Галузева структура виробництва

Галузева структура виробництва

 

Питання для теоретичної підготовки

1. Поняття суспільного поділу праці та його роль у формуванні галузей народного господарства і промисловості.

2. Промисловість як основна ланка народного господарства України, її значення у забезпеченні економічного росту.

3. Поняття і класифікація галузей промисловості.

4. Галузева структура промисловості України, показники, що її характеризують.

5. Основні фактори, що впливають на формування галузевої структури промисловості в Україні.

6. Міжгалузевий баланс, його роль у плануванні міжгалузевих зв 'язків і пропорцій.

7. Підприємство як основна ланка промислового виробництва, його ознаки та структура.

8. Особливості економіки сучасних українських підприємств.

9. Основні напрямки вдосконалення галузевої структури про- миеловості України.

 

 

Ключові терміни і поняття
· праця · суспільний поділ праці · загальний поділ праці · частковий поділ праці · одиничний поділ праці · галузева структура промисловості · промисловість	· народне господарство · галузь промисловості · господарська галузь · чиста галузь · комплексна галузь · міжгалузевий баланс · типи міжгалузевого балансу

 

Основні теоретично-розрахункові положення теми

Структура виробництва в будь-якому суспільстві формуєть­ся під впливом суспільного поділу праці. Цей поділ праці призводить до виділення окремих виробництв і формування галузей.

Загальний поділ праці призвів до виділення таких галузей народного господарства, як промисловість, сільське госпо­дарство, зв'язок, транспорт, будівництво. Частковий поділ

 

 

 

 

праці спричинив виділення галузей всере­дині промисловості, сільського господар­ства і т. д. Одиничний поділ праці має місце безпосередньо на підприємствах.

Структура промислового виробництва формується під впливом, звичайно, част­кового поділу праці.

ІІ Промисловість є основною ланкою народногосподарського комплексу України і вона являє собою велику галузь народного господарства, яка здійснює переробку сировинних ресурсів та випуск готових виробів. Провідна роль промисловості пояснюється її значенням у впровадженні в життя досягнень науково-технічного прогре­су, у визначенні економічного потенціалу країни.

 

 

виробництво в значних масштабах однорідної або спо­рідненої продукції;

 

наявність великої кількості підприємств-виробників цієї продукції;

 

специфічні технологічні процеси і організація праці;

 

однорідність споживаної підприємствами сировини;

 

особливий склад спеціально підготовлених кадрів.

 

В практиці планування і управління використовують по­няття господарської, чистої і комплексної галузі. 8

ІІ Господарська галузь - це сукупність підприємств, уста­нов з єдиним органом управління.

ІІ Чиста галузь - це сукупність підприємств, що випуска­ють однакову продукцію, але знаходяться в підпорядкуванні різних відомств.

II Комплексна галузь - це ряд галузей, що об'єднані одно­рідними ознаками.

Визначальним фактором формування галузей і становлен­ня їх оптимального розміру є попит на продукцію.

При віднесенні підприємств до тієї чи іншої галузі, перш за все, враховується економічне призначення продукції. За цією ознакою промисловість ділиться на групу А і групу Б.

За характером впливу на предмет праці всі галузі промис­ловості поділяються на добувні і обробні; за структурою затрат на — трудомісткі, матеріаломісткі, фондомісткі, енерго-і паливомісткі; за часом роботи протягом року на — сезонні і несезонні. Є ряд інших ознак класифікації галузей.

ІІ Галузеву структуру промисловості характеризують кіль­кісне співвідношення між окремими галузями і певні вироб­ничі взаємозв'язки між ними.

В умовах становлення ринкової економіки вивчення галу­зевої структури необхідне для управління державною влас­ністю в промисловості, якісного складання міжгалузевого балансу.

ІІ Критерієм прогресивності галузевої структури є таке співвідношення окремих галузей, при якому потреби народ­ного господарства у певних видах продукції задовільняються і найменшими затратами суспільної праці і в найкоротший строк.

