Організація банківського кредитування

Поняття і складові кредитної політики банку

Кредитна політика комерційного банку — це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі таких принципів кредитування, як строковість, платність, забезпеченість, повернення та цільовий характер використання. Кредитна політика з погляду стратегії включає пріоритети, принципи та цілі окремого комерційного банку на кредитному ринку, а з погляду тактики — фінансовий та інший інструментарій, що використовується комерційним банком для реалізації його цілей при укладанні кредитних угод, правила їх здійснення, регламент організації кредитного процесу.

У більш вузькому розумінні це система заходів банку в сфері кредитування його клієнтів, що здійснює банк для реалізації своєї загальної стратегії в певний період часу. Таким чином, кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму — з другого.

 

 

Рисунок 4.2 - Етапи формування кредитної політики комерційного банку.

 

У процесі розробки кредитної політики банки визначають пріоритети у формуванні кредитного портфеля, розглядаючи його диверсифікацію з позицій визначення оптимальної кредитної політики.

Отже, кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень.

Етапи процесу кредитування

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких забезпечує рішення локальною завдання, а разом досягається головна мета кредитних операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Рисунок 4.3 - Етапи організації банківського кредитування

Плата за кредит

Цінова політика в наданні кредитних послуг передбачає обгрунтованість

встановлення рівня процентних ставок за кредитами, тарифів, комісійних, премій. знижок. В економічній теорії та на практиці є декілька методів ціноутворення на

банківські позики.

Метод "вартість плюс" враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов'язані з наданням позики. Процентна ставка за панікою включає:

—вартість залучення кредитних ресурсів для банку;

—операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата працівників кредитного відділу, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо);

—премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

—премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування;

—бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.

Необхідною умовою застосування цього методу є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації.

Головний недолік методу Метод "вартість плюс" використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Сутність методу "базова ставка плюс" полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду.

Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом! та премію за термін надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Величина кредитного спреду диференційована залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності, застосування в умовах установленні плаваючих ставок за кредитом, врахування впливу конкуренції.

Метод "надбавки" полягає у визначенні кредитної ставки як суми процентних витрат за залученими коштами та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам па короткі терміни (до 30днів), включаючи: кредити "овернайт".

Метод "аналізу дохідності клієнта" базується на врахуванні всіх. взаємостосунків Із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Метод потребує точного обліку всіх доходів та витрат, пов'язаних з кожним клієнтом, і застосовується, насамперед, для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв'язки з банком. Визначення процентної станки за таким метолом мас на меті знизити кредитну ставку порівняно із загальноприйнятим рівнем заохочення найвигідніших клієнтів.

Доходи банку від операцій з клієнтом включають проценти та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій за надання трастових, консультаційних, інформаційних послуг. Витрати, пов'язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку та обробку рахунків. Якщо різниця між доходами та витратами за кредитом перевищує середню норму прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена.

Метод аналізу дохідності клієнта мас певні недоліки: складність, громіздкість, необхідність розробки докладної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта.

Банк може використовувати будь-який з методів, враховуючи при цьому особливості власної ресурсної бази, кредитної політики, специфіку клієнтської бази. При цьому слід мати на увазі, що процентна ставка мас бути:

— достатньо високою для отримання прибутку за кредитом та компенсації всіх ризиків;

—достатньо низькою для того, щоб позичальник міг скористатися кредитом та погасити його;

—конкурентоспроможною, щоб позичальник не звернувся до іншого кредитора.

Крім того, процентна ставка має повністю покривати вартість залучених коштів та враховувати всівзаємовідносини банку з клієнтом.