Ринок чинників виробництва і капіталу

У сучасній ринковій економіці основними чинниками виробництва є праця, земля, капітал і підприємливість. Ці чинники в умовах ринко­вої економіки є специфічними товарами, що купуються бізнесом для виробництва маси продуктів і послуг за цінами, які формуються під впливом попиту на ці чинники з боку бізнесу і пропозиції чинників з боку господарських суб'єктів. Господарство — це узагальнений об'єкт споживчої сфери економіки. Основна його економічна функ­ція — споживання кінцевих продуктів і послуг, вироблених бізнесом. Вибір як структурної одиниці споживчої сфери не окремої особи або населення країни в цілому, а об'єкта господарства визначається особ­ливостями способу життя і структури споживання населення.

Розглянемо чинник капіталу. Під капіталом на ринку чинників ви­робництва розуміють фізичний капітал — використовувані у сфері виробництва будинки, споруди, машини, устаткування, запаси матері­альних цінностей у їх вартісному вираженні, тобто те, що назива­ється виробничими фондами. Тому попит на капітал на ринку чин­ників — це попит фірм і підприємств на фізичний капітал, на засоби виробництва, що їх хочуть придбати ці фірми і підприємства, щоб збільшити свої прибутки. За причинами виникнення попит на капі­тал — це породжений попит на чинник-капітал, що дає можливість за фіксованих обсягів інших чинників збільшити обсяги виробницт­ва товарів. За натурально-речовим втіленням — це попит на фізич­ний капітал, що дає можливість фірмам і підприємствам реалізувати власні інвестиційні проекти. За формою пред'явлення — це попит на інвестиційні фонди, що забезпечують вкладення необхідних фінан­сових коштів у інвестиційні проекти фірм і підприємств. Попит на капітал тільки виражається у вигляді попиту на фінансові кошти для придбання необхідних виробничих фондів. Це не попит на гроші як такі.

Економічним суб'єктом, для якого інтерес становлять гроші, є господарські об'єкти. Причина виникнення попиту на гроші полягає в потребі обслуговування поточних операцій господарських об'єктів.

Суб'єктом, що пред'являє попит на виробничий капітал, є бізнес, а причиною виникнення — необхідність залучення фінансових коштів для реалізації інвестиційних проектів. Економічний зміст обсягу попиту на гроші та капітал різний незважаючи на одну одиницю вимірювання. Обсяг попиту на гроші — це потрібний для підтримання обіг запас грошей, а обсяг попиту на капітал — це сума грошей, необхідна для придбання виробничих фондів. Ціною капіталу в цьому разі розмір віддачі з одиниці капіталу, що його бізнес згодний платити за наданий капітал. У практичному аспекті попит на капітал — це попит фірми або підприємства, які максимізують прибуток, на інвестиційні фонди, надані господарськими об'єктами з власних заощаджень за певний відсоток. Джерелом прибутку бізнесу з капіталу є віддача, дже­релом прибутку господарських об'єктів з капіталу — виплачуваний відсоток. Послідовні короткострокові інвестиції (річні) сприяють збіль­шенню загального капіталу бізнесу в довгостроковому аспекті. Виз­начальним чинником виникнення довгострокового попиту на капітал є довгострокова поведінка підприємств, що прагнуть одержати ста­більний потік прибутків. Між коротко- та довгостроковим попитом під­приємств на капітал такі самі відмінності, як між коротко- та довго­строковою пропозицією товару підприємствами. Обидва типи попиту на капітал залежать від поведінки фірм і підприємств відповідно у ко­ротко- та довгостроковому періоді.

Короткостроковий попит на капітал виникає при переході підприєм­ства від одного варіанта потужностей до іншого за рахунок інвесту­вання капіталовкладень у виробничі фонди. Довгостроковий попит породжується загальною тенденцією зміни виробничих потужностей з метою одержання прибутку.

По суті, короткостроковий попит — це потреба в додаткових вкла­деннях, у прирості капіталу за рахунок інвестицій, а довгостроко­вий — це попит на загальний обсяг виробничого капіталу для одер­жання прибутку.

