Ринок грошей та кредитних ресурсів

Ринок грошей являє собою ринок короткострокових боргових зобов'язань, сферу, де їх можна купити; їх придбання тут здійснюється тільки у тимчасове користування. Товаром на цьому ринку є гроші, ціною – проценти за кредит. Він певною мірою виходить за межі фінансового ринку, оскільки купувати гроші можна як фінансові ресурси, так і для покриття певних витрат, наприклад державних. Звичайно, оскільки чітку грань між такими фінансовими операціями провести досить складно, то недоречно й ускладнювати питання із сутнісним наповненням ринку грошей, віднесемо до нього усі операції з їх купівлі-продажу.

Ринок кредитних ресурсів – це процес залучення коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості. Кредитний ринок є одним із найстаріших і найважливіших сегментів фінансового ринку.

Суб'єктами ринку кредитів є кредитори, позичальники і держава в особі центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ринок за допомогою економічних методів.

Організаційно-функціональними учасниками ринку кредитних ресурсів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інституції. Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному ринку, є кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення і кошти, акумульовані центральним банком держави.

Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надання короткострокових, середньострокових та довгострокових позичок. Короткострокові кредити залучаються, як правило, для поповнення обігових коштів та усунення тимчасових розривів у фінансуванні. Вони надаються терміном до одного року і за своєю економічною сутністю є ринком грошей.

Отже, кредитний ринок в умовах ринкової економіки є провідною ланкою фінансової системи в цілому. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини з приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає відносини купівлі-продажу між суб'єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов'язанням – векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони виникають тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему. Остання охоплює банківську систему та сукупність небанківських кредитних установ (квазібанки – майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування грошового ринку та ринку грошей. Квазібанки поділяються на дві групи. Першу становлять фінансові інституції банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові) центри). До другої групи належать фінансові інституції небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії). Вони здійснюють кредитування обмеженої кількості юридичних і фізичних осіб відповідно до законодавства та своїх статутів.

Ринок цінних паперів

Важливою складовою фінансового ринку є ринок цінних паперів, який ще називають фондовим ринком.

Фондовий ринок – сфера, в якій реалізуються відносини власності, здійснюється вільне переміщення цінних паперів між різними секторами економіки, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються інвестиційні ресурси, створюються умови для доброзичливої конкуренції й обмеження монополізму. Інструментами забезпечення обороту фінансових ресурсів на фондовому ринку є цінні папери.

Цінні папери – грошові документи, які засвідчують право володіння і довготермінові зобов'язання елементів щодо виплати їхнім власникам доходів у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Ще в червні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про цінні папери і фондову біржу», який визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів в Україні. Відповідно до цього закону можуть випускатися в обіг такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

1. Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів.

Види акцій, які встановлюють різні права їх власників:

А. Простійпривілейовані:

§ проста акція дає право голосу (за принципом: одна акція – один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить від обсягів отриманого прибутку;

§ привілейовані акції надають певні переваги їхнім власникам, насамперед у правах на отримання доходу.

Б. Іменніта на пред 'явника:

§ іменна акція передбачає встановлення її власника, який вказується на акції;

§ акція на пред'явника не передбачає фіксації її власника, її перехід від одного власника до іншого не потребує ніякого оформлення.

В. Паперовітаелектронні :

§ паперові акції являють собою цінні папери, які емітуються з дотриманням певних вимог щодо їх оформлення і друку;

§ електронні акції існують у вигляді записів на файлах у комп'ютерах.

Г. Номінальніта безноміналу:

§ номінальні акції являють собою цінні папери, на яких позначається їх номінальна вартість;

§ в окремих випадках вона може не вказуватися, тобто це акція без номіналу.

Д. Платніта преміальні:

§ платні акції – це акції, що купуються під час їх випуску;

§ преміальні акції пов'язані з капіталізацією нагромадженого нерозподіленого прибутку. Вони розподіляються між акціонерами пропорційно кількості придбаних ними платних акцій.

Е. З вільнимтаобмеженим обігом:

§ акції з вільним обігом можуть без будь-яких обмежень переходити від одного власника до іншого;

§ акції з обмеженим обігом або взагалі не можуть переходити до іншого власника, або тільки в обмежених, наперед визначених випадках.

2. Облігація являє собою боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вона випускається, умов обігу та надійності.

А. Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації поділяються на державні, місцеві, інституційні, у тому числі корпоративні.

Державні облігації випускають центральні органи управління (Міністерство фінансів). За­лучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів.

Облігації місцевих позик випускають місцеві органи управління.

Інституційні облігації випускаються суб'єктами підприємницької діяль­ності, фінансовими компаніями, корпоративні – акціонерними товариствами.

Б. Залежно від способу виплати доходу виділяються відсоткові, дисконтні й конвертовані облігації.

Відсоткові облігації передбачають виплату доходу у вигляді річного відсотка, що встанов­люється до номінальної вартості.

За дисконтними дохід формується у вигляді різниці між номінальною вартістю і цінами купівлі.

Конвертовані облігації передбачають не виплату доходу, а обмін їх на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій.

В. За термінами випуску розрізняють строкові, безстрокові та облігації з правом дострокового погашення.

Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть змінюватися. Залежно від тривалості періоду вони поділяються накороткострокові(до 1 – 2 років),середньострокові(до 5 років) тадовгострокові (понад 5 – 10 років).

Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску.

Облігації з правом дострокового погашення передбачають право емітента на дострокове погашення.

Г. За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника.

Д. За надійністю:

§ забезпечені облігації передбачають гарантії їх погашення і виплати доходу з дотриманням установлених строків. Забезпеченням таких облігацій може бути нерухоме майно, земля, державні ціні папери тощо. Об'єкти і фонди забезпечення вказуються при випуску забезпечених облігацій;

§ незабезпечені облігації не передбачають установлення їх забезпечення, на що вказується в умовах випуску. Державні облігації незалежно від того, вказуються чи ні об'єкти і форми їх забезпечення, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава не може збанкрутувати і завжди має достатні ресурси.

3. Казначейські зобов'язання – це вид цінних паперів на пред'явника, які розміщуються серед населення виключно на добровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фінансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейських зобов'язань – довгострокові(на 5 – 10 років),середньострокові(на 1 – 5 років),короткострокові (до 1 року).

4. Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержання доходу у вигляді відсотка, розмір якого визначає банк. Банки видають сертифікатистрокові тадозапитання, іменні тана пред'явника.

5. Вексель – це письмове абстрактне й безспірне зобов'язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя.

Векселі є двох видів – прості й переказні.

Простий вексель – це письмове зобов'язання, яке позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей після настання строку.

Переказний вексель є письмовим наказом кредитора позичальникові про сплату йому або тому, кого він укаже, певної суми грошей після настання строку. Цей вексель набуває сили зобов'язання лише після того, як позичальник акцептує його. Порядок випуску та обігу векселів визначається урядом.

Казначейський вексель є формою боргового зобов'язання держави. На відміну від державних облігацій, казначейські векселі випускаються на строк, як правило, до одного року під покриття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.

6. Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних паперів. Вони надаються лише громадянам і підтверджують право їхніх власників на безкоштовне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, а також земельного фонду.

Крім вищезгаданих цінних паперів, досить поширеним об'єктом торгівлі на фондовому ринку є депозитні свідоцтва та варанти.

Депозитне свідоцтво – це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частку активів цієї корпорації в разі її ліквідації. Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні фондові ринки.

Варанти є спеціальним видом цінних паперів. Вони випускаються разом із привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право купувати прості акції за обумовленою ціною протягом обумовленого періоду. Інвестори можуть одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у разі його зрос­тання порівняно з обумовленим у варанті.

Спекулятивними об'єктами фондової торгівлі є також опціони й ф'ючерси. Опціон – це угода між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придба­ти певну кількість акцій в особи, яка виписала опціон, або ж продати їх. Головною особливістю опціону є те, що його покупець одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобов'язання з їх виконання.

Ф'ючерс також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення ф'ючерсного контракту є обов'язковим.

Інвестиційні сертифікати – це цінні папери, що випускаються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією і дають право їх власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Розрізняють капітальні та грошові цінні папери. Серед капітальних, що є засобом залучення капіталу, найбільш поширені акції та облігації.

Капітальні цінні папери поділяються на:

§ дольові – виражають частку у власності та валовому капіталі (акції, інвестиційні сертифікати, приватизаційні папери);

§ боргові – виражають відносини позики (облігації, казначейські зобов'язання тощо, за якими емітент несе зобов'язання повернути у відповідний строк кошти, інвестовані в його діяльність, виплатити дохід у вигляді фіксованого відсотка).

