Предмет дисципліни «фінанси». Суб’єкти, об’єкти та зміст фінансових відносин на мікро-і макрорівнях.

Предмет дисципліни «Фінанси». Суб’єкти, об’єкти та зміст фінансових відносин на мікро-і макрорівнях.

Дисципліна фінанси розглядає загальнотеоретичні засади фінансових відносин.

Фінанси — сукупність грошових відносин, пов’язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.

Предметом науки про фінанси є фінансові відносини, які виникають на всіх рівнях господарювання:

1. загальнодерж.-макрорівень – фін. відносини виникають в процесі формування та викор-ня д-вою загальнодерж. централізованих грош. фондів: бюджет і спец. фонди (пенсійний, соц. страх тощо). 2.регіональний –рівень амін.-терит. одиниць (місцеві органи) – виникають в процесі формування та викор-ня регіональних фондів: місцеві бюджети всіх рівнів та спец. позабюджетні фонди. 3.мікрорівень – рівень суб’єктів господарювання – виникають в процесі викор-ня та формування ДФР, тих що створені на рівні п-ва. (амортизаційний Ф, Ф розвитку п-ва, Ф матер. заохочення тощо). 4.міжнар. рівень – міжнар. суб’єкти госп-ня, фін. інститути – виникають в процесі формування та використання ЦФР на світовому рівні: перерозподільно-обмінні відносини. Об’єктом фінансових відносин є національне багатство, коли для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою та вироблений ВВП, що характеризує нормальну фін ситуацію: сус-во розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

Суб’єктами фінансових відносин у процесі створення ВВП є підприємці, робітники і службовці, держава

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечні права власності на вироблений ВВП. У межах державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка в даному випадку є звичайним підприємцем.

Права держави як керуючої структури суспільства визначаються об’єктивними потребами -встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

З позицій використання створеного ВВП суб’єктами фінансових відносин є юридичні та фізичні особи та держава. Це пов’язано з тим, що не всі фізичні особи беруть участь у створенні ВВП, а тому їх потреби забезпечуються через перерозподіл, який здійснює держава.

Історична, економічна та вартісна сутність фінансів.

Фінанси розглядаються як історична категорія, тобто вони зародилися в певний період розвитку людської цивілізації видозмінювались відповідно до розвитку суспільства і поступово набули тих характерних ознак, що їх характеризують. Першопричиною зародження фінансів стала поява держави як суспільного інститут, що забезпечує управління суспільства.

Для реалізації покладених на державний апарат функцій необхідні певні кошти, способи мобілізації., яких і сформували форми фінансових відносин.

Встановлення фінансів у їх нинішній формі пов’язано з розвитком товарно-грошових відносин, що і явились 2-ою причиною виникнення фінансів. Історизм в широкому розумінні означає, що кожне явище не тільки з’являється і розвивається у історичному контексті а й на певному етапі розвитку людської цивілізації відмирає. На даний час визначити історичну перспективу фінансів не можливо. Досвід останніх років засвідчує поки що жодних передумов для відмирання фінансів.

Економічна сутність фінансів полягає в тому, що фінанси, як ніяка інша економічна категорія дають змогу пристосовувати потреби виробництва до потреб споживання, також забезпечує індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулює галузеву і территоріальну структуру економіки, стимулює інвестиційну діяльність, запезпечує суспільні потреби. Вартісна сутність фінансів полягає в тому, що економічні відносини між людьми та(або) державою в суспільстві виражаються через рух грошових коштів, адже існування грошей є обов’язковою умовою існування фінансів. Тому часто вживається поняття фінансово-грошових відносин. А оскільки ці два поняття так пов’язані, фінанси функціонують на засадах фінкцій грошей – засіб платежу, нагромадження та світові гроші.

 

Призначення та зміст розподільної функції фінансів.

Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб — заробітна плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

- вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;

- використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу.

Поясніть, у чому полягають відмінності між фінансовими відносинами мікро- та макрорівня.

