Фінансові концепції англійської класичної політекономії (А. Сміт, Д. Рікардо).

Основні напрямки в теорії фінансів щодо питання про роль держави в розвитку капіталіст. су-ва в ХХ ст. визначалися класиками буржуазної політекономії А. Смітом) і Д. Рікардо

Класики англ. Політекономії у своїх економічних теоріях виділили наступні фінансові принципи:

ü Держава повинна створити фін умови для нагромадження капіталу, для розвитку торгівлі та промисловості;

ü Потрібно примножити багатство суспільства, з’явився лозунг мінімізації непродуктивних видатків (концепція про продуктивну і непродуктивну працю – продуктивна праця обмінюється на капітал, а непродуктивна на дохід, на підставі цього поділу коас політекономія розкрила суть держ видатків і доходів; обмін продуктивної праці на капітал перетворював його на самозростаючу вартість, обмін непродуктивної праці на дохід призводив до розтрати створеного раніше капіталу);

ü Невтручання держави в економіку, тобто держава не повинна заважати нагромадженню капіталу шляхом становлення обмежувального мита та монополії (економіку регулює «невидима рука ринку»);

ü Держава повинна дотримуватися основних принципів оподаткування.

До принципів оподаткування Адам Сміт відніс такі:

v податки повинні платити всі піддані у відповідності зі своїм доходом;

v розмір податку повинен бути точно визначений заздалегідь;

v способи справляння і терміни сплати податку повинні бути зручними для платника, а не для держава;

v справляння податків та їх організація повинні здійснюватись з мін витратами.

У прація класиків піддавався критиці податок на з/п, Сміт вважав його безглуздим і руйнівним. На думку Д Рікардо, цей податок призводить до її підвищення і знижує норму прибутку на капітал., уряд повинен стимулювати нагромадження капіталу, а отже, не потрібно оподатковувати прибуток. Також класики були противниками непрямих податків: на сіль, шкіру, мило і свічки; їх оподаткування, на думку Сміта, підвищувало ціну праці, що призводить до зростання витрат вир-ва.

Стосовно бюджту, класики дотримувались теорії «здорових фінансів», тобто збалансованості доходів і видатків. При цьому зверталась увага на тенденцію до посилення рівня бюдж централізації ВВП у зв'язку з розширенням ф-цій держави (закон Вагнера).

 

26. Фінансова теорія Адольфа Вагнера.

Особливе значення для фін науки мали зобутки «нової історичної школи». Її найбільшими представниками були А. Вагнер, Г. Шмаллер, М. Вебер та ін.. А Вагнер залишив велику спадщину у фінансовій теорії, особливо у сфері держ фінансів. Він увів у науковий обіг категорію «фінансова економіка», під якою розуміється державний бюджет.

За А. Вагнером: 1.Громадяни зобов’язані брати участь у покриванні державних видатків по можливості у відповідності з своїми доходами.2. Податок повинен бути точно визначеним щодо часу, способу та розміру, ясним і відомим як самому платнику, так і будь-кому іншому.3. Податок повинен стягуватися у момент і способом, найбільш зручним для платника.4. Кожен податок має складати суму якомога меншу зверху того, що поступає в дохід держави. Він сформулював 9 принципів оподаткування: І.Фінансові принципи: 1. Відповідність отримуваному доходу.2. Гнучкість (рухливість) оподаткування. II. Економічні принципи: 3. Вибір правильних джерел оподаткування, особливо між податками на доходи і національне багатство (капітал), а також відносно допустимої різниці між індивідуальним і національним інтересом. 4. Вибір виду податків з урахуванням їх ефективності і впливу різних податків на їх платників. Всебічне дослідження проблеми перекладання податку. III. Принципи справедливості (зрівняльного розподілу податків):5. Універсальність (загальність); 6. Рівність оподаткування.IV. Принципи ефективності податкової системи (принципи адміністративної ефективності податкової системи):7.Визначальний чинник податків. 8. Зручність у справлянні податків.9Спроби забезпечення найнижчих витрат щодо справляння податків.

27. Державні фінанси в економічній теорії Дж. М. Кейнса..

Політика невтручання держави в економічні процеси похитнулась внаслідок економічної кризи30-х р.р. 20 ст..Велика депресія поставила питання щодо нових підходів трактування ролі держави та державних фінансів. Саме на цій основі зародилась нова економ. доктрина - кейнсіанство. Кейнс вважав, що д-ва повинна втручатись в функціонування економіки, а осн. Інструментом такого втручання мають стати державні фінанси. Кейнс розробив теорію «бюджетного мультиплікатора».Суть її полягає в тому, що вкладені в економіку з бюджету кошти будуть примножені, при чому в кожному наступному циклі-у прискореному режимі. Відповідно ці кошти мали спрямовуватись на стимулювання сукупного попиту за допомогою різноманітних виплат (так звані громадські роботи, будівництво автомоб. доріг).Отримавши кошти, громадяни починали купувати товари та платити за послуги, що давало змогу відновити діяльність п-ва. Потреби у фінансуванні з бюджету різних програм вимагали наявності ресурсу. Оскільки, внаслідок кризи податкові надходження скорочувались, то Кейнс обгрунтував необхідність використання державних позик та допустимість емісії грошей. Тобто, по суті він заперечив принцип «здорових фінансів» (бездефіцитного бюджету).

