Корпорації – основа підприємницької діяльності в ринковому середовищі.

Особливості створення холдингових компаній в Україні та контроль за процесами економічної концентрації.

Основні передумови створення холдингових компаній в Україні: наявність значної кількості підприємств, що мають багаточисельні зв'язки за «технологічними ланцюгами»; потреба у злитті промислового і фінансового капіталу; розвиток галузей промисловості, в котрих об'єктивно є необхідність у достатньо жорсткому і постійному галузевому управлінні; нездатність підприємств власними силами організувати процес постачання, виробництва і збуту продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках; дефіцит інвестиційних ресурсів підприємств в умовах несприятливого інвестиційного клімату в Україні; структурна криза.

Способи створення холдингових компаній: передавання контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств холдинговій компанії; поглинання одного господарського суб'єкта іншим шляхом придбання контрольного пакету акцій; заснування холдингу на базі існуючого підприємства чи існуючого підрозділу; формування холдингової компанії на базі колишньої чи існуючої управлінської структури; створення холдингової компанії як нового господарсь­кого суб'єкта.

Мотивації створення холдингових компаній в Україні: Холдинг створюється за ініціативою підприємства на його базі при виділенні структурних одиниць у самостійні юридичні особи або при поглинанні одного іншим; холдинг створюється за ініціативою групи підприємств чи об'єднання підприємств. При цьому виділяють холдингові компанії, дочірні і асоційовані підприємства та акціонери холдингу; холдинг створюється за ініціативою державних органів управління.

Заснування холдингових компаній в Україні відбувається за згодою Антимонопольного комітету України, який визначає, чи не приведе холдингова компанія, що створюється, до монополізації певних ринків або обмеження конку­ренції на них. При цьому в першу чергу береться до уваги тип інтеграції: вертикальний, горизонтальний чи конгломератний: При вертикальній інтеграції у холдингову групу об’єднуються підприємства, що працюють в єдиному технологічному ланцюгу.

Прикладом вертикальної інтеграції є структура російського “Суал-холдингу”, який разом із холдинговою компанією “Російський алюміній” контролює алюмінієву промисловість Росії

Горизонтальна інтеграція передбачає, щодо складу ХК входять підприємства, об’єднані за одним профілем.

Прикладом горизонтальної інтеграції підприємств є структура акціонерної холдингової компанії “Укрнафтопродукт”. Усі її дочірні підприємства здійснюють придбання і реалізацію нафти та нафтопродуктів на території України та закордоном

Конгломератний тип інтеграції передбачає об’єднання підприємств, не пов’язаних між собою технологічними і коопераційними зв’язками і таких, що працюють у різних галузях.

Прикладом конгломератного типу інтеграції підприємств є холдингова структура групи “Приватбанк”.

Для заснування холдингу визначено певний пакет проектної документації щодо обґрунтування доцільності створення. При цьому необхідно забезпечити дотримання таких умов:

Економічна та організаційно-господарська доцільність створення холдингу (наприклад, при створенні на базі групи підприємств — наявність технологічної вертикалі тощо)

Наявність або ініціатива групи або особи, яка б займа­лась виключно питаннями створення холдингів;

Наявність проектної документації та її відповідність вимогам Антимонопольного комітету, Міністерства економіки, Фонду державного майна та Міністерства фінансів України

В Україні з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції здійснюється державний контроль за концентрацією суб’єктів господарювання. У певних випадках створення, реорганізація (злиття, приєднання), придбання активів, часток (акцій, паїв), ліквідація суб’єктів господарювання, особливо створення асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об’єднань підприємств, перетворення органів управління на зазначені об’єднання може призвести до суттєвого обмеження конкуренції на ринку або до його монополізації. Щоб запобігти негативним наслідкам таких перетворень, починаючи з 1995 р. в Україні запроваджено процедуру отримання згоди органів Антимонопольного комітету України на економічну концентрацію суб’єктів господарювання.

Основними нормативними актами, що регулюють процеси економічної концентрації суб’єктів господарювання, є закони України “Про захист економічної конкуренції” та “Про Антимонопольний комітет України”. Відповідно до ст. 22 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, економічною концентрацією суб’єктів господарювання визнається:
• злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого;
• набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб’єктами господарювання над одним або кількома суб’єктами господарювання чи частинами суб’єктів господарювання.

 

8. Зарубіжні дочірні підприємства холдингових компаній (відділи, філії, представництва, спільне підприємство, асоційоване підприємство, дочірнє підприємство).

