Фінансовий ринок і класифікація фінансових ринків

Як бачимо з узагальненої класифікації ринків (рис. 16), значна час­тина керуючих впливів на економічні об'єкти здійснюється через фі­нансовий контур, а деякі з них формуються в самому контурі. Це, зок­рема, процеси розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, коштів за допомогою фінансового ринку.

Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є "нервовим центром" економічного організму. За станом фінансового ринку можна судити про "здоров'я" економіки; впливаючи на фінансовий ринок, можна керувати економічною активністю суспільства.

Сучасний фінансовий ринок — це винятково складна структура з великою кількістю учасників — фінансових посередників, які оперу­ють різноманітними фінансовими інструментами і виконують широкий набір функцій з обслуговування й управління економічними процеса­ми. А проте це ринок, на якому присутні продавці й покупці, е товар, що продається і купується. Але товар цей особливий — це гроші, на­дані в користування: тимчасово — у формі позик під зобов'язання, або назавжди — під акції.

Фінансовий ринок такий же багатоликий і різноманітний, як і за­гальний ринок, але предмет купівлі-продажу, по суті, один — гроші, надані в користування в різних формах. Господарські об'єкти, що ма­ють надлишок коштів, дають їх суб'єктам, які потребують коштів.

Існує кілька способів класифікації фінансових ринків залежно від того, з яких позицій розглядаються фінансові угоди.

За принципом оборотності фінансовий ринок поділяється на ри­нок боргових зобов'язань і ринок власності (debt and equity markets). На ринку боргових зобов'язань (наприклад, облігацій) гроші даються в борг на певний час. На ринку власності (наприклад, акцій) купують і продають право на одержання доходу від вкладених гро­шей. Покупець, який одержав право, стає співвласником організації (право сторони, що продала). Але завжди угода оформляється пев­ним документом, який називають цінним папером.

За характером руху цінних паперів фінансовий ринок поділя­ється на первинний і вторинний. На первинному ринку продаються і купуються папери нових випусків, на вторинному — обертаються раніше випущені цінні папери. На первинному ринку цінні папери про­даються, а на вторинному — перепродуються.

Вторинний ринок цінних паперів має особливо важливе значення для економіки. Він забезпечує вільне переливання фінансових коштів між господарськими суб'єктами. В активах кожної фірми, як правило, крім фізичного капіталу присутні цінні папери, раніше випущені інши­ми господарськими суб'єктами і придбані фірмою (корпорацією, кон­церном). Ці папери фактично становлять резервний капітал фірми. Якщо фірма потребує фінансових коштів, вона може продати частину своїх цінних паперів на вторинному ринку й одержати необхідні фі­нансові кошти. Якщо папери були продані за тією самою вартістю, що зазначена в активах, то за інших рівних умов капітал фірми не змінюється. Для збільшення фізичного капіталу фірма може здійсню­вати новий випуск власних цінних паперів.

У цілому перепродаж цінних паперів на вторинному ринку не змі­нює загального капіталу господарських об'єктів, тому що папери і фі­нансові кошти просто переходять від одного власника до іншого. Капітал — позиковий або власний — збільшується, коли фірми здій­снюють нові випуски цінних паперів. Первинний ринок сприяє збіль­шенню капіталу і раціональному розподілу джерел нового інвестуван­ня. Вторинний ринок забезпечує гнучкість переміщення фінансових коштів, постійно підтримує раціональну структуру мережі інвесторів, істотно полегшуючи структурну реорганізацію економіки.

Первинний ринок існує здебільшого у вигляді розгалуженої мережі фінансових брокерів (офіційних посередників) і дилерів (осіб або фірм, що здійснюють торгове посередництво), вторинний ринок — це, як правило, фондові біржі й та частина брокерської і дилерської ме­режі, через яку проходять операції з перепродажу цінних паперів. На фінансовому ринку обов'язково діють професіонали.

Важливу роль вторинний ринок відіграє й у загальному управлінні економікою. Коли Центральний банк скуповує державні казначейські зобов'язання, він здійснює операції на вторинному ринку через спе­ціальних дилерів. Коли підприємці на виручені гроші купують нові ви­пуски цінних паперів компаній через брокерів та інвестиційні банки, то ці банки діють на первинному ринку.

