Міжнародні фінансові організації та міжнародні фінансові інституції

Суб’єктамиміжнародних фінансів на наднаціональному рівні є міжнародні економічні організації та міжнародні фінансові інституції. Вони забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства.

Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням функцій, що визначаються їхніми статутами. Вони формують грошові фонди для фінансового забезпечення виконання своїх функцій.

Міжнародні економічні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування власного бюджету та інших фондів. Отримані кошти використовуються для фінансування централізованих заходів, проектів, програм цих організацій, на утримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам.

Міжнародні фінансові інституції можуть мати взаємовідносини як з урядами, так і з суб’єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямками:

1) формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн;

2) кредитні взаємовідносини – надання кредитів урядам та їх погашення і сплата процентів.

Міжнародні організації –це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права.

Основними міжнародними економічними організаціями є Організація Об’єднаних Націй та Європейський Союз.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) заснована в 1943 р. з головною метою – підтримки миру. В сферу її діяльності входять економічні, гуманітарні, соціальні проблеми, права людини, охорона зовнішнього середовища і ін. ООН має розгалужену мережу своїх органів. Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея (ГА), Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) та Секретаріат.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн, залежно від рівня їхнього економічного розвитку. Кошти бюджету використовуються на адміністративні та накладні витрати і фінансування міжнародних проектів та проведення різних заходів міждержавного значення.

Європейський Союз (ЄС) сформувався на базі створеного в 1957 р. ЄЕС – Європейського економічного співробітництва. В основі ЄС – сформований спільний ринок капіталів, товарів, послуг, ліквідація митних бар’єрів, уніфіковане податкове законодавство, європейська валютна система тощо.

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Союзу. Всі доходи поділяються на дві групи: внески країн-членів ЄС та доходи бюджету ЄС. Внески країн залежать від рівня їх економічного розвитку, який відображається у виробленому ВНП. Власні доходи ЄС має від митного тарифу продуктів імпорту країн, що не являються членами ЄС і податку на додану вартість. Установлено ліміт бюджету ЄС – він не повинен перевищувати 1,2% загального обсягу ВНП Європейського Союзу.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні та операційні. Операційні видатки включають фінансування сільського господарства, структурних перетворень в економіці країн ЄС, наукових досліджень і освіти, зовнішньої діяльності – надання технічної і гуманітарної допомоги тощо.

Міжнародні фінансові інституції створюються на світовому і регіональному рівнях для сприяння економічному розвиткові країн – засновників цих організацій.

До числа міжнародних фінансових інститутів належать: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Лондонський клуб, Паризький клуб, Генеральну угоду за тарифами і торгівлею – ГАТТ і інші. Можна їх розділити на світові (МВФ, група Світового банку, Банк міжнародних розрахунків) і регіональні (Європейський банк реконструкції і розвитку – ЄБРР, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку і ін.).

Міжнародний валютний фонд – провідний світовий фінансовий інститут, що має статус спеціалізованої установи ООН. Заснований у 1944 р. на міжнародній конференції ООН з валютно-фінансових питань в Бреттон-Вудсі, а розпочав свою роботу з березня 1947 р. МВФ входить у систему ООН як спеціалізована установа. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Міжнародний валютний фонд – міжнародна валютно-кредитна організація, створена для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, вдосконалення багатосторонньої системи платежів, а також для надання державам-учасницям коштів у іноземній валюті при валютних труднощах, пов’язаних із платіжними дисбалансами країн.

Капітал МВФ створений за рахунок внесків країн – членів організації. В нинішній час МВФ об'єднує майже 180 країн. Україна вступила в МВФ у 1992р. Внесок кожної країни є її квотою. Квота України становить 0,7% від загального капіталу фонду. Періодично проводиться перегляд квот, що пов’язано зі змінами рівня розвитку окремих країн і їх місця у світовій торгівлі.

Крім власного капіталу, МВФ використовує позикові кошти. Діяльність МВФ охоплює кредитування, регулювання міжнародних валютних відносин, постійний контроль за світовою економікою.