До грошових цінних паперів належать:

§ векселі (комерційні, фінансові, прості, переказні);

§ депозитні сертифікати;

§ комерційні папери та ін.

Грошові цінні папери активно використовують в обороті між фірмами, банками, між банками та казначейством.

Також цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника:

§ іменні цінні папери передаються через повний індосамент (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), або в них спеціально вказано, що вони не підлягають передаванню;

§ цінні папери на пред 'явника обертаються вільно.

Індивідуальні учасники фондового ринку – це фізичні особи (домогосподарства), що різняться між собою: кількістю та видами цінних паперів, якими вони володіють; ступенем активності, з якою вони проявляють себе на ринку; цілеспрямованістю; способом вибору і прийняття рішень відносно купівлі-продажу цінних паперів.

Інституційні учасники являють собою організації, що діють на основі своїх засновницьких документів та інших норм права, затверджених державою. Інституціями зазвичай є підприємства, організації, установи, товариства, компанії, фонди, корпорації.

Під органами, що здійснюють державно-правове регулювання фондового ринку, розуміють органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Державними органами регулювання ринку цінних паперів в Україні є Міністерство фінансів, Національний банк, Фонд державного майна України, а також Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Емітенти цінних паперів – юридичні, а у випадках, передбачених законом, фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів для свого розвитку і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Зауважимо, що в Україні лише юридичні особи мають право випускати цінні папери.

Інвестори – фізичні, юридичні особи та інституційні інвестори, котрі мають вільні грошові кошти, необхідні для інвестування з метою збільшення ринкової вартості цінних паперів. Інвесторами на ринку цінних паперів, як правило, виступають індивіди та інститути, держава в особі Державного казначейства чи Національного банку. Найбільш активними серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними є промислові чи торгові підприємства, компанії, господарські товариства.

Посередники на ринку цінних паперів – це фінансові організації, які надають посередницькі послуги. Серед посередницьких послуг виділяють брокерські, дилерські та послуги щодо здійснення підписки. Згідно з цим розрізняють таких посередників, як: брокери, дилери та андерайтери.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій).

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними.

Існують три види бірж: замкнута біржа, в торгах на якій можуть брати участь лише члени біржі; біржа з вільним доступом відвідувачів, угоди на якій здійснюють тільки маклери (тобто посередники); і біржа, що складається із широкого кола осіб і діє під контролем урядових органів.

Фондові біржі в усіх країнах із ринковою економікою – це технічно оснащені організаційні структури, що володіють зраз­ковими системами обробки, передавання і зберігання інформації. Інформація про угоди, що укладаються в торговому залі фондової біржі, відкрита і доступна. Дані про обсяг і ціну кожної угоди, укладеної на біржі, тут же (не пізніше, ніж через 10 секунд після проведення угоди) висвічуються на електронному табло. Одночасно через систему відеомоніторів ця інформація передається в усі кутки земної кулі. Будь-який інвестор, у якому б кутку Землі він не перебував, може бути в курсі подій, що відбуваються в торгових залах найбільших бірж.

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Вона виконує три основні функції – посередницьку, індикативну та регулятивну.

Сутність посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. На фондовій біржі обертаються лише цінні папери, що пройшли реєстрацію і включені до лістингу. Торговельні угоди на біржі укладають брокери. У торгівлі на біржі беруть участь і дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінюванні вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Біржі встановлюють вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод, забезпечують контроль за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі і за фінансовим станом емітентів. Мета контрольної діяльності біржі – забезпечувати достовірність котирування цінних паперів та надійність біржової торгівлі.

 

Ринок фінансових послуг

Ринок фінансових послуг – сфера різноманітних послуг, що надаються суб'єктам фінансових відносин – підприємницьким структурам, державі і громадянам у процесі їхньої фінансової діяльності.

До фінансових інституцій, що надають фінансові послуги, відносять комерційні банки та небанківські кредитні установи, фінансові, факторингові й лізингові компанії, фондові та валютні біржі.

До найхарактерніших видів фінансових послуг належить лізинг.Суб'єктами лізингових операцій є:

§ продавець лізингового майна, тобто його виробник;

§ лізингодавець – організація, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа;

§ лізингоодержувач – підприємство, яке отримує в користування майно за договором лізингу.

У межах довгострокової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій –фінансовийі оперативний лізинг.