За формою організації фінансові ринки поділяються на органі­заційні та розподільні. Прикладом організаційного ринку є біржі, де представники клієнтів — брокери, які є членами біржі (або їх уповно­важені — трейдери), фізично зустрічаються в торговому залі біржі й укладають угоди. На біржі здебільшого перепродуються так звані об­лікові акції, тобто акції обмеженої кількості найбільших і надійних компаній, що входять до біржового списку. Потрапити до списку — велика честь для компанії; для цього вона повинна відповідати пев­ним вимогам за складом активів і біржовою поведінкою. Акції пере­важної більшості компаній продаються на так званому вуличному ринку або, як кажуть, "через прилавок". Первинний ринок акцій, як правило, "вуличний", розподільний. На "вуличному" ринку обертають­ся практично всі облігації. Сучасний "вуличний" ринок — це розпо­дільна комп'ютеризована мережа брокерів і дилерів. Як представни­ки клієнтів брокери зв'язуються між собою, укладаючи угоди практич­но по телефону. Брокери і дилери, які торгують на "вуличному" ринку, як правило, вузькоспеціалізовані за конкретним видом цінних паперів (наприклад, за державними казначейськими зобов'язаннями).

За терміном надання грошей фінансовий ринок поділяється на ринок грошей (money market) і ринок капіталів (capital market), тобто інвестиційних фондів. Зазначимо, що на ринку чинників вироб­ництва (праця, земля, капітал) під капіталом розуміють фізичний капі­тал, а на ринку капіталів — інвестиційні фонди.

На ринку грошей обертаються короткострокові зобов'язання (тер­міном до одного року), переважно уряду і банків, на ринку капіта­лів — довгострокові зобов'язання, випущені урядом, а також акції та облігації корпорацій. Перед тим як розглядати фінансові інструменти ринку грошей і ринку капіталів, наведемо їх найважливіші властивості, притаманні всім фінансовим активам: ліквідність, ринковий ризик та прибутковість.

Під ліквідністю розуміють властивість, спроможність фінансового ресурсу перетворюватися на гроші. Визначаючи ступінь ліквідності, звичайно враховують час, за який можна перетворити певний фінан­совий ресурс на гроші, і витрати, пов'язані з таким перетворенням. Найвищий рівень ліквідності мають самі гроші. Для перетворення на гроші ощадного рахунку в комерційному банку потрібен час на офор­млення документів і пересилання вимоги поштою. А для того щоб продати казначейське зобов'язання, потрібні й час, і найчастіше опла­та брокерських послуг. Тому ощадні рахунки більш ліквідні, ніж каз­начейські зобов'язання. Під час продажу акцій крім оплати брокерсь­ких послуг можуть виникнути додаткові витрати, пов'язані із зни­женням ціни акцій. Оскільки ринкові ціни казначейських зобов'язань більш стійкі, ніж вартість акцій, ліквідність казначейських зобов'язань вища, ніж акцій.

Ринковий ризик пов'язаний безпосередньо з можливістю не одержати вкладених у фінансові активи грошей. Розрізняють два види ризику. Ризик невиконання платіжних зобов'язань позичальни­ком існує, коли позичальник ненадійний. Другий вид ризику пов'язу­ють з коливаннями ринкових цін фінансових інструментів.

Прибутковість визначається як річний відсоток віддачі від вкла­деної суми грошей. Для ощадного рахунку прибутковість фактично дорівнює річному відсотку, що його виплачує банк. Для облігацій прибутковість залежить від розміру оголошеного (купонного) відсот­ка і ринкової ціни облігації.

Перелічені характеристики фінансових коштів взаємопов'язані. Чим більш ризикові цінні папери, тим, як правило, вища їх прибутковість, тому що інвестори згодні вкладати гроші тільки під високий відсоток. Але чим вища ліквідність фінансових інструментів, тим за певного ри­зику під менший відсоток їх згодні купувати.

[Вверх] [Вниз]

Ринок цінних паперів

У структурі фінансового ринку особливо вирізняється ринок цінних паперів. Таку назву він дістав тому, що об'єктом купівлі-продажу на ньому є дуже специфічний товар — цінні папери. Ринок цінних па­перів — це частина фінансового ринку. Цінний папір — це своєрід­ний аналог грошей у вигляді грошового документа, що дає власнику гарантоване право на одержання певної суми грошей або засвідчує його право майнового володіння у встановленому стосовно зазна­ченого виду документа порядку.

В економіці СРСР цінними паперами вважалися тільки облігації державних позик.

З переходом до ринкової економіки в Україні почали з'являтися акції, облігації з купонами, сертифікати, інші види цінних паперів; ви­никли акціонерні товариства, фондові біржі, комерційні банки, що опе­рують цінними паперами. Проте ринок цінних паперів як частина за­гального фінансового ринку має пройти ще довгий шлях становлен­ня і вростання в ринкову економіку, що формується.

