Основні завдання фінансової діяльності підприємства

► вибір форм фінансування та їх оптимальне співвідношення;

► вибір структури капіталу підприємства, напрямків його

використання;

► збалансування надходжень і видатків платіжних засобів

підприємства у часі;

► забезпечення своєчасності розрахунків;

► підтримання необхідної ліквідності.

Фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє в залеж­ності від джерел коштів.

Важливими формами фінансування підприємств є кредит (грошовий і майновий), випуск цінних паперів (акцій і об­лігацій). Спеціальними формами довгострокового кредиту­вання є оренда і лізинг (оперативний і фінансовий).

Інструментом управління фінансами підприємства є фі­нансовий план. Основна мета складання фінансового плану (бюджету) підприємства — узгодження доходів із витратами у плановому періоді. Цей план є підсумковим і одним із важ­ливіших розділів бізнес-плану підприємства. Він включає:

Ø прогнозні дані щодо обсягів реалізації продукції (обчислюють­ся на основі прогнозів продажу і використовуються для розрахунку потреби в обладнанні, чисельності працівників і т.д.);

Ø баланс грошових надходжень і витрат (документ, на основі якого визначається сума коштів, необхідна для реалізації підприємницького проекту в часовому розрізі; є засобом перевірки синхронності надходжень і витрат коштів);

Ø таблицю доходів і витрат (характеризує формування при­бутку підприємства в часі);

Ø баланс активів і пасивів підприємства (дає змогу оцінити, які суми вкладені в активи і за рахунок яких пасивів підприємець фінансуватиме створення цих активів);

Ø визначення точки беззбитковості (вона показує ту величи­ну обсягу випуску продукції, при якій досягається само­окупність виробництва, при дальшому нарощуванні обсягів випуску підприємство одержуватиме прибутки).

 

 

Фінансовий план складається на кожний поточний рік з поквартальним виділенням двох розділів: надходжень і витрат (платежів).

Головним елементом фінансового плану є баланс, тобто деталізована репрезентація фінансового стану підприємства на конкретний момент часу.

Баланс складається з двох частин: активу і пасиву. В активі балансу відображається все те, чим володіє підприємство на момент складання балансу. Пасив показує джерела формуван­ня і нагромадження капіталу.

В Україні з 1 січня 2000 р. введено в дію нову форму балансу підприємства. Вона відповідає міжнародним стандар­там здійснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарю­вання.

За новою формою в активі балансу виділені такі розділи:

І. Необоротні активи (— нематеріальні активи,

незавершене будівництво,

основні засоби,

довгострокові фінансові інвестиції).

ІІ. Оборотні активи (— виробничі запаси,

незавершене виробництво,

готова продукція,

дебіторська заборгованість,

поточні фінансові інвестиції,

грошові кошти).

ІІІ. Витрати майбутніх періодів.

Пасив балансу складається з наступних розділів:

І. Власний капітал

- статутний капітал,

- пайовий капітал,

- резервний капітал,

- нерозподілений прибуток

ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів

- забезпечення виплат персоналу,

- інші забезпечення,

- цільове фінансування

ІІІ. Довгострокові зобов 'язання

- довгострокові кредити банків,

- відстрочені податкові зобов'я­зання,

- інші дострокові зобов'язання

ІV. Поточні зобов 'язання.

- короткострокові кредити банків,

- поточна заборгованість за довго-

 

 

- строковими зобов'язаннями,

- видані векселі,

- кредиторська заборгованість,

- інші поточні зобов'язання

V. Доходи майбутніх періодів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу має важливе значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Визначальний вплив на фінансовий стан підприємства має прибуток.

Розрізняють такі види прибутку:

1. Балансовий (валовий) прибуток — це загальний прибу­ток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інколи слід враху­вати витрати, що зменшують величину балансового прибутку (плата за землю, податок на майно, податок з власників транспортних засобів, утримання дошкіль­них закладів тощо).

2. Операційний прибуток визначається коригуванням ба­лансового прибутку на операційні витрати, до складу яких входять: заробітна плата з нарахуваннями, амор­тизаційні відрахування, рентні платежі, транспортні і комерційні витрати. Саме цей скоригований балансо­вий прибуток виступає у формі прибутку до оподатку­вання (оподатковуваного прибутку).

3. Чистий прибуток — це прибуток, що поступає у розпо­рядження підприємства після сплати податку на при­буток.

З чистого прибутку підприємства сплачуються борги та проценти за кредити, а решта розподіляється на фонд спожи­вання (виплати власникам, акціонерам, персоналу за резуль­тати роботи) та фонд нагромадження (використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду).