ІІ Для характеристики галузевої структури промисловості та аналізу зрушень у ній використовують ряд показників. Цими показниками можуть бути:

· питома вага випуску продукції окремими галузями в загальному обсязі випуску продукції промисловістю;

· зміна питомої ваги основних фондів галузі в загальній вар­тості основних фондів промисловості;

· зміна чисельності працюючих в галузі відносно загальної чисельності працюючих в промисловості та інш.

ІІ Для аналізу зрушень у галузевій структурі користуються показниками:

1) темпи росту обсягу виробництва окремої галузі ( Т гал.) (або всієї промисловості) визначають:

 

 

Де, — обсяг випуску продукції галуззю відповідно в плановому і базовому періоді, грошових або натуральних одиниць;

 

 

2) галузеві коефіцієнти випередження (Кгал) характери­зують зміни в галузевій структурі промисловості і визначають­ся:

 

де Тпром — темп росту обсягу виробництва в промисло­вості, %,

Тгал і Тпром беруть за один і той самий період;

3) знаючи базову галузеву структуру промисловості та галузеві коефіцієнти випередження, можна розрахувати пито­му вагу окремої галузі в загальному обсязі виробництва промис­ловості в плановому періоді:

 

Дб Кгал, %,

де Дпл, Дб — доля галузі в загальному обсязі виробництва продукції промисловістю в плановому і базовому періодах відповідно, %.

II Для характеристики виробничих зв'язків галузі з іншими галузями використовують такі показники:

- питомі витрати продукції даної галузі у випуску кінце­вого продукту всієї промисловості (Пгал.к):

 

де Qзаг.гал— загальний обсяг виробленої галуззю продукції, грн.,

Qпром — кінцевий продукт промисловості, грн;

б) доля продукту даної галузі, що направляється на подаль­шу переробку в інші галузі (коефіцієнт міжгалузевих зв'язків Кв.з)

 

 

 

 

де Qінш.гал — обсяг продукції галузі, що направляється в інші галузі;

в) доля продукту даної галузі у виготовленні її кінцевого продукту (коефіцієнт внутрігалузевих зв'язків Кв.з)

 

 

де Овласн— обсяг продукції галузі, призначений для спо­живання всередині неї, грн.

Важливо виділити основні фактори, що визначають галузеву структуру виробництва в будь-якій країні.

 

 

Фактори:

o рівень впровадження досягнень науково-

технічного прогресу;

o рівень спеціалізації і кооперування на ви­робництві;

o розвиток електрифікації, механізації і

ав­томатизації виробництва;

o наявність природних ресурсів та корисних

копалин;

o суспільно-історичні умови та геополітичне

становище держави;

o кліматичні умови держави;

o розвиток транспорту;

o ріст матеріального добробуту і культур­ного рівня населення.

Одним із найбільш перевірених практикою методів аналізу і планування галузевої структури і міжгалузевих зв'язків є міжгалузевий баланс, тобто економічний документ, який містить систему економічних показників, що відображають конкретні пропорції виробництва і споживання кожного виду продукції.

 

 

 

Міжгалузеві баланси є двох типів: у натуральному і вар­тісному виразах. Вони складаються територіальними органа­ми управління на плановий або за звітний період на основі бізнес-планів підприємств, матеріальних балансів (тобто ба­лансів розподілу окремих видів матеріальних ресурсів).

 

 

 

16 ТЕМА 2 Підприємство, як суб`єкт господарювання

 

? Питання для теоретичної підготовки

1 Поняття підприємства, його ознаки.

2. Основні законодавчі акти та інші документи, що регулюють діяльність підприємств в Україні.

З Виробнича та загальна структура підприємства.

4. Фактори, що впливають на виробничу структуру підпри­ємства.

5. Класифікація підприємств за різними ознаками.

6. Форми об`єднання підприємств: мета і особливості функ­ціонування в Україні.

7. Особливості економіки сучасних вітчизняних підприємств.

