Регіональна економіка: сутність, причини виникнення, предмет, обєкт, завдання.

Білет № 1

Регіональна економіка: сутність, причини виникнення, предмет, обєкт, завдання.

Регіональна економіка — це галузь економічної науки, яка вивчає сукупність економічних і соціальних факторів та явищ, що зумовлюють формування і розвиток продуктивних сил та соціальних процесів у регіональній системі країни й кожному регіоні.

Предметом науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової організації продуктивних сил економічних районів, їх сучасне і перспективне розміщення.

Об’єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил регіонів – природо – і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо.

Метою регіональної економіки є всебічне (демографічне, економічне, екологічне) обґрунтування як перспективного розміщення продуктивних сил, так і удосконалення (оптимізація) їх сучасного

характеру.

Причини

1.кризи 2. Спад вир-ва 3.зростання безробіття 4. Центробіжні сили

Завдання

- дослідженням закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті;

- аналізом, прогнозуванням і обґрунтуванням напрямів розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально- економічного розвитку регіонів і екологічних вимог;

- вивченням економіки регіонів і міжрегіональних економічних зв’язків, а також територіальної організації господарства.

Паливо-енергетичні, рудні, нерудні ресурси та їх потенціал в Україні.

Паливно-енергетичні ресурси.

Паливно-енергетичні ресурси України складають нафта, газ, кам'яне та буре вугілля, торф. Горючі корисні копалини представлені газоподібними, рідкими та твердими різновидами. З газоподібних найбільше значення має газ природний (вільний та розчинений). В Україні виявлено 302 родовища газу, більшість із них комплексні.
Газу вільного в Україні 254 родовища, з них 162 знаходяться у східному регіоні, 64 — у західному. 28 — у південному.
З інших газоподібних горючих корисних копалин видобувався лише газ природний вугільних родовищ — 383.1 млн м² (5,5% від запасів, що розробляються).

Рудні мінеральні ресурси (металеві корисні копалини)
Руди чорних металів

В Україні зосереджено великі запаси залізних руд — головним чином у Криворізькому залізорудному басейні. Кременчуцькому та Білозерському залізорудних районах, які разом утворюють район Великого Кривого Рогу.

Залізні руди представлені багатими рудами, залізистими кварцитами, бурими залізняками. Основні запаси зосереджені в Нікопольському та Велико-Токмацькому родовищах. Руди кольорових металів
Руди алюмінію (боксити) за обсягами виробництва та використання посідають друге місце після залізних. Україна мас три родовища бокситів на Українському щиті, але вони неконкурентоспроможні порівняно з сировиною, яку імпортують із Гвінеї та Ямайки. Слід більше уваги приділити вивченню умов формування родовищ міді, нікелю, свинцю, цинку, титану. Руда рідкісних металів

Руди берилію, ванадію, вольфраму, кадмію, кобальту тощо зосереджені в 40 родовищах, головним чином на Українському щиті, у Донбасі. Руди дорогоцінних металів Зосереджені на Українському щиті, у Донбасі, у Закарпатті. Нині проводяться пошукові та пошуково-оцінювальні роботи щодо золота.

Нерудні мінеральні ресурси (неметалеві корисні копалини)
Представлені кількома группами:

а) гірничо-хімічні: апатит, бішофіт, бром, сировина карбонатна для вапнування ґрунтів, виробництва кормових добавок, для хімічної, цукрової промисловості, калійна, кухонна, магнієва солі, сірка, фосфорит, фтор:

б) гірничорудні: бурштин, графіт, каолін, озокерит, цеоліт, сировина абразивна, п'єзооптична та ін.:

в) нерудні корисні копалини для металургії: вапняк флюсовий, глина вогнетривка, доломіт для металургії, пісок формувальний та ін.:
г) корисні копалини для будівництва: бітум, вапняк, гіпс, ангідрит, камінь будівельний, сировина скляна, цементна, керамзитова та ін.
Запаси апатитових руд достатні, щоб створити власну мінерально-сировинну базу, але нині Україна імпортує апатитові руди з Хібін (Росія).
За кількістю розвіданих запасів кухонної солі Україна посідає третє місце серед країн СНД і є основним її експортером.
За розвіданими запасами сірки Україні належить одне з перших місць у світі й перше місце серед країн СНД за видобутком та експортом.

Комплекс соціальної інфраструктури та сфера послуг в україні.

