Предмет і об’єкт вивчення регіональної економіки

Предметом дослідження регіональної економіки є:— економіка окремого регіону;— економічні зв'язки між регіонами;— регіональні системи (у т. ч. національна економіка як сукупність взаємодіючих регіонів);— розміщення продуктивних сил (процес стихійного і цілеспрямованого розподілу по території об'єктів і явищ);

— регіональні аспекти економічного життя, пов'язані з виробництвом, трудовою діяльністю, рівнем життя населення та ін. Об'єктами вивчення регіональної економіки є економічний потенціал, галузеві та міжгалузеві комплекси, інфраструктура, системи територіальної організації господарства і суспільства, внутрішні й зовнішні зв'язки територіально-господарських комплексів, система і механізми регіонального управління. Узагальнюючи сказане вище, можна визначити, що об'єктом дослідження регіональної економіки є регіон у всій його різноманітності.

1. Виробничі відносини - об'єктивні відносини між людьми, які виникають і розвиваються у всіх сферах суспільного відтворення, є суспільною формою розвитку продуктивних сил й одночасно впливають на їх еволюцію.
2. Харчова промисловість

Харчова промисловість охоплює три основні групи галузей: харчосмакову, м'ясо — молочну й рибну. Вона об'єднує понад 40 підгалузей і виробництв, що поділяються на добувні (рибна, соляна, виробництво мінеральних вод, переробка дикорослих культур) та обробні. З-поміж галузей вирізняються ті, що виробляють готові харчові продукти, безпосередньо споживані населенням, та галузі (скажімо, борошномельна, олійно-жирова), які виробляють продукцію, що зазнає подальшої переробки і водночас може бути предметом особистого споживання. До харчосмакової промисловості належать галузі: цукрова, хлібопекарна, борошномельно-круп'яна, кондитерська, макаронна, олійно-жирова, парфумерно-косметична, спиртова, лікеро-горілчана, виноробна, пивоварна, виробництво безалкогольних напоїв, дріжджова, крохмале-патокова, плодоовочева, соляна, тютюново-махоркова.

ВАРІАНТ №8

1. Соціально-економічні показники регіонального розвитку.

Економічні показники. Головними економічними показниками є валовий внутрішній продукт (ВВП) або валовий суспільний продукт (ВСП), валовий національний продукт (ВНП) і валова додана вартість (ВДВ) або національний дохід (НД) на одну особу. Рівень економічного розвитку і особливості формування господарського комплексу характеризуються також показниками галузевої структури (співвідношення промисловості, сільського господарства, інфраструктури), фінансово-інвестиційними (загальні й галузеві обсяги інвестицій, у т. ч. на одну особу), розвитку НТП (частка прогресивних галузей, рівень розвитку науково-освітнього сектору, обсяги впровадження інновацій) та ін. Значну роль відіграють показники "ввезення — вивезення" (у т. ч. експорту-імпорту) продукції, оскільки вони характеризують спеціалізацію регіону, ступінь самозабезпечення окремими видами продукції, особливості територіальної організації господарства, міжнародні інтеграційні процеси. Важливими є також показники темпів зростання виробництва, інституційних зрушень (змін форм власності, реструктуризації та ін.).

Соціальні показники. Це показники якості, рівня життя населення. До них належать показники сукупних доходів на одну особу (заробітної плати з урахуванням паритету купівельної спроможності — вартості споживчого кошика; соціальних виплат; грошових заощаджень населення та ін.), злиденності (рівні бідності, безробіття, інфляції тощо), харчування людей (харчова модель та рівень споживання основних продуктів харчування), охорони здоров'я, рівня освіти, забезпеченості різними матеріальними благами (наприклад, житлом, засобами зв'язку, власними автомобілями, інформаційними засобами), а також деякі демографічні показники (тривалості життя, природного приросту, дитячої смертності, частка людей похилого віку щодо загальної чисельності населення, міграційний баланс).

Предмет і об’єкт вивчення РПС.

Предметом науки про розміщення продуктивних сил та регіональну економіку є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територiаль-ної) органiзації компонентів продуктивних сил, їх сучасне і перспективне розміщення, а також визначення шляхів і за-собів ефективної організації економічної діяльності суб’єктів господарювання на території регіону.

Об’єктом вивчення даної науки виступають усi елементи просторової організації продуктивних сил регіонів — природо-і трудоресурсний потенціал, галузевi і мiжгалузевi комплекси, територіальнi форми організації продуктивних сил та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Таким чи-ном, загалом об’єктом вивчення науки про розміщення про-дуктивних сил та економіку районів є продуктивні сили в кон-кретно-регіональному середовищі функціонування.

