Економічний район: поняття, ознаки. Практичне значення районування.

Економічний район – це територіальна частина народного господарства країни, що характеризується певним економіко-географічним положенням, територіально-господарською єдністю, своєрідністю природних і економічних умов і виробничою спеціалізацією, що історично склалася, заснованою на територіальному суспільному розподілі праці

Кожен економічний район відзначається своїми територіальними властивостями та повинен розвиватися згідно з індивідуальною стратегією регіонального розвитку, яка б виходила із загальнодержавних цілей, можливостей та ресурсів відповідної території.

Ознаки економічного району

1.Спеціалізація (певний вид продуктивності) Показник загального рівня спеціалізації економічного району (Сз), за яким можна визначити конкретне місце, значущість господарського розвитку економічного району. Для його розрахунку використовують формулу

 

де С — загальний рівень спеціалізації району; Рв — частина сукупного суспільного продукту, що вивозиться за межі району, у вартісному вираженні; Рс — сукупний суспільний продукт, який виробляється в районі, у вартісному вираженні.

2.Комплексність (взаємодія складових екон. структури);

3.Керованість(наявність галузевих і територ структур управління)

Велике прикладне значення економічного районування полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної економічної політики, а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових виробничих об’єктів та вдосконаленні територіальної структури господарства, обгрунту-ванні перспектив розвитку територіально-виробничих комплексів. Економічне районування сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу регіонів і всієї країни.

Склад економічних районів України: Донецький (Донецька, Луганська області); Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області); Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ); Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області); Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області); Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь); Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

 

10. Економічне районування України за М.Д. Пістуном. Характеристика районів.

По-дев’ять соціально-економічних районів виділяють М.Д. Пістун, Ф.Д. Заставний:

4) Столичний (Житомирська, Київська, Чернігівська);

9) Центральний (Кіровоградська, Черкаська).

5) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська);

2) Донецький (Донецька, Луганська обл.);

7) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька);

8) Причорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, АР Крим);

6) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька);

3) Північно-Західний (Волинська, Рівненська обл.);

 

Законодавчо-нормативна база регіональної політики.

Законодавча база включає: Конституцію України (1996 p.), Закони України: "Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про бюджетну систему України", "Про зайнятість населення", "Про столицю України — м. Київ", "Про стимулювання розвитку регіонів" (діє з 1.01.2006 p.), Бюджетний кодекс України (2001 p.), Господарський кодекс України (2003 p.), Декрет Кабміну України "Про місцеві податки та збори", щорічні закони про Державний бюджет України, Указ Президента України "Концепція державної регіональної політики" та інші нормативно-правові акти.

Підґрунтям правової та організаційної самостійності органів місцевого самоврядування є матеріальна та фінансова основа, до складу якої входять:

— рухоме та нерухоме майно, яке е у комунальній власності;

— доходи регіональних (місцевих) бюджетів;

— позабюджетні фонди;

— інші кошти;

— земля та інші природні ресурси, що є у комунальній власності;

— об'єкти спільної власності територіальних громад, що перебувають в управлінні районних та обласних рад

 

15. Система прогнозування, програмування і планування розвитку регіонів України.

Прогнозування – науково-обгрунтовані імовірні напрями розвитку регіонів на короткострокову і середньострокову перспективу. Способи:

- Екстраполяції – прогноз на основі

- Інтерполярія – досягнення бажаного стану процесів на основі наперед заданих критеріїв

- Комбінований – поєднання

Прогнозуванням займаються наукові установи, інститути

Планування – вид діяльності, що включає аналіз прогнозування соціально-економічного розвитку, розробку і реалізацію заходів на досягнення цілей.

План – це документ у якому указані заходи, русерси забезпечення, терміни виконання і відповідальні виконавці.

Види планів:

а) за термінами:

- короткострокові (до 1 р)

- середньострокові (1-3р)

- довгострокові (5 і більше р)

б) за обовязк. виконання

- директивні (обов’язкові)

- індивікативні (рекомендаційні)

Плануванням замаються міністерства і відомства

Програмування

- стратегічні (5 і більлье р) – розробляє президент

- середньострокові (3-5 р) - уряд

- оперативн (до 1 р) – на регіональному рівні