Формування інфраструктури фінансового ринку

Інфраструктура фінансового ринку — це складова фінансової діяль­ності ринкової економіки, яка створюється для обслуговування фінан­сового ринку і забезпечення його нормального функціонування. Ви­никненню фінансового ринку має передувати формування необхідної інфраструктури, яка містить, зокрема, фондові та валютні біржі, бро­керські компанії, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди.

Охарактеризуємо конкретніше зміст діяльності кожного утворення.

Фондова біржа — це установа фінансового типу, основним зав­данням якої є зосередження в одному місці попиту і пропозиції цін­них паперів та інших видів фінансових ресурсів; це форма ринку, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Цим досягається, з одного боку, встановлення цін, курсу цінних паперів і виявлення по­треб у фінансових ресурсах, а з іншого — вигідне інвестування, вкла­дення вільних коштів.

На фондовій біржі мобілізуються і концентруються тимчасово вільні грошові нагромадження та заощадження через продаж цінних па­перів, а також здійснюються кредитування і фінансування державно­го і приватного секторів через купівлю цінних паперів. Біржа регулює процес переливання фінансових ресурсів і капіталів. Концентрація операцій з цінними паперами на біржі дає можливість встановити на них такі ціни, які відображають рівень попиту і пропозиції.

Фондові біржі відіграють особливу роль і розвиваються в усьому світі завдяки інтенсивному створенню акціонерних підприємств. Офі­ційна фондова біржа в ринковій економіці може існувати як приватне акціонерне підприємство (США, Великобританія) або як державна організація (Франція).

На фондових біржах продаються і купуються акції та облігації ак­ціонерних компаній, а також облігації державних позик. При цьому операції здійснюються як з раніше випущеними цінними паперами, так і з тими, емісія котрих щойно завершена, за умови, що вони зареєст­ровані на біржі.

Фондова біржа має статут, який визначає порядок управління, склад членів, умови їх приймання і структуру біржових органів. Біржовий комітет (рада керуючих) створює спеціальну комісію, яка вирішує питання про допуск нових цінних паперів до котирування. Умови одержання права котирування дуже жорсткі, але вигоди реєстрації на біржі великі. По-перше, ставши членом фондової біржі, корпорація розширює коло своїх акціонерів, одержуючи доступ до ресурсів най­авторитетніших і найвпливовіших інвесторів. По-друге, підвищується престиж фірми, яка потрапляє у фокус уваги економічної преси і бір­жових зведень. Це забезпечує підвищення курсу її акцій, адже факт реєстрації можливий тільки після серії експертних перевірок на фі­нансову надійність і кредитоспроможність.

Біржа як організаційно оформлена структура має у своєму складі ряд ланок, підрозділів (біржові брокери, маклери). Крім того, у структурі біржі працюють звичайно довідкові та консультаційні бюро, нотаріуси, _які оформляють угоди, та аукціоністи, які координують роботу.

Валютні біржі — це установи, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти і формуються поточні курси валют (валютні котиру­вання) на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Ва­лютою називається грошова одиниця країни, яка бере участь у зов­нішньоекономічному обміні та інших формах міжнародних зв'язків, що потребують грошових розрахунків. Національна грошова одини­ця (гривня, німецька марка, шведська крона, долар США та ін.) як ва­люта набуває міжнародної ціни — валютного курсу. У ролі валют ви­ступають паперові гроші, які тією чи іншою мірою виконують функції світових грошей як замінники золота.

У межах Міжнародного валютного фонду (МВФ) створено право­вий механізм для регулювання ринку взаємного обміну й оборотності (конвертабельності) валют країн — членів МВФ.

Функції валютних бірж здебільшого аналогічні функціям бірж ін­ших типів з урахуванням специфіки товару, що обертається на них: котирування валют, оформлення угод купівлі-продажу, регулювання міждержавного переливання капіталу. На валютних біржах, як і на всіх інших, здійснюються спекулятивні строкові угоди.

Брокерські компанії і фірми — це офіційні організації, що зай­маються посередницькою діяльністю під час укладення угод між по­купцями і продавцями різноманітних товарів, валют, цінних паперів та інших цінностей на товарних і фінансових біржах. Вони діють за до­рученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату.