Прибуток підприємства формується за рахунок таких дже­рел:

а) Прибуток від реалізації продукції (виконання робіт, на­дання послуг); по іншому цей прибуток називають прибутком від операційної діяльності, тобто такої, яка

 

 

 

 

відображає основну мету існування підприємства на ринку та профіль діяльності.

Прибуток від реалізації визначається як різниця між ви­ручкою від реалізації продукції (без врахування податку на додану вартість і акцизного збору) та повною собівартіістю продукції.

б) Прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу матеріальних (основних фондів) і нематеріаль­них активів, цінних паперів інших підприємств тощо; визначається як різниця між ціною продажу та балан­совою (залишковою) вартістю об'єкта, який продає­ться.

в) Прибуток від позареалізаційних операцій — це прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти по реа­лізації акцій, облігацій та інших цінних паперів, штра­фи, що сплачуються іншими підприємствами за пору­шення договірних зобов'язань, доходи від володіння борговими зобов'язаннями, роялті.

 

 

 

Фінансовий стан підприємства можна оцінити за допомо­гою групи показників:

· показники ліквідності;

· показники платоспроможності;

· показники прибутковості;

· показники ефективності використання активів.

ІІ Показники ліквідності характеризують здатність фірми ииконувати свої поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів.

ІІ Коефіцієнт загальної ліквідності (К _л.заг) (коефіцієнт по­криття) — це відношення поточних активів (А_пот) до поточ­них зобов'язань (З_пот):

.

Цей результат співвідноситься з одиницею і показує, скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань.

 

 

При К_л.заг< 2 вважається, що платоспроможність підпри­ємства невисока і існує певний фінансовий ризик.

При К _л.заг > 3 може виникнути сумнів у ефективності використання поточних активів.

Співвідношення 2:1 вважається нормальним, але для дея­ких сфер бізнесу воно може коливатись від 1.2 до 2.5.

Коефіцієнт термінової ліквідності (К_л.терм) — де відношен­ня активів високої ліквідності (А лікв) до поточних зобов'язань:

К_л.терм=.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_л.абс) характеризується відношенням грошових засобів та короткострокових цінних паперів (Г, Ц_п) до поточних зобов'язань:

К_л.абс=.

Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він пере­вищує 0,2—0,25

ІІ Показники платоспроможності. Платоспроможність під­приємства — це здатність виконувати свої короткі та довго­строкові зобов'язання за рахунок власних активів. Цей показ­ник вимірює рівень фінансового ризику, тобто ймовірність банкрутства підприємства.

Коефіцієнт платоспроможності ( К_п/с) обчислюється:

К_п/с=

де К_ап.вл— власний капітал (статутний фонд), грн.;

З _заг — загальні зобов'язання підприємства (зобов'язання власникам, акціонерам та зовнішні зобов'язання), грн.

Коефіцієнт заборгованості (К_{за борг} ) визначається:

К_{за борг} =1-

де З_3овн— зовнішні зобов'язання підприємства, грн.

Нормальним вважається значення показника 0,5.

ІІ Показники прибутковості характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, які забезпечили одержання певного валового доходу.

Прибутковість інвестицій у фірму (П_і) можна визначити як відношення прибутку після сплати податків (П_р) до загальної суми інвестицій (І):

П_і = х 100%.

Чим вищим є прибуток на інвестований капітал, тим краще працює підприємство. Рівень прибутковості інвестицій

226

 

 

має бути не меншим, ніж доходність альтернативних капіталовкладень з відповідним ступенем ризику (придбання цінних паперів тощо).

Крім того, обчислюється:

· коефіцієнт прибутковості власного капіталу

 

(П _кап.вл): П _кап.вл = 100%;

 

· коефіцієнт прибутковості активів (П _акт);

де П_р.чист — чистий прибуток підприємства, грн.;

П _акт=

 

де А _заг — загальна сума активів підприємства, грн.

Якщо останній коефіцієнт є меншим за процентну ставку по довгострокових кредитах, то фінансовий стан підприєм­ств є незадовільним.

Показником прибутковості є також рентабельність.

ІІ Рентабельність — це відносний показник, що характе­ризує рівень ефективності (доходності) роботи підприємства.

Розрізняють:

1. Рентабельність окремих видів продукції (Рі):

Р_і=

де Ці, Сі — відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу, гри.

2. Рентабельність продукції (Р_n) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут і обчислюється:

Р_n=

де С _реал — повна собівартість реалізованої продукції, грн.