Реалізація на практиці кейнсіанських рецептів дозволила досить швидко9за 10-15 років0 подолати наслідки великої депресії та сприяла піднесенню нац. економік. Водночас в кін 70-х на поч. 80-х р.р. 20 ст. почали з’являтись і негативні тенденції. Політика «дешевих грошей» та нарощування державних витрат обумовили загострення інфляційних процесів. Неконтрольована інфляція, в свою чергу, негативно позначалась на функціонуванні економіки і в багатьох країнах призвела до спаду темпів економічного зростання і повної стагнації.

29. Фінансові концепції неокейнсіанського і неокласичного напряму та їх вплив на фінансову політику держави.

Фін концепції сучасної неокласичної школи і її головного напряму – неоконсерватизму – базується на наступних положеннях:

1.Центром дослідження стає суб’єктивний фактор, а саме поведінка так званої економічної людини, її спонукання, мотиви і переваги. З цією метою здійснено аналіз мікро економ показників, таких як ціна, капітал, прибуток, з/п та ін. категорії мікрорівня;

2.На основі ідеї вільного підприємництва розвивалася концепція саморегулювання економіки і обмеженого державного втручання.

Теоретики неокласичної школи пропонують скоротити обсяг держ витрат і змінити їх структуру. Зокрема, пропонується збільшити частку витрат держави, пов’язаних із стимулюванням НТП, а також із розвитком освіти та науки.

На думку представників неокласичної школи, необхідно перейти від екстенсивного типу держ витрат до інтенсивного. Неокласики вважають за необхідне обмежити втручання держави шляхом скорочення рівня податків. Окрім того вони повертаються до принципів «здорових» фінансів: до необхідності балансування доходів і видатків. Вони вважають за необхідне уникати держ запозичень.

У 50-60-ті рр. XX ст.. послідовники Джона Кейнса ввели нові елементи в теорію держаних фінансів. Послідовники вважали, що держ втручання в економіку повинну мати місце не лише у фазі кризи, а й протягом усього процесу відтворення суспільного продукту. В основу теорій економічної динаміки та довготермінового економічного зростання Р. Харрода і Є. Домара покладено такі положення:

1. стихійні коливання попиту та пропозиції призводять до неповної зайнятості й недовикористання ресурсів;

2. державне регулювання, формуючи ефективний попит, забезпечує стабільність.

Головними факторами економічного зростання визнаються інвестиції та капіталоємкість.

Було також завершено створення фінансової концепції фіскальної антициклічної теорії. Суть цієї теорії зводилась до змін у державних доходах і видатках з метою збалансованості економічного розвитку.

 

 

28. Фінансові аспекти державного регулювання економіки в теоріях кейнсіанської школи

Фінансова концепція Дж. М. Кейнса виходить з основних положень його загальної теорії.

1. Теорія державних фінансів почала розглядатися як складова теорії зайнятості, процента і грошей, а фіскальна політика — як невід'ємна частина економічної політики. На цій основі було визначено місце і роль категорій державних фінансів: державних видатків, податків, позик в економічному розвитку.

2. Головним інструментом регулювання економіки є бюджетна політи­ка. На державний бюджет і фіскальну політику загалом покладалися завдан­ня забезпечення зайнятості робочої сили і ефективного економічного розви­тку. Грошово-кредитному регулюванню Дж. Кейнс відводив меншу роль.

3. Державним видаткам, тобто урядовому попиту і державному спо­живанню, відводилося особливе місце. Дж. Кейнс розглядав державні видатки як основний інструмент урядового втручання і подолання депресії, їх формування, структуру і зростання він вважав невід'ємним чинником досягнення «ефективного попиту». Урядовий попит, що фінансується по­датками і позиками, на думку Дж. Кейнса, повинен пожвавити підприєм­ницьку діяльність, що сприятиме зростанню зайнятості і доходів. Необхід­но зазначити, що в США політика, так званих, антикризових заходів починається на початку 30-х років. Для порятунку банків і корпорацій створюється система державних інститутів, які здійснювали санування ба­нків і корпорацій, регулювання цін, організовували «громадські роботи» для допомоги безробітним.