Продуктивні сили — це сукупність людських, ма-теріальних та інших силових елементів, суттєвою влас-тивістю яких є створююча дія (діяльність). Сили, що бе-руть участь у створенні засобів і умов існування людини, забезпечують розвиток самої людини та середовища її проживання і є продуктивними

3. 1. Системний підхід це: б) поділ складних об’єктів і явищ та їх прямий аналіз;

2. Яке співробітництво лежить в основі створення субрегіональних утворень:

г) всі перелічені напрямки.

3. Де виготовляють тракторні агрегати?

в) Вінниця, Рівне.

4. Найбільші площі землі під орне землеробство розташовані:

б) Північна Америка;

4. Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — це взаємозумовлене поєднання компонентів суспільного виробництва, яке формується в межах компактної території для одержання певного господарського ефекту. Об'єктивною основою виникнення, формування і розвитку ТВК є закони розвитку і взаємодії суспільства і природи. Провідну роль відіграє територіальний поділ праці. Територіально-виробниче комплексоутворення здійснюється лише за високого рівня територіального поділу праці. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що за рахунок більш раціонального поєднання праці у ТВК господарський ефект зростає порівняно з одиничними підприємствами. Головні ознаки ТВК — спеціалізація господарства, багатогалузевість господарства, що пов'язана зі складом і масштабами місцевих природних, трудових і матеріальних ресурсів та забезпечує ефективне функціонування галузей спеціалізації; розвиток у складі комплексу допоміжних і обслуговуючих галузей; наявність усередині ТВК постійних виробничих зв'язків; певна компактність території.

Складіть схему галузевої структури легкої промисловості України.

ВАРІАНТ №9

1. Показники оцінки ефективності регіонального розвитку

Галузі спеціалізації, серед яких вирізняють профільні (головні) й непрофільні (доповнюючі), характеризуються такими показниками (індексами):

1. Коефіцієнт міжрайонної спеціалізації — відношення обсягу продукції галузі, що вивозиться з регіону, до кількості всієї виробленої в галузі продукції у міжрайонному обміні країни.

2. Коефіцієнт товарності — відношення вартості продукції, що вивозиться з регіону, до загальної вартості продукції, яка в ньому виробляється (в окремих випадках можна визначити кількість продукції в натуральних показниках).

3. Коефіцієнт локалізації галузі на території району — відношення частки її в загальному виробництві всієї продукції в районі1 до частки тієї самої галузі в країні.

4. Коефіцієнт виробництва продукції в районі на одного жителя — відношення частки продукції галузі району в товарній чистій продукції країни до частки населення регіону відносно населення країни.

Галузі, за якими коефіцієнти локалізації та виробництва продукції на одного жителя більші за одиницю і продукція яких вивозиться переважно за межі регіону, належать до галузей виробничої спеціалізації регіону.

5. Загальний індекс районної спеціалізації визначають за формулою

де Сл — індекс, або коефіцієнт, локалізації; Се — індекс ефективності, який обчислюють за відношенням обсягу виробництва на одиницю витрат у районі до аналогічного показника по країні (він показує, у скільки разів одержаний регіональний ефект на одиницю витрат більший або менший від загального по країні ефекту); при С.> 1 — це галузь спеціалізації господарства району, при С < 1 — вона має обслуговуюче значення. Індекси С і С ще називають показниками рівня міжрайонних зв'язків.

Спеціалізація регіону є економічно ефективною тільки тоді, коли
де Ср в — собівартість виробництва продукції в регіоні спеціалізації; С — собівартість виробництва продукції в регіоні споживання; Т — сумарні витрати на перевезення продукції.

Для визначення ефективності спеціалізації використовують також індекс ефективності поточних витрат (Е), який визначають за формулою
де С — середньогалузева собівартість одиниці продукції в регіоні; Ск — середньогалузева собівартість одиниці подібної продукції в країні; Т — сумарні транспортні витрати на перевезення одиниці продукції в район споживання; Ес має бути < 1.

Ефективність будівництва нових підприємств у регіоні визначається мінімумом приведених витрат (П = С + ЕпК; де С — собівартість, К — капіталовкладення, Ел — нормативний коефіцієнт).

З усіх можливих вибирають варіант з найменшими приведеними витратами.

Рівень комплексного розвитку регіону

Цей показник визначають за співвідношенням пропорцій між галузями спеціалізації та економічно виправданою кількістю обслуговуючих галузей виробництва, об'єктів виробничої та соціальної інфраструктур, ефективності використання ресурсів регіону.

Загальний рівень комплексності (К) обчислюють за формулою

де СПВ — сукупний суспільний продукт, що виробляється у регіоні; СП — частка сукупного суспільного продукту, який споживається у регіоні.