Кредитні операції МВФ здійснює тільки з офіційними органами – казначействами, центральними банками, стабілізаційними фондами.

Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. У нинішній час курси валют є не фіксованими, а плаваючими, тому роль МВФ полягає в узгодженні валютної політики країн-членів Фонду.

МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою, –це є третім основним напрямом його діяльності. Він формує інформацію як в цілому по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн.

Група Світового банку також відноситься до основних міжнародних фінансових інституцій. До складу групи Світового банку входять:

- Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР);

- Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

- Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

- Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ);

- Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку є основною кредитною установою Групи Світового банку і найкрупнішим кредитором проектів розвитку в країнах, що розвиваються. Він був заснований одночасно з МВФ, членами МБРР можуть бути лише країни-члени МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки країн-членів МБРР через надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій.

Лондонський і Паризький клуби – це об'єднання кредиторів. Лондонський клуб об'єднує 600 великих західних банків-кредиторів. Паризький клуб об’єднує 19 країн, які є державами – кредиторами світу.

 

Міжнародні фінансові потоки

Міжнародні фінанси – це категорія, яка відображує специфічні фінансові відносини, які мають під собою об'єктивну основу. Матеріальною основою міжнародних фінансів є міжнародні фінансові потоки, які складаються між країнами у вигляді:

§ грошових потоків – надходжень валютних коштів від експорту та імпорту товарів і послуг; ці потоки можуть відображати фінанси суб'єктів господарювання, однак оскільки вони належать різним країнам, то відображають рух грошових потоків між країнами;

§ потоків кредитних коштів, які також являються двохсторонніми: з одного боку, надання позики, а з іншого – її погашення і сплата відсотків;

§ операцій з цінними паперами і різними фінансовими інструментами;

§ зарубіжних інвестицій в основний і оборотний капітал;

§ перерозподілу частки національного доходу через бюджет у формі допомоги бідним країнам та внесків держав до міжнародних організацій тощо.

Валютний ринок

Здійснення міжнародних фінансових відносин потребує купівлі-продажу необхідної для розрахунків валюти та визначення валютного курсу. Ці операції забезпечуються через спеціальний фінансовий інститут – валютний ринок, який є базовою ланкою сфери міжнародних фінансів.

Валютний ринок – це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж іноземної валюти за національну валюту країни.

Суб'єкти валютного ринку:

§ юридичні та фізичні особи, зайняті у різних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

§ комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків;

§ брокерські фірми, контори й окремі брокери, які займаються посередницькою діяльністю, отримуючи за це відповідну компенсаційну винагороду;

§ державні установи, головне місце серед яких займають валютні банки та державні казначейства окремих країн.

Найбільші валютні центри розташовані у країнах, де валютні обмеження зведені до мінімуму. Такими центрами є валютні ринки в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Цюриху, Франкфурті, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Гонконзі, Сингапурі та інших містах.

Більшість валютних операцій здійснюється у євро та доларах США, а також японських ієнах, французьких і швейцарських франках.

Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на основі принципів і методів, що визначаються МВФ і регіональними союзами, в які входять окремі країни.

Валютне регулювання – діяльність державних органів, спрямована на регламентування порядку здійснення валютних операцій.

В умовах ринкової економіки головним об'єктом валютного регулювання є валютний курс національної грошової одиниці. Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни або в міжнародній грошовій одиниці. Валютний курс забезпечує зв'язок національної валюти з іншими валютами і дає змогу здійснювати порівняння основних макроекономічних показників однієї країни (продуктивності праці, темпів економічного зростання і т. ін.) з такими самими показниками в інших країнах.

Валюта має свій курс, тобто своє визначення в іншій валюті, і цим відрізняється від інших валют, які теж мають свій власний курс, не схожий на курс іншої валюти. Але між валютами існує ще й різниця в ступені можливості однієї валюти обмінюватись на інші. Ця особливість називається конвертованістю валюти, а суть її в можливості валюти однієї країни обмінюватись (повністю або частково) на валюти інших країн.