Щоб визначити відмінності між фінансовими відносинами на мікро та макро рівнях, перш за все потрібно зрозуміти, що ці рівні собою уявляють. Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо). Таким чином можна зробити висновок, що відносини мікрорівня – це фін відносини що торкаються лише окремого економічного суб’єкта. Такі відносини є лише маленькою частиною всіх відносин країни, мають незначний вплив у такому маштабі. В той самий час фінансові відносини макрорівня значно впливають на стан справ держави, оскільки стосуються глобальних економічних процесів, що впливають на всіх суб’єктів економічної системи. Але не можна нівелювати значення мікроекономічних фінансових відносин, оскільки аккумульовані грошові потоки мікрорівня складають основу для макроекономічного регулювання фінансової системи.

Функції податків.

Податок -це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості ВВП на загально суспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може.

1)фіскальна – характеризує суспільне призначенння податків, тобто визначає роль податків у формуванні бюджетного фонду держави

У контексті даної функції можна визначити наступні вимоги до податків:достатність, регулярність, стабільність, рівномірність розподілу по території

2)стимулююча – через дану функцію держава впливає на процес розширеного відтворення, стимулюючи його розвиток, впливає на нагромадження капіталу, держава через цю функцію може розширювати платоспроможний попит населення, може стимулювати інвестиційну активність і може створювати додаткові стимули до праці та ін.

Стимулююча роль податків може бути реалізована наступним чином:

1.шляхом звільнення, повного або часткового, від сплати податку окремих осіб або окремих категорій платників.

2.шляхом повного або часткового звільнення об’єкта від оподаткування

3.шляхом встановлення неоподаткованого мінімуму

4.шляхом використання податкового кредиту

5.шляхом зниження ставки податку

6.шляхом встановлення податкових преференцій (у вигляді інвестиційного податкового кредиту і цільвої податкової пільги)

3)регулююча (іноді її обєднують зі стимулюючою функцією) – через податки держава може впливати на різні сторони діяльності платника.

Також виділяють ще розподілну (здійснюється формування дохідної частини бюджету з подальшим направленням цих доходів на фінансування різноманітних заходів, пов'язаних з реалізацією державою своїх функцій) та контрольну функції (оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому)

Види бюджетного дефіциту.

Бюджетний дефіцит — перевищення видатків над постійними доходами (податки та податкові доходи бюджету). За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей).

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше,ніж це дозволяють фінансові можливості. Уникнути дефіциту теоретично досить просто — скоротити видатки або збільшити податки.

Визначають різні види бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований:

• відкритий — офіційно визнаний у законі про бюджет;

• прихований — офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит — негативніше явище, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим. Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП і зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні. Свідомий визначається характером фінансової політики держави — вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок за максимальної надійності — за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити. Активний — це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП. Пасивний — покриття поточних витрат.

Використання державних позик вимагає:

• наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави; «довіри з боку кредиторів до держави;

• заінтересованості кредиторів (досягається за рахунок високих гарантій повернення боргу і процентної політики);

• наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити проценти.Бюджетний дефіцит як фінансове явище виник водночас з оформленням націй і народностей у державу і запровадженням грошових відносин. У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету. 1. Наочно-реальний (При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади); 2. Структурний (Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна системапереживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення). 3. Циклічний (Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитамиБюджетів).Причинами дефіциту бюджету в Україні є:1. Зменшення приросту національного доходу.2. Збільшення бюджетних витрат.3. Зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками.4. Відсутність чіткої фінансової стратегії.5. Інфляційні процеси.Бюджетні процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місцевих бюджетів,урегульовані Бюджетним кодексом.

 

Функції державного кредиту

Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. В окремих випадках держава може бути кредитором (при наданні кредитів іншим країнам) чи гарантом з боргових зобов’язань підприємств своєї країни. Кошти, що мобілізуються з допомогою державного кредиту, надходять до бюджету. Вони можуть використовуватись як знеособлено через бюджетні видатки, так і на конкретні проекти — при випуску цільових позик. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.