 

Ключові терміни і поняття
· підприємство · ознаки підприємства · статут підприємства · колективний договір · структура підприємства · класифікація підприємств	· форми об'єднання підприємств · асоціація · корпорація · консорціум · концерн · холдинг

 

 

Діяльності підприємств

 

 

Питання для теоретичної підготовки

1. Суть і принципи прогнозування.

2. Типи прогнозування, їх характеристика. Нормативне пошукове прогнозування.

3. Методи прогнозування.

4. Основи планування. Принципи і методи планування.

5. Види планів, їх структура і порядок розробки.

6. Суть та основні етапи стратегічного планування на під­приємстві. Різновиди стратегій.

7. Тактичне планування. Структура тактичного плану. Сис­тема показників.

8. Оперативне планування. Системи оперативного плануван­ня.

9. Бізнес — планування: сутність, призначення, структура.

10. Методи і принципи державного регулювання.

 

Ключові терміни і поняття
· прогнозування · типи прогнозування · методи прогнозування · планування · методи планування · принципи планування · тактичне планування · державне регулювання	· принципи прогнозування · нормативне прогнозування · пошукове прогнозування · види планів · стратегічне планування · оперативне планування · бізнес-план

 

 

Основні теоретично-розрахункові положення теми

 

 

 

 

 

Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з другого є його складовою частиною, оскільки використо­вується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегій; на стадії реалізації планів.

Прогнозування по своєму складу ширше від планування, оскільки крім показників діяльності фірми включає і дані про зовнішнє середовище.

 

 

В практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

а) прогнозування, яке грунтується на творчому передба­ченні майбутнього, використовуючи інтуїцію;

б) пошукове прогнозування — це спосіб наукового прогно­зування відданого моменту до майбутнього. Воно опирається на наявну інформацію.

В свою чергу пошукове прогнозування може бути тра­диційним (коли прогноз є екстраполяцією минулого в май­бутнє) і новаторським, альтернативним (коли існує декілька

 

варіантів розвитку фірми з врахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовища).

в) нормативне або нормативно-цільове прогнозування по­лягає в тому, що спочатку визначаються загальні цілі, орієнтири на майбутнє, а вже потім оцінюється розвиток фірми, виходячи із встановлених цілей. В даному випадку ілетосовуються переважно якісні методи дослідження, оскіль­ки здебільшого фірма не володіє необхідними вихідними даними.

Результатом процесу прогнозування є прогнози, які мо­жуть бути коротко, середньо і довгостроковими (по часу охоплення), пошуковими, нормативними (по питаннях про­гнозування), пасивними і активними (по можливості впливу фірми на майбутнє).

В економічному прогнозуванні використовують такі дві і рупи методів прогнозування:

1. Евристичні.

2. Фактографічні.

В основу евристичних методів формування прогнозів по­кладено використання логічних прийомів, методичних пра­вил, підходів.

Евристичні методи прогнозування

 

Метод експертних оцінок. Даний метод має якісніш характер. До індивідуальних експертних

оцінок відносяться сценарії, метод "інтерв'ю", аналітичні докладні записки. Колективні

експертні оцінки включають метод "комісій " (круглого столу), метод "мозкових атак"

(колективна генерація ідей шляхом проведення дискусії), метод Дельфі (анкетне опитування

спеціалістів в певній галузі знань).

Метод "дерева цілей ". Використовується тоді, коли необхідно всю сукупність

завдань виділити на окремі підзавдання і обгрунтувати між ними зв 'язки.

Метод оптимізації. Дає можливість врахувати максимально можливу кількість

чинників, що впливають на техніко- економічні показники і на цій основі вибрати

найкращий варіант прогнозу.

 

В основу факторологічних методів прогнозування покладено

використання фактичних матеріалів, які дають характе­ристику змін в

досліджуваному об'єкті.

 

 

 

 

Екстраполяції. Базується на статистичному спостереженні динаміки певного показника,

визначенні тенденцій його розвитку і поширенні цієї тенденції для майбутнього періоду.

 

Автокореляційних часових функцій.

 

Кореляційно-регресійного аналізу ('характеризує пошук кілкісних значень параметрів

результуючих показників в залежності від зміни інших факторів-аргументів, тобто

характеризується зв'язок одного показника з іншими).

