Організаційна структура і структура управління підприємством

ВСТУП

На початку XXI століття стан агропромислового комплексу в Україні характеризується тенденцією до спаду сільськогосподарсько­го виробництва, фінансової розбалансованості на продовольчому рин­ку. До негативних економічних наслідків призвело реформування аг­рарного сектору, а також пасивна уповільнена реакція державних ор­ганів, керівників та спеціалістів підприємств усіх форм власності на нові вимоги до їх діяльності і продукції, що виробляється, запізнення з адаптацією до умов ринку.

Разом з тим, по окремих напрямках розвитку АПК намітились позитивні зміни. Для їх підтримки і розвитку серед багатьох питань визначне місце належить підготовці спеціалістів, які володіють знан­нями та уміннями з менеджменту виробничої діяльності. Ринкова еко­номіка потребує нового економічного мислення керівників і спеціалі­стів, нових підходів до управління підприємством.

Турбулентний характер негативних змін в економіці і висока складність вирішуваних нині завдань посилюють роль наукового управління у стабілізації соціально-економічних процесів і забезпеченні високої ефективності усіх видів підприємницької діяльності.

Особливості роботи сільськогосподарських підприємств у су­часних умовах вимагають від менеджера втілення нового, компетент­ності, гнучкості розуміння ситуації, комунікабельності, вміння при­ймати рішення, йти на ризик, делегувати владу, прислухатись до під­леглих та виховувати їх. Сьогодення вимагає і від рядових працівни­ків розуміння стратегії підприємства, необхідності технологічних і ор­ганізаційних змін, реструктуризації для його успішної діяльності, по­стійно приймати участь в управлінні.

Отже, не лише вивчення теорії менеджменту, але й оволодіння певними практичними вміннями є необхідною складовою підготовки менед­жерів.

Саме для набуття практичних навиків я і проходив виробничу практику з менеджменту в АПК на підприємстві ПСП «Восток-Запад».

Метою проходження виробничої практики є:

· закріпити теоретичні знання із менеджменту в АПК;

· ознайомитися із основами управління виробництвом у товаристві з обмеженою відповідальністю;

· вивчити організаційну структуру управління на підприємстві та в адміністративному районі;

· ознайомитися із господарським механізмом та його окремими методами впливу на об’єкти управління;

· методикою проведення суспільних процедур;

· формами і методами організації та нормування управлінської праці;

· технікою та технологією прийняття науково-обгрунтованих управлінських рішень;

· основними напрямками удосконалення системи управління агропромисловими формуваннями.

 

 

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ

В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ФОРМУВАННЯХ

Організація управління в державних сільськогосподарських підприємствах

Держгоспи - державні сільськогосподарські підприємства, які відо­кремлені економічно, мають у своєму розпорядженні виділені основні та оборотні засоби і відшкодовують свої витрати за рахунок власного прибутку в результаті виробничо-фінансової діяльності. Основою їх діяльності є принципи повного господарського розрахунку і самофінансування.

Державне підприємство засноване на державній, загальнодержавній або комунальній власності. Створюється згідно з рішенням міністерства та інших органів виконавчої влади. Відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном (крім основних фондів).

У складі держгоспів працюють виробничі підрозділи - цехи, відділки, ферми, бригади, ланки, механізовані загони, орендні колективи. Вони діють на засадах внутрішньогосподарського розрахунку, колективного або орендного підряду. Свою організаційну структуру кожен держгосп визначає самостійно.

Держгосп самостійно формує систему управління, визначає чисель­ність управлінського персоналу на підставі штатних нормативів.

Управління підприємством організовують відповідно до його Статуту, поєднуючи принципи самоврядування трудового колективу і права власника на господарське використання його майна.

Очолює держгосп директор, який наймається (призначається) власником або обирається на посаду власниками. З ним може укладатися контракт (договір, угода). У контракті визначаються права, обов'язки і відповідальність керівника підприємства, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади. Директор держгоспу самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, що стосуються компетенції загальних зборів (конференцій) трудового колективу.

