ТОП 10:

Регулювання функціонування об’єднань підприємств (портфельна стратегія).



Правові основи функціонування об’єднань підприємств.

У господарському законодавстві відсутній окремий спеціальний нормативний акт, який би містив норми про господарські об'єднання. Загальними для усіх об'єднань актами є:

по-перше, Закон "Про підприємства в Україні" (ст.З). Він визначає види господарських об'єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об'єднання як суб'єкта права, правове становище підприємств-членів об'єднання;

по-друге, Закон "Про власність", яким визначено господарське об'єднання як суб'єкт права колективної власності (ст.20);

по-третє, декрети і постанови Кабінету міністрів, якими створено господарські об'єднання в окремих галузях народного господарства (зв'язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства, енергетики, нафтової промисловості та нафтозабезпечення, будівельного комплексу тощо), а також договори, статути та положення про окремі об'єднання (тобто локальні нормативні акти, укладені або затверджені засновниками і власниками майна об'єднань).

Портфельна стратегія - це корпоративна стратегія багатобізнесового підприємства, яка визначає кон­кретний склад і структуру стратегічних одиниць бізнесу (СОБ) та стратегічних зон господарювання (СЗГ), в яких підприємство буде працювати в майбутньому, їх роль у реалізації корпоративної стратегії підприємства в цілому, ефективні способи зв'язку та розподілу ресурсів між ними.

 

22. Оцінка інвестиційної привабливості дочірніх підприємств.

аналіз інвестиційної привабливості дозволяє оцінити можливу доходність і строки повернення коштів, що інвестуються, а також виявити найбільш значущі за фінансовими наслідками ризики.

Показники оцінки інвестиційної привабливості підприємств

Норма прибутку на акцію

К1 = Чистий прибуток/ Кількість акцій

Норма прибутку акціонерного капіталу

К2= Чистий прибуток/ Власний капітал

Коефіцієнт котирування акції

КЗ=Ринкова ціна акції/ Облікова ціна акції

Показник виплати дивідендів

К4=Сума дивідендів/ Чистий прибуток

Доходність акцій

К5=Чистий прибуток/ Кількість акцій

Відношення ціни до норми прибутку на акцію

К6=Ринкова ціна однієї акції/ Норма прибутку на акцію

Коефіцієнт стабільного росту

К7=Чистий прибугок-Сума дивідендів/ Акціонерний капітал

Оцінка доходності цінних паперів є недостатньою при виборі нового об'єкту інвестування з метою встановлення контролю над підприємством-емітентом (придбання контрольного пакету). Тому для визначення інвестиційної привабливості таких об'єктів пріоритетне значення має аналіз сторін діяльності:

·аналіз оборотності активів.

·аналіз прибутковості капіталу.

·аналіз ліквідності активів.

·аналіз фінансової стійкості.

 

23. Аналіз ефективності діяльності дочірніх підприємств та загального фінансового стану.

Аналіз функціонування складних корпоративних структур та їх підрозділів є корпоративним економічним аналізом (КЕА).

Показники ефективності є більш дієвими, коли вони розраховуються для всієї компанії в цілому, де єдина команда менеджерів координує і контролює інвестиційну, виробничу і фінансову діяльність. У цьому випадку можна отримати точні значення доходності інвестиційного капіталу і доходності власного капіталу, яка враховує ефект фінансового важеля.

Наведений показник є основним показником рентабельності. Це відношення прибутку до інвестицій, здійснених власником з метою отримання прибутку.

Інший підхід до концепції прибутку від інвестицій є визначення доходності всього інвестованого капіталу (ДІК).

Питання про оцінку ефективності діяльності дочірніх підприємств стає особливо важливим, коли компанія виходить на міжнародний ринок. Якщо, наприклад, материнська українська компанія зацікавлена в тому, щоб показники прибутку були виражені в гривнях (що особливо важливо для складання консолідованої звітності), то для розрахунків необхідно залучити і обмінний курс. Якщо виразити прибуток дочірньої фірми в гривнях Е грн. через ціну одиниці товару Р, змінні витрати на її виробництво С, постійні затрати F (в іноземній валюті f), обсяг виробництва в натуральному виразі V і обмінний курс валюти К

Крім вищезазначеного, ефективність діяльності підприємств, а також аналіз загального фінансового стану групи визначає система показників, що характеризує результати їх фінансово-господарської діяльності. Такий аналіз є одним з методичних прийомів внутрішнього аудиту, здійснюваного головним підприємством по відношенню до контрольованих дочірніх підприємств. При цьому здійснюється оцінка таких аспектів діяльності:

майновогостану; ліквідності; фінансової стійкостіділової активності; рентабельності; ринкової активності.