 

Теорія планування побудована на теорії попиту і пропо­зиції.

 

 

Ринкова економіка вносить докорінні зміни в зміст, струк­туру і порядок розробки планів, а саме:

Ø Плани підприємств в умовах ринку носять індикатив­ний (рекомендаційний), а не директивний характер. Вони виступають механізмом регулювання ринку, відо­бражають зв'язок виробництва і ринку, науки і вироб­ництва, набувають соціального спрямування.

Ø Плани підприємствами розробляються самостійно, ви­користовуючи певні вихідні дані. В основі їх розробки лежить величина попиту на конкретну продукцію, яка визначається договорами на поставку продукції, що укладаються між підприємствами і державою, між ок­ремими підприємствами.

Ø Основними показниками планів стають натуральні, якісні, кінцеві показники діяльності підприємств, оскільки для задоволення потреб споживачів потрібна продукція не взагалі, а конкретної номенклатури, ви­сокої якості, яка б забезпечувала її конкурентоспро­можність і виживання фірми в конкурентній боротьбі.

Позитивні моменти планування:

§ дає орієнтири майбутнього стану організації;

§ сприяє вирішенню проблем, які виникають в процесі роботи;

 

 

36

§ стимулює організацію, координацію та мотивацію праці;

§ породжує корисну інформацію на основі сигналів зворотного зв'язку про фактичний стан керованих об'єктів;

§ вимагає підвищення кваліфікації персоналу;

§ робить необхідним контроль виконаного, облік, аналіз.

Відсутність системи планування передбачає:

o нерозуміння персоналом мети, до якої прагне організація;

o втрату орієнтації в конкурентному середовищі;

o короткостроковий характер рішень управлінського персона­лу;

o помилкові рішення в тактиці — наслідок відсутності стра­тегії;

o інертність персоналу у пізнанні ринкового механізму та виробленні лінії поведінки на ринку;

o ведення обліку і контролю формально, без аналізу наслідків роботи.

 

 

В умовах ринкової економіки до основних принципів планування на підприємстві можна віднести такі:

 

 

 

 

 

 

 

Ø Принцип ефективності (оптимальності) планів — спря­мовує на ефективне використання ресурсів. Характе­ризує те, на скільки даний план сприяє досягненню цілей підприємства, якщо враховувати витрати та інші супутні небажані наслідки, пов'язані із складанням і здійсненням цього плану.

Ø Принцип первинності планування — планування логічно передує виконанню всіх інших управлінських функцій.

Ø Принцип сприяння досягненню цілей — мета розробки планів — це сприяти реалізації основної мети функціо­нування підприємства.

Ø Принцип неперервності планування — реалізується з до­помогою використання системи планів, далекоглядних прогнозів, довго, середньо, короткострокових перспек­тивних планів, поточних планів і оперативно-виробни­чих планів.

 

 

 

Принцип гнучкості (маневреності) планів — плани не є стандартними раз і назавжди даними, а їх можна змінювати стосовно змін внутрішньої і зовнішньої си­туації. Чим більшої гнучкості ми можемо надати пла­нам, тим менша ймовірність донесення збитків внаслідок виникнення непередбачених подій.

Принцип реальності планів (використання достовірної інформації).

Принцип комплексності (системності) — означає, що планування повинно охоплювати всі структурні під­розділи і при розробці планів повинні враховуватись в системі як зовнішні, так і внутрішні фактори, що обумовлюють зміну ситуації.

Принцип науковості базується на відображенні в планах дій об'єктивних економічних законів, на використанні знань спеціальних економічних наук.

Принцип адекватності системи планування щодо умов діяльності підприємства.

II Методи планування — це засоби, з допомогою яких можна реалізувати принципи планування.