Неконвертована валюта – це та валюта, що не обмінюється на іноземну валюту або ж має суттєві обмеження в її обміні як за поточними, так і за капітальними операціями.

Інструментами валютного регулювання є девальвація і ревальвація.

Девальвація –це офіційне зниження, а ревальвація – збільшення курсу національної грошової одиниці щодо валюти інших країн.

Отже, міжнародні валютні відносини – одна з головних складових міжнародних економічних відносин. Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи.

Національна валютна система – це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи визначаються національним законодавством.

Її структурними елементами є:

§ національна валюта – грошова одиниця країни;

§ валютний паритет як основа валютного курсу;

§ режим курсу національної валюти;

§ організація валютного ринку;

§ національні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни;

§ умови обміну національної валюти на золото та інші валюти – конвертованість валюти.

Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Світова валютна система включає ряд конструктивних елементів – світовий грошовий товар, валютний курс, валютні ринки та міжнародні валютно-фінансові організації.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність міжнародних фінансів?

2. Які існують суб'єкти та об'єкти міжнародних фінансів?

3. Які функції виконують міжнародні фінанси?

4. Що таке міжнародний фінансовий ринок?

5. На які сегменти поділяється міжнародний фінансовий ринок?

6. Які існують міжнародні фінансові організації та міжнародні фінансові інституції?

7. Що являє собою міжнародний ринок кредитних ресурсів?

8. На яких засадах функціонує міжнародний ринок цінних паперів?

9. Які існують міжнародні фінансові потоки?

10. Що таке валютний ринок?

11. Які існують види валютних операцій?

12. Що таке валютне регулювання?

13. Які існують види валютних систем?

Тести для самоконтролю

1.	Ринок, на якому здійснюється купівля й продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції:
а)	міжнародний ринок кредитних ресурсів;
б)	міжнародний ринок грошей;
в)	міжнародний ринок цінних паперів.
2.	Сукупність заходів і рекомендацій держави у галузі між­народних фінансів – це:
а)	функція держави;
б)	фінансова функція держави;
в)	державна політика;
г)	міжнародна фінансова політика.
3.	Знецінення курсу національної валюти у формі зниження її курсу відносно іноземних валют, міжнародних розрахункових грошових одиниць – це:
а)	ревальвація;
б)	валютна інтервенція;
в)	девальвація;
г)	політика валютних обмежень.
4.	Коли Україна вступила до МВФ?
а)	1991 р.;
б)	1992 р.;
в)	1993 р.;
г)	1999 р.
5.	Функція міжнародних фінансів, пов'язана з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин має назву:
а)	перерозподільної;
б)	контрольної;
в)	регулюючо-координуючої;
г)	грошової.
6.	Міжнародний валютний фонд було створено:
а)	на Бреттон-Вудській конференції;
б)	на Генуезькій конференції;
в)	на Паризькій конференції;
г)	на Ямайській конференції.
7.	До складу Світового банку входять організації:
а)	Міжнародний банк реконструкції та розвитку;
б)	Міжнародна асоціація розвитку;
в)	Азіатський банк розвитку;
г)	правильні відповіді а і б.
8.	До структури Всесвітнього банку входять такі організації:
а)	Міжнародний банк реконструкції й розвитку;
б)	Міжнародний валютний фонд;
в)	Міжнародна асоціація розвитку;
г)	Банк міжнародних розрахунків.
9.	Яка міжнародна фінансова установа при кредитуванні надає превагу бідним країнам та країнам, що розвиваються:
а)	Світовий банк;
б)	Міжнародний валютний фонд;
в)	Європейський Союз;
г)	Європейський інвестиційний банк;
д)	Міжнародний банк реконструкції і розвитку.
10.	До міжнародних фінансових інституцій належать:
а)	Міжнародний валютний фонд;
б)	Організація Об’єднаних Націй;
в)	Європейський Союз;
г)	Міжнародний банк реконструкції і розвитку;
д)	Лондонський клуб.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Особливістю організації навчального процесу в даний час є посилення ролі самостійної роботи студентів над вивченням навчальної дисципліни. Привабливість навчальної дисципліни в значній мірі залежить саме від інтересу до самостійної роботи. Використання різних форм самостійної роботи, їх комплексне застосування дозволяє разом з інтересом до дисципліни підвищити ефективність навчального процесу в цілому.

