Розвиток інституціональної структури

Фінансового ринку

Сучасна інституціональна структура фінансового ринку складається з бірж, банків, брокерських фірм, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських) зв'язків, інвестиційних фондів. У великих містах країн СНД створюються фірми, що спеціалізуються на маркетингу цінних паперів та інвестиційних консультаціях. Існує також своєрідна надбудовна система фондових інститутів у вигляді численних асоці­ацій, об'єднань, холдингів тощо, які ставлять перед собою як некомерційні цілі координації біржової діяльності, визначення стратегічних напрямів розвитку фінансового ринку, уніфікації торговельних правил, так і суто комерційні завдання.

Численні фондові відділи бірж або самостійні фондові біржі ста­новлять організований ринок цінних паперів (усі інші інститути нале­жать до неорганізованого ринку). На відміну від неорганізованого організований ринок передбачає насамперед гласне котирування най­якісніших, елітних цінних паперів. Тому для нього властива функція індикатора ринкової кон'юнктури. Котирування ж обігових цінних папе­рів на неорганізованому ринку ґрунтується на біржових котируваннях.

Однак такої спеціалізації інститутів фінансового ринку в Україні ще не досягнуто. Заснування численних організаційних структур, що їх на­зивають біржами, сприяло створенню досить оригінальної структури і спеціалізації інститутів фінансового ринку. Основна маса капіталу у процесі засновництва ринула у сферу оптової торгівлі, бо саме тут нор­ма прибутку була найвищою. Проте ця норма не була гарантованою, вона часто і непередбачувано змінювалася під впливом випадкових чинників, зумовлених загальною економічною та політичною нестабіль­ністю загалом і перебудовою системи оптової торгівлі зокрема. Щоб створити досить стійкий у часі потік прибутків, тобто забезпечити ви­живання, організації оптової торгівлі, що називають себе біржами, пішли двома шляхами: широкої диверсифікації діяльності та вузької (галузе­вої) спеціалізації. Нині починається процес конвергенції двох напрямів, внаслідок чого з'являються універсальні біржі-холдинги з численними спеціалізованими підрозділами. Як приклад такої конструкції наведемо створену в Росії товарно-сировинну біржу, яка вже понад два роки по­сідає домінуюче місце на ринку біржових послуг.

Необхідною ланкою таких диверсифікаційних конгломератів є фон­дові підрозділи (відділи). Вони несуть функціональне навантаження двох типів. З одного боку, ці відділи виконують традиційні функції, вла­стиві фондовим інститутам: дають місця брокерам для торгівлі цінними паперами, забезпечують їх засобами зв'язку, організовують розрахун­кові відносини, стягують біржові збори. З іншого боку, фондові відділи є своєрідним стратегічним резервом створення універсальних бірж.

Ця особлива роль фондових відділів визначається потребою за­кріплення частки економічного простору за кожною універсальною біржею, що досягається шляхом зосередження в руках засновників біржі контрольного пакета акцій приватизованих підприємств — ос­новних постачальників (продавців) товарів для цієї біржі. Оскільки до складу засновників бірж входять, як правило, керівники найбільших підприємств-постачальників, то завдання утримання контрольного пакета вирішується просто. Причому є можливість сформувати його як за рахунок квоти керівників і частини колективу приватизованого підприємства, так і за рахунок скуповування дозволеної законом част­ки акцій на відкритому ринку.

На практиці розв'язання зазначеної проблеми гальмується через від­сутність акцій, зволікання з процесами приватизації й акціонування. У цих умовах найближчою метою фондових відділів стає участь в акціонуванні конкретних підприємств. Аналогічні відділи з приватизації іс­нують і на самостійних фондових біржах. Створювані в масовому по­рядку ці нетрадиційні для фінансового ринку структури можна оха­рактеризувати як "законсервовані" холдинги — потенційну систему регулювання майбутніх потоків капіталів. Подальше перетворення в холдинги, по суті, є стратегічним напрямом сучасних фондових відділів.

