Основні поняття інвестиційної діяльності

Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній — обсягами інвестицій у виробництво.

У результаті виготовлення продукції та надання послуг зношують­ся основні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Сума об­сягів амортизаційних фондів підприємств, нарахованих за певний пе­ріод часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлен­ня зношених основних фондів. Основні фонди підприємств віднов­люються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте від­новлення.

Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд спожи­вання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною про­порцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази но­вих виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження — важлива частина інвестиційної діяльності.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інвестиції. як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої ство­рюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

Ø Ø кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

Ø Ø рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та ін­ші матеріальні цінності);

Ø Ø майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та ін­телектуальних цінностей;

Ø Ø права користування землею, водою, природними ресурсами;

Ø Ø сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації вироб­ництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Існує багато визначень інвестиційної діяльності. У цілому можна вважати, що інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.

Інвестор — це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання при­бутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна про­дукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприя­ють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний ком­плекс країни. До нього належать:

»» підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;

»» проектні організації та установи;

»» фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди;

»» органи державного управління, що регулюють діяльність суб'єк­тів інвестиційної діяльності;

»» інфраструктура фондового ринку.

Увесь національний доход країни поділяється на фонд споживан­ня та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капі­тальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може станови­ти 20-30 % національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п'ята частина капітальних вкла­день, і можливе подальше її зниження.

За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяються на такі види:

q q у нове будівництво — створення нових підприємств (вироб­ництв) на нових місцях за новими проектами;

q q на розширення виробництва — уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення об­сягів виробництва на діючих об'єктах;

q q на реконструкцію — обладнання діючих виробництв новою тех­нологією та технікою за новими комплексними проектами;

q q на технічне переустаткування — для підвищення технічного рів­ня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.

За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна виріз­нити їх технологічну структуру:

P P будівельні роботи;

P P монтажні роботи;

P P машини та обладнання;

P P проектні роботи.

Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:

1) підготовка (проектні роботи, організація фінансування, погоджен­ня, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

2) реалізація — створення нового матеріального об'єкта;

3) експлуатація нового виробництва, отримання прибутку, забезпе­чення окупності інвестицій, подальша робота об'єкта.

Контрольні питання та завдання

1. У чому полягає економічна сутність інвестицій?

2. Під впливом яких факторів перебуває попит на інвестиції?

3. Які існують класифікації інвестицій?

4. Сутність, мета й завдання інвестиційного менеджменту.

5. Назвіть основні поняття інвестиційної діяльності.

6. Які види майнових та інтелектуальних цінностей можна вкладати в об'єк­ти підприємницької діяльності?

2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи державної влади країни. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкла­день в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі — це встановлена державою система різних ви­дів податків, що практично визначають таку систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає опти­мальною для формування прибуткової частини бюджету та збере­ження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інве­стицій взагалі та їх міжгалузевої структури. Навіть система соціаль­них бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвес­тиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що со­ціальні виплати з бюджету отримують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції для цього.

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умо­ви, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є такі:

  норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активно­го використання для кредитування та інвестування;

  залікова ставка Національного банку, за якою він продає кре­дитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи чи зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

  операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.

Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Погіршуючи ж цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. У результаті цього в останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зрос­тання й активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання — вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи над­лишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та штучно сти­мулюючи інвестиції перед спадами виробництва.

Загальну схему важелів державного регулювання умов інвестицій­ної діяльності показано на рис. 5.

Рис. 5. Важелі державного регулювання умов інвестиційної діяльності

Контрольні питання та завдання

1. Які існують методи державного регулювання інвестиційної діяльності?

2. Охарактеризуйте важелі державного впливу на інвестиційне середовище.

УПРАВЛІННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типо­вих функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії. На рис. 6 показано приблизну послідовність функцій інвестиційного ме­неджменту.

Рис. 6. Функції управління інвестиційною діяльністю

Інвестиційна стратегія завжди пов'язана з поточним станом під­приємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою ба­зою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю. Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства:

1. Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?

2. Якщо коригувати, то в яких напрямках?

3. В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?

4. Які це дасть результати через рік, два, три?

5. Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?

Навіть коли приймається рішення нічого не змінювати на підпри­ємстві, то це так само стратегія, яка має бути обґрунтована, дослідже­на та сформована.

Розробка стратегії є спеціальним дослідженням із типовими проце­дурами, приблизний перелік яких наведено на рис. 7.

Рис. 7. Формування інвестиційної стратегії

Інвестиційною стратегією будемо вважати систему добраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інве­стиційній діяльності підприємства.

Добирати інвестиційну стратегію слід з огляду на ряд критеріїв, що визначають її доцільність:

ö ö узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямо­вані на інвестиції;

ö ö ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

ö ö визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

ö ö оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної при­бутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

ö ö узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

При визначенні інвестиційної привабливості окремої сфери ді­яльності потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

1) важливість галузі — значення продукції, її особливості, частка експорту, залежність від імпорту, рівень забезпеченості вну­трішніх потреб країни, частка галузі або конкретної продукції у валовому внутрішньому продукті, основні споживачі продукції;

2) характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального еко­номічного спаду у країні;

3) рівень державного втручання в розвиток галузі — низький, по­середній чи значний, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації тощо;

4) соціальна значущість сфери діяльності — кількість робочих місць, регіональне розташування виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробниц­тва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

5) фінансові умови роботи галузі — рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, обо­ротність активів, їх середня ліквідність.

Інвестиційна привабливість або взагалі "економічний паспорт" ок­ремого підприємства може мати такий вигляд.

1. Загальна характеристика виробництва: характер технології; на­явність сучасного устаткування, у тому числі іноземного; еколо­гічна шкідливість виробництва; складське господарство; наяв­ність власного транспорту; географічне розташування; набли­женість до транспортних комунікацій.

2. Характеристика технічної бази підприємства: технології; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення.

3. Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва; експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв'язки з іншими під­приємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабіль­ності збуту (попиту).

4. Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва.

5. Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень монопольності ста­ну підприємства.

6. Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персо­налу, його структура, заробітна плата.

7. Статутний фонд; власники підприємства; номінал і ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій.

8. Структура витрат на виробництво, у тому числі за основними ви­дами продукції, їх рентабельність.

9. Обсяг прибутку та його використання за звітний період.

10. Фінанси підприємства (рис. 8):

P P склад дебіторської та кредиторської заборгованості; її аналіз за часом виникнення та характеристикою боржників;

P P показники фінансової стабільності та ліквідності (табл. 1);

P P аналіз платоспроможності (табл. 1);

P P оцінка прибутковості.

11. Загальний висновок.

Рис. 8. Структура фінансового аналізу підприємства

Таблиця 1