Головною метою самостійної роботи студентів по вивченню дисципліни «Фінанси» є формування у майбутніх фахівців сучасного економічного мислення, спеціальних знань в галузі фінансів.

Завданням самостійної роботи студентів з дисицпліни «Фінанси» є поглиблення теоретичної та практичної підготовки. Поєднати теорію з практикою можна саме через самостійну роботу.

Самостійна робота над вивченням дисципліни «Фінанси» має ряд особливостей і обов’язково включає в себе:

 

Базовим матеріалом для самостійного опрацювання кожної теми є лекції. Вони дають студентам орієнтир для подальшого самостійного поглибленого вивчення дисципліни, вказують на більш складні поняття та положення. Тому ведення конспекту лекцій є обов'язковим. Питання, які викладено в конспекті лекції в скороченому вигляді, потребують обов'язкового самостійного опрацювання шляхом роботи з рекомендованими підручниками, навчальними посібниками, законодавчо-нормативною та довідково-інформаційною літературою.

У роботі над навчально-програмним матеріалом дуже важливим є вміння студента самостійно підбирати літературні джерела з будь-якого проблемного питання фінансових відносин, використовуючи інформацію бібліотек (звичайних та електронних), наукових сайтів в Інтернеті.

Найбільша кількість публікацій із фінансових проблем міститься в журналах: «Фінанси України», «Економіка України», «Економічний часопис-ХХІ», «Облік і фінанси АПК», «Світ фінансів». Перелік статей, опублікованих у журналі за рік, друкується в останньому річному номері журналу. Публікації на економічну тематику можна знайти в газетах: «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Бізнес», «Галицькі контракти» та ін. Законодавчі документи публікуються у «Відомостях Верховної Ради України» та в інших періодичних виданнях (у тому числі в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України»). Статистична інформація міститься в спеціальних виданнях Державного комітету статистики, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації України або на їхніх пошукових сайтах.

Самостійна робота студентів передбачає опрацювання питань для самоконтролю за кожною темою робочої навчальної програми і підготовку до семінарських та практичних занять з кожної теми.

Обов'язковим завданням при вивченні дисципліни «Фінанси» є написання реферату, в якому студенти розкривають основні положення запропонованої теми, мають можливість висловити свою особисту думку стосовно проведеного дослідження.

Для самоконтролю набутих знань та перевірки самостійного засвоєння матеріалу студенти використовують поряд з питаннями для самоконтролю тести для самоконтролю, які складено відповідно до програми навчальної дисципліни «Фінанси».

Контроль успішності студентів здійснюється у формі поточного, модульного та підсумкового контролю з дисципліни.

Оцінювання засвоєння студентами навчального матеріалу під час проведення кожного аудиторного навчального заняття здійснюється через поточний контроль.

Через модульний контроль здійснюється оцінювання якості засвоєння навчального матеріалу змістових модулів. Передбачено написання двох модульних контрольних робіт за семестр. Модульні контрольні роботи виконуються за ключовими темами, які вивчаються протягом відповідного семестру, враховуючи питання для самостійного вивчення. Студент самостійно здійснює систематизацію вивченого матеріалу, а також тем і питань для самостійного опрацювання, які включено до модуля.

Підсумковий семестровий контроль(залік) здійснюється у письмовій тестовій формі після вивчення усіх змістових модулів, передбачених у даному семестрі. До підсумкового контролю допускаються студенти, які відвідали усі передбачені навчальною програмою дисципліни, аудиторні навчальні заняття та набрали кількість балів, не меншу за мінімальну.