3. Рентабельність виробництва, яка може бути загальною

(Р_{в. заг}) і розрахунковою (Р_в.розр). Ці величини обчислюються за

формулами:

Р_{в. заг}=

Р_в.розр=

де П _чист — чистий прибуток підприємства, грн. Границі рентабельності не встановлюються, а основними факторами підвищення рентабельності можуть бути:

а) при оцінці рентабельності виробництва:

· ріст прибутку;

· зменшення вартості основних виробничих фондів та за- лишків нормованих оборотних засобів;

 

б) при оцінці рентабельності окремих видів продукції:

· зниження собівартості виробів.

ІІ Показники ефективності використання активів характе­ризують оборотність фіксованих активів — (фондовіддача), оборотність всіх активів, оборотність матеріальних ресурсів.

Оборотність основних засобів (0₀₃) обчислюється як спів­відношення між обсягом реалізації (В _реал) та фіксованими і нематеріальними активами (А_фікс);

0₀₃=.

 

Цей показник показує, скільки грошових одиниць про­дукції реалізовано на одну грошову одиницю основних засобів (фондовіддачу).

Оборотність активів (0_а) обчислюється:

О_а=

 

Чим вищим є значення цього показника, тим краще використовуються основні і оборотні фонди підприємства.

 

 

Загальна методологія визначення економічної ефективності полягає у відношенні результату виробництва до затрачених ресурсів (витрат), тобто одержаного економічного ефекту до витрат на його досягнення.

Розрізняють результат самого процесу виробництва, який можі виступати у формі чистої продукції підприємства, при­бутку, і кінцевий народногосподарський результат роботи під­приємства, який, крім обсягів виготовленої продукції, врахо­вує її споживну вартість, значимість для суспільства.

Проблема підвищення ефективності виробництва полягає в забезпеченні максимально можливого результату на кожну одиницю затрачених трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Тому критерієм ефективності виробництва в макро- економічному масштабі є зростання продуктивності суспільної праці.

Кількісне вираження цього критерію відображається через систему показників економічної ефективності виробництва. Ця система містить такі групи показників:

 

 

І. Узагальнюючі показники економічної ефективності ви­робництва (рівень задоволення потреб ринку, вироб­ництво продукції на одиницю витрат ресурсів, витрати на одиницю товарної продукції, прибуток на одиницю загальних витрат, рентабельність виробництва, народ­ногосподарський ефект від використання одиниці продукції).

ІІ. Показники ефективності використання живої праці (тру­домісткість одиниці продукції, відносне вивільнення працівників, темпи росту продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці, коефіцієнт ефективності використання робочо­го часу, економія фонду оплати праці, випуск про­дукції на 1 грн. фонду оплати праці).

ІІІ. Показники ефективності використання основних вироб­ничих фондів (фондовіддача основних фондів, фон­домісткість продукції, рентабельність основних фон­дів, фондовіддача активної частини основних фондів).

ІV. Показники ефективності використання матеріальних ресурсів (матеріаломісткість продукції, матеріаловідда- ча, коефіцієнт використання найважливіших видів си­ровини і матеріалів, витрати палива і енергії на І грн. чистої продукції, економія матеріальних витрат, ко­ефіцієнт вилучення корисних компонентів із сирови-

V. Показники ефективності використання фінансових коштів (коефіцієнт оборотності оборотних коштів, тривалість одного обороту нормованих оборотних коштів, відносне вивільнення оборотних коштів, пи­томі капіталовкладення, капіталовкладення на одини­цю введених потужностей, рентабельність інвестицій, строк окупності інвестицій).

VI. Показники якості продукції (економічний ефект від поліпшення якості продукції, частка продукції, яка відповідає кращим світовим і вітчизняним зразкам тощо).

Під резервами підвищення економічної ефективності вироб­ництва розуміють невикористані можливості збільшення ви­пуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат і.індики більш раціональному використанню усіх видів ре­сурсів підприємства.

ІІ Основні фактори підвищення ефективності виробни­цтва це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ре­сурсів та інші.

 

Економічна ефективність діяльності підприємства безпо­середньо пов'язана із соціальною ефективністю цієї діяль­ності, поскільки результати роботи підприємства є базою для вирішення цілого ряду соціальних проблем. Соціальну ефек­тивність слід розглядати як на рівні окремо взятого під­приємства (локальна ефективність), так і на загальнодержав­ному чи муніципальному рівні. Визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати ті заходи, які піддаються кількісному вимірюванню, а також ті, які не піддаються прямому кількісному виражанню.

 

 

 

Тема 17 Реструктуризація і санація підприємств

 

 

Питання для теоретичної підготовки

 

1 Сутність і необхідність реструктуризації підприємства.

2. Наслідки реструктуризації. Оціночні показники результат,в

реструк туризац її.

3. Види реструктуризації, їх характеристика.

4.Розробка і здійснення програми (бізнес-плану) реструктури­зації підприємства.

5. Вітчизняний і зарубіжний досвід реструктуризації.