ручним способом

Рахування механізованим

 

автоматизованим

Розробки ■ програмно-цільові

планових ■ традиційні (за допомогою спеціальної

документів служби постійного призначення)

Нормативні

Балансові

Економіко-математичні

Графо-аналітичні методи

Нормативний метод дозволяє забезпечувати розрахунок величини показників з допомогою цілісної системи норм і нормативів (норм витрат матеріальних, паливно-енергетич­них ресурсів, затрат часу, фінансових норм і нормативів). Важливою вимогою при розробці планів є застосування про­гресивних норм і нормативів.

Суть балансового методу зводиться до використання в

планових розрахунках певної системи балансів, оскільки з їх

 

38

допомогою забезпечується збалансованість потреб в ресур­сах і джерелах їх покриття.

Економіко-математичні методи використовуються в тих випадках, коли треба здійснити оптимізацію плану підпри­ємства, тобто із багатьох варіантів плану вибрати найкра­щий з точки зору прийнятого критерію оптимізації.

Суть графо-аналітичних методів зводиться до викорис­тання графіків і діаграм при розрахунку певної системи показників.

Кожен вид плану має свої особливості щодо змісту, конкретної технології складання, сукупності розрахункових тсхніко-економічних показників.

 

 

 

Взалежності від тривалості періоду реалізації постав­лених завдань

За функціональним призначенням

Інвестиційні

Стратегічні (перспект)

Тактичні (поточні)

Фінансові

Оперативні

За методами обгрунту­вання

За стадіями розробки

За ступенем точності

В залежності від рівня планування

адміністративні

попередні

укрупнені

фірмові

індикативні

остаточні

уточнені

внутріфірмові

 

 

В зарубіжній практиці за класифікації Р. Л. Акоффа в залежності від часу дії розрізняють — реактивне (минуле), інактивне (теперішнє), преактивне (майбутнє), інтерактив­не (взаємодія попередніх) планування.

У вітчизняній практиці склалася певна система плану­вання, кожен різновид якої має свої особливості щодо змісту, конкретної технології складання розрахункових тсхніко-економічних показників.

II Стратегічний план — це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обгрунтуванням ресурсного забезпе­чення.

 

 

—» Формування стратегічних цілей діяльності підприємства (мета).

—» Аналіз середовища та ринкових чинників (попиту, про­позиції, рівня конкуренції).

—» Вибір генеральної стратегії й аналіз стратегічних аль­тернатив.

—» Оцінка підприємницького потенціалу і перспектив роз­витку фірми, їх адекватності цілям діяльності.

—» Розробка ресурсних і функціональних субстратегій підпри­ємства.

—» Практична реалізація плану, контроль і оцінка соціально- економічних результатів.

Основними розділами стратегічного плану є:

Ø план маркетингу;

Ø план виробництва;

Ø план кадрового забезпечення;

Ø фінансовий план і страхування ризику;

Ø імідж організації.

Кожна ланка управління підприємством розробляє певну стратегію:

· стратегію іміджу підприємства — спостережна рада;

· загальні стратегії — правління підприємства;

· ресурсні і функціональні стратегії — функціональні підрозділи;

· продуктово-товарні стратегії — виробничі підрозділи.

Базовими (еталонними) є стратегія виживання або захис­на; стабілізації або наступально-захисна; зростання або на­ступальна.

|| Тактичні плани відрізняються від стратегічних метою розробки, змістом, часом, охопленням сфер впливу. Тактичні плани деталізують стратегічні, однак сфера їхньої спрямова­ності вужча.

Тактичні плани регулюють діяльність підприємства по закупках сировини, по виробництву продукції, по збуту, по фінансових питаннях як правило на рік. Такий період часу дозволяє швидко впроваджувати досягнення НТП у вироб­ництво, швидко бачити очікуваний результат, швидко прий­мати заходи по виявленню відхилень. Організаційне керівни­цтво розробкою тактичного плану на підприємстві здійснює директор, а методичне — начальник планово-економічного

відділу або головний економіст. Хоча участь у розробці такого плану приймають всі виробничі підрозділи.