У сучасних ринкових умовах основну частину посередницьких опе­рацій здійснюють великі брокерські фірми, що мають широку мережу філій, тісно пов'язаних з банками. Світова практика виробила різнома­нітні категорії брокерської діяльності, серед яких найпоширенішими є валютні, страхові та біржові. Валютні брокерські фірми спеціалізу­ються на купівлі-продажу іноземної валюти незважаючи на те, що цей вид операцій переважно є сферою діяльності банків. Страхові бро­кери — це маклери, які підшукують клієнтам, що мають потребу у пев­ному виді страхування, найвигіднішу для цього компанію. До бір­жових брокерів належать ті, хто здійснює посередницькі операції з цінними паперами і товарами, які обертаються на біржі. При біржах виникають також різні консультаційні, рейтингові фірми й агентства з професійного керування індивідуальними портфелями цінних паперів.

Комерційні банки — це фінансові підприємства, які створюються на пайовій та акціонерній основі і здійснюють фінансово-кредитні й розрахункові операції за дорученням клієнтів на договірних засадах. Комерційні банки різняться за належністю статутного капіталу і способом його формування (у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, з участю іноземного капіталу, іноземних банків тощо), за видами операцій (універсальні та спеціалізовані), а також за територією діяльності (регіональні, республіканські та загальнонаціональні). Вони є суб'єктами позичкового (кредитного) ринку, де формується ціна (відсоток) за користування кредитними ресурсами.

Як зазначалося, комерційні банки залучають фінансові кошти від вкладників і використовують їх від власного імені для надання позик та кредитів і придбання цінних паперів. Вкладники — фізичні та юридичні особи — є власниками коштів, які вони надають банкам у користування. Залучення коштів оформлюється у вигляді чекових та ощадних рахунків, строкових вкладів, різних рахунків за позиковими і взятими на зберігання коштами тощо. Стосовно банку такі рахунки та вклади є борговими зобов'язаннями під ці кошти і тому зараховуються до пасивів.

Банк зі свого боку готівкові кошти, включаючи власний акціонерний капітал, розміщує між активами. Частина з них — позики бізнесу і населенню, заставні кредити, придбані цінні папери — приносит відсотки, аготівка, вклади в Центральному та комерційних банках без відсоткові.

Комерційні банки, що створюються в регіоні, безпосередньо контролюються територіальним резервним банком. Резервні банки є певною мірою самостійними територіальними центральними банками, що здійснюють власну політику дисконтної ставки відповідно до місце­вих умов, але під наглядом ради керуючих. За характером і госпо­дарським статусом територіальний резервний банк — це корпорація, власниками якої є комерційні банки цього регіону, що формують її капітал на пайовій основі.

Інвестиційні фонди — різновиди кредитно-фінансових структур­них утворень, що акумулюють кошти приватних інвесторів через емі­сію власних цінних паперів (зобов'язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Звичайно вони ви­пускають великий пакет акцій під час створення компанії, а також набір боргових зобов'язань (облігацій). Залучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій.

Інвестиційні фонди створюються у країнах колишнього СРСР. Во­ни покликані виконувати у процесі приватизації важливу двоєдину функцію: формувати первинний ринок цінних паперів і сприяти зни­женню ризику при купівлі акцій. З цією метою інвестиційні фонди ви­пускають власні акції. Купувати їх можуть окремі громадяни, викорис­товуючи для цього як власні заощадження, так і кошти приватизова­них вкладів.

Інвестиційний фонд має право володіти акціями окремих акціонер­них товариств, спрямовуючи власні кошти у виробництва, які можуть забезпечити високу ефективність капіталовкладень.

Нині в Україні для діяльності інвестиційних фондів, що акумулюють приватизаційні кошти громадян і вклади інших покупців в обмін на акції власного випуску, створюються сприятливі умови.