Фондові відділи вирішують також інше стратегічне завдання — створення єдиного біржового простору. У сучасних умовах це зав­дання реалізується на регіональному та міжрегіональному рівнях формуванням і закріпленням міжбіржових зв'язків як обмін інформа­цією й створення загальних комунікаційних мереж. Зазначені опе­рації дають можливість прискорити і стабілізувати процес нагромад­ження капіталу біржовими структурами. Причому процес формування власного капіталу відбувається як за рахунок первинної емісії акцій і брокерських місць, які розміщуються через власні фондові відділи або через самостійні фондові біржі (фондові відділи інших бірж), так і за рахунок різних біржових зборів.

Розвиток процесів взаємного створення бірж дає можливість ін­тенсифікувати капіталонагромадження через частковий перерозподіл засновницького прибутку, який у формі біржових зборів осідає в бір-жах-співзасновниках. Брокерські контори одержують свою частку засновницького прибутку або як комісійні від суми угоди, що змушує їх роздувати ціну первинного розміщення, або як курсову різницю під час перепродажу біржових цінних паперів у межах первинного роз­міщення.

На сучасному етапі фондові інститути — це інститути, що виника­ють у результаті еволюції товарних бірж, які переживають стадію універсалізації діяльності; фондові відділи є каналом мобілізації фі­нансових ресурсів. Оскільки для первинного розміщення біржових акцій досить фондових відділів універсальних бірж, то ефективність виконання цієї функції самостійними фондовими біржами вкрай низька. Про це свідчить низький відсоток угод, що укладаються на таких біржах (звичайно 1-2 % суми пропозиції).

Неефективність "основної" діяльності, малий обсяг біржових збо­рів зумовлюють потребу диверсифікації операцій фондових бірж. Вони активно займаються проблемами підготовки кадрів для фінан­сового ринку, здійснюють наукові розробки, співпрацюють з біржами розвинених країн і країн СНД. Ці біржі, як і фондові відділи універ­сальних бірж, готують собі майбутнє поле діяльності для участі у про­цесах приватизації.

Таким чином, з класичних функцій організованих фондових ринків сучасні біржі виконують тільки функцію переливання капіталів, причо­му дуже умовно. Умовний характер виконання цієї функції зумов­люється, з одного боку, дальшим процесом первісного нагромаджен­ня капіталу інститутами фінансового ринку і, з іншого — фактичним блокуванням сфери пропозиції. Блокування сфери пропозиції, зокре­ма зволікання з приватизаційними процесами, ще більшою мірою за­микають рух капіталу на фінансову сферу, призводять до ізоляції по­питу і пропозиції. Для бірж — це питання їх існування, тому так ак­тивно вони втручаються у процес приватизації.

У цих умовах основні функції організованого ринку — бути інди­катором загальноекономічної кон'юнктури і регулятором переливан­ня капіталів — українські біржі виконувати не можуть. Для цього потрібна наявність об'єктивних передумов: здійснення приватизації, структурна перебудова, відновлення основних фондів та ін. Поки не буде створено цих передумов, фінансовий ринок так і залишиться псевдоринком.

Така економічна ситуація аналогічно вплинула і на формування функцій інших інститутів фінансового ринку, які у розвинених країнах об'єднуються під загальною назвою "неорганізований ринок". В Ук­раїні такі інститути, як і біржі, перебувають на стадії початкового формування, виконуючи функції міжбіржового переливання капіталів. Отже, відмінностей між організованим і неорганізованим ринками не існує, усі інститути виконують однакові функції.

Водночас з погляду можливостей диверсифікації операцій інвести­ційні інститути є більш гнучкими структурами порівняно з фондо­вими біржами і відділами, їх гнучкість пов'язана з офіційним (на відміну від фондових бірж) комерційним статусом. Найчисленнішою категорією інвестиційних інститутів є фінансові брокери — посеред­ники фондового ринку.

Більшість фінансових брокерів спочатку були торговими посеред­никами, які згодом диверсифікували свої операції або переорієнту­вались остаточно на фінансовий ринок. Лише окремі брокерські фір­ми з моменту виникнення були зареєстровані як суто фінансові посе­редники, наприклад найбільші нині "Брокінвест-сервіс" і "Фінвест" у Росії, що виконують уже функції дилерів. Таким чином, процес ви­никнення інвестиційних інститутів із середовища торгових посеред­ників у цілому повторює шлях розвитку фондових бірж і відділів на основі еволюції системи товарних бірж.

