Інвестування в розвинених країнах

Модернізація та інтенсивний розвиток пріоритетних галузей вироб­ництва у США зумовили необхідність активізації міжгалузевого пе­реливу капіталу, відносне збільшення промислового капіталу у гро­шовій формі. Але всередині 70-х і на початку 80-х років, коли спосте­рігався цей процес, цього не відбувалося насамперед через відсутність, необхідних обсягів капіталу (як наслідок інфляції, великих обсягів ви­везення капіталу, небезпечних витрат на оборону). У таких умовах за­лучення іноземного капіталу у США сприяло подоланню подальших негативних факторів розвитку економіки. Порівняно із законодав­ством інших розвинених країн законодавство США щодо інозем­них інвестицій вважається м'яким. На приплив іноземного капіталу у 80-ті роки істотно вплинули результати перебудови системи загаль­ноекономічного регулювання: відсутність обмежень на розмір екс-порту-імпорту; уведення нової податково-амортизаційної політики; зменшення прямого втручання держави у проблеми приватного біз­несу та створення сприятливих умов для функціонування останнього тільки методами економічного регулювання системи господарю­вання.

Процес лібералізації американської економіки привернув увагу іноземних інвесторів високою ефективністю вкладання капіталу. Виключну роль у залученні іноземних інвестицій у країну відіграло підвищення ставок з позик. Причиною припливу капіталу може бути також девальвація валюти. Так, унаслідок девальвації американсько­го долара, західнонімецької марки, швейцарського франка та японсь­кої єни іноземним компаніям стало вигідніше перенести виробництво у США.

З огляду на те що США залишилися великим експортером капіталу, уряд цієї країни вдався до певних обмежувальних заходів щодо його вивезення і створив систему заохочувальних важелів для використання капіталу переважно у вітчизняній економіці. У 90-х роках було схвалено закон, який надавав можливість банкам створювати міжнародні банківські відділення та здійснювати міжнародні операції з території США на тих же умовах, що й їх філії за кордоном. Унас­лідок цього США отримали додаткові джерела накопичення капіта­лу. Високі рівні ставок з позик разом з низькими показниками ін­фляції та сприятливими прогнозами підвищення цін зумовили знач­ний приплив іноземних інвестицій в американську економіку. Відміна податків на дивіденди, що сплачуються іноземними власниками цінних паперів, сприяла розповсюдженню акцій серед іноземців. Згідно із законом про оподаткування у США гарантується відсутність будь-якої дискримінації, що зумовило створення більшістю інозем­них інвесторів філій у цій країні.

Система заходів федерального уряду доповнюється спеціальними програмами із залучення іноземного капіталу урядами штатів. Ці про­грами передбачають різні системи пільгового кредитування та стра­хування іноземних інвестицій, надання земельних ділянок для будів­ництва промислових підприємств тощо. Для іноземних інвесторів відкрито доступ до результатів науково-дослідних розробок, що здійснюються місцевими університетами; надається інформація про наявність і обсяги сировини, енергетичних і водних ресурсів, стану транспортних сполучень і т. ін. Умови надання пільг передбачають розміщення підприємств у певній місцевості, що пов'язано з необхід­ністю пропорційного розвитку галузей економіки в межах того чи іншого штату.

Великий інтерес становить англійська система залучення інозем­них інвестицій. Великобританія є лідером у Європі з імпорту капіта­лу. Сьогодні в країні функціонують дочірні компанії майже всіх 100 найбільших американських корпорацій, філій провідних євро­пейських транснаціональних корпорацій, а також японські заводи з ви­робництва електронних товарів.

Англія практично захопила значну частку інвестицій, що надходять у Європу як із заходу, так і зі сходу. Тут сконцентровано понад 40 % усіх американських активів у країнах ЄС. Не менше половини японсь­ких вкладень у Європі також припадає на Великобританію. Цьому найбільше сприяли такі фактори: ефективна структурна перебудова і поліпшення внутрішньоекономічної ситуації у країні; бажання інозем­них фірм зайняти нові ринки збуту для своїх товарів; зменшення транспортних витрат; висока норма прибутку за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу (за рівнем заробітної плати Велико­британія посідає 15-те місце серед розвинених країн світу).

У 70-ті роки Великобританія переживала труднощі в економіці зв'язку з дефіцитом сировини, інфляцією, валютними струсами. Тому іноземні інвестори не виявляли значної активності щодо вкладання своїх капіталів у англійську економіку. Економічний курс консервативного уряду змінив ситуацію на краще. Суть цього курсу полягала в посиленні ринкових тенденцій в економіці, переходу від кейнсіанської теорії управління економікою до монетаризму. У 1979 р. було скасовано валютні та інші обмеження на діяльність приватних фірм, і це значною мірою сприяло руху капіталу. Політика "відчинених дверей" надала іноземним банкам практично вільний доступ на внутрішній ринок капіталу, і тепер понад 500 іноземних банків мають у Лондоні свої відділення.