За природою цінні папери — це боргові зобов'язання організацій, юридичних осіб, що випустили ці грошові або товарні документи, пе­ред особами, які купують такі документи. Зобов'язання передбачають виплату власникам цінних паперів прибутку у вигляді дивідендів, тобто відсотків. Таким чином, випускаючи і реалізуючи цінні папери, ор­ганізація одержує суму реалізації в борг від того, хто її придбав. Цінні папери завжди містять якесь майнове право, здійснення якого мож­ливе тільки за умови їх пред'явлення. Ця ознака юридичного харак­теру є єдиною для всіх видів цінних паперів. Суть її полягає в тому, що цінність паперу звичайно підкріплена майновим комплексом, який стоїть за нею, на частину вартості якого має право претендувати власник цінного паперу.

Випуск цінних паперів — важливе джерело залучення коштів для нових підприємств, мобілізації додаткового капіталу для вже існуючих підприємств, а також поповнення державного і місцевого бюджетів. Це своєрідний канал фінансування інвестицій.

Зазначимо, що запровадження різних видів цінних паперів у фінан­сово-грошовий обіг дає можливість без збільшення загальної гро­шової маси підвищити мобільність фінансових ресурсів, зосередити їх на найважливіших ділянках виробництва. Напрями інвестування, тоб­то вкладення коштів, визначаються на ринку попиту і пропозицій мож­ливістю отримання для інвесторів великого прибутку за рівного ри­зику вкладень. Випуск цінних паперів найчастіше й зосереджений у тих галузях і сферах, які обіцяють принести великий прибуток. Але перед тим як такий прибуток буде одержано, підприємцю доводиться вкласти у справу початковий, стартовий капітал. Цей капітал можна одержати і залучити саме за рахунок цінних паперів.

Особливого значення в Україні випуск цінних паперів дістав в умо­вах переходу державних підприємств у колективну і приватну влас­ність шляхом приватизації. Основною формою, головним способом приватизації є акціонування.

Приватизація державних і муніципальних підприємств спроможна додати стимулу розвитку ринку цінних паперів. Він може забезпечу­вати вкрай потрібне переливання фінансових ресурсів, а цінні папери стають ефективним інструментом взаємного кредитування.

Іншу частину фінансового ринку становить ринок банківських по­зичок. Комерційні банки звичайно видають короткострокові позички (щонайбільше на рік). Випускаючи ж цінні папери, можна одержати гроші навіть на кілька десятиліть (облігації) або взагалі у безстроко­ве користування (акції). Цьому поділу фінансового ринку відповідає розподіл капіталу на оборотний та основний. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприк­лад, комерційні банки дають посередникам РЦП позички для підписки на цінні папери нових випусків, а вони, у свою чергу, продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу в роздріб. У деяких європейських країнах основну посередницьку роль на РЦП відіграють найбільші комерційні банки.

Частиною РЦП можна вважати грошовий ринок, на якому оберта­ються короткострокові (до року) боргові зобов'язання, переважно казначейські векселі (білети). Грошовий ринок забезпечує гнучке над­ходження готівки до скарбниці держави і дає можливість корпораці­ям та окремим особам одержувати прибуток на їх тимчасово вільні кошти. Без грошового ринку не може бути повнокровного фінансо­вого ринку.

Як і інші ринки, РЦП складається з попиту та пропозиції і ціни, що їх врівноважує. Попит створюється компаніями і віднедавна — державою, якій не вистачає власних прибутків для фінансування інвестицій. Бізнес і уряд щодо РЦП є чистими позичальниками (більше беруть у борг, ніж дають), а чистим кредитором — населення, особистий сектор, у якого з різних причин доходи перевищують витрати на поточне споживання та інвестиції в матеріальні активи (переважно житло). Завдання РЦП — забезпечити якомога повніше і швидше переливання заощаджень в інвестиції за ціною, яка б влаштовувала обидві сторони.

Вирішити це завдання неможливо без участі посередників — бро­керів та інвестиційних дилерів, які діють на РЦП. Тільки вони знають, у якому стані перебуває РЦП, коли, на яких умовах і які цінні папери випускати. Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, одер­жуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер купує цінні папери на своє ім'я і за свій рахунок, щоб потім їх перепродати. Виторг від пе­репродажу утворює його прибуток.

У країнах з ринковою економікою брокери й інвестиційні дилери так само необхідні, як банкіри або бухгалтери. Мало того, це пре­стижна і високооплачувана професія. Нею займаються як окремі осо­би, так і фірми. Саме вони визначають обличчя сучасного інвестицій­ного бізнесу. Головною фігурою на РЦП є велика фірма, що інтегрує у своїй роботі брокерські та дилерські операції.