Вищим органом управління є загальні збори (конференція) трудового колективу, які розв'язують основні питання виробничо-фінансової діяльності та соціального розвитку підприємства (про викуп майна підприємства, укладення з адміністрацією колективного договору чи угоди, обрання або відкликання представників до ради підприємства), заслуховуює звіти про їх діяльність.

Рада підприємства виконує повноваження в період між зборами (конференцією). Вона вирішує ті питання, які не мають можливості вирішити на загальних зборах. Рада підприємства не має права втручатися в оперативно-розпорядницьку діяльність адміністрації.

Основні питання організації щоденної діяльності трудового колективу держгоспу регламентуються типовими правилами внутрішнього розпорядку.

Виробничі й трудові відносини у держгоспі, а також питання охорони

праці, соціального розвитку колективу і здоров'я його членів регулюються колективним договором (угодою), який щороку укладається між трудовим колективом і адміністрацією.

Адміністрація держгоспу разом з профспілковим комітетом встановлює правила внутрішнього трудового розпорядку (нормативний акт), які регламентують внутрішньо­господарську діяльність держгоспу. Правила містять чіткий перелік обов'язків адміністрації, а також відповідальність робітників і службовців за їх порушення.

 

Організація управління в сільськогосподарських виробничих кооперативах (СВК)

Кооператив - це організація, створена на добровільних засадах групою людей із метою підприємництва на підставі самоврядування і самофінан­сування. Створюються кооперативні підприємства, як правило, за рахунок матеріальних і грошових внесків членів кооперативу. Крім приватної власності, економічною основою діяльності кооперативів є оренда, паї (земельні й майнові), колективна власність, акції АТ.

СВК є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, основні та оборотні засоби і здійснює свою діяльність на принципах самоокупності (зокрема, валютної), самофінансування і комерційного ризику.

Порядок утворення СВК, його виробничо-фінансова, зовнішньо­економічна діяльність, самоврядування, правовий режим власності, а також порядок реорганізації, ліквідації і розподілу власності сільського сподар-ського виробничого кооперативу (СВК) визначаються його Статутом.

Вступні та майнові внески встановлюються Статутом у рівному для всіх розмірі. Відповідальність за зобов'язання колективу СВК здійснюють всім належним майном. Прибуток розподіляється пропорційно трудовій участі.

Управління СВК здійснюється на демократичних засадах у поєднанні самоврядування трудового колективу і прав власника щодо господарського використання своєї власності і розпорядження нею. Підприємство самостійно визначає систему оплати праці, штатний розпис, структуру управління.

Найвищим органом самоврядування в СВК є загальні збори членів підприємства (збори уповноважених), які приймають Статут підприємства, Положення про оплату праці, Правила внутрішнього розпорядку, Положення про матеріальну відповідальність членів підприємства за завдані останньому збитки, а також інші внутрішньогоспо­дарські правові акти, вносять у них зміни й доповнення; обирають управління СВК, його голову та ревізійну комісію; встановлюють штатний розпис працівників апарату управління, вносять у нього зміни й доповнення; вирішують питання про укладання з правлінням СВК колективного договору (угоди); розглядають і затверджують річний звіт голови правління, річні плани економічного і соціального розвитку СВК, визначають основні види (асортимент) продукції (товарів, послуг, робіт), які має виробляти (надавати) СВК; вирішують питання про укрупнення, розукрупнення, вступ до складу міжгосподарських об'єднань, асоціацій та інших міжгосподарських формувань та про вихід з них, усі питання про зовнішньоекономічні зв'язки.

Рішення загальних зборів є обов'язковими до виконання всіма членами підприємства, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Керівництво здійснює правління на чолі з його головою. Якщо більше 50 членів, то для контролю за діяльністю створюється спостережна рада.

Правління СВК є виконавчо-розпорядчим органом, який підпорядко­ваний і підзвітний загальним зборам членів підприємства, у період між зборами здійснює керівництво всією організаційно-господарською, зовнішньоекономічною і фінансовою діяльністю СВК, приймає необхідні рішення і локальні правові акти та забезпечує їх виконання відповідно до чинного законодавства і рішень загальних зборів членів підприємства.

