Методи залучення іноземного капіталу

У держави є різні важелі для того, щоб сприяти залученню інозем­ного капіталу. Найважливіші з них подані на рис. 34.

Рис. 34. Механізм залучення іноземного капіталу

До системи податкових і митних пільг входять "податкові каніку­ли", зниження ставок оподаткування у разі реінвестування отримано­го прибутку чи інвестування у визначені регіони та галузі, захист від подвійного оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх машин і обладнання, технологій, ноу-хау, експорту про­дукції власного виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів. Спеціальні економічні зони передбачають ще розвиненішу систему податкових та митних пільг, спрощення адміністративних процедур (рис. 35). Ця система пільг передбачає зміцнен­ня позицій національної валюти, її конвертованість; можливість для підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані доходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у, пріоритетні сфери. Інформаційне забезпечення та центри допомог іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти та умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльності та ін.

Рис. 35. Система гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів
у спеціальних економічних зонах

Підприємці США вважають, що інвестиції у країни з високим piвнем політичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних та інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку щонайменше 25 %. А в Україні вона, за нашими розрахунками, майже вдвічі нижча, ще й за великого терміну окупності капіталу. Згідно із західними оцінками, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад, у будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6%, строк окупності — 6 років, а в Україні ці показники дорівнюють відповідне 21% і 11 рокам.

Крім того, існує ряд інших негативних моментів: насамперед це бю­рократичні завади та легітимна невизначеність у процесі приватизації; відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі; обіг на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн; від­сутність правового забезпечення кредитування, страхування, валютно­го обігу; обмеженість каналів репатріації прибутку (здебільшого че­рез вивезення продукції видобувних та сировинних галузей, що має попит на світових ринках).

В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них нале­жить також прийнятий у квітні 1996 р. Закон України "Про режим іноземного інвестування". У ньому є ряд позитивних моментів, пов'я­заних з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким виз­наченням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іно­земних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що для інвес­тиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізу­ються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галу­зей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Проте варто ще раз зазначити, що вся законодавча база має при­наймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадій­ність; по-друге, відсутність комплексності та суперечності в самих за­конодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іно­земного інвестора важливіше, ніж пільги.

Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулю­вання міжнародної спільної підприємницької діяльності на національ­ному рівні застосовуються два підходи: перший — прийняття єдино­го акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку краї­ни; другий — регулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів.

Добір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід формування законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у національному господарстві. Країни, які переважно імпортують капі­тал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності.

[Вверх] [Вниз]