Основні показники реструктуризації

Ø прибутковість;

Ø наявність позитивних грошових потоків від / основної діяльності;

Ø зростання продуктивності праці;

Ø зростання продуктивності всіх видів ресурсів;

Ø зростання обсягів експорту.

 

 

 

Зміни, які проводяться в процесі реструктуризації можуть стосуватись:

1) модернізації — оновлення устаткування і технології;

2) реорганізації — зміни методів і розподілу праці; потоків інформації;

3) адаптації — пристосування елементів підприємства до поточних умов;

4) нововведень — продуктових і процесних.

Таким чином, реструктуризація в широкому розумінні:

- передбачає комплексність змін, а не зміни тільки однієї сфери функціонування (маркетинг, фінанси, виробництво);

- є постійним інструментом управління, а не реалізацією одноразової мети;

- може охоплювати майнові перетворення як елемент змін;

- підлягає модифікації і корегуванню в ході реалізації.

 

· майна (правового статусу);

· організаційної структури підприємства;

· виробничої структури;

· структури виробничої програми;

· структури залученого капіталу;

· структури активів;

· структури доходів і витрат;

· структури персоналу;

· інформації;

· інших структур.

Характер та особливості реструктуризаційних процесів значною мірою залежать від виду реструктуризації. Розрізня­ють наступні види реструктуризації:

ü залежно від мети змін — санаційну, адаптаційну, виперед­жаючу;

ü залежно від об'єкту зміни — операційну, фінансову, ре­структуризацію власності;

ü в залежності від тривалості періоду — оперативну, стра­тегічну.

В залежності від повноти охоплення проблем підпри­ємства можна стверджувати, що є обмежена (або часткова) і комплексна (або повна) реструктуризації. 240

1) Санаційна (відновна) реструктуризація застосовується, коли підприємство знаходиться у передкризовому або кризово­му стані і має за мету вийти з нього. Ознаками такого стану є:

Ø втрата ринкових позицій;

Ø проблеми з постачанням та залишками матеріалів, незавер­

шеність виробництва;

Ø великі запаси готової продукції;

Ø заборгованість перед банками, кредиторами та державою;

Ø втрата ліквідності.

Основними напрямками реструктуризації дій в цій ситу­ації є:

· скорочення ресурсів;

· скорочення ринків;

· скоро­чення пропозиції;

· зменшення фізичних обсягів.

2) Адаптаційна (прогресивна) — використовується при від­сутності кризи, але при появі негативних тенденцій з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов.

Ознаками такого стану є: зниження загальної ефектив­ності; вичерпання ринкового потенціалу; відсталість у порів­нянні із світовими стандартами; перспективи на інших рин­ках; низька ефективність управління.

В рамках цієї реструктуризації найчастіше запроваджуються:

v просторова диверсифікація — розвиток нових внутрішніх та зовнішніх ринків;

v продуктова диверсифікація — розвиток нових продуктів, як споріднених так і відмінних.

3) Випереджаюча — має місце в успішних компаніях, які передбачають можливість зміни умов функціонування і прагнуть підсилити свої ключові компетенції та конкурентні переваги.

Характерними рисами такої реструктуризації є:

· стратегічні альянси, купівля — продаж бізнесів.

Якщо розглядати види реструктуризації в залежності від об'єкту то вони мають такі відмінності:

4). Операційна — стосується певної господарської діяль­ності, результатом якої є прибуток або збитки. Під час її проведення всі дії по узгодженню обсягів продажу, запасів сировини, матеріалів, готової продукції позначаються на зміні структури активів.

Основними кроками в цій діяльності виступають: ско­рочення чисельності працюючих; отримання прибутків від зростання продуктивності праці для їх реінвестування; стабілізація заробітної плати або її ріст повільнішими темпа­ми, ніж продуктивність праці, з метою акумуляції додаткових прибутків; позбавлення від об'єктів соціальної сфери та зайвих активів; пошук нових ринків та нових партнерів; впровадження нових продуктів та підвищення якості про­дукції. 241

 

 

5) Фінансова — стосується управління пасивами компанії, а саме її заборгованістю.

