Характеристика фондів банку, що формують його капітал

Значну частку в сумі регулятивного капіталу комерційного банку становить статутний капітал. Він формується залежно від форми організації комерційного банку. Якщо банк створений як акціонерне товариство, то його статутний капі гал утворюється за рахунок коштів акціонерів, що надійшли від реалізації акцій. Банк, утворений як товариство з обмеженою відповідальністю, формує статутний капітал за рахунок пайових внесків учасників.

Вили акціонерного капіталу: 1) номінальний (мінімальний) - це сума засновницького капіталу, яка необхідна для отримання ліцензії на існування банку; 2) зареєстрований — це сума статутного капіталу, зареєстрованого в територіальному управлінні НБУ (вона може бути більшою за номінальний статутний капітал); 3) сплачений — це сума статутного капіталу, за якою надійшла оплата від акціонерів; 4) оголошений — це номінальний або початково заявлений статутний капітал, збільшений на будь-яку суму.

Акціонерний капітал складається:

—зі звичайних (простих) акцій ~ вони свідчать про участь власників у капіталі банку і дають їм дохід у формі дивідендів, І величина яких не фіксується і залежить піл величини прибутку банку. Ці акції безстрокові, дають власнику право голосу на зборах акціонерів; - привілейованих акцій — власник таких акцій мас певну перевагу перед власниками звичайних акцій:

• дивіденди заздалегідь фіксовані й не залежать від одержаного банком прибутку;

• власники цих акцій мають пріоритет при висуванні претензій банку в разі

його банкрутства.

Обсяг статутного капіталу, порядок його формування та зміни визначаються статутом банку. Сума статутного капіталу законодавчо не обмежена, але для забезпечення стійкості банків НБУ встановлює мінімальну величину статутного

капіталу.

Статутом банку передбачено обов'язкові щорічні відрахування у розмірі не менше 5 % від прибутку в резервний фонд до досягнення ним не менше 25 % статутного фонду. Теоретично статутні резерви банку — це частина його власного капіталу, сформована за рахунок нерозподіленого прибутку, що залишається в розпорядженні банківської установи, що може використовуватися на покриття непередбачених збитків та здійснення інших платежів, що згідно з вимогами законодавства мають здійснюватися за рахунок цього фонду (виплата дивідендів за привілейованими акціями у разі недостатності прибутків минулих років та ін.). Порядок формування й обсяги резервних фондів визначає НБУ, а використання здійснюється за рішенням Правління банку.

Резервні фонди поряд зі статутним капіталом та нерозподіленим прибутком після оподаткування становлять основне джерело капіталу банку і становлять суму основного капіталу. Основна різниця між ними полягає у здатності банку використовувати кошти цих фондів для покриття витрат та збитків. Нерозподілений прибуток, що залишається в розпорядженні банку, може використовуватися практично без обмежень, тоді як кошти резервного фонду можуть бути використані тільки на чітко визначені цілі, а кошти статутного капіталу - тільки у разі ліквідації банківської установи.

Загальний резерв — це резерв під можливі збитки від активних операцій, які мають певну ймовірність виникнення, але суму яких по можна оцінити достовірно. Загальний резерв завжди формується за рахунок нерозподіленого прибутку й обліковується як складова капіталу комерційного банку.

Сума загального резерву завжди співвідноситься з обсягом певних активних операцій банку, тоді як сума статутного резерву завжди залежить від обсягу статутного капіталу і не враховує обсягів активних операцій.

Загальні резерви створюються на портфельній основі під стандартні активні операції. Слід зазначити, що, як правило, факти використання загального резервудля компенсації реальних збитків комерційного банку є досить нечисленними, оскільки у разі справжнього погіршення, наприклад, стану кредиту під нього формується спеціальний резерв і кредитна заборгованість списується за рахунок

ІІЬОІ О.

Банки можуть формувати й інші спеціальні фонди, до яких відносять:

• фонд матеріального заохочення і стимулювання;

• кошти, отримані від переоцінки основних засобів, що проводиться зарішенням уряду країни;

• кошти від продажу банком акцій понад номінальну вартість (емісійнірізниці).

Достатність капіталу банку

Термін "достатність капіталу" відображає загальну оцінку надійності банку, ступінь його схильності до ризику.

Достатність капіталу — здатність комерційного банку надавати традиційний набір банківських послуг стандартної якості незалежно від можливих збитків за активними операціями.

Фактори, що визначають достатність капіталу:— обсяг вкладних операцій, що здійснює комерційний банк; — величина ризику, який приймає на себе комерційний банк, здійснюючи свої активні операції.

