Структура регіональної політики.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Структура регіональної політики.



Регіональна політика – це сфера діяльності з управління економічним, соціальним, екологічним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті відповідно до заздалегідь розробленої програми. Ця політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику; передбачає врахування широкого спектру національних, політичних, соціальних факторів, що й дозволяє впливати на тенденції регіонального розвитку. Охоплює всю систему відносин між державою і регіонами, з одного боку, та між регіонами з іншого. Метою регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів, поглиблення процесів ринкової трансформації, підвищення рівня життя населення, забезпечення гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина. Під регіональною політикою, як правило, розуміють сферу діяльності з управління економічним, соціальним, екологічним і політичним розвитком країни в регіональному аспекті відповідно до заздалегідь розробленої програми. Об'єктивними передумовами регіональної політики є структурна неоднорідність простору країни в природно-географічному, ресурсному, економічному, соціальному, етнічному і політичному аспектах. Подібна неоднорідність, інтереси і особливості регіонів мають враховуватися під час проведення будь-якого заходу. До основних об'єктів регіональної політики відносяться: виробничі (насамперед підприємство як первинна ланка суспільного поділу праці), соціальні (насамперед - людина як представник соціуму, родини, етносу), грошово-фінансові процеси тощо. Суб'єктами регіональної політики можуть бути: окремі посадові особи (наприклад, Президент України), Верховна Рада України як найвищий у державі законодавчий орган, органи державної виконавчої влади всіх рівнів, органи місцевого самоврядування, окремі юридичні особи (установи, організації і підприємства), громадські організації (Додаток). Наголосимо, що роль і значення громадських організацій у розробленні і реалізації регіональної політики в демократичних державах є дуже суттєвою і має тенденцію до постійного зростання.

3.1. Теорія розміщення виробництва Йогана Тюнена доводить:

в) залежність рівня прибутковості підприємств від характеру їх розміщення.

2. Децентралізація це:

в) перерозподіл повноважень на користь місцевих громад.

3. Виробництво тролейбусів налагоджено

б) у Дніпропетровську, Києві;

4. В якій країні спостерігаються найбільші запаси уранової руди?

в) Канада, США, Намібія, Чад.

4. Сталий ро́звиток — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі. Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їх результати та вибрати найбільш оптимальний. сталий розвиток — концепція комплексна, а тому глобальні кризи, екологічна, соціальна, економічна, розглядаються як прояв єдиної кризи цивілізації;

Завдання 5Складіть схему галузевої структури тваринництва.

ВАРІАНТ №3

1. Радянська школа регіоналістики (праці Шніппера, Алаєва, Некрасова, Бадмена).

Шкіпер Р.І. визначає соціально-економічний потенціал «як сукупність елементів національного багатства, які задіяні в регіональному відтворювальному процесі». Відповідно соціальний потенціал поєднує: виробничі і всі суспільні відносини, форму господарства і господарювання як рушійну силу розвитку виробництва і суспільства в цілому; накопичене суспільне матеріальне багатство, яке використовується з метою збереження досягнутого рівня й подальшого зростання добробуту населення, поліпшення умов життя і системи життєдіяльності; накопичене соціально-культурне багатство, у тому числі рівень знань як інтелектуальне джерело суспільного прогресу; соціальне середовище і соціальна поведінка людей, у тому числі їх ставлення до праці.

