Процес праці на підприємстві відбувається в просторі і часі. Регламентація праці в часі здійснюється через норми праці.

 

 

 

 

Ц Норма часу в умовах серійного і масового виробництва ішступає як норма штучного часу (Тшт.):

Т_шт ⁼ Т _опер + Т_обсл + Т_відп, н-год. _у де:

Т _опер — оперативний час, н-год.;

Т_обсл — час на обслуговування робочого місця, н-год.;

Т_відп — час на відпочинок і особисті потреби, н-год.

Т_опер= t_осн + t_дод, н-год.,

де: t _осн — основний час на один виріб, н-год.;

t_дод— додатковий час на один виріб, н-год.

Т _обсл ⁼ t _{техн.обсл} + t _{орг.обсл}, н-год.,

де: t _{техн.обсл} - час на технічне обслуговування робочого місця, н-год.;

 

 

t _{орг.обсл} — час на організаційне обслуговування робочого місця, н-год.

 

ІІ Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробниц­тва виступає як норма штучно-калькуляційного часу (Т_шт-к)

Т_шт-к = Т_шт + Т_пз/п, н-год.,

де Т _пз — підготовчо-заключний час на партію деталей, н-год.;

п — кількість деталей в партії, шт.

ІІ Норма виробітку (Н_вир) це кількість продукції, яка повин­на бути вироблена за одиницю часу:

Н _вир =.

Змінна норма виробітку (Нвир.зм) обчислюється за форму лою:

, шт/зм,

де Тзм — тривалість зміни, год.

Якщо норма виробітку збільшується на а %, то норма часу зменшується на

, %

а якщо норма виробітку зменшується на а%, то норма часу зростає

, %

 

ІІ Середній процент виконання норм виробітку (Н_вир.%) об­числюється як відношення кількості нормо-годин на виготов­лення продукції (t_н) до кількості годин фактично відпрацьо­ваного часу (tф)

Н_вир =

ІІ Норма чисельності — це необхідна для виконання певної роботи чисельність персоналу.

|| Норма обслуговування — це встановлена кількість оди­ниць обладнання (робочих місць, квадратних метрів площі), яка обслуговується одним робітником або бригадою на про­тязі зміни.

Методами нормування праці є

· сумарний;

· аналітичній), який може бути аналітично-розрахунковим та аналітично-дослідницьким.

 

68

 

Процес хронометражу ділиться на ряд етапів, заключним із яких є перевірка утвореного хроноряду на стійкість. Стій­кість хроноряду визначається за допомогою коефіцієнта стій­кості (Кст):

 

Кст= ,

де t_mах — максимальний час на виконання операції, н-год.;

t_min — мінімальний час на виконання операції, н-год.

Тоді порівнюють К _ст із нормативним коефіцієнтом стій­кості

(К_{ст н)}. Якщо К_ст > К_{ст н}, то хроноряд є нестійким. В такому випадку слід відкинути одне або максимальне, або мінімальне значення тривалості операції (один замір) і знову перевірити хроноряд на стійкість. Якщо і тепер хроноряд виявиться нестійким, то заміри слід повторити (зробити по­вторне спостереження).

Якщо Кст < Кст н, то хроноряд вважається стійким і, визначивши середню тривалість операції, можна встановити відповідну норму часу.

На основі встановлених норм праці визначають необхідну чисельність працівників підприємства.

Загальна чисельність працівників підприємства склада­ється із чисельності промислово-виробничого і нспромис- лового персоналу.

|| Розрахунок планової чисельності промислово-виробничого персоналу (Чпяп.пл) здійснюється за формулою:

Ч _пвп. _пл = Ч _пвп.б , чол.,

де Чпвп. б — базова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол;

І _q — індекс росту обсягу виробництва в плановому році;

І_пп— запланований індекс росту продуктивності праці.