Цю формулу слід доповнити даними інших досліджень, оскільки в ідеалі співвідношення СПс і СПв має дорівнювати одиниці. Тобто регіон має повністю забезпечувати власне споживання власним виробництвом, а це суперечить закону ефективності територіального поділу праці. Зокрема, коефіцієнт загальної комплексності доповнюється коефіцієнтами (індексами) комплексності (КХ які обчислюються за кожним видом продукції, що виробляється в районі.

Важливими є також показники, що визначають відношення вартості кінцевої продукції до вартості місцевої сировини, з якої вироблено кінцеву продукцію; частка внутрішньорайонних перевезень продукції від загального обсягу всіх перевезень (чим вищий цей показник, тим більша комплексність господарства).

Ефективність комплексного розвитку регіону визначається за формулою
де Ек — ефективність регіонального комплексу; Е — вартість продукції, яка 20:02:02
вивозиться з регіону; / —

вартість продукції, що ввозиться в регіон; С, Ск — споживання (особисте й суспільне) продукції на одну особу відповідно в регіоні й країні.

Основні компоненти РПС.

Продуктивні сили — це сукупність людських, ма-теріальних та інших силових елементів, суттєвою влас-тивістю яких є створююча дія (діяльність). Сили, що бе-руть участь у створенні засобів і умов існування людини, забезпечують розвиток самої людини та середовища її проживання і є продуктивними

Економічна оцінка дії продуктивної сили не обмежується лише певною участю у створенні товарів чи послуг, які задо-вольняють потреби людей або суспільства. Тут слід виходити із змісту економічної доцільності діяльності, що полягає у створенні вартості та додаткової вартості (прибутку). У про-цесі виробництва створюються товари, вартість яких більша, ніж витрати на робочу силу та інші складові на величину додаткової вартості. Кожен елемент продуктивних сил бере участь у створенні доходу. Величина їх продуктивного вкладу у зростанні доходу залежить від результативності (плодотворності) дії кожного елемента. Для виробництва дійсним джерелом нової вартості, в тому числі додаткової, є жива праця. Тому для зростання доходу важливо нарощувати вміння, підви-Д.В. Клиновий,Т.В.Пепа щувати кваліфікацію, реалізовувати інші заходи, які позитивно впливають на продуктивну силу людини. Виробництво до-даткового продукту складає матеріальну основу суспільства.

Сучасне наукове розуміння змісту поняття продуктивні сили включає перелік певних складових його елементів. До них відносять:

· предмети і знаряддя праці, населення,

· трудові та природні ресурси,

· виробництво і сферу обслуговування,

· галузеві та міжгалузеві комплекси,

· соціальну інфраструктуру,

· територіальні системи господарювання;

· систему суб’єктивних (людина) і речових елементів, які здійснюють “обмін речовин” між людиною та природою в процесі суспільного виробництва.

Цей перелік можна продовжити, але він включатиме ті ж самі елементи з більшою чи меншою їх деталізацією. Основни-ми структурно-компонентними елементами продуктивних сил є людина та засоби виробництва, а також форми суспільної і територіальної їх організації.

Існує інший підхід до визначення структури продуктивних сил. Так, за рівнем ускладнення і висхідного розвитку виділяють три їх форми:

· природні продуктивні сили, які характеризують найнижчий ступінь розвитку продуктивних сил і являють собою природну силу людини та природні засоби життя і праці людей;

· суспільні продуктивні сили, що виникли внаслідок розвитку суспільного і територіального поділу праці та особливостей і форм споживання. Суспільний і територіальний поділ праці, особливий характер розвитку особистого та суспільного споживання сприяли посиленню суспільної продуктивної діяльності, її результативності;

· загальні продуктивні сили, а саме: інтелектуальний потенціал. Завдяки йому вдосконалюються засоби виробництва, якими користується людина в процесі праці, і стає більш продуктивною її діяльність. Крім того, інтелектуальний потенціал сприяє розкриттю нових властивостей природних тіл, особли-востей дії різних сил природи і суспільства, збагаченню знань, найбільш повному оволодінню знаннями про природу і суспільство для використання їх у практичній трудовій діяль-ностію.

3. 2. При видобуванні якого природного ресурсу існують найбільші регіональні відмінності у його собівартості:

в) кам’яне вугілля.

3. Виробництво кольорових металів зосереджено:

в) Сєверодонецьк.

4. Промисло́вий це́нтр — низка промислових підприємств, котрі об'єднані наявністю спільних допоміжних виробництв, а у деяких випадках — єдиним технологічним процесом. Така група підприємств, як правило, має єдину систему розселення та об'єднану інфраструктуру. Часто П. ц. одночасно виконують також і транспортні функції.