Основними розділами такого плану є:

© план підвищення технічного рівня виробництва;

© план маркетингу;

© план виробництва;

© план матеріально-технічного забезпечення;

© план по праці і зарплаті;

© план по капітальному будівництву і інвестиційних ресурсах;

© план соціального розвитку колективу;

© план охорони навколишнього середовища;

© план по собівартості, прибутку, рентабельності;

© фінансовий план.

Етапи розробки тактичного плану наступні:

1) аналіз результатів підприємницької діяльності;

2) розробка заходів щодо підвищення підприємницького успіху;

3) вивчення ринку і формування портфелю замовника, укла­дання угод;

4) обгрунтування окремих розділів плану;

5) розгляд проекту плану радою трудового колективу;

6) доведення техніко-економічних показників до внутріш- ньофірмових підрозділів.

Всю систему показників планів можна класифікувати за такими взаємно-протилежними групами:

натуральні «» вартісні;

кількісні <-> якісні;

абсолютні < > відносні;

обсягові <-> питомі;

проміжні < > кінцеві.

Оперативно-виробниче планування — це здійснення розра­хунків по виробництву продукції на місяць, добу, зміну; розробка графіків, доведення завдань до внутрішніх структур­них підрозділів. На великих підприємствах даним видом планів займається виробничо-диспетчерський відділ. Опера- тивно-виробниче планування ставить своїм завданням насам­перед забезпечення рівномірної роботи підприємства, що важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань.

В залежності від місця застосування розрізняють міжцехо­ве і внутріцехове оперативно-виробниче планування; від змісту робіт — календарне планування (складання графіків роботи) і диспетчерування виробництва (контроль за виконан­ням завдань). Міжцехове оперативно-виробниче планування забезпечує координацію діяльності у виробництві між цехами підприємства (основними і допоміжними), внутріцехове — забезпечує розробку календарних планів виробництва для дільниць, доведення завдань до робочих місць.

 

Слід відзначити, що зміст оперативно-виробничого пла­нування залежить від типу виробництва і проявляється через певні системи. Кожна система включає такі елементи:

1. планово-облікову одиницю (деталь, партія деталей, ком­плект деталей, замовлення);

2. календарно-планові нормативи;

3. порядок встановлення завдань.

У масовому типі існують подетальні системи (планування за тактом чи ритмом випуску виробів, по стандартних стро­ках). Основною планово-обліковою одиницею виступає де­таль. Календарно-плановими нормативами є: ритм, темп, тривалість виробничого циклу, кількість робочих місць.

У серійному виробництві використовуються комплектні системи: планування за комплектувальними номерами, груповими комплектами, заділами, серійна за виперед­женнями, машинокомплектна, система неперервного оперативно-виробничого планування. Планово-обліковою одиницею виступає партія деталей, комплект деталей.

В одиничному типі виробництва основним видом системи є позамовна. Планово-обліковою одиницею виступає замов­лення. В календарно-планові нормативи входять трудоміст­кість робіт, тривалість виробничого циклу, нормативне випе­редження.

Диспетчерський контроль і регулювання виробництва від­бувається на основі зібраної інформації про виконання ви­робничих програм і завдань. Контроль за ходом виробництва здійснюється диспетчерами цехів заводу по таких основних напрямках:

- контроль виконання номенклатурного плану випуску виробів;

- контроль міжцехових заділів в цехах, а також міжцехо­вих передач заготовок деталей.

ІІ Бізнес-план — це комплексний плановий документ під­приємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спря­мовані на реалізацію підприємницької ідеї, на отримання прибутку.

Бізнес-план розробляється для:

· техніко-економічного обгрунтування створення і діяльності підприємства, оскільки дає можливість підприємцю охарак­теризувати перспективи розвитку його фірми (який товар, якої якості, в якій кількості і по якій ціні продати);

· залучення зовнішніх інвесторів, в тому числі іноземних, оскільки дозволяє інвесторам оцінити доцільність вкладення інвестицій в дане виробництво, зацікавити їх співпрацювати з даною фірмою;

 

42

· приватизації підприємства з метою обгрунтування пропо­зицій по її доцільності.