Вітчизняні суб'єкти господарської діяльності можуть створювати за межами України такі господарські одиниці:

Відділення — це зарубіжне підприємство, яке є частиною підприємства — експортера

Представництво — структурна одиниця вітчизняного підприємства, яка не здійснює господарської діяльності, а займається посередництвом, підготовкою угод, контрактів і виконує завдання, пов'язані з контрактами між партнерами

Філія — це підрозділ вітчизняного господарського суб'єкта, зареєстрований як окрема фірма без права юридичної особи для здійснення торговельних або інших операцій

Спільне підприємство — це підприємство, створене на основі об'єднання капіталів резидента і нерезидента для здійснення спільної фінансово-господарської діяльності, управління та розподілу прибутків пропорційно вкладеному капіталу

Асоційоване підприємство — це підприємство, в статутному капіталі якого частка інвестора становить від 20 до 50%

Дочірнє підприємство — підприємство, в статутному капіталі якого частка інвестора становить від 50 до 100%

Створення дочірніх підприємств резидентів України за її межами може здійснюватися такими шляхами:

1) заснування дочірнього підприємства шляхом майнових і грошових внесків;

2) придбання діючого іноземного підприємства;

3) придбання пакетів акцій іноземних підприємств

Характеристика сучасних організаційно-управлінських структур.

Ієрархічний (механістичний) тип структур управління:

Лінійно-функціональна організаційна структура. В основу створення покладено так званий "шахтний" принцип побудови і спеціалізації управлінського процесу по функціональним підсистемам організації (маркетинг, виробництво, фінанси, персонал, розробки і дослідження). По кожній з них формується ієрархія служб а результати їхньої роботи оцінюються відповідними показниками.

Дивізіональна структура Ключовими фігурами стають не керівники функціональних підрозділів а менеджери які очолюють виробничі підрозділи. Структуризація організації по відділенням проводиться залежно від продукту, що випускається - дивізіонально-продуктова структура, залежно від споживача - дивізіонально-споживча структура, залежно від території, що обслуговується - дивізіонально-регіональна структура

 

Загальні засади функціонування міжнародних стратегічних альянсів (МСА) (сутність, види, особливості).

Міжнародний стратегічний альянс — це відносно тривала між організаційна угода із співробітництва, яка передбачає спіль­не використання ресурсів та (або) структур управління двох чи більше самостійних фірм із декількох країн для реалізації за­вдань, пов'язаних з місією кожної з них.

МСА — функціональні структури які засновані на формаль­ному чи (інколи) на неформальному договорі. Організації-засновники здійснюють спільне управління та контроль за діяльніс­тю МСА.

До міжнародних стратегічних альянсів відносяться: функці­ональні угоди за спільними науково-дослідними та дослідни­цько-конструкторськими роботам (далі НДДКР); з розвитку та вдосконалення виробництва (консорціуми); угоди про участь в активах із створенням нової організації (спільні підприємства) і без створення нових організацій (придбання частки участі, обмін акціями).

В відповідності до цілей створення міжнародних стратегіч­них альянсів, менеджер може вибрати різні форми співпра­ці: від повного злиття до незалежних трансакцій відкритого ринку.

Таким чином, сама по собі та чи інша форма міжнародного альянсу не веде до успіху, а забезпечує лише основу для його функціонування. Міжнародні стратегічні альянси — між фірмові угоди — можуть мати різні форми:

1. Участь в активах без створення організації: через угоду на придбання меншої долі акцій та по обміну акціями — це доброві­льні відносини між двома фірмами, в яких одна компанія купує значну, але менше 50 %, частку капіталу для спільної діяльності, на відміну від прямих портфельних інвестицій.

2. Участь в активах із створенням нової організації — спільні підприємства.

Спільні підприємства забезпечують спільну, але не обов'язко­во рівну власність та контроль над використанням активів.

Спільні підприємства — узгоджена діяльність двох та більше партнерів для досягнення єдиної мети як із створенням юридич­ної особи, так і без цього.

3. Контрактні довгострокові угоди:

— функціональні угоди — формальні угоди без пайової участі та створення спільних підприємств. Це — проекти, у яких спів­працюють компанії з кількох видів діяльності: виробництво, НДДКР, використання технологій, дистрибуція та інше. Так, за подібних угод сторони передають ресурси для спільної діяльнос­ті, але не беруть участі у розподілі прибутку. Часто такі угоди є передумовою подальшого створення спільних підприємств чи альянсів із пайової участю;

— неформальні угоди — асоціації із співробітництва між кі­лькома фірмами, які передбачають негласну домовленість між конкурентами в умовах олігополії (картелі) з ціноутворення або у просуванні товару. Вони інколи стають предметом антимонопо­льного розслідування. Таке співробітництво ґрунтується на дові­рі, є результатом взаємних, інтересів, часто реалізується між фір­мами на рівні лінійних менеджерів середньої ланки.