З огляду на специфічну форму надання капіталу у вигляді фінан­сових ресурсів у короткостроковому періоді попит на капітал і про­позиція інвестиційних фондів взаємодіють на фінансовому ринку (рис. 17).

Рис. 17. Неперервна крива формування попиту на капітал

Перетин кривої короткострокової пропозиції заощаджень госпо­дарств для інвестування SS з кривою попиту на капітал з боку підприємств ДД визначає рівноважний рівень відсотка і₀.

За такого відсотка ті обсяги коштів, що їх господарства зберіга­ють у формі вкладів у фінансових структурах, звичайно рівні тим об­сягам інвестицій, які бажає придбати підприємець для одержання при­бутку.

У результаті надання заощаджень господарств підприємцю у виг­ляді інвестиційних фондів обсягом К₀ річний прибуток підприємця визначатиметься площею i₀α/, а щорічний прибуток господарств — площею прямокутника 0і₀/К₀. При цьому підприємець реалізуватиме ті проекти, віддача від яких Р ≥ і₀.

Теоретично крива ринкового попиту на капітал є кривою породже­ного попиту з боку підприємств, тобто сукупною кривою маргінальної прибутковості капіталу, вкладеного з метою одержання прибутку в ці­лому. Практично це залежність ефективності інвестиційних проектів, Що їх у принципі можуть реалізувати підприємства на існуючому рівні техніки і технології, від значення сумарних інвестицій в одержання прибутку.

На рис. 18 проілюстровано принцип побудови цієї залежності. Для Цього потенційні проекти підприємств (1А, 2Б, 3В і т. д.) ранжуються в порядку зменшення віддачі — Р₁, Р₂,...,визначаються обсяги сумар­них вкладень для реалізації одного проекту: К₁ = С₁, двох проектів: К₂ = С, + С₂, трьох проектів: К₃ = С₁ + С₂ + С₃ і т. д. Тут С₁, С₂,... — вартість проекту першого, другого та ін. Якщо ж якесь підприємство має понад один варіант інвестиційного проекту, такі варіанти треба будувати як технічно незалежні. Це означає, що проекти можуть реа­лізовуватись у будь-якій послідовності й у будь-якій кількості залеж­но лише від обсягу залучених фінансових ресурсів. Неважко побачи­ти, що коли попит на інвестиційному ринку формується під впливом попиту великої кількості підприємств при невеликому впливі кожного окремого підприємства, крива загального попиту на капітал ДД прак­тично стає неперервною.

Рис. 18. Східчаста крива формування попиту на капітал

За інших рівних умов (рівень цін тощо) вигляд кривої короткостро­кової пропозиції SS істотно залежить від кількості "вільних" грошей М у господарств у поточному періоді в загальному обсязі заощад­жень у довгостроковому аспекті.

Із збільшенням кількості "вільних" грошей у господарств пропози­ція заощаджень зростає — крива SS стає більш пологою, гроші збе­рігаються навіть за меншого відсотка. Із збільшенням загального об­сягу нагромаджених заощаджень (короткострокова пропозиція зао­щаджень зменшується) за інших рівних умов крива зміщується вгору (рис. 19).

Рис. 19. Вплив кількості "вільних" грошей на пропозицію заощаджень

При такому самому загальному обсязі нагромаджених заощаджень розмір ринкового відсотка i в короткостроковому періоді залежить від кількості "вільних" грошей М угосподарствах і в населення. Цей факт широко використовується Центральним банком для регулюван­ня розміру відсотка.

Залежність мінімального розміру відсотка від загального обсягу нагромаджень господарств становить довгострокову пропозицію ка­піталу S_ДS_Д. Її взаємодію з кривою попиту на капітал з боку під­приємств наведено на рис. 20.