6 Суть механізму санацій.

7. Програма санаційних заходів фінансово-економічного харак­

теру.

Ключові терміни і поняття
· реструктуризація підприємства · показники реструктуризації · види реструктуризації · програма реструктуризації · механізм санації · внутрішні фактори структуризації · основні показники реструктуризації · санаційна реструктуризація · адаптизаційна реструктуризація · санація підприємства	· випереджаюча реструктуризація · оперативна реструкту- ризація · реструктуризація власності · стратегічна реструкту­ ризація · етапи реструктуризації · вимоги бізнес-плану · моделі санації · зовнішні фактори реструктуризації · завдання реструктуризаці

 

Основні теоретичні положення теми

Стійка і хронічна неплатоспроможність підприємства з фінансової точки зору означає,що таке підприємство:

 

 

· поглинає ресурси чи кошти кредиторів;

· формує недоїмки по податках й інших обов'язкових плате­жах, що приводить до блокування виконання бюджетних виплат;

· стає причиною наростання кризових явищ в економіці, оскільки виключає певну частину ресурсів із нормального господарського обігу;

· ставить своїх кредиторів перед вибором надання підпри­ємству контрольованого шансу на подолання внутрішньої фінансової кризи і укладення з ним відповідної тимчасової угоди, або ж вимоги ліквідаційного підприємства та прода­жу його майна для задоволення зобов 'язань перед кредито­рами;

· може само оцінити власний кризовий стан і власну неспро­можність до розрахунків по своїх зобов'язаннях і розпочати привінтивний діалог з кредиторами щодо подальших відно­син, або ж про власну ліквідацію як підприємства.

В такій ситуації без проведення реструктуризації сподіва­тись на виживання просто неможливо.

Передує процесу реструктуризації детальний аналіз тех­нічної, економічної і фінансової ситуації (який вид продукції буде випускатись після реструктуризації, як будуть викорис­товуватись вивільнені виробничі потужності, яка буде при цьому величина прибутку). Якщо виробництво не може бути відновлено, то підприємство підлягає закриттю.

Завдання реструктуризації:

- відновити конкурентоспроможність і платоспромож­ність підприємства;

- домогтися виживання підприємства.

Реструктуризація на рівні підприємства стосується пере­будови всіх сфер його діяльності, починаючи від виробничо- технічних та організаційних систем і завершуючи фінансови­ми аспектами і проблемами власності. Одним із критеріїв успішності реструктуризації виступає здатність фірми бути прибутковою в новому економічному середовищі.

Реструктуризація на макрорівні спрямовується на зміну співвідношення окремих галузей та підгалузей, рівня розвитку елементів ринкової інфраструктури, механізмів і важелів уп­равління економікою, приватизаційними процесами.

В цілому будь-яка реструктуризація має забезпечувати в кінцевому випадку платоспроможність підприємств, що обу­мовлюється зменшенням витрат, підвищенням продуктив­ності праці, запровадженням нової технології, модернізацією обладнання.

ІІ Реструктуризація — це комплекс реорганізаційних заходів, які мають на меті вихід підприємства з кризи і забезпечення його подальшого розвитку. В "Методичних рс-

 

 

 

комендаціях щодо проведення реструктуризації державних підприємств» Мінекономіки України реструктуризація під­приємства визначається як здійснення організаційно-еко­номічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форм власності, оздоровлення, збільшення обсягів випуску конкурентоспро­можної продукції, підвищення ефективності виробництва.

При цьому вважається, що процесам реструктуризації підлягають, як правило, слабкі, неплатоспроможні підпри­ємства, що стоять на межі банкрутства, однак і прибуткові підприємства використовують різні варіанти реструктури­зації.

Єдиного рецепту реструктуризації не існує. Вона може вестись в багатьох напрямках як паралельно, так і послідовно в залежності від конкретної ситуації на підприємстві, спе­цифіки галузі та загального економічного середовища. Вона може потребувати додаткових інвестицій на модернізацію, впровадження нових технологій, розробку нової продукції, проникнення на нові ринки. Як правило, ці дії застосовують­ся в межах стратегічної реструктуризації. Проте, деякі кроки можна зробити швидко протягом 10—12 місяців, використо­вуючи при цьому тільки внутрішні можливості підприємства. Ці дії характерні для оперативної реструктуризації.

перепрофілювання підприємств;

 

виділення окремих структурних

підрозділів для подальшої діяльності;

 

виділення окремих структурних

підрозділів як нових юридичних осіб;

злиття двох і більше підприємств з

утворенням нової юридичної особи.

 

 

Необхідність проведення реструктуризації може визнача­тися широким колом зовнішніх і внутрішніх причин.