Голова правління та його перший заступник керують усією роботою СВК і несуть за неї повну відповідальність.

Для здійснення громадського контролю за збереженням, використан­ням та розпорядженням власністю СВК з боку голови, правління, бухгалтерії, виробничих підрозділів загальні збори (збори уповноважених) зі складу колективу підприємства обирають ревізійну комісію, і призначають її голову, які підзвітні виключно загальним зборам і на весь час перебування на цій посаді без згоди загальних зборів (зборів уповноважених) не можуть бути покарані в дисциплінарному порядку з ініціативи правління чи його голови.

Ревізійна комісія має право здійснювати контроль за додержанням Статуту СВК та інших внутрішньогосподарських актів; законністю укладення і виконання укладених договорів; витрачанням коштів і матеріальних цінностей; правильністю обліку, звітності й розрахунків з членами підприєм­ства; виробництвом екологічно безпечної продукції; додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Ревізійна комісія щороку проводить ревізію виробничо-фінансової діяльності підприємства, періодично перевіряє діяльність господарських підрозділів економічної і бухгалтерської служб, робить висновки з річного звіту правління СВК. Пропозиції ревізійної комісії за результатами перевірок розглядаються на чергових загальних зборах членів підприємства, а внесені до правління - протягом 10 діб.

 

Організація управління в акціонерних формуваннях

Акціонерне товариство (АТ) - товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонерне товариство створюється відповідно до рішення зборів акціонерів у результаті реформування КСП, держгоспів, міжгосподарських підприємств, є самостійним господарюючим об'єктом, товаровиробником і власником виробленої продукції. Здійснює свою діяльність на принципах комерційного розрахунку, самоокупності (зокрема валютної), само­фінансування, самокредитування і комерційного ризику.

Порядок утворення, самоврядування, виробничо-фінансової та зовнішньоекономічної діяльності, правовий режим власності, а також порядок реорганізації, ліквідації і розподілу власності визначаються Статутом АТ.

Порядок збільшення або зменшення Статутного фонду регулюється Статутом. Статутний фонд створено шляхом оплати кожним акціонером належної йому кількості акцій.

АТ створюється і діє на підставі установчого договору та статуту. Вищий орган управління - загальні збори акціонерів. Кількість голосів акціонера визначається кількістю належних йому акцій. Збори правомочні, якщо мають більше 60% голосів. Виконавчий орган -правління. Контроль за його діяльністю проводить спостережна рада. Відповідальність за зобов'язання несе лише майном товариства, акціо­нери - у розмірі належних їм акцій. Розподіл прибутку здійснюють за рішенням загальних зборів: в повному обсязі, в будь-якій частині або не підлягає розподілу. Вихід з товариства - продаж усіх своїх акцій.

Управління АТ здійснюється на демократичних засадах у поєднанні з самоврядуванням і розпорядженням своєю власністю. Товариство самостійно визначає структуру управління, штатний розпис, форму оплати праці, принципи й розмір стимулювання за паї і внескам по акціях (рис. 76).

Вищим органом самоврядування в АТ є збори акціонерів (збори уповноважених). У період між зборами справами АТ керують Рада (Наглядова рада) та правління АТ.

Збори акціонерів АТ вирішують усі головні питання його господарю­вання і фінансування, а саме: приймають Статут АТ, вносять доповнення і зміни до нього; визначають основні напрями діяльності АТ, затверджують його плани і звіти про їх виконання; вибирають і відкликають членів Ради, голову і членів правління та ревізійної комісії; затверджують річні результати діяльності АТ, звіти і висновки ревізійної комісії, порядок розподілу прибутку і покриття збитків; приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію філіалів і представництв, затверджують їх статути;

вносять рішення про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб АТ; приймають рішення про припинення діяльності АТ, призначення ліквідаційної комісії, затверджують ліквідаційний баланс.