На інтенсивність процесу залучення іноземних інвестицій впливає також існуюча у Великобританії система оподаткування. Відчутним інвестиційним стимулом є відсутність податків на капіталовкладення в обладнання та НДДКР, а також їх зниження на 79 % на інвестиції в будівництво споруд.

В Англії існує система державної конкурсної допомоги для найважливіших інвестиційних проектів вартістю щонайменше 0,5 млн фунтів стерлінгів. Максимальний розмір допомоги може становити половину вартості проекту. Можна також отримувати субсидії за "списком інноваційної допомоги", суть якої — у дотуванні НДДКР під час створення нових видів продукції та розробки технології вироб­ництва у високотехнологічних галузях. Крім того, місцеві урядові органи можуть надати на сприятливих умовах кредити, які покрива­ють до 90 % вартості будівництва, а також знижку на вартість зе­мельних ділянок. До того ж вони частково відшкодовують витрати, пов'язані з необхідністю переміщення кадрів.

Створення "нових зон підприємництва", "зон вільних портів", "нових міст" також сприяло залученню іноземного капіталу. Для подіб­них зон характерні пільгові режими оподаткування та можливість) безмитного експорту виробленої продукції.

Починаючи з 50-х років привабливою для іноземних інвесторів стала ФРН, яка досягла високого рівня прибутковості вкладеного капі­талу. Цьому сприяли такі основні фактори: зручне розташування країни в центрі Європи; місткий внутрішній ринок; низький курс мар­ки; експортна орієнтованість господарства країни. Але з кінця 70-х років ФРН почала втрачати деякі свої пріоритети. Це сталося з різних причин, але основною з них була суперечність податкової системи. Збільшення ринкового простору внаслідок об'єднання Німеччини відкрило нові можливості експансії як для німецького, так і для іно­земного капіталу. Іноземні компанії мали змогу брати участь у при­ватизації майна колишньої НДР. У перші місяці після об'єднання краї­ни на східні землі припадало 95 % власного капіталу ФРН. Цьому сприяли запроваджені пільги, спрямовані на стимулювання виробни­чих інвестицій, заохочення малих і середніх фірм, розвиток пріоритет­них напрямків в економіці. З'явилася можливість створення неопо­датковуваного резервного фонду, звільнення від податків ряду про­мислових підприємств, надання так званих інвестиційних надбавок, особливих ставок амортизації основного капіталу.

Важливу роль у залученні іноземного капіталу у ФРН відіграє ста­більність грошової одиниці, яка виявляється не тільки в низькому рівні інфляції (менше 6 %), а й у перетворенні німецької марки на тверду міжнародну валюту. Економічна й політична стабільність, твер­да грошова одиниця сприяли тому, що багато іноземних інвесторів почали вкладати свій капітал у довгострокові цінні папери.

Залученню іноземних інвестицій в економіку Франції сприяли роз­державлення власності, зростання валового прибутку господарюючих фірм, податкові та кредитні пільги, невисокий рівень процентної став­ки за кредити та ін.

Однією з причин припливу іноземного капіталу у Францію була монетаристська політика уряду в 90-х роках, у якій важливу роль відіграло вигідне для країни регулювання процентної ставки. Одним з пріоритетних завдань уряду стало підтримання стабільного курсу франка щодо американського долара та німецької марки шляхом жорсткого контролю над інфляцією. Уряд Франції проводить жорст­ку політику регулювання іноземних інвестицій у країні стосовно до держав, які не є членами Європейського Співтовариства. Франція має розвинений фінансовий ринок, що за потужністю й активністю посту­пається тільки подібній інституції США та Великобританії. У цій країні існує ефективно діюча система заохочення як власних, так і інозем­них інвестицій, спрямованих на розвиток пріоритетних і провідних га­лузей промисловості. Щоб стимулювати будівництво промислових об'єктів, Колегія економічного та регіонального розвитку Франції надає інвесторам субсидії, обсяг яких досягає 25 % вартості всіх ка­піталовкладень у землю та обладнання, які скуповуються в перші три роки будівництва. Останніми роками широко використовуються дов­гострокові пільгові кредити під низькі проценти. У країні також існує преференційний податковий режим для підприємств, що працюють у так званих зонах підприємництва Франції. Компанії, де налічується щонайменше 10 працівників і які зареєстровані та здійснюють свою діяльність у одній з таких зон, звільняються від податку на прибуток у перші 10 років свого існування. Проте компанія, яка отримала подат­кові пільги, втрачає право на інші державні субсидії.

[Вверх] [Вниз]