Фінансова реструктуризація передбачає зміну структури пасивів шляхом: о відстрочки погашення заборгованості; зниження процентної ставки по заборгованості; визначен­ня більш вигідної для підприємства схеми погашення забор­гованості; заміни частки заборгованості на акції; анулю­вання частки або всієї заборгованості; отримання від кре­диторів нових позик, або гарантій.

6) Реструктуризація власності — стосується зміни роз­поділу влади на підставі і участі у власному капіталі.

7) Оперативна реструктуризація здійснюється в коротко­му періоді, коли підприємство не може розраховувати на зовнішні джерела фінансової допомоги і вирішує питання підвищення своєї ліквідності за рахунок внутрішніх ресурсів в рамках санаційної реструктуризації. Вона полягає у визна­ченні головних видів діяльності ринків і компаній, виявленні слабких сторін у здійсненні основних функцій і розробці конкретних пропозицій по їх усуненню з мінімальними вит­ратами і вивільненням зайвих ресурсів.

8) Стратегічна — здійснюється в довгостроковому періоді, базується на результатах оперативної реструктуризації і пере­дбачає залучення як внутрішніх так і зовнішніх джерел фінан­сування в межах адаптаційної та випереджаючої реструктури­зації. Вона може передбачати такі дії: диверсифікація виробництва; завоювання нових ринків збуту; придбан­ня нового устаткування; впровадження новітніх техно­логій; сертифікація виробництва; реструктуризація орга­нізаційної структури підприємства; підвищення квалі­фікації персоналу; реструктуризація власності; купівля — продаж бізнесу.

Етапи реструктуризації

· обгрунтування необхідності змін;

· формування команди;

· діагностика (аналіз) стану підприємства, виявлення існуючих проблем;

· визначення цілей;

· розробка програми реструктуризації;

· обгрунтування концепції реструктуризації (вибір виду — (варіан­ту) реструктуризації і обгрунтування стратегічного розвитку); впровадження програми;

· розробка бізнес-плану реорганізованого підприємства;

· визначення економічної ефективності реструктуризації;

· моніторинг реалізації програми;

· коригуючі дії.

 

 

Найважливішим етапом є розробка програми реструкту­ризації або бізнес-плану реструктуризації — це трансформація обраного з декількох альтернатив варіанту досягнення вста­новлених цілей в комплексний план конкретних дій з визна­ченням строків, ресурсів, відповідальних за їх реалізацію.

 

 

 

· забезпечувати комплексне просування до оптимізації ціліс­ного організму підприємства;

· бути підпорядкованим інтересам компанії, привабливим

для керівництва і переконливим для зовнішніх інвесторів;

· висвітлювати існуючі проблеми фірми та загрози для її існування;

· встановлювати цілі, які контролюються та вимі­рюються;

· містити рішення, які усувають проблеми та загрози;

· пропонувати заходи, які реально можна виконати;

· конкретизувати завдання в розрізі під­розділів;

· представляти фінансові та зміс­товні наслідки запропонованих дій.

Виходячи з цих вимог і зважаючи на те, що загальноприй­нятого виду бізнес-плану реструктуризації не існує, може бути запропонований такий варіант цього документу:

Резюме.

Програма реструктуризації.

План реструктуризації в розрізі головних напрямків або підрозділів.

Резюме — воно має відображати основний зміст документа:

§ причини, які спонукали компанію запровадити реструкту­ризацію;

§ основні цілі реструктуризації;

§ головні напрямки реструктуризації;

§ кількісні та якісні результати, що очікується отримати після проведення реструктуризації.

II Програма реструктуризації — це перелік заходів в межах основних напрямків, що дозволяють досягти поставленої мети — підвищення прибутковості діяльності компанії і за­безпечення зростання її ринкової вартості.

 

 

 

Програма реструктуризації, розроблена для всього під­приємства, може мати доволі крупний характер з вказуванням відповідних служб і підрозділів, задіяних в її виконанні, та орієнтовних строків реалізації, може передбачати поетапність впровадження тих чи інших заходів.