Рада АТ здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу -правління. Крім того, на неї покладаються функції, що належать компетенції зборів акціонерів (зборів уповноважених): затвердження правил, процедур та інших внутрішніх документів АТ; визначення його організаційної структури та структури управління; вирішення питання про збільшення статутного фонду АТ і суми акцій, що ним випускаються; визначення умов оплати праці посадових осіб АП, його філіалів і представництв; затвердження укладених договорів.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює безпосереднє керівництво його поточною діяльністю, є правління. Роботою правління керує голова, якого обирають на зборах акціонерів. Він має право без доручення діяти від імені АТ у всіх інших організаціях, вирішує всі питання діяльності АТ, крім тих, які належать до виключної компетенції зборів акціонерів і Ради АТ.

Правління АТ - виконавчий орган, що здійснює безпосереднє керівництво поточною діяльністю. Воно вирішує всі питання діяльності, крім тих, що є компетенцією зборів акціонерів і Ради АТ. Правління підзвітне зборам акціонерів і Раді АТ, організує виконання їхніх рішень. Засідання правління проводяться щомісяця. Правління підзвітне зборам акціонерів (зборам уповноважених) і Раді АТ, організовує виконання їх рішень. Засідання правління проводяться щомісячно і протоколюються. Голова правління АТ має право без особливого доручення здійснювати функції від імені АТ в усіх установах, організаціях і підприємствах.

Для здійснення контролю за виробничо-фінансовою діяльністю правління АТ загальні збори акціонерів (збори уповноважених) зі свого складу обирають ревізійну комісію і призначають голову ревізійної комісії. Ревізійна комісія та її голова підзвітні виключно зборам акціонерів (зборам уповноважених).

Ревізійна комісія має право здійснювати контроль за дотриманням Статуту АТ та інших внутрішньогосподарських актів, зберіганням сільськогосподарської та іншої продукції і товарів товариства, законністю укладення і виконання укладених договорів та здійснюваних господарських операцій, витрачанням коштів і матеріальних цінностей, правильністю обліку, звітності і розрахунків з членами трудового колективу.

Організація управління в підприємствах малого бізнесу

Організаційною формою малого бізнесу в Україні є насамперед малі підприємства на основі різних форм власності у всіх галузях народного господарства.

Мале підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що діє на засадах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності, має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Мале підприємство має самостійний баланс, розра­хунковий та інші розрахунки в установах банків, гербову печатку, фірмовий бланк, штамп із своїм найменуванням і товарний знак, користування яким є винятковим правом підприємства і підлягає юридичному захисту. Мале підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені чинним законодавством України і відповідають цілям, передбаченим Статутом.

Управління підприємством здійснюється відповідно до Статуту на підставі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру, управління, встановлює штат і оплату праці.

Вищим керівним органом підприємства є загальні збори трудового колективу. Виконавчі функції з управління колективним підприємством здійснює Рада.

Збори трудового колективу розглядають Статут підприємства, обира­ють (приймають за контрактом) директора строком на п'ять років, затверд­жують правила внутрішнього розпорядку, заслуховують звіти про господарську діяльність, затверджують річний звіт підприємства; обирають представників до Ради підприємства. Збори трудового колективу прово­дяться не рідше одного разу на рік.

Для керівництва діяльністю підприємства обирається Рада підпри­ємства, до складу якої входять директор і представники трудового колективу.

Рада підприємства визначає загальні напрями економічного і соціального розвитку; порядок розподілу чистого прибутку; вирішує питання про припинення діяльності; приймає рішення стосовно зовнішньоекономічної діяльності; розглядає соціальні проблеми членів трудового колективу; вносить зміни і доповнення до Статуту підприємства; призначає бухгалтера і ревізора; вирішує питання кредитування; розглядає і затверджує проект колективного договору; розглядає і згідно з Статутом підприємства вирішує питання самоврядування трудового колективу; бере участь у вирішенні питань матеріального і морального стимулювання продуктивної праці, заохочення винахідницької і раціоналізаторської діяльності, порушує клопотання про представлення працівників до державних нагород.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання про діяльність підприємства, за винятком віднесених до компетенції зборів і ради. Засновник не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Контроль фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється державними органами.