Виділяють такі ф-ії держ.кредиту: розподільна, регулююча і контрольна. Суть розподільної функції державного кредиту полягає в тому, що він є формою вторинного перерозподілу ВВП, доходів і нагромад­жень, частина яких перерозподіляється через бюджетну систему у формі податків, зборів і платежів, а інша — може виступати як позич­ка державі. Перерозподільний характер державного кредиту вияв­ляється при сплаті доходів кредиторам за рахунок Державного бюдже­ту, який більше ніж на 70% становлять податки, отримані від юридичних і фізичних осіб.За допомогою розподільної функції державного кредиту, забезпе­чується формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави. Як позичальники суб´єкти державно-кредитних відносин з боку держави мобілізують додаткові грошові кошти для фінансування своїх витрат.Використовуючи регулюючу функцію державного кредиту, дер­жава може здійснювати відповідний вплив на грошовий обіг і рівень відсоткових ставок на фінансовому ринку шляхом купівлі-продажу державних цінних паперів, а також на розвиток продуктивних сил та зайнятість, інвестуючи фінансові ресурси у виробничу сферу і науко­во-технічний прогрес. Контрольна функція державного кредиту забезпечує цільове ви­користання фінансових ресурсів, своєчасність повернення боргових зобов´язань та сплати по них відсотків.

 

Функції місцевих фінансів.

Місцеві фінанси — це система формуван­ня, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для за­безпечення місцевими органами влади покладених на них завдань і функцій.

Оскільки місцеві фінанси не можна розглядати відокремлено від фінансів загалом, а місцеві фінанси виступають як складова фінансової системи країни, то функції фінансів і місцевих фінансів тісно пов'язані між собою, а призначення останніх зумовлено сутністю, функціями і роллю фінансів як однієї з найважливіших економічної категорії ринкового господарства. Місцевим фінансам притаманні такі функції: розподільна, контрольна та стимулююча.

Розподільна функція місцевих фінансів виявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування завдань. Кошти, що акумулюються у місцевих бюджетах і цільових фондах, розподіляються і використовуються на задоволення різноманітних місцевих потреб. Крім того, через систему міжбюджетних відносин фінансові ресурси, зосереджені на загальнодержавному, обласному і районному рівні, перерозподіляються між окремими адміністративно-територіальними одиницями з метою проведення фінансового вирівнювання.

Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні і складанні звіту про виконання місцевих бюджетів. Сфера дії контрольної функції не обмежується місцевими бюджетами, а включає інші фонди грошових коштів та загалом усі фінансові ресурси та майно, які знаходяться у розпорядженні місцевого самоврядування. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових засобів, їх цільове та економне використання.

Стимулююча функція місцевих фінансів полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування стають безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів, пошуку альтернативних джерел доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які надходять у їх розпорядження. Реальним втіленням стимулюючої функції є чинний порядок формування власних доходів місцевих бюджетів, заохочення перевиконання запланованих показників надходжень загальнодержавних податків і зборів, самостійність у використанні додатково залучених коштів та ін.

 

Джерела доходів та видатки Фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття та від нещасних випадків на виробництві.

1.

Управління коштами здійснює Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що є некомерційною самоврядною організацією. Гарантом його діяльності є держава.

2 .Фонд соціального страхування на випадок безробіття:

Доходи(1. Внески роботодавців за ставкою 2,5 % до фонду заробітної плати, Страхові платежі найманих працівників у розмірі 0,5 % від заробітної плати та інших доходів, асигнування з бюджету, благодійні внески) Видатки(Виплата допомоги у зв’язку з безробіттям,. Витрати на перекваліфікацію робітників і службовців, витрати на працевлаштування)

3. Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Фонд соціального страхування від нещасних випадків створюється з метою проведення профілактичних доходів з охорони праці, відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування їм завданої матеріальної та моральної шкоди.

