Рівні регіонального управління (народногосподарський, міжгалузевий, міжрегіональний, галузевий та регіональний).

У законодавстві під регіоном розуміють частину території України, яка володіє сукупністю природних, соціально-економічних, національних, культурних та інших умов. Кордони регіону можуть співпадати, а можуть і не співпадати з межами адміністративно-територіального поділу, або регіон може об'єднувати територію кількох одиниць. Це слід враховувати під час аналізу засад регіонального державного управління, оскільки галузеве управління не ізольовано від міжгалузевого й регіонального, вони доповнюють одне одного, тісно взаємодіють під час реалізації загальнодержавних і регіональних програм, здійсненні органами виконавчої влади своїх функцій у відповідних сферах.

Характерним для регіонального управління є те, що його здійснюють місцеві органи виконавчої влади, які діють у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Обласні, районні, міські державні адміністрації виконують функції регіонального управління на підпорядкованих їм територіях, забезпечують реалізацію в області, районі, місті завдань соціально-економічного розвитку, виконання на місцях законів і актів, прийнятих Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України, а також зв'язок з органами місцевого самоврядування.

Діяльність місцевих державних адміністрацій ґрунтується на таких регіональних засадах: забезпечення однакового застосування законів на підпорядкованій території, особиста відповідальність керівників за стан соціально-економічного розвитку регіонів, поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів, надання необхідної інформації громадянам, їх організаціям.

З метою правового, організаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій утворюють секретаріат, управління, відділи та інші структурні підрозділи, які входять до їх складу за принципом урахування особливостей місцевої інфраструктури.

Регіональне управління виявляється в компетенції органів самоврядування відносно місцевих державних адміністрацій, які їм підзвітні та підконтрольні, в частині прийнятих останніми до виконання делегованих їм повноважень.

На регіональному рівні виконують свої функції підприємства й установи. їх адміністрація безпосередньо, з урахуванням особливостей адміністративно-територіальних одиниць, здійснює управління трудовими колективами, спрямовує їх діяльність на виконання завдань виробничого, соціального та іншого характеру.

Транскордонне співробітництво регіонів України.

Стан та перспективи транскордонного співробітництва в Україні стає одним з важливих напрямів європейської інтеграції, що здійснюється на регіональному рівні, і починає посідати провідне місце у процесі формування її регіональної політики. Поглиблення транскордонного співробітництва (ТКС) відкриває нові можливості для активізації господарської діяльності на периферійних територіях й підвищення їх конкурентоспроможності шляхом мобілізації природно-ресурсного потенціалу сусідніх територій. Так, об`єднання зусиль для вирішення спільних та ідентичних проблем найбільш ефективно здійснюється через реалізацію транскордонних проектів у різних сферах суспільного життя. Тому регіональна політика держави у сфері розвитку транскордонного співробітництва повинна бути спрямована на організацію ефективної системи підготовки та забезпечення реалізації транскордонних проектів. Ця система має бути адаптована до європейської, забезпечувати узгодження загальноєвропейських, національних та регіональних інтересів та передбачати здійснення таких кроків:1. Формування законодавчого середовища для співробітництва.2. Заохочення співробітництва між територіальними органами влади і суб`єктами господарювання прикордонних територій з обох сторін кордону та створення спільних структур.3. Виявлення спільних та ідентичних проблем прикордоння і вибір пріоритетів розвитку співробітництва.4. Організація процесів розробки транскордонних проектів.

5. Організація системи державної підтримки ТКС

Рис. 1. Складові системи транскордонного співробітництва

 

3 1. У найсприятливіших умовах галузі розвиваються за принципом:

б) раціонального розміщення виробництва;

2. Який із принципів відноситься до принципів функціонування регіональної економіки?

а) принцип специфічності;

б) принцип цілісності;

в) принцип самоорганізації;

г) всі перелічені.

3. Найбільша кількість професійних театрів є:

а) у містах Києві, Львові й Одесі;

4. У яких країнах спостерігається найбільший видобуток золота?

а) ПАР, Росія, Канада, США, Австралія, Китай;

Складіть схему спеціалізації країн світу у виробництві продукції машинобудівного комплексу. (в телефоне)

2. Закон територіального поділу праці.

Територіальний поділ праці (ТПП) — це об'єктивний процес розвитку продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих виробничих одиниць, обмін між ними продуктами своєї діяльності. Ця просторова форма поділу праці означає закріплення певних видів виробництва за територіями (районами, країнами). Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів.Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використовують, а також використання навичок та виробничого досвіду населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

ТПП є результатом просторового прояву загального економічного закону – суспільного поділу праці і є визначальним у просторовій організації господарства.

Він проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни, територіальній локалізації певних видів виробничої діяльності та виробництва продукції і послуг згідно з їх конкурентними перевагами.

Особливості застосування цього закону:

· Визначення рівня концентрації і сприятливості території для розвитку економіки;

· Формування галузевої структури розвитку території;

· Диференціація процесу виробництва;

· Оптимізація ваги данного виробництва на території;

· Визначення коефіцієнту локалізації зосередження галузі або виробництва на територі;

· Визначення коефіцієнту виробництва на душу населення у співвідношені із коефіцієнтом виробництва на душу населення в середньому по країні.

· Визначення коефіцієнту товарності виробництва на території або в регіоні.

Коефіцієнт товарності виробництва – це відношення вартості завезеної продукції до вартості виробленої в регіоні продукції.