ІІ План реструктуризації — розробляється на основі про­грами реструктуризації. Він містить перелік дій по кожному заходу, строки його початку і закінчення, визначає відповід­них осіб за його виконаня, необхідні ресурси і кошти, очіку­ваний результат. Він може передбачати дії як в межах всього підприємства, так і окремого підрозділу.

 

Ø збільшення обсягів реалізації продукції;

Ø підвищення конкурентоспроможності продукції;

Ø раціональне використання ресурсів;

Ø зменшення витрат виробництва.

Єдиного стандарту розробки та представлення програми реструктуризації не існує.

В даний час розвитку економіки всі підприємства поділя­ються на три групи:

o процвітаючі;

o підприємства у стані занепаду, що перебувають у кризовій ситуації на межі банкрутства. Керівники таких підпри­ємств не мають чітких планів щодо подолання кризи;

o невизначені підприємства, доля яких залишається непевною для працівників підприємства, партнерів, органів держав­ної влади.

Дві останні групи потребують використання кризового менеджменту, який є складовою процесу реструктуризації.

Досвід вітчизняних підприємств свідчить, що практично не мають проблем з ринковою трансформацією підприємства, які з самого початку мали стійкі позиції на ринку і були інвестиційно привабливими. Це стосується, наприклад, під­приємств тютюнової галузі, для яких реструктуризація була пов'язана з великим припливом іноземних інвестицій і, в більшості випадків, зі зміною форми власності.

Численні приклади успішної реструктуризації, причому пов'язані не тільки із залученням іноземних інвестицій, але й з мобілізацією внутрішніх резервів, спостерігаються в конди­терській галузі (львівська фабрика "Світоч", київська, хар­ківська, дніпропетровська, тростянецька, одеська та інші фаб­рики).

 

 

Деякі підприємства вимушені проводити реструктуриза- I іію під впливом конкуренції. Тут досить визначним є приклад донецького АТ "Норд". Підприємство традиційно було орієн­товане на внутрішній ринок, але у зв'язку із скороченням платоспроможного попиту в Україні змогло швидко пере­орієнтуватись на російський, створивши розгалужену ділерсь­ку мережу та мережу сервісних центрів.

Прикладом успішної реструктуризації є ВАТ "Дніпро Прес", харківські підприємства "Турбоатом", "Хартрон", ім. Малишева, донецький "Стірол", металургійні комбінати "Азовсталь" та ім. Ілліча (м. Маріуполь).

Найбільш відомою на Заході моделлю реструктуризації є " Пентагон" Мак Кінзі. Він містить декілька етапів, які дозво- иміоть підвищити ринкову вартість компанії в цілому або її окремих структурних одиниць.

Повчальним і корисним для реструктуризації українських підприємств є досвід деяких західних компаній:

1. Торгівельної компанії "Сірс"(США) — розробка моделі кризового менеджменту в 90-ті роки, що базується на чітких складових: орієнтація на клієнта, особистий внесок у роботу, ефективне лідерство.

2. Корпорації "Ксерокс" — запобігання банкрутству на основі докорінного поліпшення якості продукції шля­хом навчання персоналу компанії.

3. Компанії "Брітіш Сірвейс" — подолання фінансової кризи в процесі приватизації.

4. Компанія "Брітіш Петролеум" — подолання кризи шля­хом впровадження "демократичного менеджменту".

II Санація — це комплекс послідовних взаємопов'язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, со­ціального характеру, які спрямовані на виведення підпри­ємства із кризи, відновлення або досягнення ним прибутко­вості та конкурентоспроможності. Таким чином санація — це система заходів щодо запобігання банкрутства фірми, щодо фінансового оздоровлення, відновлення платоспроможності.

 

 

- забезпеченням подальшого розвитку пріоритетних галузей н/г;

- галузевою або міжгалузевою переорієнтацією діяльності підприємства;

- здійсненням антішонопольних заходів;

- в інших випадках з ініціативи органу, уповноваженого управляти державним майном.

 

 

Для проведення санації створюється комісія, якій під­приємство у визначені терміни готує і подає такі документи:

1. Бухгалтерський звіт.