Багато фінансових брокерів, які нагромадили достатній капітал і досвід в операціях із цінними паперами, фактично стали дилерами, ку­пуючи папери за власний рахунок з метою їх подальшого перепрода­жу. Брокери-дилери широко практикують також арбітражні операції в межах первинного розміщення біржових акцій. Однак основне дже­рело прибутку брокерських фірм — комісійні від первинного розмі­щення біржових акцій на основі аукціонного принципу. Аукціони бро­керських фірм звичайно ефективніші, ніж відповідні аукціони фондо­вих бірж і відділів унаслідок тісних зв'язків брокерів з виробничим сектором, вибору вдалого часу торгів з урахуванням наявності платі­жних коштів у підприємств та інших чинників. Це забезпечує вищий курс акцій на брокерських аукціонах порівняно з їх курсом пропо­зиції на фондових біржах і, отже, вагомі суми комісійних брокерам.

Водночас майбутнє акціонування великих підприємств, що не ма­ють досвіду розміщення цінних паперів, а також створення акціонер­них товариств викликають настійну потребу у швидкій реалізації ве­ликих партій цінних паперів. Такі функції можуть виконувати потужні брокери-дилери або їх консорціуми. Приклади створення дилерської мережі вже є: функціонує єдина мережа позабіржового ринку цінних паперів "EL-BIS", що об'єднала брокерські фірми з різних регіонів Росії, України та інших країн СНД. Через цю мережу можна здійсню­вати купівлю-продаж цінних паперів на біржах і позабіржовому ринку названих країн. На основі об'єднання мереж "EL-BIS" і "Система" створено перший консорціум брокерів-дилерів з первинного розмі­щення великих пакетів акцій.

Спостерігається також інтенсивне засновництво інвестиційних ком­паній. Створено найбільші, з оголошеними мільярдними капіталами Військово-промислову інвестиційну компанію (Москва), фінансову ком­панію "Чинник" (Київ), "Сибірський союз" (Новосибірськ), "Далеко­східний союз" (Хабаровськ). В Україні створено великі акціонерні комерційні банки: "Всеукраїнський акціонерний банк", "Градобанк", Український банк "Відродження", банк "Українська фінансова група", АКБ "Геосантрис" та ін. Бум створення інвестиційних компаній і ко­мерційних банків зумовлений швидкою мобілізацією великих капі­талів, збільшенням їх у торгово-посередницькій діяльності та вико­ристанням коштів для подальшого приватизаційного викуповування державних підприємств. Зазначимо, що мобілізація капіталів через ін­вестиційні компанії вигідніша, ніж банківський капітал.

Аналогічну мету — акумуляцію ресурсів для приватизаційного ви­купу — мають також інвестиційні фонди, які залучають заощадження населення через емісію акцій з невеликою номінальною вартістю. З огляду на таке цільове спрямування інвестиційних компаній і фон­дів доходимо висновку, що на перших етапах своєї діяльності вони не сприятимуть підйому інвестиційної активності у країні, тому що мо­білізований ними капітал від викупу держпідприємств спрямовувати­меться в державний бюджет, а не на виробниче інвестування. Зазна­чимо також, що спосіб швидкої мобілізації великих капіталів для при­ватизації через створення інвестиційних компаній і фондів дає їм чималі переваги у приватизаційному процесі, а отже, й у формуванні та управлінні солідними портфелями цінних паперів порівняно з бір­жами і фондовими відділами.

Таким чином, інвестиційні інститути вже зараз мають істотні перева­ги перед біржами, що зумовлено комерційним статусом цих інсти­тутів. Так, зокрема, інвестиційні компанії можуть швидко мобілізувати великі капітали, мають широкий вибір напрямів вкладення акумульо­ваних коштів. Інвестиційні брокери-дилери за рахунок розгалужених уніфікованих комунікаційних мереж спроможні охопити операціями різні регіони країни і тим самим істотно прискорити процес купівлі-продажу цінних паперів, тобто процес міграції фінансового капіталу. Інвестиційні банки, що є водночас банками короткострокових опе­рацій, мають унікальні можливості диверсифікації діяльності, що до­дає цим інститутам високої фінансової стабільності і в кінцевому ра­хунку забезпечує пріоритетні позиції на фінансовому ринку.