4. Створення альянсу через володіння акціями — можливе за участі як мінімум двох юридично та економічно самостійних учасників. Слід зазначити, що до МСА не відносяться організації, які утворилися в результаті злиття фірм або поглинання однієї фірми іншою.

5. Ліцензійні угоди та франчайзинг як МСА. Ліцензійні угоди не є стратегічними альянсами, якщо вони не передбачають дов­гострокової передачі технології, продукції або досвіду між парт­нерами.

Стратегічні альянси можуть мати вертикальну та горизонтальну структуру. Вертикальні альянси створюються з метою оптимізації взаємозв'язків між виробниками товарів (послуг), постачальниками матеріалів, дистриб'юторами. Горизонтальні альянси створюються з метою взаємного пристосування виробників товарів, що взаємодоповнюють один одного

 

 

Корпорації – основа підприємницької діяльності в ринковому середовищі.

Корпора́ція — товариство, спілка, сукупність осіб, об’єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; назва акціонерного товариства, яке об’єднує різні галузі промислового виробництва за єдиного фінансового контролю.

Корпорація (акціонерне товариство) є нині домінуючою формою підприємницької діяльності, її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибутоккорпораціїналежитьїїакціонерам. Виокремлюютьдвійогочастини. Одна частинарозподіляєтьсясередакціонерів у виглядідивідендів, друга - ценерозподіленийприбуток, щовикористовується на подальшийрозвитоккорпорації. Функціївласності та контролю поділеніміжакціонерами (власникамиакцій) і менеджерами.

 

Щоб зрозуміти, чому корпорації належить провідне місце у ринковій економіці, розглянемо її переваги.По-перше, корпорація - найефективніша форма залучення грошового капіталу. Вона має три джерела фінансування: нерозподілений прибуток, кредити банків, продаж акцій та облігацій. Продаж цінних паперів дає змогу залучати заощадження численних домашніх господарств. Таким чином, якщо корпорація К°, наприклад, вирішила побудувати завод, то вона не тільки зможе взяти кредит у банку, а й зібрати грошові кошти багатьох осіб, випустивши акції та облігацій Відомо, що придбання акцій та облігацій вигідно нетільки корпораціям, а й тим, хто купує цінні папери, бо вони одержують право на грошову винагороду за свій капітал. Весь прибуток корпорації ділиться на дві частини. Одна надходить держателям акцій у вигляді дивідендів, друга стає нерозподіленим прибутком, який використовується для розвитку виробництва (на переінвестування).По-друге, співвласники корпорацій (власники акцій) несуть обмежену відповідальність, тобто їх особисте майно не ставиться під загрозу навіть у разі банкрутства. Людина може вкласти гроші в десяток корпорацій і при цьому мало чим ризикує, крім цих грошей.По-трете, корпорації мають кращі можливості для організації виробництва й управління ним. Вони можуть використовувати технології масового виробництва, що зменшує витрати на одиницю продукції. У корпораціях розвиваються спеціалізація та кооперування виробництва. У них народився і вдосконалюється менеджмент- наукові методи управління виробництвом та реалізацією продукції.По-четверте, корпорація - найстабільніша форма організації бізнесу. Акціонери можуть входити в корпорацію та залишати її за власним бажанням. Корпорація, як юридична особа, існує незалежно від своїх співвласників, які постійно змінюються. Це дає можливість перспективного планування, гарантує підтримку банків та уряду.Слід звернути увагу на такі недоліки (обмеження) корпорації. Сплачуються більші податки на одиницю прибутку порівняно з іншими організаційними формами підприємницької діяльності, бо оподатковуються і прибуток корпорації, і дивіденди акціонерів.

 

 

5.Державний контроль за діяльністю об'єднань підприємств-монополістів.

Основними нормативними актами, що регулюють питання діяльності об'єднання підприємств, є такі: Господарський кодекс України, Закон України "Про антимонопольний комітет України", Закон України "Про захист економічної конкуренції", Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.

Антимонопольний комітет України надає дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Монопольним становищем суб'єкта господарювання визнається становище, коли:

1) частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не довів, що має конкурентів на ринку та зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин;

2) частка 2 або 3 суб'єктів господарювання, яким на ринку належать найбільші частки, перевищує 50 відсотків;

3) частка 4 або 5 суб'єктів господарювання, яким на ринку належать найбільші частки, перевищує 70 відсотків, якщо вони не довели, що між ними існує значна конкуренція, вони разом узяті мають конкурентів на ринку та зазнають значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин.

