Персонал підприємства і продуктивність праці

Питання для теоретичної підготовки

1. Кадри підприємства, їх склад і структура.

2. Класифікація персоналу підприємства.

3. Фактори, и/о впливають на зміну професійно-кваліфікацій - ного складу кадрів підприємства.

4. Сучасні системи підготовки кадрів в Україні.

5. Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання.

6. Планування продуктивності праці.

7. Організація і нормування праці на підприємстві.

8. Розрахунок чисельності працюючих на підприємстві.

9. Баланс робочого часу одного середньоспискового робітника.

10. Показники руху робочої сили на підприємстві.

 

Ключові терміни і поняття
· кадри підприємства	· баланс робочого часу
· промислово-виробничий	· основні робітники
персонал	· допоміжні робітники
· непромисловий персонал	· професія
· робітник	· кваліфікація
· службовець	· спеціальність
· спеціаліст	· продуктивність праці
· керівник	· види продуктивності праці
· виробіток	· трудомісткість
· наукова організація праці (НОП)	· методи визначення виробітку
· основні напрямки НОП	· методи нормування праці
· норми праці	· рух кадрів на підприємстві

 

Основні теоретично-розрахункові положення теми

ІІ Кадри підприємства — це сукупність постійних праців­ників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Крім постійних працівників, в роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи.

Всі кадри підприємства поділяються на промислово-вироб­ничий персонал (ПВП) і непромисловий персонал (НПП). До ПВП відносяться зайняті в основних і допоміжних підрозділах

 

підприємства, в заводських лабораторіях, дослідних устано­вах, апарат заводоуправління, працівники охорони. До НПП належать зайняті у невиробничій сфері підприємства. В за­лежності від виконуваних функцій весь персонал підпри­ємства поділяється на чотири категорії:

· робітники;

· спеціалісти;

· службовці;

· керівники.

 

II Робітники в залежності від відношення до процесу ство­рення продукції поділяються на основні (які безпосередньо беруть участь в процесі виготовлення продукції) і допоміжні (які виконують функції обслуговування основного виробни­цтва).

|| До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуго­вування, облік і контроль.

|| Спеціалістами вважаються працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

II Керівники — це працівники, що обіймають посади керів­ників підприємства та його структурних підрозділів.

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеці­альностями, кваліфікацією.

II Професія характеризує вид трудової діяльності, спеціаль­ність виділяється в межах певної професії і характеризує відносно вузький вид робіт. Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань і навиків, які визначають ступінь підготовленості працівника до вико­нання професійних функцій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи, а конкретний рівень кваліфікації визначається за до­помогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характери­зується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів і службовців залежить від рівня освіти і досвіду роботи. Для них теж існує чотири категорії.

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на пересічному підприємстві України є приблизно таким: 18% — керівники, спеціалісти, службовці; 82% — робітники.

II Підготовка кадрів в Україні здійснюється через систему державних і недержавних навчальних закладів. Формами підготовки кваліфікованих робітників є такі:

 

· навчальні заклади з підготовки молодших спеціалістів;

· індивідуальне і бригадне навчання безпосередньо на вироб­ництві;

· курси оволодіння другою і суміжними спеціальностями.

 

 

 

Підготовку службовців і спеціалістів здійснюють навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, ака­демії). Підготовка кадрів для підприємств нових (недержав­них) форм господарювання здійснюється державними і не­державними навчальними закладами на основі укладених договорів між підприємствами і навчальними закладами. Підприємства відшкодовують витрати на ці цілі за рахунок власних коштів.

 

	Продуктивність праці — це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

 

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відо­бражає затрати лише живої праці працівників, і продук­тивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

 

	Рівень продуктивності праці характеризується показни­ком виробітку, який показує кількість продукції, що вироб­лена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

 

 

Методи визначення виробітку

1.натуральний (ділення обсягу виробленої продукції у фізичниї одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

2. вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в гривнях бо затрат часу, вираженого в середньосписковій чисельності ро­бітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

3. трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

II Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (П_п._пл) шляхом ділення заплано­ваного обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл або N_пл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_пл):

 

 

П_п.пл = або.

 

 

ІІ Пофакториий метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності праців­ників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здій­снюється в декілька етапів.

ІІ І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко- економічних факторів. Ці фактори згруповані так:

1) Підвищення технічного рівня виробництва.

