Стратегія фінансування інвестиційного проекту

Наступним етапом прогнозування фінансових показників під час складання інвестиційного бізнес-плану є визначення стратегії та по­току фінансування інвестиційного проекту. На цьому етапі виявляють загальні потреби у фінансових ресурсах і джерела фінансування інвес­тиційного проекту.

Джерелами для здійснення інвестицій можуть бути насамперед власні кошти підприємства (залишковий прибуток, фонди економічно­го стимулювання, амортизаційний фонд тощо), а також такі ресурси:

Ü Ü позичкові фінансові кошти (банківські та бюджетні кредити, надходження від випуску й продажу облігацій тощо);

Ü Ü залучені фінансові ресурси (залучений акціонерний капітал, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

Ü Ü бюджетні інвестиційні асигнування;

Ü Ü безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян.

У бізнес-плані слід чітко розмежовувати наявні та необхідні фінансові ресурси, фінансові вклади українських і зарубіжних інвесторів. Форми здійснення як вітчизняних, так і зарубіжних інвестиційних внесків можуть бути різними: грошові вклади в національній чи іноземній валютах; майнові вклади у вигляді поставки устаткування, матеріалів, товарів; кредити в банках; передання права на використання винаходів, патентів, ноу-хау; підготовка експлуатаційних кадрів; забезпечення ринку збуту та умов експортування продукції за кордон і т. ін.

Графік потоку джерел інвестування слід спрогнозувати на весь період фінансування інвестиційного проекту, причому на перший рік — із щомісячною розбивкою, на другий — із щоквартальною.

Визначення ефективності інвестиційного процес)

Заключним етапом складання фінансового плану є розрахунок показників ефективності майбутніх інвестицій. Це дуже важлива, відповідальна та складна робота. Важливість її полягає в тому, що кожний інвестор хоче мати хоча б приблизне уявлення про результати, які будуть отримані при реалізації інвестиційного проекту. Проекти, які не дадуть відповідного ефекту, безперспективні, і ніхто не вкладатиме в них кошти.

Відповідальність полягає в необхідності обґрунтувати показники ефективності інвестицій з високим ступенем достовірності й точності, урахувати всі фактори, які можуть впливати на ефективність проекту, оцінити можливі ризики. Значні відхилення між прогнозованими й фактичними результатами можуть призвести до конфліктних ситуацій між учасниками інвестиційного процесу, втрати запланованих доходів, а найгірше — вкладених капіталів.

Складність розрахунку ефективності зумовлюється тим, що у практичній роботі важко правильно оцінити всі сторони діяльності як на етапі здійснення інвестицій, так і під час експлуатації інвестиційного проекту, точно спрогнозувати й домогтися високого ступеня достовірності інформації. Крім того, на практиці існує кілька методик визна­чення ефективності інвестиційної діяльності.

Як відомо, під ефективністю розуміють співвідношення результатів j затрат на їх досягнення. В інвестиційній діяльності економічна ефек­тивність визначається шляхом порівняння результатів, одержаних у процесі експлуатації об'єктів інвестування, і сукупних затрат на здій­снення інвестицій.

У вітчизняній економіці дотепер традиційно використовують два показники для оцінювання ефективності капітальних вкладень — ко­ефіцієнт ефективності (Е) та обернений до нього показник — пе­ріод окупності (П_о), які розраховуються так:

де П — середньорічна сума прибутку в період експлуатації об'єктів інвестування;

К — сума капітальних вкладень у ці об'єкти (сума інвес­тицій).

Застосування цих показників для оцінювання ефективності інвес­тицій в умовах ринкової економіки дає змогу виявити ряд їх істотних недоліків, за допомогою яких неможливо встановити реальну картину ефективності. Основний недолік розглядуваної методики полягає у тому, що вона не враховує фактор часу. Як відомо, інвестиційний цикл — це довготривалий процес, який охоплює періоди здійснення інвестицій і експлуатаційний, тобто час повернення вкладених ка­піталів. Інвестиційний лаг може тривати десятки років. За цей час в економіці можуть відбуватися великі процеси, що спричинюються еко­номічним спадом, інфляцією або піднесенням. Крім того, слід урахо­вувати, що вкладені кошти могли б дати певний ефект, якби їх вико­ристали в іншій сфері діяльності, наприклад як депозитний вклад до банку тощо. Ця методика не передбачає приведення майбутнього ефекту до сучасної вартості.

Другий істотний недолік традиційного способу оцінювання ефек­тивності капітальних вкладень полягає в тому, що за основне джере­ло повернення вкладеного капіталу береться тільки прибуток. Проте серед основних джерел фінансування інвестиційної діяльності важли­ве місце посідає амортизація та повне відновлення основних засобів.

Тому, добираючи методи оцінювання ефективності інвестиційних проектів, слід звертатися до зарубіжної практики.

