Основні проблеми металургійного комплексу України.

Останнім часом посилилася негативна дія чинників, які стримують розвиток металургії. Це призводить до виникнення цілої низки проблем. Одна з них полягає в тому, що з розпалом СРСР Україні вже не потрібна така кількість металу, яка вироблялася раніше. Крім того, десятками років комплекс технічно майже не переоснащувався. Тому близько 90 % обладнання фізично і морально спрацьовано. На світовому ринку продукції металургійного комплексу йде гостра боротьба за ринки збуту, в якій Україні ще потрібно завоювати своє місце. Технологія виробництва металів у нашій країні відстала, внаслідок нього витрачається невиправдано багато палива, електроенергії і води. Металургійний комплекс породжує екологічні проблеми.

Рівень розвитку чорної металургії України відстає від світового рівня з багатьох причин, найважливішою з них було рішення центральних органів колишнього СРСР, за яким інвестиції були переадресовані на розвиток лише східних і центральних регіонів Росії, що призвело до технічного й соціального відставання металургії Донбасу та Придніпров'я.

Металургія повного циклу, переробна й "мала металургія” значно відрізняються між собою за розміщенням.

При розміщенні металургії повного циклу визначальним чинником є сировина і паливо, які за часткою витрат на виплавлення чавуну становлять 30—85 %, у тому числі 50 % витрат припадає на кокс. Для виплавлення 1 т чавуну потрібно 1,2—1,5 т коксівного вугілля, 1,5 т залізної руди, понад 0,5 т флюсових вапняків і 30 м3 води. Поєднання транспортно-географічного розміщення сировинних і паливних баз, джерел водопостачання та допоміжних матеріалів забезпечує ефективне функціонування металургійного підприємства.

У переробній металургії використовують переважно металевий брухт. Орієнтуючись на джерела вторинної сировини, вона тяжіє до місць споживання готової продукції. Застосування новітніх технологій у металургійних цехах машинобудівних підприємств робить їх незалежними від паливного чинника. "Мала металургія" орієнтується на великі машинобудівні центри, що спеціалізуються на виробництві металургійної продукції. Однак, за останні роки відбулося значне зменшення випуску продукції "малої металургії”. Частка виробництва електросталі й конверторної сталі в Україні становить 60 % від загального виплаву, тоді як у країнах "сімки" — 100 %. Частка прокату у виплаві сталі за останнє десятиріччя зросла і становить понад 87 %, а в Японії, Франції, ФРН — понад 90 %.

Україна повністю забезпечує себе власною залізною рудою, коксом, іншими допоміжними матеріалами та частково марганцем. Загальні запаси залізних руд за категоріями А + В + С. становлять 27,4 млрд т і складаються з багатих залізистих кварцитів (1,9 млрд т), бідних (24,1 млрд т) і бурих залізняків(1,4 млрд т). У 2009 р. в Україні видобуто 66,5 млн т залізної і 2,5 млн т марганцевої руди.

За рік підприємства чорної металургії України виробляють близько 33 млн т чавуну, 30 млн т сталі, 23 млн т прокату, 3 млн т труб великого і малого діаметра.

Схема розвитку продуктивних сил економічних районів.

Економі́чний райо́н — територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки:

спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами)

комплексність — у широкому розумінні — як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району

керованість, себто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

Розвиток ПС

Мінеральні ресурси

Паливні (енергетичні) — використовуються для отримання тепла і світла.

Металеві (рудні) — з яких виплавляють метали (руди чорних і кольорових металів).

Неметалічні (нерудні) — використовуються як сировина для хімічної промисловості (калійна сіль, фосфорити, сірка), будівництва і як технічна сировина (азбест, графіт, алмази).

ВАРІАНТ №23

1. Субрегіональні утворення та Єврорегіони України.

Єврорегіо́н — організаційна юридично закріплена форма транскордонного регіонального співробітництва між територіальними громадами та/або органами державної влади прикордонних регіонів кількох держав зі спільним кордоном. Утворення єврорегіону є засобом активізації транскордонного діалогу держав-сусідів, формою пошуку ефективних шляхів співпраці самоврядних одиниць по різні боки кордонів. країна бере участь у створенні єврорегіонів з 1993 року. В єврорегіон «Карпати» увійшли північні райони Румунії, кілька областей Угорщини, частина східної Словаччини, частина Підкарпатського воєводства Польщі, Львівська область, Закарпатська область, Івано-Франківська область і Чернівецька область України. В 1995 році створено єврорегіон «Буг», до складу якого входять Волинська область України, частини території Польщі й Білорусі. В утворений 1998 єврорегіон «Нижній Дунай» увійшли Одеська область України, повіт Кагул (Молдова), повіти Галац, Бреїла, Тульча (Румунія). В стадії формування (на початок 2000-х років) перебуває єврорегіон «Верхній Прут» з участю Румунії, Молдови, Чернівецької області України. Україна розглядає інститут єврорегіонів як інструмент просторового розвитку і чинник процесу європейської інтеграції. області Угорщини, Польщі, України, Словаччини, Румунії), "Буг" з 1995 (області Польщі, Білорусії, України), "Нижній Дунай"(області України, Молдови, Румунії) та "Верхній Прут"(області України, Румунії, Молдови); з 2003р "Дніпро" (області України, Росії, Білорусі); "Слобожанщина" (Україна, Росія); з 2007 р. "Ярославна" області України та Росії), «Дністер» (області Молдови та України), з 2010 р. «Донбас» (області України та Росії), який прагне бути учасником Асамблеї європейських регіонів.

2. Вчення про регіон Ізарда

У 1956 р. була опублікована книга У. Ізарда "Розміщення і просторова економіка", основна ідея якої полягала в зміцненні просторової й регіональної основи окремих спеціальних дисциплін за допомогою розробки більш адекватної загальної теорії розміщення і просторової економіки, пов'язаної з теорією виробництва, ціноутворення і торгівлі. Автор акцентував увагу лише на мікроекономічному принципі розміщення підприємств.

У 1961 р. було опубліковано другу його книгу "Методи регіонального аналізу: вступ до науки про регіони", її завдання полягало в доповненні теорії прикладними методами регіонального аналізу і в розробці методики їх оцінки за допомогою методів основних параметрів просторової економіки. Регіональна наука концентрує увагу на дослідженні просторових явищ, взаємозв'язків поза їх генезисом. На думку У. Ізарда, в цій науці центральне місце має належати районним і міжрайонним структурам і функціям. Кількісні методи використовуються для вивчення просторових взаємозв'язків, а не причинних залежностей. Практичним виразом регіональної науки є регіональна економіка, наслідком розвитку якої є теорія зростання (полюсів зростання), а також аналіз агломераційного ефекту у розселенні.

У. Ізард в своїх дослідженнях достатньо чітко визначив наочну область регіональної науки, до якої відніс вивчення територіального аспекту людської діяльності з метою виявлення взаємозв'язків між людьми, їх діяльністю і перетворюваним в результаті такої діяльності місцем існування. У контексті проблеми формування міжрегіональних кластерів особливе значення має внесок У. Ізарда і його послідовників у вирішення проблем розміщення промислових комплексів, запобігання регіональним конфліктам на основі узгодження наявних інтересів і т.д.

4. Рекреаційні ресурси — це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Вони є матеріальною і духовною основою формування ТРС різного типу і таксономічного рангу.