За Алаєвимекономічний район характеризується комплексністю, спеціалізацією, керованістю. Кожен район формується під впливом певних факторів (див. фактори РПС). Основою формування економічного району є територіальні соціальноекономічні системи – це таке просторове поєднання населення, соціальної, економічної, екологічної сфер, у якому на основі їх взаємозв’язку, збалансованості та взаємо доповнення створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства. Стрижнем територіальної соціально-економічної системи є ТВК. ТВК – це поєднання підприємств (і установ), для якого територіальна спільність компонентів – фактор додаткового підвищення економічної ефективності за рахунок: а) значної стійкості взаємних зв’язків (особливо зв’язків інформаційних) і ритмічності виробничого процесу; б) скорочення транспортних затрат; в) раціонального використання всіх видів місцевих ресурсів і більш сприятливих умов для маневрування ними; г) створення оптимальних умов для поєднання галузевого (міжгалузевого) планування і управління з територіальним плануванням і управлінням. Територіально-виробничі комплекси (ТВК) – це поєднання підприємств і закладів, для яких територіальна цілісність компонентів є додатковим фактором підвищення економічної ефективності за рахунок: − значній стійкості взаємних зв’язків і ритмічності виробничого процесу; − скорочення транспортних витрат; − раціонального використання всіх видів ресурсів; − створення оптимальних умов для поєднання галузевого і територіального планування і управління. − Передумовами розвитку ТВК є: − природно-ресурсний потенціал території; − соціально-демографічні умови; − техніко-економічні умови. Компонентна структура ТВК. Під структурою розуміється упорядкування елементів (підприємств, виробництв), що проявляється у певних пропорціональних відношеннях і зв’язках між ними. Елементи ТВК – це поєднання підприємств що пов’язані техніко-економічними зв’язками (цукровий завод і сільськогосподарські підприємства, деревообробний завод і лісгоспи). Всі галузі ТВК за функціональною роллю поділяються: - галузі спеціалізації, які визначають місце району у територіальному поділі праці і беруть участь у міжрайонному обміні продукцією чи послугами.

Пріорітети економічного розвитку регіонів України.

4. Економі́чний ана́ліз — взаємопов’язані й взаємозумовлені методи вивчення і наукового дослідження певних явищ, процесів, дій, результатів. У економіці застосовується з метою виявлення закономірностей і тенденцій розвитку економічних процесів, встановлення та оцінки основних факторів, що позитивно чи негативно впливають на показники ефективності. За допомогою економічного аналізу виявляють невикористані резерви поліпшення показників діяльності окремих галузей, об’єднань, підприємств. Результати економічного аналізу використовують для прогнозування і переспективного планування економічних процесів, а також для розробки програм і рекомендацій подальшого ефективного розвитку, прибуткової діяльності.

Завдання 5.Складіть схему галузевої структури паливно-економічного комплексу України.

ВАРІАНТ №4

1. Українська школа регіоналістики (праці Долішнього М.І., Поповкіна В.А.)

В.А. Поповкін обґрунтував поділ України на п'ять макрорайонів, а саме:

1) Центрально-Український (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області);

2) Донбас і Нижнє Придніпров'я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області);

3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська і Полтавська області);

4) Придніпровський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області);

5) Західно-Український (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська та Чернівецька області). Певний позитивний вклад у розробку проблем територіально-виробничого комплексоутворення і економічного районування внесли українські вчені М.М.Паламарчук, Л.М.Корецький, Ф.Д.Заставний, В.А. Поповкін.

M. I. Долішній– Працював над вирішенням фундаментальних та прикладних проблем розвитку регіонів України, формуванням теоретико-методичних основ регіональної політики в державі. Ним розроблено механізми, визначено форми та окреслено методи територіального управління в багатьох галузях і сферах національної економіки в умовах її ринкової трансформації з особливим акцентом на забезпеченні цілісності та унітарності держави, визначено механізми регулювання регіонального розвитку, реалізації науково-технічної, гуманітарної, фінансово-кредитної та податкової політики, а також зовнішньоекономічних зв’язків та транскордонного співробітництва регіонів України. За ініціативою та під безпосереднім науковим керівництвом М. І. Долішнього розроблено Державні програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону та Поділля. Він – один із авторів Концепції державної регіональної політики України, автор цілої низки аналітичних матеріалів та наукових рекомендацій, що лягли в основу рішень Уряду України. Про високий авторитет львівської школи регіоналістики, яку очолював М. І. Долішній, її внесок у вирішення проблем соціально-економічного розвитку регіонів свідчить присудження йому в складі групи науковців Державної премії України в галузі науки і техніки за 2003 р. за цикл робіт з проблем регіональної соціально-економічної політики.

Дорогунцов С.І. «Розміщення продуктивних сил України». Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв’язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті. Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях.

2. Методи прогнозування РПС (генеральні схеми, галузеві схеми, територіальні схеми, цільові комплекси: програми, схеми і проекти районного планування).

