Вугільна промисловість України, розміщення і регіональна структура.

Значення. На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зро стання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.
Найрозвиненішою галуззю паливної промисловості України є вугільна. Вона представлена видобутком кам’яного й бурого вугілля. До складу галузі входять підприємства з видобутку вугілля (шахти) і збагачувальні фабрики. Частка вугілля в паливно-енергетичному балансі України складає 69%, що є одним з найвищих показників у світі. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, металургії, коксохімії.

Розміщення. Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних запасах вугілля в Україні найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0%, Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% та 3,5%. Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі.

Запаси вугілля в Україні цілком достатні для задоволення власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ України, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на економічну ефективність виробництва у вугільній промисловості.
Донецький басейн. Геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах. Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується головним чином для потреб енергетики та коксохімічної промисловості. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики.
Львівсько-Волинський і Дніпровський басейни. Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам’яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буро вугільних брикетів. Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (Івано-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується головним чином для виробництва буро вугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області).

Сучасний стан та перспективи. Зараз вугільна промисловість має ряд проблем: розробка шарів ведеться на великій глибині і в старих шахтах.. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Це вимагає модернізації оснащення для покращення видобутку й підвищення безпеки праці шахтарів.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України. Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.
З вугільною промисловістю пов’язана низка екологічних проблем. Це, зокрема, порушення рівноваги гірських поверхневих мас, утворення териконів (насипів), погіршення якості підземних вод.
Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зро стання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі

26. Газова промисловість України, її структура і регіональний розвиток.

Значення.Газова промисловість є най перспективнішою. Природний газ – найефективніше паливо. Собівартість його видобутку значно нижча, ніж вугілля, а теплова здатність висока. Викори стання газу дуже перспективне: в порівнянні з іншими енергетичними джерелами він майже не отруює навколишнє середовище. Крім того газ використовується у хімічній промисловості.
Розміщення. У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтогазоносні регіони:

• Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область;
• Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська
• Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область.
При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний — Волинську, Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний—Запорізьку і Херсонську області, а також Автономну Республіку Крим.
Сучасний стан та перспективи. Найбільша частка газоспоживання в Україні припадає на промислово розвинутий Східний регіон, трохи менше - на Західний і Південний регіони. Важливо зазначити, що потреби населення можуть бути задоволенні власним видобутком газу, більшу ж частину імпортованого газу споживають вітчизняні підприємства, що зумовлено їхнім значним технічним відставанням.
До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як: Уренгой—Помари — Ужгород; Острогожськ — Шебелинка; Шебелинка — Дніпропетровськ; Кривий Ріг — Ізмаїл; Шебелинка — Полтава — Київ; Дашава — Київ; «Союз» та ряд ін.
Перспективи розвитку газової промисловості України пов’язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ.

Поряд з цим слід широко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх технологій і техніки.
Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо викори стання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

43. Спеціалізація степового агропромислового територіального комплексу.

Степовий АПК сформувався в межах Степової природно-економічної зони, до складу якої входять Одеська, Миколаївська, Херсонська області, південь Кіровоградської, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, південно-східні райони Полтавської та Харківської областей та Автономна Республіка Крим. Він становить 25 млн. га, або 40% території України. Рельєф рівнинний. Клімат помірний посушливий. Середня річна температура — +7,5, +11оС. Тут спостерігаються найбільш високі температури і найтриваліший вегетаційний період (210—245 днів) з сумою середньодобових температур вище +10о — від 2900о на півночі зони до 3600о на півдні. В зоні випадає від 450 мм опадів (на півночі) до 300 мм в Причорномор’ї. Висока випаровуваність вологи призводить до значного її дефіциту. В Степу переважають середньогумусні та малогумусні чорноземи, у південних районах — каштанові грунти. Це основний район зрошувальної меліорації. В Степу найвища розораність земель — близько 80% території і 80—85% сільськогосподарських угідь. Тут знаходиться 48% орних земель України. Густота сільського населення — 20—40 чол. на 1 кв. км. На 1 працездатного припадає 7—10 га ріллі. Рівень забезпеченості трудовими ресурсами низький.