Рис. 20. Взаємодія попиту на капітал і пропозиції капіталу

Розглянемо докладніше цю взаємодію. Припустимо, загальний обсяг фізичного капіталу підприємств на початок розглядуваного короткострокового періоду дорівнює К₀, а ринковий відсоток — і₀. Протягом короткострокового періоду (року) певна частина фізичного капіталу зношується і підлягає заміні. Відповідні фінансові кошти господарство "повертає" як прибуток двома шляхами: у вигляді повернення позик (за позиковими інвестиціями на капітал) і у вигляді cyми амортизації (з власного капіталу). Оскільки ринковий відсоток і₀ істотно перевищує мінімальний відсоток і₀^min при відповідному обсязі капіталу К₀, то у розглядуваному періоді згідно з кривою короткострокової пропозиції SS господарства пропонуватимуть додаткове інвестиційні фонди. Через взаємодію попиту і пропозиції ринковий відсоток знизиться до і₁,ачистий приріст капіталу підприємства становитиме ∆К₁ Разом з відшкодовуваною частиною фізичного капіта­лу обсяг валових інвестицій господарств у прибуток дорівнюватиме j= а₁ + ∆K₁, а загальний капітал зросте до К₁. У наступному коротко­строковому періоді процес інвестування в одержання прибутку повто­рюється, внаслідок чого за рахунок валових інвестицій j₂ відсоток знизиться до і₂, капітал збільшиться до К₂ і т. д. Теоретично при не­змінному рівні техніки і технології, якщо крива попиту на капітал не змінюється вчасі, можна досягти довгострокової рівноваги в точці І_Д, за якої ринковий відсоток дорівнюватиме мінімальному відсотку і_Д^min при обсязі капіталу К_Д. Уцьому разі збільшення капіталу припиниться, а щорічні валові інвестиції будуть тільки відшкодовувати фізичний капітал, що вибуває.

Таким чином, взаємодія попиту на капітал з пропозицією капіталу відтворює в довгостроковому аспекті механізми, що діють на ринку чинника капіталу. Водночас взаємодія попиту на інвестиції з пропози­цією інвестиційних фондів у короткостроковому періоді відтворює механізми ринку кредитів. Ринок інвестиційних фондів — це спосіб існування ринку капіталу. На рис. 20 обидва ринки сполучені. Тому незважаючи на те що чинник-капітал має одиницю вимірювання за­пасу (грн.), обсяг річних валових інвестицій j має одиницю вимірюван­ня потоку (грн./рік).

Розглянутий процес відбиває лише загальний напрям, загальну схе­му формування капіталу. Відповідно до цієї схеми ринковий відсо­ток має зменшуватись із збільшенням капіталу. Однак в економіці Ук­раїни цього не відбувається. У реальних умовах під впливом науково-технічного прогресу у зв'язку з появою нової техніки і технологій, виникненням нових видів споживчих продуктів і послуг попит на капі­тал зростає в часі — крива попиту в кожному короткостроковому періоді зміщується вправо вгору. У результаті ринковий відсоток не тільки не зменшується, а найчастіше збільшується.

Науково-технічний прогрес сприяє не тільки економічному зростан­ню і досить стабільному відсотку. Він спричинює й високий ризик вкладень у деякі інвестиційні проекти або підприємства в цілому. Мільйони господарств у принципі не можуть оцінити ризику вкладень у різні проекти. Саме високопрофесійні фінансові посередники — банки, фонди, брокери, акумулюючи заощадження населення і розмі­щуючи їх у формі надання позик або придбання облігацій корпора­цій, покликані оцінювати ризик вкладень.

На ринок позикових фондів істотно впливає також очікування інф­ляції (рис. 21).

Рис. 21. Вплив інфляції на розмір ринкового відсотка

У зв'язку зі знецінюванням грошей у разі інфляції позичальнику від­давати борг значно легше, бо він фактично повертає меншу реальну вартість, ніж та, яку він брав у борг. В умовах інфляції підприємці, роз­раховуючи на підвищення цін на свою продукцію в майбутньому, під­вищують попит на капітал, придбаний за поточними цінами, — крива по­питу в цьому разі зміщується вгору. Фінансові посередники (і госпо­дарства), очікуючи на інфляцію і розуміючи, що повертатися буде менша реальна вартість, ніж та, яка позичалась, згодні давати позики під більший відсоток і зменшують пропозицію — крива пропозиції зміщується вліво вгору. У результаті ринковий відсоток збільшується. Звичайно вважається, що номінальний (ринковий) відсоток і перевищує peaльний відсоток і_р на темп інфляції β, тобто і = і_р + β.

[Вверх] [Вниз]