Д оходи(Внески роботодавців у розмірі 0,2—13,8 % від обсягу продажу чи фонду оплати праці відповідно до рівня професійного ризику, Штрафні санкції за порушення законодавства з безпеки праці, Доходи від розміщення тимчасово вільних коштів,благодійні внески) Видатки(Пенсії по інвалідності, Пенсії у зв’язку із втратою годувальника, Виплати одноразової допомоги потерпілому і членам сім’ї потерпілого,. Витрати на медичну і соціальну допомогу потерпілим

Система соціального страхування в Україні не є повністю збалансованою. Державні цільові фонди соціального страхування не в змозі забезпечити необхідний розмір видатків виключно за рахунок акумульованих страхових внесків. Особливо гостро стоїть ця проблема для Пенсійного Фонду України.

Функції страхових відносин.

Сутність страхування розкривається через його функції. Під функціями страхування розуміють його призначення. З точки фінансів, розглядаючи страхування як економічну категорію і складову фінансової системи, перш за все потрібно виділити основну функцію страхування – захисну. Вона полягає в захисті юридичних і фізичних осіб від наслідків страхових ризиків, тобто від збитків, що виникають в разі настання страхової події.

Також можна виділити накопичувальну функцію, яка, разом з тим, не є основною функцією страхування, швидше додатковою (адже властива не всім видам страхування), і полягає у заощадженні і нагромадженні грошових коштів за рахунок отримання інвестиційного доходу від укладених страхових угод (наприклад, страхування на дожиття, пенсій).

Ще однією функцією страхування, яку часто виділяють в фінансовій літературі є функція, що випливає із самої суті страхування як системи обмінно-перерозподільчих відносин, - створення і використання страхових резервів (фондів). Кожний страховик формує достатній обсяг страхових резервів у вигляді страхових внесків, з яких потім здійснюється відшкодування матеріального збитку в разі настання страхових випадків або виплата страхових сум по закінченні дії договору страхування життя. У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

Спірним питанням є превентивна функція. Адже неможливо уникнути самих ризиків чи захистити застраховану особу від їх настання. Можливим є лише зменшення наслідків страхових подій. Проте на практиці страховик не буде зацікавлений у здійсненні якихось конкретних заходів. Так, наприклад, складно уявити, щоб страхова компанія ремонтувала якусь аварійну ділянку дороги задля зменшення кількості автомобільних аварій. Тому найчастіше науковці відмовляються від виокремлення превентивної функції страхування.

 

Функції фінансового ринку.

Фінансовий ринок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов’язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності.

Фінансовий ринок виконує такі функції: 1) ціноутворення (фін. Ринок встановлює ціни на фін.ресурси, які врівноважують попит і пропозицію на них. Ціною фін. Ресурсів є дохід, який сплачує покупець (емітент) продавцю – банківський відсоток, купонна ставка за облігаціями, дивіденди по акціях); 2)забезпечення ліквідності (чим ефективніше функціонує фін. Ринок, тим вищою є ліквідність фін. ресурсів, які обертаються на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко й майже без витрат у будь-який момент перетворити фін.ресурси на готівку); 3)економія на витратах(фін.ринок зменшує витрати на проведення операцій та інформац. витрати. Фін. посередники, здійснюючі великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати й відповідні ризики від проведення операцій із фін.ресурсами. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання фін.ресурсів, запропонованих до продажу.

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

— активна мобілізація тимчасово вільного капіталу з різних джерел;

— ефективний розподіл акумульованого вільного капіталу між численними кінцевими його споживачами;

— визначення найефективніших напрямів розміщення капіталу з позицій забезпечення високого рівня його дохідності;

— формування ринкових цін на окремі фінансові інструменти і послуги, які найоб'єктивніше відображають співвідношення між попитом і пропозицією;

— здійснення кваліфікованого посередництва між продавцями і покупцями фінансових інструментів;

— створення умов для мінімізації фінансових ризиків;

— прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі.