Природно-кліматичні умови сприяють розвиткові сільського господарства, яке спеціалізується на вирощуванні зернових, соняшнику, а також на скотарстві. Додатковими галузями є виноградарство, овочівництво, свинарство, вівчарство і птахівництво. Все це створює значну сировинну базу для функціонування спеціалізованих комплексів — м’ясопромислового, молокопромислового, зернопродуктового, олійнопродуктового та плодоовочеконсервного.

Тут виробляється 100% рису, 95% винограду, 80% соняшнику, до 48% зерна, 70% вовни, овочів — 35%, молока і м’яса — близько 1/3.

Чорна металургія України.

Передумови. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.
Регіональні особливості. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме: • історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу;
• економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини; • екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.
Оцінка. Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату

(33.) Роль, особливості, сировинна база хімічного комплексу України Значення. Хімічна промисловість відноситься до галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес, тому її розвиткові постійно приділялась значна увага. Роль хімічної промисловості визначається широким застосуванням хімічних технологій і матеріалів в усіх галузях національного господарства. Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють: - основну (неорганічну) хімію, -хімію органічного синтезу, -гірничохімічну промисловість, -фармацевтичну промисловість, -мікробіологічну промисловість, -побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.
Сировинна база. Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті. Значна їх концентрація спричиняє сильне забруднення довкілля хімічними речовинами, що негативно відбивається на здоров'ї людей, які живуть у цих регіонах. Необхідне проведення заходів для очищення від цих забруднень, використання маловідхідних і безвідхідних технологій на усіх підприємствах хімічної промисловості

 

34.) Галузевий склад, фактори розміщення, регіональна структура хімічного комплексу України. Регіональні особливості. Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників: Частка сировини становить від 40—45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. При значному асортименті продукції, що виробляється з різноманітної сировини, проблема її постачання набуває особливо важливого значення. Хімічна промисловість споживає значну кількість води, що входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для охолодження агрегатів. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів. Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Споживчий чинник впливає головним чином на виробництва основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо.При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. Останніми роками дещо посилилася спеціалізація і зменшилася роль комбінування хімічних виробництв у зв’язку з використанням трубопровідного транспорту для транспортування раніше «незручних» вантажів (наприклад, при транспортуванні етилену з Поволжя в район Одеси). Хімічна промисловість споживає значну кількість води (набагато більше, ніж будь-яка інша галузь обробної промисловості). Вода входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для промивки тих продуктів, що виготовляються для охолодження агрегатів, а також для розбавлення стічних вод хімічних підприємств тощо. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів. Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Так, наприклад, при виробництві 1 т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВТ · год електроенергії і 7—8 т пари. Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій. При великих розмірах хімічних підприємств (перш за все комбінатів) та високому ступені автоматизації і механізації виробництв у цілому хімічна промисловість належить до галузей з невисокою трудомісткістю виробництва. Її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість. Споживчий чинник впливає головним чином на виробництва основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), а також на «верхні поверхи» деяких виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо). При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. При недосконалій технології галузь має багато відходів, що негативно впливають на навколишнє середовище. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні і маловідходні технології, уникати надмірної територіальної концентрації виробництва. Галузевий склад. Хімічна промисловість виготовляє продукцію, використовуючи хімічні методи переробки сировини й матеріалів. До неї входить значна кількість галузей, а тому можна розглядати її як хіміко-індустріальний комплекс. У галузевій структурі хімічної промисловості виділяють дві великі групи галузей: основна (неорганічна) хімія і промисловість органічного синтезу. Групу основної хімії утворює гірничо-хімічна промисловість, що займається видобутком хімічної сировини, та власне основна хімія, що виробляє мінеральні добрива (азотні, калійні, фосфатні), сульфатну кислоту, соду тощо. До групи галузей промисловості органічного синтезу входять: хімія органічного синтезу (виробництво органічних напівфабрикатів — етилену, ацетилену, бензолу, етилового спирту, оцтової кислоти тощо); виробництво полімерів (синтетичних смол, каучуку, пластмас, хімічних волокон); переробка полімерів (виробництво шин, гумотехнічних виробів, виробів із пластмас). Крім основних великих груп, виділяють групу інших галузей хімічної промисловості, куди відносять лакофарбову, фотохімічну, виробництво хімічних реактивів тощо.