 

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

 

1. Державний борг України: основні причини виникнення.

2. Класифікація державних позик і джерела їх погашення.

3. Державний кредит і його функції.

4. Місцеві бюджети і їх функції.

5. Склад і структура доходів місцевих бюджетів.

6. Соціальна спрямованість видаткової частини місцевих бюджетів.

7. Напрями реформування міжбюджетних відносин в Україні.

8. Державні цільові фонди в Україні: стан і перспективи розвитку.

9. Впровадження єдиного соціального внеску в Україні.

10. Страхування і перспективи його розвитку в Україні.

11. Система державного нагляду за страховою діяльністю в Україні.

12. Проблеми та перспективи розвитку ринку страхових послуг в Україні.

13. Цінні папери як головний інструмент фінансового ринку.

14. Учасники фондового ринку та їх професійна діяльність.

15. Державне регулювання фінансового ринку України: сутність, сфери та важелі регулювання.

16. Фондова біржа в Україні: проблеми та перспективи розвитку.

17. Міжнародні фінансові інституції та їх фінансова діяльність.

18. Склад і структура міжнародного фінансового ринку.

19. Співпраця України з міжнародними фінансовими інституціями.

20. Валютні відносини та їх державне регулювання в Україні.

 

Підготовка та презентація реферату

Написання реферату сприяє засвоєнню знань студентів. Підготовку до написання реферату починають із самостійного вибору теми за визначеною тематикою рефератів, а також можна запропонувати свою тему. У такому разі вибрана тема має бути узгоджена з викладачем, який проводить семінарські заняття.

Починається реферат вступом, де необхідно обґрунтувати актуальність вибраної теми, її значимість. Це перехідний місток до основного дослідження, де відображається практичне і теоретичне значення теми.

В основній частині роботи викладається зміст досліджуваної проблеми. Зміст роботи треба викладати стисло, лаконічно, не припускаючи повторень та непотрібних відступів від теми.

Наслідком проведеного дослідження можуть бути пропозиції щодо напрямів розвитку сфери фінансів. Реферат має завершуватись висновками.

Наприкінці реферату оформляють список використаної літератури. Реферат виконується на основі рекомендованих літературних джерел та із залученням іншої літератури за темою реферату. Підбір літературних джерел здійснюється студентом самостійно. Використання матеріалів періодичної літератури підвищує якість виконаної роботи. Роботу з літературою потрібно починати зі складання повного списку книг, статей, нормативних документів з обов’язковим посиланням на джерело.

Текст реферату має бути написаний чітким, розбірливим почерком без пропусків та скорочень слів або надрукований на машинці чи набраний на комп'ютері. Реферат має обсяг 7-10 сторінок тексту. Текст роботи слід писати тільки на одній сторінці стандартного аркуша та розміщувати таким чином, щоб залишалися поля по 25 мм з кожного боку. При комп'ютерному наборі використовується шрифт Times New Roman 14 з міжрядковим інтервалом 1,5.

Номери сторінок проставляються у верхньому правому кутку. Титульні листи та зміст не нумерують

ся, але включаються у загальну нумерацію. Номери сторінок проставляють, починаючи зі вступу (зі сторінки 3).

Презентація реферату проходить на семінарському занятті, де розглядається дана тема, або він може бути захищений індивідуально. Представлення реферату на семінарському занятті дозволяє студенту сформувати навички виступу перед аудиторією, аргументування і відстоювання власної точки зору, вміння відповідати на питання. Доповідь з реферату не повинна перевищувати 7-10 хв.

Написання реферату дає можливість студенту навчитися самостійно вести пошук та опрацювання інформаційних джерел, систематизувати та узагальнювати матеріали, виявляти проблеми, дискусійні питання, проводити аналіз, вносити пропозиції, робити висновки. Критерієм оцінки змісту реферату є повнота висвітлення питання, зрозумілість, наявність власної думки.