 

Організація управління у фермерських господарствах

Фермерське господарство - це сімейно-трудове об'єднання, засноване на приватній власності і переважно особистій праці членів господарства, функціонує на засадах самоврядування, самостійно визначає напрям своєї діяльності, структуру і масштаби виробництва, вирощує, виробляє, переробляє і реалізує продукцію, створюються фермерські господарства однією або групою фізичних осіб, його членами можуть бути подружжя, діти, батьки, родичі й інші особи, які спільно ведуть господарство, працює на повному госпрозрахунку.

Фермерське господарство є юридичною особою, має свій Статут, повну самостійність, назву, печатку, рахунок у банку. Законом України "Про фермерське господарство" передбачено виділення фермерам земельних ділянок у розмірі не більш 50 га с.-г. угідь і 100 га всіх земель.

Управління фермерським господарством здійснюється на засадах самоврядування відповідно до Закону „Про фермерське господарство" і Статуту фермерського господарства.

Головою фермерського господарства є засновник або його право­наступник, який представляє інтереси господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними та іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами.

Користування власністю, її використання і диспонування селянин здійснює самостійно. Розміри земельного наділу, що надається фермерському господарст­ву, можуть бути змінені лише за згодою селянина.

Втручання державних, інших органів і посадових осіб у виробничу діяльність фермерського господарства забороняється.

Суперечки між членами господарства і спадкоємцями з приводу подальшого ведення господарства вирішуються в судовому порядку з урахуванням внеску кожного з них у розвиток господарства, а також працездатності та професійної підготовки.

Фермерське господарство і його власність успадковуються за законом і заповітом. Спадкоємець, що продовжує діяльність господарства, звільняється від сплати державного мита за видачу свідоцтва про право на спадкування.

Контроль за діяльністю фермерського господарства з питань охорони праці, пожежної безпеки, боротьби із захворюваннями тварин, хворобами і шкідниками рослин, додержання чинного законодавства про охорону праці, природи і сплату податків здійснюють державні органи.

Будь-яке підприємство (фірма) діє на підставі власного статуту.

Статут підприємства - певна сукупність правил, що регулюють діяльність підприємства та його взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Статут повинен відповідати основним положенням Господарського кодексу України.

У ньому мають бути чітко сформульовані: точне найменування і місцезнаходження підприємства; власник (власники) або замовник (засновники); місія та основні види діяльності; органи управління і порядок їх формування; джерела і порядок формування майна; умови реорганізації і припинення діяльності.

У найменуванні підприємства (фірми) треба відобразити його конкретну назву (фабрика, завод, сільськогосподарський виробничий кооператив тощо) і вид (приватне, колективне, державне, акціонерне товариство) тощо.

У статуті має бути визначено орган, що має право репрезентувати інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства (фірми), профспілковий комітет) тощо.

До нього можна включити положення пов'язані з особливостями діяльності фірми (підприємства): про трудові взаємини, які виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підпри­ємства (фірми); про товарний знак тощо.

Важливу соціальну роль на підприємстві (фірмі) відіграє колективний договір - угода між трудовим колективом, в особі профспілки, та адміністрацією підприємства (організації), що використовує найману працю.

Колективний договір має укладатися щорічно.

Колективним договором регулюються виробничі, економічні й трудові відносини працівників з власником підприємства (фірми); визначаються заходи із забезпечення належних умов та оплати праці, соціального захисту всіх категорій персоналу.

Сторони, які уклали і підписали колективний договір, повинні періодично (не менше двох разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах (конференції) трудового колективу.

Статут та колективний договір, а також Наказ про облікову політику на підприємстві ТОВ "Перемога - 2003", додаються до звіту.