 

 

24. Прогнозування ефективності розподілу інвестиційних ресурсів.

 

Раціональний розподіл інвестиційних ресурсів між проектами промислово-фінансової групи можливо здійснити за допомогою постановки і розв’язування оптимізаційної задачі. У якості цільової функції оберемо сукупний показник чистої приведеної вартості (NPV). Обмеження будуть враховувати взаємозалежність між інвестиційними проектами всередині групи, використання лише власних інвестиційних ресурсів, отриманих від попередньої інвестиційної діяльності. Оптимальний розподіл інвестиційних ресурсів між проектами буде отримано за умовою досягнення максимального значення сукупного показника чистої приведеної вартості (NPV).

Отже, задача оптимального розподілу ресурсів між проектами буде мати вигляд:

з урахуванням обмежень:

де хі – проект і, який приймається;

NPVі – чиста приведена вартість пр.

оекту і в період його існування;

Аі t – грошові інвестиційні потоки, що необхідні проекту і в році t;

Кt – фінансові ресурси, що можуть бути спрямовані на інвестування в році t;

n – кількість проектів.

Дана задача відноситься до класу задач цілочисленого програмування, оскільки хі набуває цілого значення, тобто якщо хі = 1, то проект приймається, якщо хі = 0 – проект відхиляється.

Будь-які взаємозалежності між проектами (альтернативні, доповнюючі, взаємозалежні) можуть включатись в оптимізаційну модель за рахунок введення спеціальних обмежень.

Така можливість включення обмежень для опису взаємозв’язків між інвестиційними проектами в умовах промислово-фінансової групи робить постановку задачі цілочисельного програмування в раціоналізації розподілу інвестицій між ними більш доцільною та ефективною, хоча алгоритм розв’язування задачі цілочисельного програмування є дещо складнішим у процесі реалізації.

Вирішення задач оптимізації інвестиційної діяльності промислово-фінансової групи може включати такі основні критерії, як темп економічного розвитку, рівень фінансової стійкості та платоспроможності, прибутковість інвестицій та інвестиційні ризики відносно внутрішнього середовища групи, а також показники, що їх формують.

Отже, задача вибору інвестиційного портфелю та раціоналізації розподілу ресурсів (в умовах обмеженості) між інвестиційними проектами підприємств промислово-фінансової групи може бути розв’язана за допомогою методів цілочисельного програмування для подальшого формування і збільшення інвестиційного потенціалу підприємств групи за рахунок раціоналізації розподілу інвестиційних ресурсів між проектами та підвищення ефективності їх використання. Такий метод враховує обмеження з опису взаємозв’язків між інвестиційними проектами (альтернативні, доповнюючі, взаємозалежні), що притаманно для інтегрованих структур, та обмеження з використання коштів з різних джерел.

 

 

25. Зміст положення про контроль за економічною концентрацією.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від

26 травня 1997 року N 499 ( 499-97-п ) "Про внесення змін і

доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада

1994 року N 765":

1. Затвердити Положення про контроль за економічною

концентрацією, що додається;

2. Вважати таким, що втратило чинність, Положення про

контроль за економічною концентрацією (про порядок розгляду заяв

на одержання згоди органів Антимонопольного комітету України на

створення, реорганізацію (злиття, приєднання), придбання активів

(цілісних майнових комплексів) або часток (акцій, паїв),

ліквідацію господарюючих суб'єктів (про контроль за економічною

концентрацією), затверджене розпорядженням Антимонопольного

комітету України від 9 грудня 1994 року N 15-р ( z0051-95 ),

зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 березня 1995 року

за N 51/587, зі змінами і доповненнями, затвердженими

розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25 жовтня

1995 року N 32-р ( z0017-96 ), зареєстрованими в Міністерстві

юстиції України 11 січня 1996 року за N 17/1042.

 

( Положення про контроль за економічною концентрацією

втратило чинність на підставі Розпорядження Антимонопольного

комітету N 33-р ( z0284-02 ) від 19.02.2002 )

 

 

26. Нормативно правова база створення холдингів в Україні.

1. Холдингові компанії можуть утворюватися:

а) органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному капіталі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв); б) іншими суб'єктами на договірних засадах.