Обсяг ринку, на якому визначається монопольне (домінуюче) становище (), визначається як загальний обсяг надходження товару на ринок за формулою

,

де n – кількість суб'єктів господарювання, що продають (виробляють) або придбають (використовують) товари, що входять до товарних меж ринку; – обсяг товарів, що продаються (виробляються) або придбаються (використовуються) j -м суб'єктом господарювання протягом часу, що становить часові межі ринку. Частка суб'єкта господарювання на ринку () розраховується за формулою

.

Сукупна частка на ринку декількох суб'єктів господарювання (), зокрема п'яти, чотирьох, трьох та двох найбільших суб'єктів господарювання, обчислюється за формулою

,

де m =2,3,4,5 – кількість суб'єктів господарювання, частка яких ураховується при розрахунку сукупної частки, зокрема суб'єктів господарювання, що мають одну з п'яти, чотирьох, трьох або двох найбільших часток на ринку;

– частка на ринку j -го суб'єкта господарювання.

Вважається, що суб'єкт господарювання не зазнає значної конкуренції, якщо завдяки своїй ринковій владі має здатність не допускати, усувати чи обмежувати конкуренцію, зокрема обмежувати конкурентоспроможність інших суб'єктів господарювання, чи обмежувати інтереси інших суб'єктів господарювання чи споживачів.

Державнаполітика у сферіобмеженнямонополізму у підприємницькійдіяльності, заходи щододемонополізаціїекономіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншоїпідтримкипідприємців, якісприя­ютьрозвиткуконкуренції, здійснюютьсяуповноваженими на це органами влади і управління.

ДемонополізаціяекономікиУкраїнизабезпечуєтьсяспе­ціальноюпрограмою, що є складовоючастиноюЄдиноїкомп­лексноїпрограмирозвиткуУкраїни, яку затверджуєВерховна Рада України.

Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства, захистінтересівпідприємціввідзловживан­нямонопольним становищем та недобросовісноїконкуренціїздійснюютьсяАнтимонопольнимкомітетомУкраїни, ство­реним Верховною Радою України, якійвінпідпорядкова­ний і підзвітний. Ускладійого є територіальніуправління, якіздійснюють контроль за додержаннямантимонопольно­гозаконодавства у певномурегіоні

Комітетздійснюєпопередній контроль за створенням, реорганізацією і ліквідацією (приєднанням) підприємств, асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та іншихоб'єднань, відповідністюїхньоїдіяльності антимонопольному законодавству. Коли підприємцізловживаютьмонопольним становищем на ринку, то комітетможевинестирішення про примусовийподілмонопольнихутворень.

 

 

6. Характеристика холдингових компаній в ринковій економіці.

В світовій практиці холдингові компанії (ХК) — це перш за все, фінансові центри, навколо яких об'єднуються окремі компанії, не втрачаючи при цьому своєї комерційної самостійності. На сьогодні практично всі найбільші корпорації США і Західної Європи мають у своєму складі фінансовий центр у вигляді холдингової компанії.

Перевага холдингових структур пояснюється превагами централізованого фінансово-економічного управління ланцюгами технологічно пов'язаних підприємств, у тому числі із зниженням ризиків інвестицій і взаємних поставок, економією трансакційних витрат, ростом можливостей фінансового і податкового маневрування та ін.

Цілі створення холдингових компаній: розширення масштабів комерційної діяльності шляхом створення нових фірм і придбання контролю над ними; зниження податкових платежів та нейтралізація антимонопольного законодавства; можливість концентрації капіталів, більш вільне їх переливання і на цій основі оптимізація інвестиційного процесу; можливість диверсифікації виробництва, зниження ризику при виході на ринок; розподіл господарських ризиків між різноманітними дочірніми фірмам; стабілізація виробничих зв'язків

Мотиви створення холдингових компаній в країнах з розвинутою економікою: придбання контролю над підприємствами; консолідація діяльності групи підприємств з метою зменшення податкових платежів. Це досягається шляхом укладення угод між підприємствами, відповідно до яких їх прибутки чи збитки переводяться безпосередньо до холдингової компанії, що дозволяє холдингу враховувати збитки одного підприємства та прибутки іншого для сплати податку з решти частини прибутку; залучення додаткових виробничих потужностей у результаті поглинання підприємств та створення єдиної корпорації; проникнення через холдинг в інші сфери виробництва і збуту товарів; проведення загальної технічної, економічної, кадрової політики та здійснення контролю за дотриманням спільних інтересів підприємств