 

РОЗДІЛ 2

РОЗДІЛ 3

Рис. 3.2. Методи внутрішнього впливу

 

Головним економічним фактором стимулювання в господарстві (ПСП "Восток-Запад") є реалізаційні ціни на с/г продукцію та виробничі запаси, які залежать як від попиту в даний проміжок часу, так і від обсягів продажу та якості продукції. Наприклад, головну с/г продукцію (зерно пшениці) у 2013 році підприємство реалізувало ВАТ «Ємільчинський хлібозавод», що знаходиться в смт. Ємільчине Житомирської обл., по ціні 60,5 грн./ц (129 ц).

Крім того, у 2013 році господарство одержало державних дотацій на сільськогосподарську продукцію в загальній сумі 42 100 гривень.

Перебудова економічного механізму пов’язана з реалізацією системи заходів, що сприяють розширенню ініціативи, самостійності і відповідальності виробників сільськогосподарської продукції за кінцеві результати їх діяльності. В країні здійснюється приватизація, продовжується пошук ефективного власника, більш ефективних організаційних форм господарювання.

Домінуванню економічних методів управління буде сприяти розвиток бізнесу і підприємництва, створення конкурентного середовища, розширення експортних можливостей товаровиробників, посилення впливу на економіку фінансово-кредитих важелів, удосконалення системи ціноутворення, збалансування запиту і пропозицій на ринку товарів та послуг для населення.

Мають розвиватися ринковий механізм, створюватися ринкова інфраструктура і відпрацьовуватися механізм їх функціонування на основі саморегуляції економічних процесів.

Конкретним відображенням економічних методів управління є планування, комерційний (господарський) розрахунок, матеріальне стимулювання, економічний аналіз та ін.

Комерційний (господарський) розрахунок - це метод ведення господарства шляхом порівняння у вартісній (грошо­вій) формі затрат і результатів виробничо-фінансової діяльності.

До найважливіших завдань економічного аналізу діяльності підприємств від­носиться оцінка їх роботи з позиції виконання планових показників, дотримання зобов'язань і встановлених нормативів, рівня викорис­тання виробничого потенціалу і соціального розвитку колективу.

Слід відмітити, що економіч­не управління виробництвом не заміняє складного комплексу методів управління і зокрема організаційно-розпорядчого та соціально-психологічних методів. Мистецтво менеджера полягає в тому, що від­даючи належне економічним методам, застосовувати залежно від си­туації інші методи.

РОЗДІЛ 4

РОЗДІЛ 5

ВИСНОВКИ

Під час проходження виробничої практики у ПСП «Восток-Запад» я закріпив теоретичні знання із менеджменту в АПК, ознайомився із основами управління виробництвом у товаристві з обмеженою відповідальністю, організаційною структурою управління на підприємстві та в адміністративному районі, господарським механізмом та його окремими методами впливу на об’єкти управління, методикою проведення суспільних процедур, формами і методами організації та нормування управлінської праці, технікою та технологією прийняття науково-обгрунтованих управлінських рішень, основними напрямками удосконалення системи управління агропромисловими формуваннями.

Діяльність підприємства також регулюється наказами (про надання відпустки, прийняття на роботу та звільнення з роботи та ін), в господарстві ведеться книга наказів. Права і обов’язки посадових осіб визначені у посадових інстркціях.

Для підприємства характерний колегіальний метод управління.

Підвищити економічну ефективність структури управління виробництвом можливо шляхом збільшення обсягів виробництва, зменшенням собівартості продукції, а також зменшенням управлінських витрат та скороченням затрат праці. Так збільшення вартості валової продукції вдвічі та зменшення собівартості продукції, а також при чисельності працівників адміністративно-управлінського персоналу 5 чоловік, затратах праці, що дорівнюють 9,6 тис. люд.-год. та витратах на управління, рівних 85 тис. грн., можна досягнути наступних результатів: виробництво валової продукції в розрахунку на один людино-день у виробництві зросте із 279,59 до 400 грн., або в 1,2 раза, виробництво валової продукції в розрахунку на одного середньорічного працівника збільшиться в 1,6 раза, а виробництво валової продукції в розрахунку на одну гривню заробітної плати середньорічних працівників збільшиться із 1,03 до 1,56 грн. Результативність управлінської праці підвищиться в середньому у 2 рази, зокрема виробництво валової продукції на один людино-день в управлінні на 40 %. Підвищиться також економічність управлінської праці, а саме: питома вага витрат на управління у собівартості валової продукції зменшиться на 40 %, а питома вага оплати праці управлінських працівників у загальному фонді оплати праці на 30 %.