В умовах посилення конкуренції з боку різних інститутів фінансо­вого ринку, які перебувають до того ж у нерівноправному становищі щодо потенційної конкурентоспроможності, фондові біржі вже най­ближчим часом відчуватимуть істотні труднощі. Характер їх визна­чається як економічними, так і правовими передумовами.

З економічного погляду становище фондових бірж погіршиться внаслідок перебудови структури ринку, що, можливо, призведе до тимчасового скорочення його місткості. Структурна перебудова фінансового ринку спричиниться досить різким скороченням сектору біржових цінних паперів.

З правових позицій зменшується конкурентоспроможність бірж по­рівняно з інвестиційними інститутами внаслідок надання їм статусу са­моокупної безприбуткової організації. Статус некомерційної струк­тури позбавляє фондові біржі можливостей будь-якого інвестування власних коштів, окрім як на розширення своєї діяльності та фінан­сування професійних громадських організацій та об'єднань бірж. Таке обмеження інвестиційних можливостей призведе до зменшення капіталонагромадження бірж, істотно скоротяться і можливості пер­вісного нагромадження капіталу.

По суті, донедавна всі біржі діяли як акціонерні товариства відкри­того типу, емітуючи доступні будь-якому інституціональному інвесто­ру брокерські місця. При цьому зберігалися привілеї акціонерів-засновників щодо управління й отримання дивідендів.

Таким чином, з організаційного погляду біржа — це компактне яд­ро капіталу акціонерів-засновників (закрите акціонерне товариство), оточене оболонкою капіталу, що постійно розширюється, та власників і орендарів брокерських місць. Така система організації капіталу дала можливість першим біржам сконцентрувати величезний капітал. Прой­шовши етап первісного нагромадження, старі біржі спроможні функ­ціонувати і як безприбуткові організації.

Така організаційна структура бірж є, на наш погляд, необхідним ета­пом еволюції біржі у специфічних економічних умовах України. Це дасть змогу нагромадити достатній капітал для розгортання біржової діяльності в Україні.

[Вверх] [Вниз]

8.5. Організаційно-економічні умови

розвитку ринку цінних паперів в Україні

У сучасних умовах в Україні триває процес формування суб'єктів фондового ринку. Наприклад, станом на 1 січня 1994 р. у Міністерст­ві фінансів України зареєстровано випуски цінних паперів понад 300 емітентів з обсягом акціонерного капіталу понад 80 млрд грн. Торговцями цінними паперами були близько 180 структур.

Однак банки розміщували тільки власні цінні папери як торговці цінними паперами суто номінальне внаслідок володіння відповідною ліцензією, бо для них операції з цінними паперами ще менш прибут­кові, ніж кредитування. Більш-менш активно на фондовому ринку дія­ло близько 25 компаній. Емітентів, які були раніше державними під­приємствами і розміщували свої акції у процесі приватизації, налічу­валося ще менше. Держава як емітент цінних паперів не виявляла активності. Розроблені в деяких регіонах так звані проекти муні­ципальних позик реалізовувалися дуже повільно через непідготовле­ність місцевих органів влади. Такі фондові інструменти, як опціони і ф'ючерси, не існували, а вексель як універсальний цінний папір не застосовувався, хоча підприємства відчували гостру кризу платежів.

Нині ринок цінних паперів виявляється в небіржовій торгівлі. Порів­няно з розміщенням цінних паперів на первинному ринку вторинний ри­нок поки що перебуває в зародковому стані. Становлення його визна­чатиметься насамперед рівнем приватизації, появою ліквідних цінних паперів і створенням інфраструктури фондового ринку — широкої ме­режі фінансових посередників, депозитаріїв і клірингових палат.