Основним методом є вироблення територіальних схем. Це — передпланові (прогнозовані) наукові дослідження економічного розвитку окремих територіальних одиниць, які виробляються на 15 і більше років Територіальні схеми складаються з таких розділів:

аналіз сучасного стану економічного й соціального розвитку і розміщення продуктивних сил регіону;

оцінка природних, економічних і соціальних передумов подальшого розвитку продуктивних сил та розміщення їх;обґрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації й комплексного розвитку господарства; обґрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону (економічного району);

1)територіальний поділяється на

а)галузеві схеми(аналіз ефективності розміщення народн.господарства),

б)загальні схеми(вироблення стратегічних напрямів РПС)

в) регіональні(аналіз територій великих економ. районів промисл., виробничихі с/г зон, ТВК адміністративних районів і міських поселень)

2) адміністративний. Основою є районне планування, районне зонування, буває економ., природне і соц.

Планування територій на загальнодержавному рівні полягає в розробленні Генеральної схеми планування території України, схем планування окремих частин території України, які включають території кількох областей, схем міжнародних транспортних коридорів та зон їх впливу, спільних проектів територіального розвитку транскордонних регіонів. Генеральна схема планування території України розробляється на розрахунковий строк, що становить 20 років. Порядок реалізації Генеральної схеми планування території України, склад показників проведення її моніторингу визначається законом України «Про Генеральну схему планування території України».

Галузеві схеми розміщення господарства регіону мають врахувати зарубіжний досвід, бути науково обгрунтованими, мати рекомендаційний характер. Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва включають наступні етапи:

· аналіз сучасного розвитку та розміщення галузі;

· визначення умов та факторів розвитку галузі, окремих підприємств;

· вибір альтернативних варіантів, пошук оптимального варіанту.

Цільові комплексні програми розробляються з метою забезпечення соціально-економічної мети на основі підвищення ефективності суспільного виробництва за рахунок коштів бюджету України. Розробка програми передбачає визначення переліку та змісту заходів, їх взаємне узгодження за термінами реалізації, розподіл, ресурсів. Заходи охоплюють, як правило, не тільки безпосередньо сферу виробництва, яка передбачається програмою, освоєння технології, а й споріднені галузі виробництва предметів і знарядь праці, необхідних для випуску програмної продукції, а також суміжну сферу виробничого і невиробничого споживання цільового продукту. Для кожної програми перелік таких заходів є специфічним і залежить від змісту програм, термінів її реалізації, рівня програмування.

3.1. Автором теорії «Штандарту» є:

а) А. Вебер;

2. Прямі іноземні інвестиції переважно спрямовані в:

а) урбанізовані регіони;

3. Яке місто є центром морського суднобудування?

б) Херсон;

4. Загалом у світі розорано :

а) близько 11% земель;

4. Приро́дно-ресу́рсний потенціа́л (ПРП) — сукупність природних ресурсів, що використовуються (фактично або потенційно) в господарстві. Сума потенціалів окремих видів ресурсів.

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані:міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

Завдання 5.Складіть схему галузевої структури гірничодобувної промисловості України.

Всі галузі гірничої промисловості поділяються на такі основні групи:

· паливодобувну (вугільна, нафтова, сланцева, торфова, видобування природного газу),

· рудодобувну (залізорудна, марганцеворудна, видобування кольорових руд, благородних і рідкісних металів та ін.), гірничохімічну (видобування калійних солей, кам'яної солі, апатитів, нефелінів, бокситів, сірки, фосфоритів тощо), видобування мінеральної сировини для будівельної індустрії, видобування мінеральної сировини для вогнетривкої та керамічної промисловості, гідромеліоративну.

ВАРІАНТ №5

1. Концепція «Регіономістики» (праці П.І. Алампієва, В.В. Кістанова).

За загальноприйнятим визначенням П.М.Алампієва економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка мас свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана і іншими час тинами суспільним територіальним поділом праці. Є й інші визначення поняття економічного району. Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комплексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні економічні зв’язки, особливість економіко-географічного положення. Методологічні основи економічного районування закладені у дослідженнях цілого ряду вчених-районологів, зокрема у працях М.М.Колосовського, М.М.Баранського, П.М.Алампієва, Ю.Г.Саушкіна, А.М.Колотієвського, І.В.Нікольського та ін. Певний позитивний вклад у розробку проблем територіально-виробничого комплексоутворення і економічного районування внесли українські вчені М.М.Паламарчук, Л.М.Корецький, Ф.Д.Заставний, В.А. Поповкін.