Точно визначити обсяг капіталу, який повинен мати у своєму розпорядженні банк чи банківська система в цілому, важко, але він має бути достатнім для виконання уже зазначених функцій (захисної, оперативної, регулюючої), забезпечення довіри вкладників і органів контролю.

Сума необхідного капіталу залежить від ризику, який бере на себе банк. Основний принцип достатності: обсяг власного капіталу має відповідати обсягу активів з урахуванням ступеня їх ризику.

Таким чином, чи є капітал достатнім, чи ні, залежить від якості його активів, якості управління, політики в галузі діяльності та суми ризиків, які несе банк.

Разом з тим, надмірна капіталізація банку, випуск зайвої кількості акцій порівняно з оптимальною потребою у власному капіталі також не є благом, бо це негативно впливає на діяльність банку.

Як правило, дешевше і вигідніше залучити кошти вкладників, ніж нагромаджувати власний капітал. Тому керівники окремих банків і органи нагляду за банками намагаються знайти оптимальне співвідношення між величиною власного капіталу та іншими статтями банківського балансу, враховуючи проблему "прибуток - ризик".

10 грудня 1987 р. Банк міжнародних розрахунків у місті Базелі затвердив основні критерії і стандарти оцінки банківського капіталу.

В березні 1988 р. Базельський комітет з регулювання і методів нагляду за банками, що складається із представництв центральних банків 12 розвинутих країн (Бельгії, Канади, Франції, Германії, Японії, Італії, Люксембургу, Голландії, Швеції, Швейцарії, Великої Британії та СІП А) прийняв загальні принципи розрахунку показника "капітал/активи". На підставі цього документа кожна країна мала підготувати і затвердити законодавчо свої власні стандарти, які відповідали б Базельській угоді. Таким чином був введений у практику норматив достатності, так званий "коефіцієнт Кука", який встановлює мінімальне співвідношення між капіталом банку та його балансовими і позабалансовими активами, зваженими за ступенем ризику. Коефіцієнт встановлений на рівні 8 %.

В Україні з метою підтримання на належному рівні ліквідності балансу комерційних банків та забезпечення економічної стабільності в їх роботі НБУ ввів показники нормативів капіталу:

• мінімальний обсяг регулятивного капіталу (НІ);

• адекватність регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2);

• адекватність основного капіталу (Н3).

Мінімальний розмір регулятивного капіталу диференційований залежно від вінт банків на 17.01.2003 р.:

• для місцевих кооперативних банків — не менше 1 млн. євро;

• для регіональних банків, у т. ч. спеціалізованих ощадних та іпотечних — З млн. євро;

• для міжрегіональних банків, у т. ч. спеціалізованих інвестиційних і розрахункових, центрального кооперативного банку — 500 тис. євро.

Адекватність регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) — співвідношення регулятивного капіталу банку і сумарних активів та певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

Цей норматив відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитним або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають насебе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка І ризику, що її приймають на себе кредитори банку.

Нормативне значення нормативу Н2 для діючих банків не може бути нижчим за8 %. Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити: протягом перших 12 місяців діяльності — не менше 15 %; протягом наступних 12 місяців — не менше 12 %; надалі — 8 %.

Адекватність основного капіталу(Н3) -співвідношення основного капіталу та загальних активів банку.

Норматив Н3 встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк в процесі своєї діяльності залежно від обсягу різноманітних ризиків.

Нормативне значення нормативу НЗ мас бути не меншим за 4 %.

Відповідно до чинного законодавства України для забезпечення реальної капіталізації банків за рівнем достатності капіталу їх поділяють:

• на добре капіталізовані (Н1 відповідає мінімальним вимогам, Н2 не менше ніж 17 %, НЗ — 8 % та більше);

• достатньо капіталізовані (НІ1 відповідає мінімальним вимогам, Н2 не менш ніж 8 % або наближається до 17 %, НЗ не менше ніж 4 % або наближається до 8 %);

• недокапіталізовані (Н1 відповідає мінімальним вимогам, Н2 не менше ніж 6 %, НЗ не менше ніж 3 % або наближається до 4 %);

• значно недокапіталізовані (НІ не більше 20 % установленого мінімального обсягу регулятивного капіталу.! 12 в межах від 6 до 2 %. 113 в межах від 3 'іо 1,3 %, обсяг активів з негативною класифікацією — в межах від 45 до 60 % регулятивного капіталу банку);

• критично недокапіталізовані (Н1 понад 20 % установленого мінімального обсягу регулятивного капіталу, Н2 менше ніж 2 %, НЗ менше ніж 1,3 %, обсяг активів з негативною класифікацією перевищує 60 % регулятивного капіталу банку).

 

Розділ 2