Процес формування фондового ринку має відбуватись водночас із процесом приватизації державної власності. Ці процеси взаємозалеж­ні і взаємозумовлені. Отже, активізація процесу приватизації й акціонування підприємств — це невід'ємна умова розвитку фондового ринку. Приватизація є потужним поштовхом до формування фондо­вого ринку через створення відкритих акціонерних товариств на базі середніх і великих промислових підприємств. Однак цей процес поки що не дістав розвитку. Водночас досить активно розвиваються орен­дні відносини. У цьому разі колективи підприємств велику частину майна викуповують за рахунок власних коштів.

Внаслідок розвитку орендних відносин в Україні відбувається ма­совий процес формування колективної або приватної форм власності, що може призвести до багаторічного затягування становлення фон­дового ринку. У цьому зв'язку поряд із прийняттям законів про корпоратизацію треба також прийняти положення, що обмежує "колек­тивізацію" у промисловості.

Серед інших важливих причин, що стримують процес приватизації і як наслідок розвиток ринку цінних паперів, можна назвати такі:

q q пасивність і приховану протидію вищих рівнів управління (мініс­терств, держкомітетів, корпорацій) процесу приватизації;

q q відсутність законодавства для створення інфраструктури прива­тизації в особі різних фінансових посередників, зокрема інвести­ційних фондів і компаній;

q q відсутність гнучкої нормативної бази приватизації численних об'єднань, асоціацій, концернів, які включають кілька юридичних осіб, через систему холдингових компаній.

Найважливішою умовою розвитку ринку цінних паперів (РЦП) є створення його організаційно-функціональної структури. Для функ­ціонування повноцінної інфраструктури РЦП в Україні необхідна на­явність емітентів, заінтересованих у мобілізації вільних коштів; інвес­торів, що мають вільні кошти і шукають вигідного їх розміщення; посередників, які забезпечують обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на кошти інвесторів. Неодмінною умовою існування РЦП є наявність державного органу, що регулює обіг цінних паперів на РЦП і забезпечує належну нормативно-правову базу для його функціону­вання. Розглянемо докладніше складові інфраструктури РЦП.

Емітенти. Для існування розвинутого РЦП на ньому має бути достатня кількість емітентів цінних паперів. Нині в Україні їх налі­чується близько 350, більшість із них — комерційні банки, інвестиційні та страхові компанії, біржі. Частка акцій виробників незначна, тому що більшість цих підприємств перебувають у державній власності, а приватизація відбувається дуже повільно. Тільки з посиленням прива­тизації можлива поява на ринку достатньої кількості емітентів, що сприятиме пожвавленню фондового ринку (ФР). Потрібно активно впливати на державні органи з метою прискорення процесів привати­зації, створення передумов для виходу акцій приватизованих підпри­ємств на ФР.

Зазначимо, що державні органи як емітенти поки що не представ­лені на ФР, що ще більшою мірою обмежує можливості потенційних інвесторів на РЦП.

Інвестори. Нині цінні папери не можна вважати привабливим об'єк­том для інвестування через високий рівень інфляції, що знецінює ди­віденди і збільшує курсову вартість, а також через практично нульо­вий рівень ліквідності. Тому більшість акцій розповсюджують серед співзасновників. Фізичні особи купують папери, щоб бодай частково зберегти свої заощадження від знецінення.

Серед великих інвесторів на ринку цінних паперів країн із роз­виненою інфраструктурою ФР — такі інститути, як інвестиційні та пенсійні фонди, холдингові компанії, які в Україні через відсутність необхідної законодавчої бази не дістали відповідного поширення, у цьому зв'язку гостро стоїть проблема розвитку цих суб'єктів на ФР України.

Система регулювання. Регулювання РЦП, що його здійснює управління грошового обігу і цінних паперів Міністерства фінансів Ук­раїни, не забезпечує ефективного державного впливу на цей ринок. Тому доцільно створити спеціальний державний орган для регулю­вання РЦП, основними завданнями якого мають бути такі:

  створення законодавчої і нормативної бази для функціонування РЦП;

  здійснення ефективного контролю над учасниками РЦП;

  підготовка проектів законів та інших документів для створення розвиненої інфраструктури РЦП.