2. У випадках, передбачених законодавством, холдингові компанії утворюються за умови попереднього отримання дозволу відповідного органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання. Проекти установчих документів холдингових компаній, які утворюються за умови отримання зазначеного дозволу, підлягають погодженню з відповідним органом Антимонопольного комітету України.

3. Найменування "холдингова компанія" ("державна холдингова компанія") та утворені на його основі словосполучення можуть використовуватися лише тими суб'єктами господарювання, установчі документи та діяльність яких відповідають вимогам цього Закону. Інші суб'єкти господарювання не мають права використовувати у своїх найменуваннях такі словосполучення і не підлягають державній реєстрації за таким найменуванням.

4. Холдингова компанія набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації в Державному реєстрі холдингових компаній України, який є невід'ємною частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Державна реєстрація холдингових компаній проводиться державним реєстратором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ( 755-15 ) та інших нормативно-правових актів. Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації забезпечує ведення Державного реєстру холдингових компаній України.

Стаття 4. Прийняття рішення про утворення холдингової компанії

1. Рішення про утворення холдингової компанії приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформлюється відповідним договором.

Стаття 5. Особливості утворення та діяльності холдингової компанії

1. Статутний капітал холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутного капіталу холдингової компанії.

2. У разі якщо до порядку денного загальних зборів акціонерів холдингової компанії включено питання про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію холдингової компанії, такі загальні збори визнаються правомочними за умови реєстрації для участі у них акціонерів (їх представників), що мають відповідно до статуту холдингової компанії більш як 80 відсотків голосів. Прийняття рішення про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств або ліквідацію холдингової компанії належить до виключної компетенції загальнихзборів холдингової компанії. Зазначені рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їх представників), які зареєструвалися для участі в загальних зборах, з урахуванням обмежень, встановлених цим Законом.

3. Статутом холдингової компанії встановлюються обмеження щодо правочинів, які мають право вчиняти органи управління компанії, а також випуску цінних паперів.

4. Господарське товариство не може мати у власності цінні папери холдингової компанії, корпоративним підприємством якої воно є.

5. До виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії належить вирішення питань: формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств; визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративних підприємств; затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств. До виключної компетенції загальних зборів холдингової

компанії законом або статутом може бути також віднесене вирішення

інших питань.

 

 

27. Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування, відповідно до напрямків державної економічної політики.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративного, правового характеру. Методи непрямого впливу - це методи, які регламентують дію суб'єктів ринку непрямо, а опосередковано через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Серед методів державного регулювання функціонування об'єднань підприємств визначальна роль відводиться правовим.

Порядок створення , ліквідації, реорганізації ПФГ, а також фінансове — економічні умови їх діяльності визначені законом України „Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21.11.95 р. Зазначеним законодавчим актом регламентується:

1) правовий статус головного підприємства і учасників ПФГ;

2) обмеження на створення ПФГ в Україні;

3) механізм створення та державної реєстрації ПФГ;

4) державна підтримка функціонування ПФГ;

5) облік і звітність щодо кінцевої і проміжної продукції;

6) умови реорганізації та ліквідації ПФГ.

Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональних ПФГ приймаються Кабінетом Міністрів України. Міждержавним договором, про створення ПФГ повинні бути затверджені: генеральна угода про спільну діяльність по виробництву певної продукції ПФГ; назва ПФГ; головне підприємство ПФГ; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; термін, на який створюється ПФГ; умови оподаткування головного підприємства і учасників ПФГ відповідно до законів України, гарантії від зміни податкового законодавства; умови перетинання митного кордону ПФГ.

Основним нормативним документом, який регулює порядок створення холдингових компаній в Україні, на сьогоднішній день є Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене указом Президента України від 11.05.1994 р.

Положення визначає порядок створення та діяльності холдингових компаній, містить 4 розділи:

1. Загальна частина (визначення холдингової компанії, дочірнього підприємства, контрольного пакету акцій; способи створення холдингових компаній)

2. Порядок створення холдингових компаній в процесі корпоратизації (перелік необхідної документації).

3. Особливості створення холдингових компаній в процесі приватизації.

4. Обмеження на створення та діяльність холдингових компаній.

Заснування холдингових компаній в Україні є одним з напрямків економічної концентрації. Відповідно до положення про контроль за економічною концентрацією , економічна концентрація - це створення, реорганізація (злиття, приєднання) суб"єктів господарювання; вступ одного або декількох підприємств до об'єднання; створення промислово-фінансових груп та ін.