До складу соціального комплексу входять соціальна сфера (сфера послуг) й виробництво товарів народного споживання. Соціальна сфера, виробляючи послуги, сприяє розвитку людської особистості і відіграє важливу роль у суспільному відтворенні. Головна функція соціальної сфери - це підтримка трудових і соціальних здібностей кожної людини в межах суспільно необхідних кількісних і якісних норм шляхом задоволення духовних потреб; підвищення загальноосвітнього й професійного рівня населення; покращення здоров' я нації. Соціальна інфраструктура складається із соціально-споживацького й соціально-культурного комплексів. Соціально-споживацький комплекс включає торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорону навколишнього середовища, громадський транспорт, зв' язок, кредитування і державне страхування. Соціально-культурний комплекс включає освіту, науку, релігію, культуру і мистецтво, охорону здоров' я, фізкультуру і спорт, інститути громадського суспільства, сім' ю. Житлово-комунальне господарство. Незважаючи на постійне поліпшення рівня благоустрою житла, в житлово-комунальній сфері існує багато проблем. Серед них - підвищення темпів якісного соціального житлового будівництва, упровадження нових форм управління житловим фондом, заснованих на колективній власності мешканців. Торгівля і громадське харчування. Показником, що характеризує розвиток торгівлі є роздрібний товарообіг, а товарообіг громадського харчування прогнозують окремим показником і вводять складовою до загального обігу роздрібного товарообігу. Ці показники відображують дію складної сукупності соціальних і економічних чинників (купівельна спроможність населення, розвиненість мережі торговельних закладів, товарна забезпеченість, інформаційна, транспортна інфраструктура тощо).

Білет №16

Основні грошово-кредитні, податкові, цінові регулятори з боку держави регіональної політики.

- грошово-фінансові (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів);

- податкові фактории: види і ставки податків (місцеві, загальнодержавні, з ПДВ, податок на прибуток, на землю); об'єкти оподаткування (юридичні особи, малі і середні підприємства, фізичні особи); пільги (екологічні проекти)

- цінова політика як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку – регулювання державою цін на певні види продукції

- норми амортизаційних відрахувань - включається в собівартість, виключається із податку на прибуток; прискорена амортизація;

- квоти – дозвіл на виробництво певного обсягу продукції і продаж. Ліцензії- дозвіл держави на ведення певної діяльності

- зовнішньоторговельні (ліцензії на здійснення операцій) та митні регулятори – збір на товари, які ввозяться або вивозяться (захист внутрішнього ринку, створення конкуренції)

- дотації і субсидії для економічного розвитку, господарювання в ринкових умовах;

важелі бюджетного регулювання які дозволяють вирівнювати бюджети регіонів. Субсидії наддаються на цільові програми

- державне і регіональне замовлення (стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб).

Білет №13

Білет №8

 

Білет № 3

Білет №12

Білет №9

Білет №11

Білет №4

Білет №6

Білет 19

Чорна металургія України.

Передумови. В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку чорної металургії, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу.
Регіональні особливості. Повний металургійний цикл включає виробництво чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: виробництво чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме: • історичними — будівництво заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу;
• економічними — орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини; • екологічними — в крупних машинобудівних районах і центрах краще мати поруч завод тільки з виробництва сталі і прокату чи прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів.

Сучасний металургійний комплекс України майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних районів світу. На території цього району з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський.
Оцінка. Розвиток металургії в Україні в радянський період відзначався великими досягненнями. В результаті інтенсифікації металургійного процесу широкого розвитку набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у будівництві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів України, як і в усьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективного конверторного виробництва сталі, яке забезпечує вищу її якість.

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГАЛУЗІ. Важливими проблемами чорної металургії України є необхідність технічного і технологічного переоснащення виробництва, поліпшення якості чорних металів, випуску нових видів сталі і прокату

(33.) Роль, особливості, сировинна база хімічного комплексу України Значення. Хімічна промисловість відноситься до галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес, тому її розвиткові постійно приділялась значна увага. Роль хімічної промисловості визначається широким застосуванням хімічних технологій і матеріалів в усіх галузях національного господарства. Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку значною мірою залежить науково-технічний прогрес. Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють: - основну (неорганічну) хімію, -хімію органічного синтезу, -гірничохімічну промисловість, -фармацевтичну промисловість, -мікробіологічну промисловість, -побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.
Сировинна база. Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировини, кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. Більшість підприємств хімічної промисловості знаходяться у трьох районах: Придніпров'ї, Донецькому і Прикарпатті. Значна їх концентрація спричиняє сильне забруднення довкілля хімічними речовинами, що негативно відбивається на здоров'ї людей, які живуть у цих регіонах. Необхідне проведення заходів для очищення від цих забруднень, використання маловідхідних і безвідхідних технологій на усіх підприємствах хімічної промисловості

 