Важливу роль у формуванні РЦП України покликана відіграти Асоціація торговців цінними паперами (АТЦП), створена в Україні в 1993 р. Вона має бути сполучною ланкою між інститутами з правом законодавчої ініціативи, громадськими організаціями і безпосередньо торговцями цінними паперами, виконувати роль каталізатора щодо РЦП. Своєю діяльністю АТЦП має сприяти створенню єдиних, погод­жених "правил гри" для всіх торговців цінними паперами і формуван­ню системи взаємовідносин з урядом з метою доведення до нього позицій АТЦП з питань законодавчого і правового регулювання.

Ринок цінних паперів складається з первинного і вторинного рин­ків, тому тільки за наявності цих двох складових і їх органічного взаємозв'язку забезпечується створення реально діючого ФР.

Розміщення цінних паперів. Розміщенням цінних паперів на ФР повинні займатися спеціалізовані інститути — професійні учасники РЦП — інвестиційні компанії, брокерські фірми тощо. Кількість фірм-торговців цінними паперами постійно збільшується і наближається до 400, але через те що здебільшого вони створювалися під приватиза­цію, багато з них на ФР не працюють.

Перед ФР України стоїть завдання: створити дієздатні механізми для проведення акціонування державних підприємств. Тому важливо знайти найефективніші шляхи розміщення акцій приватизованих під­приємств, що сприяють розвитку ФР України. Первинне їх розміщен­ня може здійснюватись через підписку, відкритий продаж або аукціон. Як один з варіантів розміщення акцій доцільно розглянути можли­вість використання комп'ютерно-комунікаційної мережі акціонерного товариства "Центральний депозитарій", створеної групою торговців цінними паперами для проведення аукціонного продажу акцій при­ватизованих підприємств. За допомогою цієї мережі можна створити єдиний простір для реалізації акцій у межах України, швидкого здійснення операцій з купівлі-продажу цінних паперів без їх випуску в готівковій формі. Ця система дає також можливість створити основу для обігу акцій приватизованих підприємств на вторинному ринку.

Необхідною умовою існування ФР є створення вторинного ринку, який забезпечує ліквідність цінних паперів, що випускаються.

У формуванні вторинного ринку цінних паперів важливе місце на­лежить позабіржовому ринку.

Одним з напрямів розвитку позабіржового ринку, основою його організаційної структури може стати Центральна торгова дилерська система (ЦТДС), створена на основі єдиної мережі незалежних ло­кальних депозитаріїв торговців цінними паперами, що забезпечує кон­фіденційність і захист інформації від несанкціонованого доступу. Ця система повинна охоплювати систему депозитарного обліку, розра­хункову та торгову (клірингову).

Найважливішою передумовою формування в Україні ринку цінних паперів є участь у його діяльності такого потужного сектора еко­номіки України, як агропромисловий комплекс (АПК). У Національно­му інституті аграрної економіки підготовлено робочу концепцію ви­ходу АПК України на РЦП.

Ринок цінних паперів управляє фінансовими потоками, спрямовую­чи їх у найперспективніші виробництва або вилучаючи ресурси з га­лузей, що працюють неефективно.

Цінні папери системи АПК з цього погляду мають перевагу, пов'я­зану з тим, що їх основна маса значною мірою забезпечується варті­стю землі і нерухомого майна, тобто АПК володіє найнадійнішою з усіх видів заставою, під яку випускаються цінні папери або беруться кредити.

З огляду на зазначене треба створити такі умови, щоб інвестори мали цілковиту впевненість і гарантії того, що цінні папери, випущені емітентами АПК України, як і акції найбільших банків і компаній, та­кож котируються на світовому ринку цінних паперів.

Створення таких умов передбачає передавання якомога більшої частини землі та майна суб'єктів господарювання у приватну і коопе­ративну власність. Тільки якщо земля і майно стануть заставою в угоді з потенційним інвестором, можна очікувати інтенсивне залучення інвестицій у цей сектор економіки.

Необхідною соціально-економічною передумовою створення і роз­витку РЦП є наявність у системі АПК власників землі, майна, грошових заощаджень, під які можуть бути видані тимчасово або постійно вільні ресурси для залучення їх в економічний оборот.