Фінансовий лізинг полягає в тому, що під час дії лізингової угоди орендар виплачує орендодавцю всю величину амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди лізингоодержувач може повернути об'єкт оренди лізингодавцеві, викупити його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду. Об'єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі та споруди.

Оперативний лізинг є таким видом орендних операцій, за якого лізингова угода укладається на термін менший, ніж період амортизації орендованого майна (здебільшого на 2 – 5 років). Як і за фінансового лізингу, після закінчення терміну угоди вона може бути продовжена на нових умовах. В іншому разі майно пове­ртається власникові або викуповується за договірною ціною. Отже, лізинг дає змогу підприємствам та організаціям отримувати необхідні виробничі фонди без значних одноразових затрат, а також уникнути витрат, пов'язаних із моральним старінням засобів виробництва.

За своєю сутністю лізинг є специфічною формою фінансування капітальних вкладень, альтернативною традиційному банківському кредитуванню. Крім того, лізинг активізує інвестиції приватного капіталу у сферу виробництва, підвищує конкурентоспроможність малого й середнього вітчизняного бізнесу. Завдяки лізингу розширюються можливості збуту власної продукції, насамперед тієї, яка дорого коштує.

До фінансових посередницьких послуг належить також факторинг. Головна мета факторингового обслуговування – інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів.

Серед небанківських кредитних установ, що надають кредитні послуги, особливе місце посідають кредитні спілки.

Кредитні спілки – це громадські неприбуткові організації, головною метою яких є фінансовий та соціальний захист своїх членів через залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Одна з найпоширеніших послуг кредитних спілок – надання позичок. З цією метою створюється позичковий фонд, куди, крім внесків членів кредитних спілок, залучаються банківські кредити, державні субсидії, пожертвування юридичних і фізичних осіб. За одержані позички сплачуються відсотки, які нижчі, ніж відсотки комерційних банків за надані кредити.

Страхування теж можна розглядати як один із сегментів ринку фінансових послуг. При цьому страхові компанії можуть розглядатися і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники. Фінансові послуги у сфері страхування пов'язані із формуванням колективних страхових фондів і фінансовим відшкодуванням різних втрат і збитків.

Сегмент консалтингових, аудиторських та інформаційних послуг безпосередньо не пов'язаний з рухом фінансових ресурсів чи формуванням доходів та здійсненням витрат і видатків. Їхнє призначення полягає в наданні таких послуг, які сприяють названим процесам.

Консалтингові фірми, проводячи консультаційну роботу, можуть допомогти мінімізувати вартість залучених фінансових ресурсів, оптимізувати їх розміщення, сприяти мінімізації податкового навантаження тощо.

Аудиторські послуги пов'язані з незалежною перевіркою фінансової діяльності і фінансової звітності господарюючих суб'єктів.

Інформаційні послуги полягають у наданні певної фінансової і нефінансової інформації, необхідної суб'єктам господарювання для прийняття рішень у сфері фінансової діяльності. Первинна інформація надається інформаційними агенціями через видання статистичних збірників, періодичних зведень, наприклад біржових, систему інформаційної мережі – Інтернет. Аналітичну інформацію надають рейтингові агенції (аналітичні огляди, рейти­нгові оцінки, наприклад привабливості цінних паперів).

2 OoAH/v5YivQ/DXxT8baN4ph1CPwFr9tGVCTxQWVw/wBr6YDbokC47ECvqXaMkY60mwccDNVXyCpW cfaV5aNPRJO6+R50M1pQvyUVqratkVhcPdWkUkkTQvIgZkYglCRnacdwasU0KOmCBTq+ljseM2In 3B9KWiimBU1vRbXxFpF1YX0MdzZ3sTQzQyLlJEYYKkehBIryvw7+xD8PNCv4LifTdR10WZH2aDW9 UudUt7bAwCkU7ugIHQ7cjHWiisKuFo1WpVYKTW10nY3pYirTTjCTSe9merWlnFYRJFDGkUSDaqIA qqPQAVYQYGfWiitUraIxfcUjIwaTB456UUVRNhaKKKBhRRRQB//ZUEsBAi0AFAAGAAgAAAAhAIoV P5gMAQAAFQIAABMAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAAFtDb250ZW50X1R5cGVzXS54bWxQSwECLQAUAAYA CAAAACEAOP0h/9YAAACUAQAACwAAAAAAAAAAAAAAAAA9AQAAX3JlbHMvLnJlbHNQSwECLQAUAAYA CAAAACEAzBCRId8CAAC7BQAADgAAAAAAAAAAAAAAAAA8AgAAZHJzL2Uyb0RvYy54bWxQSwECLQAU AAYACAAAACEAWGCzG7oAAAAiAQAAGQAAAAAAAAAAAAAAAABHBQAAZHJzL19yZWxzL2Uyb0RvYy54 bWwucmVsc1BLAQItABQABgAIAAAAIQDahHJB3gAAAAkBAAAPAAAAAAAAAAAAAAAAADgGAABkcnMv ZG93bnJldi54bWxQSwECLQAKAAAAAAAAACEAgmaiF2YNAABmDQAAFQAAAAAAAAAAAAAAAABDBwAA ZHJzL21lZGlhL2ltYWdlMS5qcGVnUEsFBgAAAAAGAAYAfQEAANwUAAAAAA== ">