2. Документацію про результати інвентаризації.

3. Акт оцінки вартості майна підприємства.

4. Відомість розрахунку вартості будівель, споруд і пере­давальних пристроїв.

5. Відомість розрахунку вартості машин, обладнання, транспортних засобів та інших основних фондів, а також нематеріальних активів.

6. Відомість розрахунку відновної вартості незавершеного будівництва.

7. Відомість розрахунку засобів оборотних засобів.

8. Розшифровку дебіторської і кредиторської заборгова­ності.

9. Довідку з банку про наявність рахунків.

10. Аналіз ринків збуту та конкурентоспроможності про­дукції.

На основі поданих матеріалів комісія проводить аналіз фінансово-господарського стану підприємства, в результаті якого подаються висновки та пропозиції щодо рішення про проведення санації підприємства.

 

 

· аналіз причин виникнення кризової ситуації (на основі оцінки фактичного фінансового стану підприємства);

· рішення щодо ліквідації: так чи ні? (тобто виробництво продукції вписується в існуючу ринкову ситуацію, якщо то підприємство має реальну можливість відновити платоспро­можність,);

· визначення мети санації, стратегічних цілей (забезпечення конкурентоспроможності, прибутковості, рентабельності, вибір найоптимальнішого варіанту розвитку фірми);

· формування програми санації з виходом на проект санації, тобто формування санаційних заходів. В даному аспекті розраховуються необхідні фінансові ресурси, терміни освоєння інвестицій. В проекті санації формується план фінансового оздоровлення.

· Розробка бізнес-плану санації, а саме бізнес-плану фінансового оздоровлення, в результаті чого пропонується вихід з кризи, відновлення позицій на ринку.

 

 

 

ü характеристика фінансового стану підпри­ємства;

ü обгрунтування варіанту санації;

ü заходи по фінансовому оздоровленню;

ü маркетингова, виробнича діяльність підприємства;

ü фінансовий план;

ü обгрунтування антиризикових заходів;

ü принципово важливим розділом є характеристика системи санаційних заходів щодо відновлення платоспроможності боржника.

В якості основних заходів можна назвати наступні:

1 запровадження нових засобів механізації, автоматизації

виробництва, прогресивних технологічних процесів;

2 удосконалення організації праці;

3 реформування системи управління (зміна в методах уп­равління, в кадровому складі, у виборі структури уп­равління), перепідготовка персоналу;

4 інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, продаж

зайвих (обладнання, матеріалів);

5 виявлення резервів зниження витрат виробництва і об­грунтування шляхів їх реалізації;

6 встановлення жорсткого контролю витрат;

7 реструктуризація боргів (через довгострокові позики, іпо­теки) і т.д.; 8 перепрофілювання підприємства;

9 закриття нерентабельних виробництв;

10 відстрочка, розстрочка або прощення частини боргів, про

що укладається окрема мирова угода;

11 продаж частини майна боржника;

12 зобов'язання інвестора про погашення боргу боржника шляхом переведення на нього боргу та його відповідаль­ність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

13 інші способи відновлення платоспроможності боржника.

Таким чином, санація підприємств може здійснюватися одним із вище наведених шляхів:

o погашення боргів підприємства;

o злиття збиткових підприємств з фінансово-міцними

підприємствами;

o переоформлення короткотермінових кредитів у довго­термінові;

 

 

 

o випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації фінан­сових ресурсів;

o перетворення підприємства — боржника у інше підприєм­ство, в тому числі засноване на колективній чи інших формах власності.

В проведенні санаційних заходів окремі підприємства спи­раються на державну фінансову підтримку, яка може надава­тись тільки після державної експертизи санаційних проектів, після техніко-економічного обгрунтування санації.

 

· конкурентоспроможність продукції;

· обсяг реалізованої продукції;

· витрати на виробництво і реалізацію продукції;

· прибуток;

· показники рентабельності виробництва, ефективність

використання ресурсів, в тому числі виробничих потужностей;

· загальний обсяг інвестицій, терміни їх повернення;

· досягнення точки беззбитковості;

· показники фінансової стійкості.