 

28. Українське податкове законодавство передбачає можливість сплати консолідованого податку з прибутку лише для підприємств, що мають відділення, філії та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Ця норма не поширюється на групи підприємств. Так, відповідно до ст.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку, який має філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій. Вибір порядку сплати податку на прибуток здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій.

Ще однією особливістю оподаткування груп є спеціальні правила щодо визначення цін на товари (продукцію, послуги), які реалізуються в середині групи. З метою перерозподілу частини доходів, що підлягають оподаткуванню, між членами об'єднання застосовується система трансфертного ціноутворення, Тобто укладання угод на основі внутрішніх умовно-розрахункових цін.

Трансфертна ціна - це ринкова ціна, що застосовується лише для внутрішньогрупових розрахунків. При цьому всі підрозділи, що беруть участь у цих розрахунках, відносять їх результати на свої доходи чи витрати.

Основою для застосування правил трансфертних цін є твердження про те, що операції між учасниками груп у вартісному виразі за визначеннями відрізняються від угод між вільними непов'язаними членами ринку.

Використання трансфертних цін є одним із найбільш вигідних способів ухилення від сплати податків за рахунок передавання товарів, робіт і послуг від одного учасника групи до іншого за заниженими цінами, що дає можливість значної податкової економії. Заходами, які використовуються податковими органами для запобігання цього, є спеціальні методи визначення вільної ринкової вартості товарів, які реалізуються, для взаємозалежних підприємств. Найбільш поширеними є методи:

 

1)«додавання затрат»;

2)«відповідної не контрольованої ціни».

Метод «додавання затрат» базується на тому, що з метою визначення оподаткованого прибутку ціна угоди визначається таким чином, що до собівартості товару додають деякі додаткові витрати і вільно ринкова торговельна надбавка.

Метод «відповідної неконтрольованої вільної ціни» є одним із найбільш часто використовуваних методів. Відповідно до нього, ціна, за якою був проданий товар, визначається за ціною угоди з ідентичним товаром між такими ж платниками податку, які не є взаємозалежними. Дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками), відпо­відно до часток їхньої участі у власному капіталі підприємства. Отримання дивідендів є одним із найосновніших прав акціонера чи учасника товари­ства (поряд із правом управління товариством або правом отримання своєї частки у разі ліквідації товариства).

Відповідно до статті 10 Закону України "Про господарські товариства", право отримувати диві­денди мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів, і дивіденди виплачуються пропорційно частці кожного з учас­ників. Прибуток господарського товариства є джерелом дивідендів. Статтею 15 Закону України "Про господарські товариства" встановлено поря­док розподілу прибутку, визначення строків та по­рядок виплати дивідендів що належить до компе­тенції загальних зборів учасників [3]. Таким чином, для реалізації права для виплати дивідендів необ­хідна одночасна наявність певних обов’язкових умов:

1) наявність джерела для виплати дивідендів у вигляді прибутку;

2) прийняття загальними зборами відповід­ного рішення про розподіл прибутку між учасни­ками товариства;

3) перебування у статусі учасника товари­ства на момент прийняття рішення про виплату дивідендів.

В той же час, діючим законодавством визна­чені певні обмеження щодо виплати дивідендів:

1) для всіх господарських товариств:

а) наявність заборгованості суб’єкта госпо­дарювання перед бюджетом;

б) дивіденди не нараховуються на частки у статутному фонді (акції), викуплені самим товари­ством;

2) додатково для акціонерних товариств:

а) якщо звіт про результати розміщення акцій не зареєстрований у встановленому порядку;

б) статутний капітал повністю не сплаче­ний;

в) вартість чистих активів менша, ніж роз­мір статутного капіталу, резервного капіталу та розмір перевищення ліквідаційної вартості привіле­йованих акцій над їх номінальною вартістю (для акціонерних товариств);

г) акціонерне товариство має зобов’язання щодо викупу акцій (прийнято рішення про реор­ганізацію, зміну розміру статутного капіталу, роз­ширення прав акціонерів із привілейованими акція­ми тощо) або повністю не виплачені дивіденди за привілейованими акціями (для виплати дивідендів за простими акціями) [4].

 

29. Асоційоване підприємство - це суб'єкт господарювання, зокрема суб'єкт господарювання, який не є корпорацією, наприклад, партнерство, на який інвестор має суттєвий вплив і який не є ані дочірнім підприємством, ані часткою участі в спільному підприємстві.