У ПСП «Восток-Запад» застосовується централізований метод для механізації виконання деяких видів робіт у масштабі всієї установи. Цей метод порівняно з децентралізованим забезпечує більш високу продуктивність праці, завдяки чому для виконання того самого обсягу робіт потрібна значно менша кількість одиниць устаткування та відповідно менші витрати на його придбання.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. Учебник для студентов экон. спец. вузов. -М.: Высшая школа, 1994. -224с.

2. Герчикова И.Н. Менеджмент. Учебник. Второе изд., перераб. и дополн. -М.: Банки и биржи, Изд. объединение "ЮНИТИ", 1995. -480с.

3. Гудзинський О.Д. Менеджмент у системі агнробізнесу. Навч. посібник. -К.: Урожай, 1994. -С. 157-164.

4. Джеймс Стонер, Едвін Долан. Вступ у бізнес. Підручник, пер. з англ. - (Заг. ред. і вступи, стаття Заслуженого діяча науки і техніки України, доктора екон. наук Й.С.Завадського). -К.: Вид. Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, 1999. -752с.

5. Дідковська Л.Г., Гордієнко П.Л. Менеджмент: Навчальний посібник. – К: Алеута, КНТ, 2007. – 516с.

6. Жигалов В.Г. Основи менеджменту і управлінської діяльності, підручник. -К.: Вища школа, 1994. -224с.

7. Завадський Й.С, Управління с.-г. виробництвом в системі АПК. -К.: Вища школа, 1992. -367с.

8. Завадський Й.С. Менеджмент: Підручник, Т.1. -К.: УФІМБ, 1997. -543с.

9. За ред.. С.І. Михайлова. Менеджмент. Навчальний посібник. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2006. – 416 с.

10. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент. Навч. прикладний посібник. -Львів: Центр Європи, 1995. -176с.

11. Оголенко Н. А. Менеджмент в АПК: Методичний посібник для практичних і семінарських занять. – К: Видавничий центр НАУ, 2005. – 210 с.

12. Основи менеджменту в АПК: Навч. посібник (За ред. д.єн. Й.С.Завадського.) - К.: Вища школа, 1998. -246с.

13. 13.Проектування системи управління та менеджменту: Практикум (За ред. д.е.н. Й.С.Завадського. - К.: Урожай, 1994. -208с.

ВСТУП

На початку XXI століття стан агропромислового комплексу в Україні характеризується тенденцією до спаду сільськогосподарсько­го виробництва, фінансової розбалансованості на продовольчому рин­ку. До негативних економічних наслідків призвело реформування аг­рарного сектору, а також пасивна уповільнена реакція державних ор­ганів, керівників та спеціалістів підприємств усіх форм власності на нові вимоги до їх діяльності і продукції, що виробляється, запізнення з адаптацією до умов ринку.

Разом з тим, по окремих напрямках розвитку АПК намітились позитивні зміни. Для їх підтримки і розвитку серед багатьох питань визначне місце належить підготовці спеціалістів, які володіють знан­нями та уміннями з менеджменту виробничої діяльності. Ринкова еко­номіка потребує нового економічного мислення керівників і спеціалі­стів, нових підходів до управління підприємством.

Турбулентний характер негативних змін в економіці і висока складність вирішуваних нині завдань посилюють роль наукового управління у стабілізації соціально-економічних процесів і забезпеченні високої ефективності усіх видів підприємницької діяльності.