За цими ж показниками оцінюється і ефективність про­грами санації підприємства в цілому.

 

 

 

Тема 18 Банкрутсво та ліквідація підприємства

 

Питання для теоретичної підготовки

1. Суть банкрутства і чинники, що його спричиняють.

2. Симптоми прояву банкрутства.

3. Порядок ліквідації збанкрутілих підприємств.

4. Наслідки ліквідації збанкрутілих підприємств.

5. Форми ліквідації підприємств

 

Ключові терміни і поняття
· банкрутство · зовнішні фактори банкрутства · внутрішні фактори банкрутства · фінансова неспроможність · фінансова нестійкість · мирова угода · індекс кредитоспроможності · ліквідаційна комісія · суб'єкти банкрутства ліквідація підприємств	· боржник · арбітражний суд · прихована стадія банкрутства · явне банкрутство · штучне банкрутство · прогнозування банкрутства · ліквідаційна процедура · комерційна таємниця · ліквідаційний баланс · фактори ліквідації · форми ліквідації

 

Основні теоретичні положення теми

В наш час про банкрутство вітчизняних підприємств при- ходиться говорити не тільки теоретично. Дане явище все більше має місце на практиці в зв'язку з кризовим станом економіки держави. Ринкова економіка господарювання офіційно визнає банкрутство як економічне явище.

Згідно Закону України "Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом " віл 30. 06. 1999 року банкрутство — це визнана арбітражним судом нездат­ність боржника відновити свою платоспроможність і задовіль- нити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (шляхом розпродажу свого майна).

 

 

 

 

Можна деталізувати причини банкрутства, поділивши їх на фактори зовнішнього та внутрішнього впливу.

 

 

· недосконалість законо­давчої системи · високий рівень інфляції · кризові явища в інвести­ційній політиці · необгрунтована економіч­на політика уряду · політична нестабільність суспільства · неефективне використан­ня іноземних інвестицій

· недосконалість системи стратегічного планування · невміле використання форм, методів управління · недосконалість механізму ціноутворення · недостатній рівень організації виробництва · низький технічний рівень виробництва · прорахунки в організації праці (утримання зайвих робочих місць) · збільшення кредиторсь­кої і дебіторської заборго­ваності

Слід відзначити, що на якій би стадії розвитку не перебу­вала фірма, завжди можуть виникнути ймовірні причини, які обумовлять банкрутство.

Мова йде про стадії зародження фірми, прискореного іростання, стадії зрілості, стадії спаду. Інколи тільки-но ство­рене підприємство тут же зазнає банкрутства по причині не і <«кно, не обгрунтовано визначеної генеральної стратегії під­приємства, а також її функціональних і ресурсних стратегій. 1 навіть коли у фірми справи ідуть дуже добре, банкрутство може наступити внаслідок несвоєчасності розрахунків зі свої­ми кредиторами.

 

 

 

 

· припинення поточних платежів і систематичне порушення

термінів погашення зобов 'язань;

· зменшення потоку грошових коштів від здійснення операцій;

· зниження прибутковості;

· падіння ринкової ціни цінних паперів;

· скорочення виплачуваних дивідендів.

Таким чином, сигнали, які попереджають про наближення банкрутства можна поділити на 2 групи.

Перша група характеризується симптомами, які констату­ють тотальну заборгованість підприємства, що в подальшому веде до повної неплатоспроможності. Друга група симптомів характеризується зменшенням попиту на продукцію і в зв'яз­ку з цим іде зменшення обсягів реалізації продукції, зниження прибутку і рівня рентабельності, збільшення кредиторської заборгованості, неефективне використання ресурсів, що обу­мовлює ріст витрат на виробництво, труднощі з готівкою.

Суб'єктами банкрутства згідно закону є юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, юридичні особи — підприємства, які є об'єктами права державної власності, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності.

Кредитором згідно закону є юридична, або фізична особа, яка має підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю справ­ляння податків і зборів.

Боржник може звернутися до арбітражного суду і поруши­ти справу про банкрутство з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності, або загрози такої неспромож­ності.