Бізнес-план, як і стратегічний, охоплює досить тривалий період (3—5 років). Але між ними є відмінності:

1) бізнес-план включає не всі цілі фірми, а лише одну із них;

2) бізнес-план має чітко виражені часові границі.

Слід відзначити, що показники бізнес-плану, розроблено­го для зовнішніх інвесторів і внутрішньофірмового викорис­тання, для видів діяльності, будуть відрізнятися ступенем деталізації і різновидністю форм. Характерною особливістю бізнес-плану є те, що кількість форм і їх зміст не регламен­тується і є довільною.

Типова структура бізнес-плану

—►І. Резюме (зведений розділ).

II. Основна частина:

—►Галузь, фірма та її продукція (описання виду діяльності: вказуються форми діяльності, засновники, репутація фірми і т.д.; описання товару: назва, модель, показники якості, особливості товару, які відрізняють його від продукції конкурентів і т.д.; оцінка галузі: темпи розвитку, життєвий цикл товару, нові види продукції галузі).

—► Дослідження ринку (оцінка ринку збуту: "ємність "ринку, "ніша" ринку, характеристика потенційних клієнтів; аналіз конкурентів: назва фірми, обсяги продажу продукції конкурентів).

—► План маркетингу (канали збуту продукції, реклама, ціноутворення, методи стимулювання продажу продукції і т.д.).

—► План виробництва (величина виробничих потужностей, перелік необхідного обладнання, обсяги виробництва, умови і постачальники матеріально-сировинних ресурсів, органі- зація контролю якості, величина витрат виробництва).

—► Організаційний план (організаційна схема управління під­приємством, потреба в персоналі, система оплати праці).

—► Оцінка ризиків (види ризиків: допустимий, критичний, катастрофічний; джерела ризиків; момент виникнення ризику; антиризикові заходи; величина можливих втрат від ризику; крива розподілу ймовірностей виникнення певного рівня втрат прибутку).

—►Фінансовий план (баланс грошових витрат і надходжень, зведений баланс активів і пасивів, графік беззбитковості).

—► III. Стратегія фінансування.

 

 

Державне регулювання економіки ставить за мету досяг­нення найбільш ефективного розвитку.

Розрізняють принципи і методи державного регулювання.

Принципи — мінімальне пряме втручання:

а) держави в економічні процеси;

б) здійснення опосередкованого впливу на суб'єктів гос­подарювання через використання ефективних важелів та нормативів.

До методів державного регулювання відносять:

· фінансово-економічні;

· адміністративні.

Основними формами (засобами) державного регулювання є належна фінансова і кредитна політика (державний бюд­жет), національні цільові фонди, державний, банківський і комерційний кредити, відлагоджена податкова система.

 

 

Тема 5 Розробка і обґрунтування виробничої програми підприємства

Питання для теоретичної підготовки

1. Поняття виробничої програми та правила її розробки.

2. Особливості формування виробничої програми підприємств в умовах ринку.

3. Натуральні показники виробничої програми, їх значення.

4. Розробка виробничої програми у вартісному виразі.

5. Обгрунтування виробничої програми ресурсами та виробни­чими потужностями.

 

Ключові теми і поняття
· виробнича програма · показники виробничої програми · асортимент · номенклатура виробів · види номенклатури виробів · обсяг товарної продукції · валова продукція	· товарна продукція · чиста продукція · умовно-чиста продукція · валовий оборот підприємства · внутрізаводський оборот · реалізована продукція · незавершене виробництво

 

Методи визначення виробітку

1.натуральний (ділення обсягу виробленої продукції у фізичниї одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах); різновидом натуральних вимірників обчислення виробітку є умовно-натуральні;

2. вартісний (ділення обсягу виробленої продукції в гривнях бо затрат часу, вираженого в середньосписковій чисельності ро­бітників, або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин);

3. трудовий (ділення обсягу продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників).

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

II Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (П_п._пл) шляхом ділення заплано­ваного обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Q_пл або N_пл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Ч_пл):

 

 

П_п.пл = або.

 

 

ІІ Пофакториий метод передбачає розрахунок приросту продуктивності