В.В.Кістанов.Подальший розвиток питання теорії і практики територіальної організації соціалістичного виробництва одержали в роботах радянських вчених - економістів і економгеографов П.М. Алампнева, М.М. Баранського, В.В. Кистанова, П.В. Комара, Н. II. Колосовського, О.А. Константинова, А.М. Лаврнщева, А.А. Мінца, І.В. Нікольського, А.Є. Пробст, Ю.Г. Саушкіна, Є.Д. Силаєва, Я.Г. Фейгіна, Е.Б. Алаєва, О.Т. Хрущова, В.Г. Удовенко та багатьох інших. Майже всі економіко-географічні дослідження, опубліковані останнім часом, так плі інакше зачіпають питання спеціалізації і комплексного розвитку економічних районів Н ".. Респуолжтт формування виробничо-територіальних комплексів, раціоналізації міжрайонних зв'язків та ін Особливо багато робіт присвячено конкретним проблемам аналізу та розробки шляхів вдосконалення територіальної організації виробництва певних регіонів. У зв'язку з вивченням в останні роки виробничої та невиробничої інфраструктур сфера таких досліджень розширюється: у неї включаються питання не тільки територіальної організації промислового і сільськогосподарського виробництва, але всього господарства і формування соціально-економічних комплексів.

Теорія штандарту А. Вебера.

А Вебер у роботі «Теорія розміщення промисловості» (1909 р.). У ній він запровадив уявлення про найважливіші фактори розміщення виробництва, що визначають «штандорт» (від нім. standort – місце розташування, розміщення) – оптимальне місце розташування під-приємства або комбінації підприємств.

У «теорії штандорту» А. Вебер доводив, що виробництво розміщується за принципом найменших витрат, а розмiщення промисловостi підпорядковується дії певних «орiєнтацiй», серед яких він виділив транспортний фактор, наявність робочої сили та агломерацій. Згідно з теорією А. Вебера, розміщення промисловості визнача-ється трьома «орієнтаціями»:

· транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де витрати на транспорт мінімальні);

· робочою (будівництво підприємств здійснюється в пунктах з найбільш дешевою робочою силою);

· агломераційною (підприємства розміщуються в центрах скуп-чення інших промислових підприємств, що призводить до скорочення витрат на створення транспортних шляхів, енерге-тичного господарства, комунальних об'єктів, тобто виробничої інфраструктури).

Далі А. Вебер формулює три головні закономірності розміщен-ня промисловості, обумовлені транспортною орієнтацією, а саме:Регіональна економіка та природокористування

ü при використанні одного або декількох повсюдних матеріалів виробництво орієнтується на пункт споживання;

ü при використанні чистого локалізованого матеріалу «штандорт» може перебувати між місцем видобутку сировини й пунктом споживання, а при додаванні до локалізованого матеріалу по-всюдно розповсюдженого матеріалу «штандорт» переміщується до місця споживання;

ü використання одного ваговтрачаючого локалізованого матеріа-лу веде до збігу центру виробництва й місця видобутку сирови-ни, а при поєднанні його з повсюдно розповсюдженим матеріалом – переміщується до пункту споживання.

Агломераційну орієнтацію А. Вебер обумовлював технічною й економічною структурою виробництва. Вона може виявитися у вигляді організованого обслуговування працею, кредитом, ринко-вими зв'язками з постачання матеріалів та збуту виробів, складами, під'їзними коліями. Можуть мати місце й антиагломераційні проце-си, що проявляються у вигляді підвищення цін на земельні ділянки, підвищення заробітної плати, зростання цін на матеріали і т.п.

3.1. До загальних показників РПС відносять:

а) національний дохід на душу населення;

2. Розходження ознак і властивостей це:

а) дивергенція;

3. Де виробляють залізничні вагони?

а) у м. Кременчузі і Дніпродзержинську;

4. Понад 50% земельного фонду Австралії займають:

в) пасовища.

4. Дайте визначення: «Демографічний потенціал – це…»

Під демографічним, потенціалом слід розглядати людський потенціал, іншими словами-кількість населення, частку трудових ресурсів (працездатного населення), вікові та статеві показники, динаміку природного та механічного руху населення тощо.Основними характеристиками демографічного потенціалу є:

- співвідношення показників природного руху населення, що розглядаються за певний проміжок часу;

- статево-вікова структура населення;

- співвідношення показників механічного руху населення

.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.222.124 (0.014 с.)