Економічні, соціальні та правові передумови мають бути реалізовані державою за допомогою створення інфраструктури РЦП в економіці АПК. Основні її суб'єкти і компоненти наведено на рис. 14. Розгля­немо докладніше структуру РЦП.

Рис. 14. Структура ринку цінних паперів у системі ринкової економіки

Агропромислового комплексу

Завданнями формування первинного РЦП в АПК є акціонування колгоспів і радгоспів, створення акціонерних товариств через привати­зацію переробної промисловості, агросервісних підприємств, інших суб'єктів господарювання АПК; організація випуску цінних паперів (акцій, облігацій) великими суб'єктами господарювання АПК і їх коти­рування на ФР України.

Основне завдання діяльності аграрного інвестиційного фонду по­лягає в інвестуванні АПК (через придбання цінних паперів АПК) за допомогою мобілізації вільних фінансових ресурсів юридичних і фі­зичних осіб.

У процесі приватизації аграрний інвестиційний фонд є посередни­ком у розміщенні приватизаційних паперів населення в майно (акції) державних підприємств АПК.

Потенційним покупцям цінних паперів АПК доцільно мати справу не з безліччю торговців, а з Національним аграрним інвестиційним фондом, який виручені від реалізації своїх акцій кошти вкладає в АПК за допомогою придбання його цінних паперів.

Найважливішим завданням розвитку РЦП є формування банківської підсистеми, що обслуговує АПК. У цій підсистемі першочергове зна­чення має створення Селянського банку на кооперативних (акціонер­них) засадах. По суті це не комерційний банк, а централізовано-організаційне кредитне товариство аграрників, основна мета якого поля­гає в пільговому кредитуванні своїх пайовиків (акціонерів), випуску і придбанні цінних паперів.

З розвитком товарних відносин в АПК, визнанням землі повноцін­ним товаром і закріпленням права приватної власності на володіння і розпорядження нею постане потреба у створенні Земельного й Іпо­течного банків.

Для мобілізації фінансових ресурсів у складі РЦП держава створює Українську фондову біржу як місце торгівлі цінними паперами. Це некомерційний фінансовий інститут, що обслуговує всіх потенційних емі­тентів цінних паперів, включаючи й державу. Фондова біржа випускає власні акції і торгує ними, держава надає їй допомогу і водночас ке­рує роботою цього механізму.

Поява цінних паперів АПК на вторинному ринку (продаж на бір­жах) неможлива без посередників, які знають правову, податкову, орга­нізаційну, страхову й інші фінансові основи діяльності на ринку. Тому мають бути створені спеціалізовані брокерсько-дилерські фірми для надання допомоги суб'єктам господарювання АПК під час виходу їх ринок цінних паперів, а також аудиторські фірми для надання консультативних послуг у процесі приватизації й акціонування державно­го сектору АПК.

Одна з особливостей цінного паперу — ризик. Отже, будь-яка по­в'язана з операціями на ринку цінних паперів угода має бути застра­хована. Для цього створюються страхові компанії, які є потужними фінансовими інститутами в системі РЦП.

Однією з причин повільного розвитку РЦП є недосконалість нор­мативно-правової бази, законодавчого і підзаконного регулювання. Основою правового регулювання РЦП мають бути насамперед еконо­мічний і правовий захист інтересів інвесторів, формування інфраструк­тури фондового ринку. До чинних законодавчих і нормативних актів необхідно внести зміни.

У зв'язку з приватизацією постала потреба у прийнятті законів про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії, пенсійні фонди, холдинги та інші суб'єкти ФР, а також у розробці нормативних актів, що регулю­ють їх діяльність.

Контрольні питання та завдання

1. Назвіть основні економічні передумови відродження фінансового рин­ку інвестицій.

2. Що зараховують до державного внутрішнього боргу?

3. Яку роль відіграє внутрішній борг держави в розвитку грошового та фі­нансового ринків?

4. Перелічіть основні тенденції та умови прискореного розвитку фінансо­вого ринку в Україні.

5. Які чинники визначають стабільність ринку банківських акцій?

6. Що входить до інституціональної структури фінансового ринку?

7.Які організаційно-економічні умови забезпечують розвиток ринку цінних паперів в Україні?

9. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