В процесі діагностики економічного стану і оцінки пер­спектив розвитку підприємства важливо враховувати три ос­новні стадії погіршення економічного стану:

1) прихована стадія банкрутства;

2) фінансова нестійкість;

3) явне банкрутство.

ІІ Прихована стадія банкрутства характеризується зовніш­ньою непомітністю погіршення економічного стану. Обсяг продаж не зменшується, працівників не звільняють, авторитет

 

 

підприємства начебто зберігається. Погіршення стану підпри­ємства усвідомлює лише невелика група фахівців.

ІІ Фінансова нестійкість відрізняється порушенням грошо­вих потоків, нестачею оборотних коштів. При цьому керівництву слід зважувати на такі ознаки:

а) затримка з наданням звітності і зниженням її якості, наявність помилок. Це свідчить про неякісну діяльність фі­нансових служб підприємства, яка стає причиною недостат­ні,ого рівня економічного аналізу;

б) різкі зміни структури балансу і фінансових результатів;

в) підвищення рівня конфліктності на підприємстві через неузгодженість дій різних підрозділів.

|| Явне банкрутство характеризується неспроможністю підприємства сплачувати свої борги. Тут виникає невідпо­відність грошових потоків і зовнішні конфлікти з партнерами. Об'єктивним виходом з цієї ситуації є санація або порушення процедури банкрутства.

В окремих випадках можна говорити про штучне банкрут­ство, яке пов'язано із порушенням і до того недосконалістю існуючого законодавства.

Штучне банкрутство — це ще один аспект реструктури­зації.

Процедура порушення справи про банкрутство включає насамперед подання письмової заяви про банкрутство, або боржником, або кредитором, або податковою службою, або контрольно-ревізійною службою. Заява подається в арбітраж­ний суд, який в місячний термін виносить ухвалу про скли­кання зборів кредиторів.

В той же час до арбітражного суду подається заява тих осіб, які бажають взяти участь у реструктуризації, або санації боржника.

Раніше будь-який кредитор міг порушити справу про банкрутство, але згідно із новим законом такої можливості вже немає. Мінімальний розмір доведеної заборгованості боржника одному або більше кредиторам при існуючому розмірі мінімальної заробітної плати становить 22.000 грн. Введення такого обмеження дозволить відсіяти тих креди­торів, вимоги яких можуть бути задоволені в межах звичай­ного судочинства без порушення справи про банкрутство. У випадку, якщо боржник не виконав вимог кредитора протя­ти трьох місяців згідно закону, то кредитор може подати іаиву до суду про порушення справи про банкрутство. При­чому законом визначено, що справа про банкрутство пору­шується при наявності у кредитора відповіді боржника на претензію або виконавчого документа. Визначено, що дока­зом неплатоспроможності боржника, який повинен надати

 

 

 

кредитор, є копія неоплаченого розрахункового документа про безспірне списання коштів з рахунків боржника, а також виконавчі документи або інші документи, що підтверджують визнання боржником вимог кредиторів.

Ініціатором порушення справи про банкрутство може бути кредитор і боржник. Метою боржника (якщо не брати до уваги випадки умисного банкрутства) повинно бути по­збавлення від старих боргів і нове життя — адже підприємство вільне від боргів, особливо з відомим ім'ям, має більше шансів знайти інвесторів, ніж обтяжене боргами.

 

 

· розпорядження майном боржника

· мирова угода

· санація з поновленням платоспроможності боржника

· ліквідація банкрута

Важливим і привабливим для боржника є те, що виробни­ча діяльність у боржника не буде припинятися з початком провадження у справі про банкрутство, а буде продовжуватися аж до початку проведення ліквідаційної процедури.

Важливою у справі про банкрутство є мирова угода — домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочен­ня або розстрочення, а також прощення кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути прийнята у будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У цій угоді описуються умови, на яких прощаються або повертаються частинами старі борги.