Класифікація цінних паперів

За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф’ючерси, варанти та ін.) — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Залежно від мети їхнього випуску: фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі — для опосередковування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.) Залежно від емітента: папери, випущені урядом, державними установами, місцевими органами влади, банками, державними підприємствами, акціонерними товариствами, іншими недержавними підприємствами. За формою виплати дивідендів чи відсотків: іменні цінні папери, папери на пред’явника й переказні. Іменний цінний папір засвідчує право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов’язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника. Цінний папір на пред’явника, навпаки, є безособовим, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника.

Цінні папери (незалежно від їхніх інших ознак) можна підрозділяти на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду. За терміном погашення: короткотермінові, середньотермінові, довготермінові, безтермінові. Щодо часу погашення — одні папери підлягають погашенню тільки в указаний термін, а інші — будь-коли. Цінні папери з правом раннього погашення поділяються на ретроспективні (з обмеженням) і неретроспективні. За способом виплати доходу: а) цінні папери з фіксованим платежем, до яких належать облігації та привілейовані акції; б) цінні папери з плаваючою ставкою, наприклад, облігації з плаваючим відсотком, що залежить, головне, від облікової банківської ставки; в) цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати). За місцем реєстрації офісу емітента: вітчизняні та іноземні. До іноземних належать цінні папери емітентів, котрі не є резидентами України і випуск яких (паперів) зареєстровано в інших країнах. За ознакою території обігу: регіональні (облігації місцевих органів самоуправління), національні (папери внутрішнього фондового ринку), міжрегіональні (папери, котрі можуть вільно обертатися на території інших держав).

Функції фондової біржі

Фондова біржа виконує три основні функції — посередницьку, індикативну та регулятивну. Сутність посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й усебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. На фондовій біржі обертаються лише цінні папери, що пройшли реєстрацію і включені до лістингу. Торговельні угоди на біржі укладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи чи продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери чи отримані від їх реалізації гроші належать клієнтам. Крім того, в торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу. Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну та якісну оцінку цінних паперів і динаміку їх розвитку. Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі. Мета контрольної діяльності біржі — забезпечення достовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі. Існують три види бірж: замкнута біржа, у торгах на якій можуть брати участь лише члени біржі; біржа з вільним доступом відвідувачів, угоди на якій здійснюють тільки маклери (тобто посередники); і біржа, що складається із широкого кола осіб, але діє під контролем урядових органів.

Кредитні операції МБРР

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) англ. International Bank for Reconstruction and Development (IBRD) — одна з п'яти інституцій Групи Світового банку, заснована в 1945 році. Місце перебування — Вашингтон. В число учасників банку входить 187 країн; Україна — учасник з 1992 р.

Міжнародний банк реконстру́кції та розвитку — основна кредитна установа Світового банку. На відміну від МВФ Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР — найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п'яти років.

Основне призначення кредитів – стимулювання розвитку приватного сектору в країнах-членах. До прийняття рішення про надання кредиту в країну прямує місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінює доцільність здійснення проектів, під які плануються кредити. Місія складає свій висновок і рекомендації, які країна мусить прийняти, інакше може й не одержати кредиту.

Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх центральним банкам для фінансування великих проектів під гарантії урядів. На початок 1998 р. сума позик МБРР досягла 107 млрд. долів.

Кредити надаються на строк 15-20 років. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по позиковим коштам банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка складає в середньому 7,5%.

Кредитування МБРР здійснює у двох формах — системні позики та інвестиційні кредити.

Системні позики надаються урядам окремих країн під програми макроекономічної стабілізації та інституційні зміни. Кошти не мають цільового призначення, вони надходять до бюджету і можуть використовуватись урядом на власний розсуд, у тому числі і на фінансування дефіциту бюджету. Отримання позик обумовлюється виконанням певних вимог. При їх невиконанні надання кредитів може бути призупинено.

