілу і перерозподілу між окремими сферами і ланками фінансової системи. Він є основним засобом обґрунтування та збалансування фінансової політики.

Завдання фінансового планування визначаються структурою фінансового плану та завданнями фінансової політики. Вони полягають у визначенні реальних джерел і обсягів доходів, оптимізації структури видатків на основі критерію вирішення завдань фінансової політики та збалансування доходів і видатків.

Першим за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів доходів. Будь-які прорахунки, як у бік їх завищення, так і заниження впливають на реальність фінансового плану, а отже і фінансової політики, ускладнюючи її реалізацію. Фінансова політика держави, стратегія і тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях. Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених завдань.

Другим важливим завданням фінансового планування є оптимізація витрат. І хоча головним при цьому є вирішення завдань фінансової політики, необхідно перевірити, чи не забезпечується розв’язання окремих її завдань надмірними вкладеннями за рахунок інших напрямів видатків. Фінансове планування в частині розподілу видатків повинно мати зворотний зв’язок з фінансовою політикою, а не передбачати необґрунтовану її реалізацію за будь-яку ціну. Крім того, воно має спрямовуватися на економне, раціональне та ефективне використання доходів.

Третім, інтегративним завданням є збалансування доходів і видатків. Фінансовий план і за формою, і за змістом є балансом доходів та видатків, а отже, він не може бути незбалансованим. Це найскладніше завдання, яке може містити безліч варіантів його досягнення. За кожним варіантом стоїть особливий тип фінансової політики, яка має різні засади, ознаки і можливі наслідки. Тому процес збалансування фінансового плану — це постійний вибір різних варіантів з визначенням усіх можливих наслідків. У кінцевому підсумку вибір оптимального варіанта забезпечує передумови для реалізації фінансової політики і робить фінансову діяльність усіх суб’єктів чітко організованою і скоординованою.

Основні принципи фінансового планування:

Принцип науковост і планування фінансів означає, що розрахунок планових показників повинен базуватись на аналізі звітних даних, на визначенні перспектив розвитку фінансових показників.

Принцип комплексності планування фінансів передбачає, що показники фінансового плану повинні бути взаємопов’язаними між собою.

Принцип оптимальності планування фінансів потребує найбільш раціонального використання капіталу і всіх фінансових ресурсів.