Економія робочої сили під впливом цього фактору (Етехн.р) обчислюється:

 

 

Е_техн.р=, чол.

де t₁, t₂ — трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год.;

N_пл — плановий обсяг випуску продукції, натур, один;

Фд — дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році, год.;

К_вн — коефіцієнт виконання норм;

К_ч — коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

2) Структурні зрушення у виробництві.

Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зру­шень у виробничій Програмі (Естр.зр) знаходиться за форму­лою:

Е_стр.зр=

 

де Т_б, Т_пл— відповідно трудомісткість 1 млн. грн. продукції в базовому і плановому періодах, н-год.;

Q_пл — обсяг випуску продукції по плану, млн.грн.

Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперованих поставок (Е_ксоп.п) розраховується за формулою:

 

, чол.

де П_б, П_пл — питома вага кооперованих поставок відпо­відно в базовому і плановому періодах, %;

Ч_б — базова чисельність робітників, чол.

3) Вдосконалення управління,організації виробництва і праці.

Економія чисельності працюючих за рахунок вдоскона­лення управління виробництвом (Евдоскон-упр.) визначається:

 

Е_{вдоскон-упр}=,чол.;

 

 

де — сумарна чисельність керівників, спеціалістів і службовців в базовому періоді, чол;

 

Снорм — те ж саме по прогресивних нормах, прийнятих в плановому періоді, чол.

Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу (Ероб.ч) можна обчислити:

 

Е _роб.ч = , чол.;

 

де Д_б, Д_пл — число робочих днів, відпрацьованих в серед­ньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах:

- вихідна чисельність ПВП, скоректована з враху­ванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол;

П_роб, — питома вага робітників в базовій чисельності ПВП,%.

4) Зміна обсягу виробництва.

Відносне зменшення чисельності працівників при збіль­шенні обсягу виробництва (Е_{обсяг.вир}) визначається за форму­лою:

 

Е_{обсяг.вир} = Ч _{б.ум-пост} ( /100, чол.,

де Ч _{б.ум-пост} — базова чисельність умовно-постійного пер­соналу (ПВПмінус основні робітники), чол;

— приріст обсягу виробництва, %;

— приріст чисельності умовно-постійного пер­соналу, %.

5) Галузеві фактори.

Відносна економія робочої сили по даній групі факторів (Е _гал.ф) може визначатись за формулою:

Е _гал.ф =

де — трудомісткість видобутку або виробництва одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-год.;

N_пл — плановий обсяг виробництва, натур. один;

Ф_пл — плановий фонд робочого часу одного робітника, год.

1) Введення в дію і освоєння нових підприємств (об'єктів).

Зміна чисельності робітників визначається як різниця між

чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів) і тією чи­сельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників (Езаг) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.

 

 

|| II. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Ч_вих):

 

Ч _{вих чол.}

де К _о — темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %.

 

|| III. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді (Ч_вих) загальної величини ЇХ зменшення (Е_заг).

|| IV. Розрахунок приросту продуктивності праці (∆П_п._пл) в плановому періоді:

∆П_п._пл = 100, %.

Якщо по підприємству є відомою зміна трудомісткості виробничої програми в цілому, то можл иву зміну продуктивності праці по підприємству в плановому році можна обчислити за формулою:

∆П_п = ,

 

де ∆П_п — можливий приріст або зниження продуктивності праці в плановому році, %;

— процент зменшення або збільшення трудоміст­кості виробничої програми в плановому році.

 

 

де Е_{роб.часу}— економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому році, н-год.;

Т _{прогр.б} — трудомісткість виробничої програми в базовому році, н-год.

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктив­ності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:

,

де пп — приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

Ч— приріст чисельності, %;

— приріст обсягу виробництва, %.

Праця на будь-якому підприємстві повинна бути організо­вана з наукової точки зору.

 

66

 

 

Наукова організація праці (НОП) має вирішувати три завдання:

© економічне (ефективне використання ресурсів і ріст продук­

тивності праці);

© психофізіологічне (підвищення працездатності людини без

шкоди її здоров 'ю);

© соціальне (праця повинна бути задоволенням).

 

Основними напрямками НОП:

1. вдосконалення форм розподілу і кооперування праці;

2. вдосконалення нормування праці, її морального і мате­ріального стимулювання;

3. покращення умов праці;

4. підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

5. зміцнення трудової дисципліни.