Дочірнє підприємство - це суб'єкт господарювання, зокрема суб'єкт господарювання, який не є корпорацією наприклад партнерство, що його контролює інший суб'єкт господарювання (відомий як материнське підприємство).

Придбання фінансових інвестицій здійснюється такими шляхами:

- за грошові кошти;

- шляхом обміну на цінні папери власної емісії;

- шляхом обміну на інші активи.

Фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю.

Собівартість фінансової інвестиції складається з:

1) ціни придбання;

2) витрат, що безпосередньо пов’язані з придбанням:

- комісійна винагорода;

- мито;

- податки;

- збори;

- обов'язкові платежі;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням даної фінансової інвестиції.

 

1. Придбання за грошові кошти

- Сплачені грошові кошти

- Витрати, що безпосередньо пов’язані з придбанням

2. Придбання шляхом обміну на цінні папери власної емісії

- Справедлива вартість переданих цінних паперів [1]

- Витрати, що безпосередньо пов’язані з придбанням

3. Придбання шляхом обміну на інші активи

- Справедлива вартість переданих активів [2]

Витрати, що безпосередньо пов’язані з придбанням

 

 

30. Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику;

сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;

приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;

колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

комунальне (муніципальне), засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;

орендне — підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як:

партнерство, або товариство — форма організації підприємства, що базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників. Як правило, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу). Розрізняють такі види партнерства: повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю); товариство з обмеженою відповідальністю; змішане (командитне) товариство;

асоціації — об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-кого з учасників);

корпорації (акціонерні товариства) — об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать до товариств з обмеженою відповідальністю. Їх особливість полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом акцій (50% +1 акція). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірними. Такий механізм називають системою участі;

консорціуми — об’єднання промислового та банківського капіталу на певний час для досягнення єдиної мети;

концерни — об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Крім того, функціонування ринкових відносин пов’язане з виникненням цілого ряду фірм, що обслуговують ринок. Лізингові фірми — це фірми, що надають кредити орендарю з правом користування певними об’єктами. Найпоширенішими об’єктами лізингу є транспортні засоби, обладнання, технології, ліцензії, «ноу-хау», програмне забезпечення і т. ін. Інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-технічні розробки та послуги, реалізують різні проекти. Венчурні фірми проводять комерційну апробацію науково-технічних розробок. Здебільшого вони виникають у наукомістких галузях економіки і працюють з певним ризиком. Брокерські (маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними паперами, а також фрахтування суден і страхування. Вони можуть надавати додаткові послуги для вивчення ринку, реклами, кредитування тощо. Аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіряють їх фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо поліпшення справ.

 

31. Консолідована фінансова звітність — фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.[1] Вперше консолідована звітність з'явилась у США на початку XX століття, коли характерною особливістю економічного розвитку того періоду стали злиття, придбання одних підприємств іншими та формування в результаті таких процесів економічних гігантів. В 1901 році американською компанією Дж. П. Моргана "United States Steel Company" було підготовлено і представлено консолідований бухгалтерський звіт.

Необхідність представлення консолідованої звітності в Україні викликана появою холдингових компаній, концернів, інших груп, а також акціонерних товариств зі значною кількістю дочірніх підприємств.

 

Проте, незважаючи на вище вказаний фактор, представлення консолідованої звітності стало реальним лише з прийняттям національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема стандарту "Консолідована фінансова звітність". До цього моменту групи підприємств, пов'язаних між собою системою участі, складали зведену звітність за традиційною методикою з використанням елементів консолідації.

Відповідно до “Загальних вимог до фінансової звітності” консолідована фінансова звітність — це звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Вона містить консолідовані:

1)баланс;

2)звіт про фінансові результати;

3)звіт про рух грошових коштів;

4)звіт про власний капітал;

5)примітки до консолідованої звітності.

Для формування консолідованої звітності материнське та дочірні підприємства подають свої фінансові звіти, складені за однаковий період і на ту саму дату балансу.

Консолідовану фінансову звітність необхідно відрізняти від зведеної.

Важливим моментом тут є те, що з утворенням вище згадуваних груп виникає економічна одиниця, в котрій дочірні та асоційовані підприємства є економічно пов’язаними, але юридичне незалежними суб’єктами. Тому простого сумування статей балансу, звіту про фінансові результати та інших звітів недостатньо для отримання реальної картини функціонування групи підприємств. Для цього необхідна консолідована звітність, складена з використанням спеціальних методів, що усувають спільні статті і подвійний рахунок.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.202.172 (0.029 с.)