Особливості роботи сільськогосподарських підприємств у су­часних умовах вимагають від менеджера втілення нового, компетент­ності, гнучкості розуміння ситуації, комунікабельності, вміння при­ймати рішення, йти на ризик, делегувати владу, прислухатись до під­леглих та виховувати їх. Сьогодення вимагає і від рядових працівни­ків розуміння стратегії підприємства, необхідності технологічних і ор­ганізаційних змін, реструктуризації для його успішної діяльності, по­стійно приймати участь в управлінні.

Отже, не лише вивчення теорії менеджменту, але й оволодіння певними практичними вміннями є необхідною складовою підготовки менед­жерів.

Саме для набуття практичних навиків я і проходив виробничу практику з менеджменту в АПК на підприємстві ПСП «Восток-Запад».

Метою проходження виробничої практики є:

· закріпити теоретичні знання із менеджменту в АПК;

· ознайомитися із основами управління виробництвом у товаристві з обмеженою відповідальністю;

· вивчити організаційну структуру управління на підприємстві та в адміністративному районі;

· ознайомитися із господарським механізмом та його окремими методами впливу на об’єкти управління;

· методикою проведення суспільних процедур;

· формами і методами організації та нормування управлінської праці;

· технікою та технологією прийняття науково-обгрунтованих управлінських рішень;

· основними напрямками удосконалення системи управління агропромисловими формуваннями.

 

 

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ

В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ФОРМУВАННЯХ

Організація управління в державних сільськогосподарських підприємствах

Держгоспи - державні сільськогосподарські підприємства, які відо­кремлені економічно, мають у своєму розпорядженні виділені основні та оборотні засоби і відшкодовують свої витрати за рахунок власного прибутку в результаті виробничо-фінансової діяльності. Основою їх діяльності є принципи повного господарського розрахунку і самофінансування.

Державне підприємство засноване на державній, загальнодержавній або комунальній власності. Створюється згідно з рішенням міністерства та інших органів виконавчої влади. Відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном (крім основних фондів).

У складі держгоспів працюють виробничі підрозділи - цехи, відділки, ферми, бригади, ланки, механізовані загони, орендні колективи. Вони діють на засадах внутрішньогосподарського розрахунку, колективного або орендного підряду. Свою організаційну структуру кожен держгосп визначає самостійно.

Держгосп самостійно формує систему управління, визначає чисель­ність управлінського персоналу на підставі штатних нормативів.

Управління підприємством організовують відповідно до його Статуту, поєднуючи принципи самоврядування трудового колективу і права власника на господарське використання його майна.

Очолює держгосп директор, який наймається (призначається) власником або обирається на посаду власниками. З ним може укладатися контракт (договір, угода). У контракті визначаються права, обов'язки і відповідальність керівника підприємства, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади. Директор держгоспу самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, що стосуються компетенції загальних зборів (конференцій) трудового колективу.

Вищим органом управління є загальні збори (конференція) трудового колективу, які розв'язують основні питання виробничо-фінансової діяльності та соціального розвитку підприємства (про викуп майна підприємства, укладення з адміністрацією колективного договору чи угоди, обрання або відкликання представників до ради підприємства), заслуховуює звіти про їх діяльність.

Рада підприємства виконує повноваження в період між зборами (конференцією). Вона вирішує ті питання, які не мають можливості вирішити на загальних зборах. Рада підприємства не має права втручатися в оперативно-розпорядницьку діяльність адміністрації.

Основні питання організації щоденної діяльності трудового колективу держгоспу регламентуються типовими правилами внутрішнього розпорядку.

Виробничі й трудові відносини у держгоспі, а також питання охорони

праці, соціального розвитку колективу і здоров'я його членів регулюються колективним договором (угодою), який щороку укладається між трудовим колективом і адміністрацією.

Адміністрація держгоспу разом з профспілковим комітетом встановлює правила внутрішнього трудового розпорядку (нормативний акт), які регламентують внутрішньо­господарську діяльність держ<