ІІ Планова чисельність основних робітників (Ч _0р) визна­чається трьома методами:

1 За трудомісткістю виробничої програми:

 

Ч _ор=, чол..,

 

де Т_сум — сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год.;

 

 

 

 

З 1991 року амортизаційні відрахування в Україні здійс­нюються тільки на повне відновлення. Згідно " Положення про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу)» амортизації підлягають витрати, пов'язані із:

· придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

· самостійним виготовленням основних фондів;

· проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і мо­дернізації основних фондів;

· поліпшенням земель.

Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи:

група 1 — будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;

группа 2 — транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електро-механічні прилади та інструменти, інформа­ційні системи;

група 3 — інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1і 2.

ІІ Норма амортизації (Н_а) для певної групи обладнання визначається із залежності:

Н_а =

 

де В_л — ліквідаційна вартість основних фондів певної групи, грн.;

Тсл — термін служби основних фондів, визначений технічною документацією, років.

|| Річні норми амортизаційних відрахувань, затверджені зга­даним „Положенням...", встановлюються у відсотках до ба­лансової вартості кожної із груп основних фондів на початок звітного періоду у таких розмірах:

група 1 — 5%;

група 2 — 25%;

група 3 — 15%.

Ці ж норми застосовуються бюджетними установами для визначення зношення основних фондів.

ІІ Суми амортизації (А) визначаються як добуток балансо­вої вартості основних фондів станом на початок звітного кварталу (В_п) та встановленої для відповідної групи норм амортизації (На):

 

А= грн.,

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від

 

 

 

знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.

На Заході використовуються два основних методи приско­реної амортизації:

Ф (1) метод зменшуваного залишку;

Ф (2) метод суми чисел (кумулятивний метод).

Суть першого полягає в тому, що норма амортизації, яка використовується при рівномірному нарахуванні зношення, збільшується у 1,5—2 рази, а амортизаційні суми обчислю­ються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їх частини (див приклад 3).

Для визначення норми амортизації для будь-якого t-го року (Н_а t) служби устаткування за цим методом можна ско­ристатися формулою:

 

 

 

 

де На.підв підвищена норма амортизації, %;

t — рік служби устаткування, за який нараховується амор­тизація.

II Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням в другій половині. Визна­чення річних сум амортизації цим методом здійснюється в

декілька етапів:

1 Додаються числові значення років служби устаткування, наприклад, при шестирічному терміні служби 1+2+3+4+5+6=21 2. Утворюються дроби типу 1/21; 2/2Ц...6/21 і розміщуються

у зворотньому порядку; 6/21; 5/21;... 1/21. З Обчислюються річні суми амортизації множенням дробів (пункт 2) на початкову вартість устаткування (див. при­клад 3).

Відповідно до згаданого "Положення...", прискорена амортизація основних фондів групи 3, придбаних після 1 січня 1997 року, здійснюється за такими нормами:

перший рік експлуатації 15%;

другий рік експлуатації 30%;

третій 20%;

четвертий 15%;

п`ятий ^10%;

шостий 5%;

сьомий 5%:

В разі застосування прискореної амортизації сума аморти­заційних відрахувань визначається як сума відповідних до-

 

 

бутків початкової вартості окремих видів основних фондів групи 3 та норм амортизаційних відрахувань.

Віднесення сум амортизації на витрати виробництва здійс­нюється щоквартально в розмірі ^]/4 норми амортизаційних відрахувань.

Нарахування амортизації на основні фонди групи 1 прово­диться до досягнення кожним об'єктом балансової вартості 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість таких основних фондів відноситься на витрати ви­робництва в тому періоді, в якому досягнута така вартість.

Нарахування амортизації на основні фонди групи 2 і групи З проводиться до досягнення групою нульового значення балансової вартості.

Сума амортизаційних відрахувань є частиною витрат ви­робництва підприємства і не може бути вилучена повністю або частково до бюджетів чи інших централізованих фондів без згоди власника.

 

 

За економічним змістом ремонти можна поділити на:

· поточний;

· капітальний;

· відновний.

