Основні засади проведення оцінки кредитоспроможності позичальників зарубіжними банками

Банки країн з розвинутою ринковою економікою застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Вона диференційована залежно від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також грунтується як на сальдових, так і на оборотних показника» звітності клієнта.

Американські комерційні банки використовують чотири групи основних показників:

—ліквідності;

—оборотності капіталу:

—залучення коштів;

—прибутковості.

До першої групи відносять:

- коефіцієнт ліквідності - співвідношення найбільш ліквідних коштів ті короткострокових боргових зобов'язань), яке прогнозує здатність клієнт) оперативно і в строк погасити борг банку на основі оцінки структури оборотної^ капіталу;

- коефіцієнт покриття — співвідношення оборотного капіталу та короткострокових боргових зобов'язань, що показує межу кредитування.

Показники оборотності капіталу, що належать до другої групи, відображають якість оборотних активів і можуть використовуватися для оцінки росту коефіцієнти покриття.

Коефіцієнти залучення становлять третю групу і показують залежність фірми від залучених коштів. Основним показником, який використовується в цій групі, є коефіцієнт залучення коштів, який розраховується як співвідношення усіх боргових зобов'язань до основного капіталу.

Чим виший коефіцієнт залучення, тим гірша кредитоспроможність позичальника.

З третьою групою тісно пов'язані показники четвертої групи, що характеризують прибутковість фірми:

—норма дохідності;

—доля прибутку в доходах;

—норма прибутку на активи;

—норма прибутку на одну акцію, тощо.

Усі вказані показники взаємопов'язані й утворюють єдину систему.

Крім основних показників для оцінки кредитоспроможності можугь використовуватися додаткові показники:

—забезпечення власним капіталом,

—рентабельність.

Джерела інформації про кредитоспроможність позичальника:

—підсумки переговорів із заявником;

—інспекція на місці;

—аналіз фінансових звітів;

—зовнішні джерела.

Іноді банки звіряють власну інформацію з даними інших банків, які мали відносини з потенційним позичальником. Вони також можуть перевірити дані у різноманітних постачальників і покупців цієї фірми. Іншими джерелами інформації про фірми, особливо великі, є комерційні журнали, газети, довідники, державна звітність і т. д.

Основним джерелом інформації дня оцінки кредитоспроможності господарських організацій має бути баланс з пояснювальною запискою до нього.

Кредитно-інформаційне бюро - це фірма, яка збирає інформацію про позичальників і про те, як вони раніше погашали свої борги і тобто їх кредитніісторії).

Оцінюючи кредитні заявки, працівникам кредитних відділів потрібно проаналізувати не тільки всі питання, пов'язані з конкретним позичальником, а й економічну ситуацію, яка склалася в регіоні й галузі, в якій він діє. Заявки позичальників щодо кредитів, пов'язаних з міжнародними торговельно-економічними га фінансовими операціями, розглядаються з урахуванням кон'юнктури світових валютних ринків.

В практиці банків США використовуються "Правила шести С", в яких критерії відбору клієнтів позначені словами, які починаються з літери "С".

1. Характер позичальника (сhаrасtеr).

2.Здатність позичати кошти (сарасіtу).

3.Грошові кошти (cash).

• Забезпечення (collsteral)

• Умови (сопditiопs)

• Контроль (сопtrol)

У світовій практиці досить широко застосовуються такі системи аналізу кредитоспроможності:

—РАRSER

—САМРАКІ

—МЕМО RISK

—4 РС (чотири основи кредитоспроможності(табл. 4.11).

Зарубіжний досвід визначення кредитоспроможності позичальника є необхідним для вітчизняних банків, щоб навчитися прогнозувати ймовірність його банкрутства (погіршення фінансового стану), набути відповідного досвіду зі складання довідників та баз даних про діяльність позичальників у країні та навчитися правильно реагувати на негативні тенденції, які спостерігаються під час дії кредитної угоди. Крім того усім банкам необхідно застосовувати галузевий підхід у роботі з потенційними позичальниками - суб'єктами господарської діяльності.

 

Розділ 5