Спеціалізовані посередницькі фірми не мають єдиної, загально­прийнятої назви. Найчастіше їх називають інвестиційними банками, рідше — інвестиційними дилерами, інвестиційними домами або про­сто брокерськими фірмами. Ключовою тут є назва "інвестиційний банк", яка вказує на те, що фірма має справу не з комерційним креди­том, а з інвестиціями у фінансові вклади.

Оскільки прибуток посередників залежить від обсягу торгівлі цін­ними паперами, вони не чекають, коли з'явиться клієнт, а шукають його самі. Цей невпинний пошук не дає можливості заощадженням "зале­жуватися" у потенційних покупців цінних паперів. У кожного посеред­ника є клієнтура, з якою у нього встановлюються відносини особис­тої довіри і повної гласності (у противному разі бізнесу не буде). Сво­го агента на РЦП має як велика корпорація, що розпоряджається мільярдами, так і пересічний клерк, який бажає вигідно розмістити власні невеликі заощадження.

Перейдемо до розгляду цінних паперів, їх поділяють на акції, об­лігації і похідні від них цінні папери.

Акції випускають корпорації; випуск акцій — це спосіб створення корпорації. Акція робить її утримувача власником частини майна кор­порації, її співвласником. Випускаючи акції, корпорація набирає фінан­сової сили, що дає їй можливість здійснювати великі інвестиційні про­екти. Власник акції одержує частину корпоративного прибутку, який називається дивідендом. Дивіденд варіює залежно від розміру при­бутку, пропорції між тією часткою, що зберігається, і тією, що йде на споживання, від інвестиційної політики корпорації та інших чинників. Дивіденд може зовсім не виплачуватися. Власник акцій має також інші господарські права, наприклад право голосу і право бути обра­ним у керівництво корпорації.

Облігації ви пускають як корпорації, так і уряд. Той, хто випускає облігації, зобов'язується виплатити у визначений строк і позичку (амортизацію), і позичковий відсоток, що становить, знову-таки, части­ну прибутку, одержаного завдяки позиці. На відміну від дивіденда відсоток залишається незмінним або незначно варіює зі зміною бан­ківських ставок. Тому облігації іноді називають цінними паперами з фіксованим прибутком, або, як раніше казали, твердодохідними папе­рами. Відсоток виплачується рівними порціями протягом усього тер­міну дії позики. За деякими облігаційними позиками відсоток офіцій­но не нараховується (облігація не має купонів), а виплачується як різниця між ціною, за якою облігації купуються в момент погашення, і ціною, за якою їх продано.

Як бачимо, акції та облігації мають різні інвестиційні якості, тобто неоднакову привабливість для інвесторів. Облігації, як правило, забез­печують більше збереження заощаджень, ніж акції, і тому більш при­вабливі для людей обережних, консервативних. Особливо це сто­сується державних облігацій, забезпечених усією економічною силою держави, її величезною платоспроможністю. Однак власники облігацій звичайно позбавлені можливості примножувати свій капітал і швидко нарощувати прибутки, яку мають власники акцій. Водночас володіння акціями небезпечне фінансовими втратами. Тому акції привабливі для інвесторів прогресивних, готових ризикувати заради одержання висо­ких дивідендів. Акції та облігації можуть бути взаємно оборотними, конвертованими, тобто акції можна у певних випадках обміняти на об­лігації і навпаки.

Існують також інші види цінних паперів, про які йтиметься далі. Одні з них мають широкий діапазон інвестиційних можливостей, інші — спеціальне призначення.

Щодо надійності інвестицій і стабільності прибутку — а це основ­на мета інвестора — найоптимальнішими вважаються державні облі­гації, особливо казначейські білети. Далі йдуть приватні облігації і "сині корінці" — акції великих компаній, які регулярно виплачують дивіденди.

Отже, для існування ринку потрібні попит і пропозиція, посередники, система регулювання і саморегулювання. Попит на цінні папери виз­начається добробутом нації: що вищий рівень життя, то більша части­на прибутку зберігається і більше людей купують цінні папери. Про­позиція цінних паперів визначається попитом. Але тут є одна обстави­на. Пропозиція менша в тих країнах, де держава більше втручається у виробництво, розподіл та обмін. У країнах з плановою економікою пропозиція практично відсутня. Якщо підприємство як державна власність одержує кошти з державного бюджету, то випускати цінні папери йому не потрібно.

Отже, тільки знявши підприємства з державного постачання і пере­будувавши державні банки на комерційні можна дати імпульс розвит­ку ринку цінних паперів.

[Вверх] [Вниз]