ІІ Поточний ремонт породжується випадковими поломка­ми, що принципово не впливають на нормальне використан­ня основних фондів. Має характер дрібних налагоджувальних робіт.

ІІ Капітальний ремонт породжується закономірним зно­шенням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик.

ІІ Відновний ремонт — особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням в результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.

ІІ Загальна вартість ремонтів (В_рем) певного виду облад­нання за рік обчислюється за формулою:

В_рем = В_{зам.елем} + В_{зар.плат}, грн.,

де В_{зам.елем}— вартість замінюваних елементів на проведен­ня ремонтів, грн./рік;

В_{зар.плат} — витрати на заробітшо плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

В_{зам.елем} = В_{1 елем} × К _рем × Y, грн. /рік,

де В_{1 елем}- вартість одного замінюваного елемента (серед­ньозважена величина), грн;

86

К_рем — кількість ремонтів протягом року;

Y — коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

 

К_рем= ?

 

де Ф'_д — дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

t _напр — час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.грн./ рік,

t _напр= , год,

 

де І — середня частота відмов в рік.

 

В _{зар.плат =} t _рем × С _{год.рем} × К_рем ×

де t _рем — витрати часу на один ремонт, год.;

Сгод.рем— середііьогодинна тарифна станка робітника-ре- монтника, грн./год.;

ПСЗ — процент відрахувань на соціальні заходи.

Підприємсво має право протягом звітного року віднести на витрати виробництва частину фактичних витрат на прове­дення усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації, тех­нічного переоснащення у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і З або балансової вартості кожного об'єкта групи 1. На них нараховують амортизаційні відрахування за нормами, перед­баченими для відповідних основних фондів.

Ефективність використання основних фондів характери­зується рядом показників, які поділяються на загальні і част­кові.

Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Ф _в):

Ф _в = грн.,

де Q — обсяг товарної (валової, чистої) продукції під­приємства за рік, грн.;

S_сер — середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Ф_м):

Ф _м=, грн,

87

|| Фондоозброєність праці (Ф₀) обчислюється за формулою:

 

Ф_о=,

 

де Ч — середньоспискова чисельність гіромислово-виробничого персоналу, чол.

Середньорічна вартість основних фондів (S_cep) обчислює­ться за формулою:

 

S_cep= S_поч+ S_вв

де S _поч — вартість основних фондів на початок року, грн.;

S_вв — вартість введених протягом року основних фондів, грн.;

Т_вв — кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

S _вив — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

Т_вив — кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

|| Частковими показниками використання основних фондів є:

· коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (К _екст);

· коефіцієнт інтенсивного завантаження (К _інт);

· коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (К _інтегр);

· коефіцієнт змінності роботи обладнання (К_зм).

К _екст по групі обладнання цеху визначають:

 

К _екст=.

де Ф_д, Ф_н — дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.

Ф_н = (Ф_к - (В + С)) × × 3_зм год,

де Ф_к — календарний фонд часу, дні;

В,С — вихідні і святкові дні;

t_зм — тривалість зміни, год;

З _зм — кількість змін роботи обладнання на добу.

К_екст на робочому місці обчислюється:

 

,

 

 

 

 

де т — кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

t_шт.і— норма часу на одну деталь і-го виду, н-год.;

N _i — обсяг випуску деталей і-го виду, шт.

К_int по групі обладнання обчислюється:

 

К_int=,

 

де t _факт — фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;

t _норм — технічно обгрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

К _інт на робочому місці визначають:

 

К _інт=,

де t_маш.і— машинний час обробки одної деталі і-го виду, н-год.;

К _інтегр = К _екст × К _інт.

Коефіцієнт змінності обчислюється:

 

к_зм = або к_зм =

де В _зм — кількість відпрацьованих верстато-змін;

В _д — кількість відпрацьованих верстато-днів;

Ф_д – дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год;

Ф _д1 — дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.

 

 

Виробнича потужність визначається в натуральних одини­цях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

89