Інвестиційні кредити видаються під конкретні інвестиційні проекти. Основними напрямами інвестиційного кредитування є галузі інфраструктури (енергетика, транспорт, зв’язок), а також сільське господарство, охорона здоров’я та освіта. Кредити видаються на термін до 20 років під гарантії урядів. МБРР може бути також гарантом за аналогічними довгостроковими кредитами комерційних банків. Для виділення кредитів МБРР вимагає від країни, що позичає кошти, інформацію про її фінансовий стан та про об’єкти кредитування. Кредити надаються на основі пайової участі банку у фінансуванні певних об’єктів — до 30% їх вартості.

 

 

Видатки бюджету ЄС.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (» 5%) та операційні (до 95%). Операційні видатки складаються з фінансування сільського господарства (до 50%), структурних перетворень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і освіти, зовнішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Центральної і Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання технічної і гуманітарної допомоги тощо).

Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затверджується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансове управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним контролем — з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють надходження доходів і фінансування видатків.

Видатки бюджету ЄС: І. Видатки на сприяння економ. Зростанню, підтримку конкурентоспроможності та зайнятості: 1)Видатки на ек. Підтримку найменш розвинутих регіонів: * Видатки на підтримку наукових досліджень та їх впровадження у практику 2) видатки на розвиток під-ва та інновацій;; ІІ.Видатки на охорону та управління природними ресурсами: 1)Видатки на допомогу фермерам,2)Видатки ЄС на с/г: *Видатки на програми розвитку сільської місцевості; ІІІ. Видатки на фінансув. програм гарантування громад. свобод, захисту прав споживачів, підтримки демократії та свободи слова, безпеки та правосуддя; IV видатки на фінансування зовнішніх програм та економічну допомогу країнам, що розвиваються: 1)адміністративні витрати, 2) Інші витрати.

Податкова політика ЄС.

Спершу бюджет ЄС формувався із внесків країн-членів, але на початку 1970-х років була створена система власних доходів бюджету ЄС. Сьогодні власні ресурси бюджету ЄС об'єднуються у три основні групи:

1) традиційно до власних коштів належать мито (на товари, імпортовані у ЄС з держав, які не є членами Союзу); сільськогосподарські збори; податки на виробництво і зберігання цукру та глюкозо місткої продукції, що справляються з метою регулювання ринку цукру в ЄС.

2) країни-члени відраховують до бюджету ЄС певний відсоток від бази оподаткування податком на додану вартість. Розмір платежів розраховується згідно з єдиною методикою. За першооснову розрахунку береться база оподаткування ПДВ у кожній країні; для попереднього визначення розміру платежів використовується єдина для всіх країн норма (нині вона знижена до 1 %). Однак остаточний обсяг платежів окремої держави залежить від розмірів скоригованої бази (на що впливає рівень економічного розвитку кожної держави) та єдиної для усіх ставки, яка застосовується до скоригованої бази і не може перевищувати 50 % скоригованої бази, а на практиці є значно меншою;

3) найважливішу роль серед власних ресурсів бюджету ЄС відіграють відрахування певної частки ВНД. Цей додатковий ресурс бюджету покликаний збалансувати бюджет, покриваючи всі видатки ЄС, на які не вистачає коштів із двох перших джерел. За основу розрахунку береться 1 % ВИД кожної держави, який перемножується на єдиний для усіх країн коефіцієнт, визначений відповідно до потреб поточного року.

Крім власних ресурсів, до бюджету зараховують й інші доходи, роль яких є незначною (приблизно 1 % від загальних обсягів бюджету): відсотки за наданими кредитами; внески країн, які не є членами ЄС, до певних програм Союзу (наприклад, науково-дослідних); невикористані суми за результатами виконання бюджету в минулому році тощо.

В даний час структура оподаткування в країнах-членах ЄС характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн-членів ЄС застосовують