Найпоширенішим є метод оцінювання ефективності інвестицій за Допомогою визначення розмірів грошового потоку, який складається із суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань за час експлуатації. При цьому сума грошового потоку й сума капітальних вкладень мають бути приведені до теперішньої вартості.

До системи показників, які використовують для визначення ефективності інвестицій, належать сума чистого приведеного доходу, індекс дохідності, період окупності, внутрішня норма дохідності.

Чистий приведений дохід — це абсолютна сума ефекту від здійснення інвестицій, що визначається за формулою

ЧПД = ГП_Т – ІК,

де ГП_Т — сума грошового потоку, приведеного до теперішньої вартості, за весь період експлуатації інвестиційного проекту (чистий прибуток плюс амортизаційні відрахування);

ІК — сума інвестиційні коштів, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту.

Приведення грошового потоку до теперішньої вартості здійснюють методом дисконтування з використанням складних процентів. Теперішню вартість грошового потоку за цим методом можна розрахувати так:

де ГП_М — майбутня вартість грошового потоку;

і — процентна ставка, виражена десятковим дробом;

n — кількість періодів (місяців, кварталів, років) з початку інвестиційного циклу.

Грошовий потік охоплює чистий прибуток і амортизацію за весь період експлуатації. Якщо цей період визначити важко, то в розрахунках його приймають таким, що становить 5 років.

Дисконтна ставка — це процентна ставка, застосування якої в процесі дисконтування дасть змогу привести майбутню вартість грошового потоку до теперішньої. Це дуже важливий і складний показник. Він визначається з урахуванням таких факторів:

P P середньої реальної депозитної або кредитної ставки за грошовими вкладами у банки;

P P темпу інфляції, що передбачається на даний період.

Реальна ставка процента з урахуванням даного фактора визначається так:

ір = і ∙ Т,

де і — номінальна ставка процента;

Т — темп інфляції.

Чим вищий темп інфляції, тим вищою має бути ставка процента, яка могла б компенсувати інвестору втрачений дохід у вигляді:

ö ö "премії від інфляції";

ö ö премії за ризик. Загальна процентна ставка має враховувати ступінь ризику інвестицій і компенсувати можливі втрати від ньо­го у вигляді "премії за ризик". Щодо більш ризикових об'єктів інвестування необхідно відповідно збільшувати ставку процента;

ö ö премії за низьку ліквідність. Під час встановлення ставки про­цента мають бути враховані й компенсовані у вигляді додатко­вого доходу можливі втрати інвестора від зниження ліквідності інвестицій.

Показник чистого приведеного доходу не може бути від'ємним числом, бо в цьому разі зроблені інвестиції не принесуть доходу і бу­дуть збитковими.

Індекс дохідності — це відносний показник, що характеризує ефективність інвестицій. Він визначається відношенням суми грошо­вого потоку, приведеного до теперішньої вартості, до суми вкладених коштів:

де ГП_Т — сума грошового потоку в теперішній вартості;

ІК — сума інвестицій у даний проект.

Індекс дохідності не може бути меншим за одиницю (такий проект є неефективним, і його слід відхилити).

Показники чистого приведеного доходу та індексу дохідності пе­ребувають в прямій залежності. Зі збільшенням абсолютної суми чис­того приведеного доходу підвищується й індекс дохідності, тому на практиці можна розрахувати лише один з них. Проте виконуючи по­рівняльну характеристику кількох інвестиційних проектів, доцільно розраховувати обидва показники з метою глибшого вивчення наявних проектів і добору найкращого.

Показник періоду окупності найпоширеніший з існуючих показ­ників оцінювання ефективності інвестицій. Він дає відповідь на питан­ня, за який період вкладені кошти повернуться до інвестора. Період окупності розраховують за формулою

де ІК — сума інвестицій;

ГП_С — середня сума грошового потоку в теперішній вартості в даному періоді (у разі короткострокових інвес­тицій цей період може тривати один місяць, а у разі довгостроко­вих — один рік).

На практиці використовують також дещо модифіковані способи визначення періоду окупності:

або

де ІК — сума інвестицій;

ГП_j — обсяг грошового потоку в j-му періоді;

ГП_n — обсяг грошового потоку в n-му періоді, коли його наростаюча сума досягне розмірів вкладених інвестицій;

і — дисконтна ставка для приведення грошового потоку до теперішньої вартості;

n — порядковий номер періоду (року, кварталу, місяця), в якому сума дисконтованого грошового потоку, включаючи й грошові потоки за всі попередні роки, уперше перевищить розмір інвестицій.

За допомогою вказаних способів можна розраховувати період окупності виходячи із сум грошового потоку кожного періоду (у першому випадку без дисконтування майбутньої вартості, у другому — з урахуванням дисконтних ставок і приведенням грошового потоку до теперішньої вартості).