Новим у Законі України "Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом" від ЗО червня 1999 року є введення мораторію на задоволення вимог кре­диторів, тобто припинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань зі сплати податків і зборів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупи­нення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

З метою прогнозування банкрутства на практиці можуть бути використані двофакторні і багатофакторні моделі про­гнозування з виходом на розрахунок такого результуючого показника як індекс кредитоспроможності.

ІІ Ліквідація — це припинення діяльності суб'єкта підпри­ємницької діяльності, визнаного арбітражним судом банкру­том, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

 

Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх нидів визначені Законом "Про підприємництво" (стаття 11):

· з власної ініціативи підприємця;

· на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;

· у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання.

Припинення за юридичними підставами може бути двох нидів:

© добровільним;

© примусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення підприємства є ініціатива власника підприємства або передбачепі законом чи установчими документами обставини.

Примусово діяльність підприємства припиняється на підставі рішення арбітражного суду про визнання його бан­крутом. Порядок такого припинення визначає Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від ЗО червня 1999 року.

З дня прийняття арбітражним судом постанови про виз­нання боржника банкрутом розпочинається ліквідаційна про­цедура:

ü підприємницька діяльність банкрута завершується іакінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

ü строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів вважається таким, що настав;

ü припинення нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкру­та;

ü відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

ü скасовується арешт накладений на майно боржника, виз­наного банкрутом чи інші обмеження щодо розпоряджен­ня майном такого боржника; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном бан­крута не допускається;

ü вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом,

що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної проце­дури.

3 початком ліквідаційної процедури припиняються повно- паження органів управління підприємства-банкрута щодо уп- равління банкрутом та розпорядження його майном, керівник ішшриємства-банкрута звільняється з роботи у зв'язку із иіпкрутством підприємства, про що робиться запис у його

 

трудовій книжці, а також припиняється повноваження влас­ника майна банкрута.

Опублікування відомостей про визнання боржника бан­крутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Відомості про визнання боржника банкрутом і про від­криття ліквідаційної процедури повинні містити:

· найменування та інші реквізити боржника, визнаного бан­крутом;

· найменування арбітражного суду, в провадженні якого зна­ходиться справа про банкрутство;

· дату прийняття арбітражним судом постанови про від­криття ліквідаційної процедури;

· відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).

У постанові про визнання боржника банкрутом арбітраж­ний суд відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквіда­тора та членів ліквідаційної комісії.

У разі ліквідації державного підприємства, або підпри­ємства, у статутному фонді якого державна частка складає більше ніж 25%, арбітражний суд призначає членами лікві­даційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності — органу місцевого самовря­дування.

Протягом трьох днів з призначення ліквідатора органи управління підприємства-банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквіда­тору. З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника юридичної особи-банкрута.

До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності — також представники державного органу у справах нагляду за стра­ховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, Дер­жавного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом виз­нано державне підприємство, та представник органів місце­вого самоврядування.

Дії ліквідатора можуть бути оскаржені до арбітражного суду власником майна банкрута, особою, яка відповідає за зобов'язання банкрута, кожним кредитором окремо, або комітетом кредиторів, особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси.

 

 

Усі види майнових активів банкрута, які належать йому на правах власності, або повного господарського володіння на дату відкриття ліквідаційної процедури оцінюються арбітраж­ним керуючим.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.

Майно, щодо обігу якого встановлено обмеження, про­дається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Ліквідатор зобов'язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки кош­тів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок, з якого здійснюються виплати кредиторам.

Кошти, одержані від продажу майна, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому статтею 31 Закону України "Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом " від 30 червня 1999 року.

 

 

1. покриваються витрати, пов'язані з веденням справи в суді;

2. витрати, понесені ліквідаційною комісією з приводу утримання і збереження майнових активів;

3. зобов'язання щодо працівників підприємства (крім акцій і внесків у статутний фонд);

4. розрахунки з державним, місцевим бюджетами, страховими фондами;

5. кредиторам, де не було застави;

6. вимоги членів трудового колективу (акції);

7. вільні кошти (позабюджетний фонд).

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги. Вимоги,

 

незадоволені за недостатністю майна, вважаються погашени­ми. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами лікві­датор подає до арбітражного суду зві