Інноваційні фонди — це фонди фінансових ресурсів, створюва­них з метою фінансування новітніх науково-технічних розробок і ризикових проектів як на безповоротній, так і на поворотній (кредитній) основі. Завдання інноваційних фондів полягає в тому, щоб надавати фінансову допомогу вченим і науковим колективам, вкладення коштів у розробки яких пов'язане з великим комерційним ризиком. Ці фон­ди утворюються здебільшого за допомогою спонсорських внесків підприємств, об'єднань, вітчизняних та іноземних фірм, банків. Розпо­діляються вони на конкурсній основі після розгляду заявок проектів, що надійшли.

[Вверх] [Вниз]

Фінансові посередники

У ринковій економіці здійснюють свою діяльність різноманітні фі­нансові посередники, які взаємодіють на фінансовому ринку із суб'єк­тами господарювання, а також між собою. Вони відіграють важливу роль у переміщенні коштів, акумулюють невеликі, часто короткостро­кові заощадження численних власників, дають великі суми і на трива­лий час тим, кому вони потрібні. Багато посередників мають унікальні риси, але всім їм властиве одне: вони випускають власні зобов'язання. У цьому значенні ні брокери, ні дилери, ні навіть біржі не є фінансови­ми посередниками.

Фінансові посередники звичайно поділяються на три великі групи: депозитні, контрактно-ощадні та інвестиційні.

Загальна характеристика посередників полягає в тому, що вони залучають кошти через відкриття чекових та ощадних, у тому числі й страхових, рахунків і використовують їх для надання різних позик придбання кредитних заставних і цінних паперів держави та корпо­рацій.

До фінансових посередників депозитного типу належать комер­ційні банки, ощадно-кредитні асоціації, кредитні спілки, взаємні грошові фонди.

Комерційні банки є найпотужнішими установами депозитного ти­пу. Пасиви комерційних банків складаються переважно з поточних вкладів та ощадних рахунків. Активи приблизно рівномірно розподі­лені між казначейськими зобов'язаннями, муніципальними облігаціями, позиками бізнесу, кредитами споживачам, заставними кредитами, готі­вкою і резервами. Відповідно до високої рухливості пасивів активи комерційних банків мають високу ліквідність. Банки — члени резерв­ної системи перебувають під контролем Центрального банку. Банки, які не є членами резервної системи, все одно мають дотримуватися вимог щодо розмірів резервів. Комерційні банки відіграють величезну роль у створенні кредитів і банківських грошей.

Ощадно-кредитні асоціації — це спеціалізовані фінансові організації, що залучають кошти через відкриття ощадних рахунків і використовують їх для надання цільових заставних кредитів. Аналогіч­но функціонують так звані взаємні ощадні банки. Але на відміну від асоціацій вони призначені для дрібних вкладників. Традиційно ці бан­ки встановлюють верхню межу вкладів, розраховуючи на їх стабільні­ший потік. Взаємні ощадні банки обмежують номенклатуру активів переважно заставними кредитами, казначейськими зобов'язаннями і високонадійними облігаціями корпорацій.

Ощадно-кредитні асоціації і взаємні ощадні банки — це так звані небанківські фінансові організації, тобто вони не є банками.

Кредитні спілки — це відносно невеликі ощадно-кредитні орга­нізації, орієнтовані на надання споживчих кредитів. Створюються релі­гійними організаціями, професійними спілками тощо. Вони відкрива­ють ощадні рахунки і надають позики своїм членам. Кредитними спіл­ками керують вкладники, як правило, на громадських засадах.

Взаємні грошові фонди — це організації, що випускають "акції", які, по суті, є вкладами з виплачуваним відсотком. На ці вклади клієнти можуть виписувати чеки. Сума, що виставляється в чеку, і розмір вкла­ду мають відповідати певним обмеженням. Взаємні грошові фонди залучають кошти від тисяч вкладників і використовують фонди на придбання дохідних цінних паперів (сертифікатів вкладів, казначейських білетів і комерційних паперів). На відміну від перелічених фінан­сових установ та організацій вклади у взаємних грошових фондах не страхуються, але завдяки високій ліквідності активів є досить надій­ним засобом заощадження, що приносить високі відсотки.