34.) Галузевий склад, фактори розміщення, регіональна структура хімічного комплексу України. Регіональні особливості. Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників: Частка сировини становить від 40—45 до 90% всієї вартості готової продукції цієї галузі. При значному асортименті продукції, що виробляється з різноманітної сировини, проблема її постачання набуває особливо важливого значення. Хімічна промисловість споживає значну кількість води, що входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для охолодження агрегатів. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів. Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Споживчий чинник впливає головним чином на виробництва основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо.При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. Останніми роками дещо посилилася спеціалізація і зменшилася роль комбінування хімічних виробництв у зв’язку з використанням трубопровідного транспорту для транспортування раніше «незручних» вантажів (наприклад, при транспортуванні етилену з Поволжя в район Одеси). Хімічна промисловість споживає значну кількість води (набагато більше, ніж будь-яка інша галузь обробної промисловості). Вода входить до складу деяких хімічних продуктів, а також використовується для промивки тих продуктів, що виготовляються для охолодження агрегатів, а також для розбавлення стічних вод хімічних підприємств тощо. Все це сприяє тяжінню хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва полімерних матеріалів. Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Так, наприклад, при виробництві 1 т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВТ · год електроенергії і 7—8 т пари. Для розміщення таких виробництв особливо важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій. При великих розмірах хімічних підприємств (перш за все комбінатів) та високому ступені автоматизації і механізації виробництв у цілому хімічна промисловість належить до галузей з невисокою трудомісткістю виробництва. Її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість. Споживчий чинник впливає головним чином на виробництва основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо), а також на «верхні поверхи» деяких виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-технічні вироби тощо). При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. При недосконалій технології галузь має багато відходів, що негативно впливають на навколишнє середовище. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні і маловідходні технології, уникати надмірної територіальної концентрації виробництва. Галузевий склад. Хімічна промисловість виготовляє продукцію, використовуючи хімічні методи переробки сировини й матеріалів. До неї входить значна кількість галузей, а тому можна розглядати її як хіміко-індустріальний комплекс. У галузевій структурі хімічної промисловості виділяють дві великі групи галузей: основна (неорганічна) хімія і промисловість органічного синтезу. Групу основної хімії утворює гірничо-хімічна промисловість, що займається видобутком хімічної сировини, та власне основна хімія, що виробляє мінеральні добрива (азотні, калійні, фосфатні), сульфатну кислоту, соду тощо. До групи галузей промисловості органічного синтезу входять: хімія органічного синтезу (виробництво органічних напівфабрикатів — етилену, ацетилену, бензолу, етилового спирту, оцтової кислоти тощо); виробництво полімерів (синтетичних смол, каучуку, пластмас, хімічних волокон); переробка полімерів (виробництво шин, гумотехнічних виробів, виробів із пластмас). Крім основних великих груп, виділяють групу інших галузей хімічної промисловості, куди відносять лакофарбову, фотохімічну, виробництво хімічних реактивів тощо.

Екологічний моніторинг.

- це система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження й аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Система моніторингу - це відкрита інформаційна система, пріоритетами функціонування якої є захист життєво важливих екологічних інтересів людини та суспільства; збереження природних екосистем; відвернення кризових змін екологічного стану довкілля та запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям.

Моніторинг довкілля здійснюється Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством охорони здоров'я, Мінагрополітики, Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держкомприродресурсів, Держводгоспом, Держкомземом, Держжитлокомунгоспом, їх органами на місцях, а також підприємствами, установами й організаціями, що належать до сфери їх управління, які є суб'єктами системи моніторингу за загальнодержавною і регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів. Координацію діяльності суб'єктів системи моніторингу, розгляду поточних питань, пов'язаних з проведенням моніторингу довкілля, здійснює міжвідомча комісія з питань моніторингу довкілля із секціями за відповідними напрямами, склад і положення про яку затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є: довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля; аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін; інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки; інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни та міжнародних організацій.

Білет № 1

Регіональна економіка: сутність, причини виникнення, предмет, обєкт, завдання.

Регіональна економіка — це галузь економічної науки, яка вивчає сукупність економічних і соціальних факторів та явищ, що зумовлюють формування і розвиток продуктивних сил та соціальних процесів у регіональній системі країни й кожному регіоні.

Предметом науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової організації продуктивних сил економічних районів, їх сучасне і перспективне розміщення.

Об’єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової організації продуктивних сил регіонів – природо – і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо.

Метою регіональної економіки є всебічне (демографічне, економічне, екологічне) обґрунтування як перспективного розміщення продуктивних сил, так і удосконалення (оптимізація) їх сучасного

характеру.

Причини

1.кризи 2. Спад вир-ва 3.зростання безробіття 4. Центробіжні сили

Завдання

- дослідженням закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті;

- аналізом, прогнозуванням і обґрунтуванням напрямів розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально- економічного розвитку регіонів і екологічних вимог;

- вивченням економіки регіонів і міжрегіональних економічних зв’язків, а також територіальної організації господарства.