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність фінансового ринку?

2. За якими ознаками структурується фінансовий ринок?

3. Які ви знаєте фінансові інструменти фінансового ринку?

4. Що являє собою ринок грошей?

5. Як функціонує кредитний ринок?

6. Які існують види кредиту?

7. Що таке фондовий ринок?

8. Які ви знаєте цінні папери? Дайте їм характеристику.

9. Які функції виконує фондова біржа?

10. Що таке ринок фінансових послуг і хто є його учасниками?

 

Тести для самоконтролю

1.	До боргових фінансових інструментів належать:
а)	акції, облігації, чеки, векселі, депозитні сертифікати;
б)	акції, інвестиційні сертифікати, опціони, свопи, облігації;
в)	облігації, казначейські зобов’язання.
2.	Фінансовий ринок – це:
а)	специфічна сфера грошових відносин, яка функціонує за умов наявності в економіці реальних власників;
б)	ринок, який складається із ринку цінних паперів та ринку позичкових капіталів;
в)	сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності;
г)	усі відповіді правильні.
3.	Ринок цінних паперів – це частина:
а)	ринку грошей;
б)	ринку банківських кредитів;
в)	валютного ринку;
г)	ринку капіталів.
4.	Грошовий ринок включає:
а)	фондовий та валютний ринок;
б)	ринок капіталів, довгострокових банківських кредитів та депозитів;
в)	обліковий, міжбанківський, валютний ринок;
5.	Емітентом називається юридична особа, яка:
а)	купує цінні папери;
б)	випускає цінні папери;
в)	продає цінні папери.
6.	Який із зазначених цінних паперів не є борговим зобов'язанням:
а)	облігація;
б)	казначейське зобов'язання держави;
в)	акція;
г)	вексель.
7.	Основна установа, що регулює функціонування ринку цінних паперів:
а)	Міністерство фінансів України;
б)	Національний банк України;
в)	Фонд державного майна;
г)	Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку.
8.	Капітальні цінні папери поділяють на такі види:
а)	інструменти грошового ринку, інструменти валютного ринку, інструменти страхового ринку, інструменти ринку цінних паперів, інструменти ринку золота та нерухомості;
б)	короткострокові та довгострокові фінансові інструменти;
в)	боргові та дольові;
г)	первинні та вторинні.
9.	Яка з організаційних структур є ключовою на фінансовому ринку:
а)	лізингові компанії;
б)	пенсійні фонди;
в)	страхові компанії;
г)	фондові біржі.
10.	За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:
а)	фондовий ринок;
б)	валютний ринок;
в)	ринок капіталів;
г)	ринок грошей;
д)	первинний ринок;
е)	вторинний ринок.

Тема 12. Міжнародні фінанси

План

1. Сутність і призначення міжнародних фінансів.

2. Міжнародний фінансовий ринок і його структура.

3. Міжнародні фінансові організації та міжнародні фінансові інституції.

4. Міжнародні фінансові потоки.

5. Валютний ринок.

& Рекомендована література: Л. 27, с. 367-376; Л. 28, с. 316-332; Л. 29, с. 104-109; Л. 30, с. 448-541; Л. 31, с. 213-233; Л. 32, с. 183-204; Л. 33, с. 288-302; Л. 34, с. 252-261; Л. 35, с. 486-558; Л. 44, с. 571-598; Л. 45, с. 196-231, 405-425.