До фінансових посередників контрактно-ощадного типу на­лежать компанії страхування життя і майна, різноманітні пенсійні фон­ди. Усі вони залучають кошти на основі вкладів відповідно до довго­строкових контрактів, що укладаються між клієнтами і фінансовою організацією. Кошти, що залучаються, такі компанії вкладають у зас­тавні кредити, акції та облігації корпорацій, казначейські зобов'язан­ня. Структура портфеля активів залежить від ступеня надійності пасивів. Компанії страхування життя можуть дозволити собі мати низьколіквідні, але дохідні активи. Найліквіднішу структуру активів змушені мати компанії страхування майна. Принципово важливо, що джерелом прибутку таких компаній є не так перевищення суми вкла­дів над сумою виплат, як прибуток від вкладення залучених коштів у цінні папери.

До фінансових посередників інвестиційного типу належать вза­ємні фонди, інвестиційні компанії і траст-фонди. Усі вони реалізують механізм, який дає можливість відносно малопотужним інвесторам во­лодіти диверсифікованим портфелем акцій.

Взаємні фонди — це компанії, що залучають кошти за рахунок випуску акцій і продажу їх населенню. Виручені кошти взаємні фон­ди вкладають у придбання акцій корпорацій бізнесу, забезпечуючи з огляду на високий професіоналізм своїх працівників широку дивер­сифікацію активів компанії і низьку вартість обслуговування операцій. На відміну від звичайних корпорацій взаємні фонди скуповують випу­щені ними акції на вимогу власників. Тому їх акції по суті є паями учасників, а самі вони називаються фондами. Орієнтація ділової ак­тивності взаємних фондів дуже різноманітна. Вони спеціалізуються на зберіганні інвестицій, купуючи заставні заставних кредитів, орієнтують­ся на високу прибутковість, збільшення капіталів.

Інвестиційні компанії закритого типу дещо відрізняються від взаємних фондів. Вони звичайно випускають великий пакет акцій під час утворення компанії, а крім того, — набір боргових зобов'язань (облігацій). Залучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій. Якщо дохід від придбаних компанією акцій перевищує виплати за випущеними борговими зобов'язаннями (зобов'язаннями з фіксованим відсотком), то власники акцій компанії мають вищий прибуток на свої капітали. Тому ці компанії більшою мірою схильні до ризику, ніж взаємні фонди.

Траст-фонди історично створювалися з метою управління за дорученням майном і цінними паперами окремих осіб або організацій. Оскільки довірителі часто є недосвідченими в тонкощах фінансового бізнесу, вони укладають контрактну угоду з траст-компанією, якій доручають управляти своїми активами за життя довірителів і на користь спадкоємців після їхньої смерті. Нині траст-компанії управляють не тільки активами підприємців і безприбуткових організацій, а й цінними паперами корпорацій. Наприклад, корпорація регулярно переказує траст-компанії кошти для створення так званого відкладеного фонду,за допомогою якого траст-компанія погашає облігації корпорації після і закінчення строку їх дії. Траст-компанії можуть управляти добро­дійними і пенсійними фондами. Готівкові кошти траст-компанія вкла­дає, як правило, у такі консервативні цінні папери, як заставні застав­ного кредиту. Траст-фондами керують звичайно трастові відділи ко­мерційних банків, що дає можливість банкам активно займатися не тільки кредитною, а й інвестиційною діяльністю.

Навіть такий короткий перелік і опис функцій різноманітних фінан­сових посередників та інструментів показує надзвичайно складну структуру фінансового ринку, без якої неможливо ефективно управ­ляти сучасною економікою. При цьому найважливішу роль відіграють ринки урядових цінних паперів і банківська система.

Контрольні питання та завдання

1. Які риси характерні для сучасного ринку?

2. Що таке сучасний фінансовий ринок?

3. Які критерії покладено в основу класифікації фінансових ринків?

4. Назвіть види цінних паперів та охарактеризуйте їх.

5. Охарактеризуйте основні інструменти грошового ринку з погляду їх значущості.

6. Назвіть основні джерела фінансування інвестицій.

7. Розкрийте зміст та сутність складових інфраструктури фінансового ринку.

8. Охарактеризуйте групи фінансових посередників та їх функції.

ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ

І ФІНАНСОВИЙ РИНОК