4. Новим положенням фінансової теорії є концепція зростання дер­жавних капітальних вкладень, які доповнюють урядові заходи щодо сти­мулювання «схильності до інвестицій». До певної міри ця ідея відповіда­ла теорії історичної школи Німеччини. На думку Дж. Кейнса, регулю­вання обсягу поточних інвестицій залишати в приватних руках не можна, тільки «широка соціалізація інвестицій виявиться єдиним засобом, щоб забезпечити наближення до повної зайнятості, хоча це не повинно ви­ключати всякого роду компромісів і способів співпраці з приватною ініці­ативою.

5. Дж. Кейнс «вписує» в рух макропоказників податки, вважаючи, що зміни в податковій політиці можуть впливати на «схильність до споживан­ня». У науковий обіг вводиться поняття «податки — вбудовані стабілізато­ри», що ґрунтується на функціональній залежності між національним до­ходом і податками. Це означає, що сума вилучених податків (за інших рівних умов) залежить від обсягу національного доходу. Чим вищий рівень національного доходу, тим більша сума податків надійде до бюджету. І на­впаки, коли при кризовому падінні виробництва національний дохід зни­жується, сума податків скорочується. Такий характер податків, із погляду Дж. Кейнса, забезпечує певну автоматичну гнучкість економічної системи

6. Дж. Кейнс вважав, що люди мають схильність збільшувати своє спо­живання зі зростанням доходу, проте більшою мірою зростає «схильність до заощадження». Звідси він робить висновок про необхідність розроблен­ня податкової політики щодо вилучення надмірних заощаджень. З цього погляду надається перевага такій шкалі ставок за особистим прибутковим податком, яка сприяла б перерозподілу доходу від осіб, що мають заоща­дження, до осіб, які їх інвестують. Надмірні заощадження, вилучені за до­помогою податків через державний бюджет, повинні трансформуватись в інвестиції.

7. Дж. Кейнс розвиває ідею необхідності зростання державних видат­ків, що «фінансуються за допомогою позик». З точки зору Дж. Кейнса, державні інвестиції і поточні дер­жавні видатки можна фінансувати у борг З часу Дж. Кейнса обов'язкова відповід­ність бюджетних видатків і доходів стала вважатися анахронізмом, а боязнь бюджетних дефіцитів і зростання державного боргу — шкідливим забобоном, з концепцією «здорових фінансів» було покінчено. Ринок по­зичкових капіталів стає найважливішим джерелом досягнення «ефективно­го попиту», а дефіцит державного бюджету перетворюється на один із спо­собів регулювання економіки. Послідовники Дж. Кейнса розвивають концепцію «дефіцитного фінансування».

30. Фінансові теорії неокласиків (монетаризм, концепція Лаффера)

Традиційна неокласична теорія зосереджує увагу на поведінці так званої економічної людини, під якою розуміється й підприємець, і продавець робочої сили, і споживач.

Монетаристські підходи зводяться до таких основних положень:

1. -критики втручання держави в економіку (ідеться не про принципове заперечення державного втручання, а про неприйняття конкретної економічної політики, яка базується на кейнсіанських методах державного регулювання);

2. -ставки на політику регулювання грошової маси як основний інструмент управління економікою;

3. -проголошення приватного підприємництва єдиною рушійною силою економічного розвитку;

У сфері практичної реалізації монетаристських концепцій також можна виокремити кілька елементів, а саме: перебудову бюджетного механізму, відмову від бюджетного впливу на виробництво, зменшення бюджетних витрат, дерегулювання певних сфер господарства, послаблення юридичної регламентації господарської діяльності, приватизацію окремих секторів економіки, скорочення соціальної інфраструктури та соціальних програм.

На початку 70-х років М. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, аби щорічно збільшувати кількість грошей у обігу на 3—5 % ("грошове правило" монетаризму). Він визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: "Гроші мають значення".

Монетаристи відродили лозунг природного рівня безробіття, яке не піддається зниженню в довгостроковому плані, і були противниками соціальної допомоги безробітним. Монетаристи головний акцент роблять на регулюванні кількості грошей.

Уявлення про стимулюючий вплив зниження податків на інвестиційну діяльність теоретично обґрунтовується за допомогою відомої кривої Лаффера.

Крива́ Ла́ффера — крива, яка характеризує залежність державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні. Крива показує наявність оптимального рівня оподаткування, за якого державні доходи досягають свого максимуму.

На думку автора, крива повинна показати, що у вигляді податків не можна стягувати до бюджету понад 30—35 % доходів. Доходи бюджету з підвищенням податкової ставки знижуються. Це спричинюється до зменшення зацікавленості в інвестуванні, ухилення від сплати податків, переходу до "тіньового" сектора економіки тощо.

Таким чином, неокласичні економічні концепції відображують рух сучасної капіталістичної економіки в бік стихійно-ринкових перетворень з метою створення ефективніших методів державного втручання на новому етапі науково-технічної революції.