Коротка характеристика сучасної зброї

За масштабом і характером пошкоджень сучасна зброя поді­ляється на зброю масового ураження і звичайну. До існуючих видів зброї масового ураження належить ядерна, хімічна і бак­теріологічна (біологічна) зброя. Поняття “звичайна зброя” виникло лише у 70-ті роки XX ст. як визначення антиподу зброї масово­го ураження. До звичайної зброї належить вогнепальна, високо­точна зброя, боєприпаси об’ємного вибуху і вибухової дії, запалювальні суміші.

На схемі 5 розглянуто загальні втрати особового складу військ (сил) на воєнний час.

 

Ядерна зброя. До ядерної зброї належать атомні, термоядерні і нейтронні боєприпаси. Особливістю атомних боєприпасів є те, що енергія вибуху утворюється внаслідок миттєвого поділу ядер урану або плутонію при приведенні маси цих елементів до над- критичного стану.

У термоядерних боєприпасах велетенська енергія вибуху ви­никає внаслідок синтезу ізотопів водню — дейтерію і тритію у ва­жчі елементи.

Нейтронні боєприпаси — термоядерні заряди малої потуж­ності (0,5—2 кілотонни тротилового еквівалента) мають збільше­ну радіацію нейтронів високих енергій.

 

Мол. 1. Атомна бомба: заряд із плу­тонію або урану розділений на шість частин:

1 — звичайна вибухова речовина; 2 — плутоній або уран

У бойових умовах для виведен­ня з ладу особового складу против­ник може застосовувати повітряні, наземні, підземні та підводні ядерні вибухи.

Ураження військ при ядерних вибухах може бути на великих пло­щах і носити масовий характер.

Під час вибуху ядерних боєпри­пасів виникає п’ять уражаючих чинників:

1) ударна хвиля;

2) світлове випромінювання;

3) проникна радіація; І

4) радіоактивне зараження міс­цевості і об’єктів;

5) електромагнітний імпульс.

Ударна хвиля — це потік силь­но стиснутого повітря, яке поши­рюється у всі боки від центру ядер­ного вибуху з надзвуковою швид­кістю. Це найпотужніший чинник ядерного вибуху. Близько 50 % усієї енергії наземного і повітряного вибуху витрачається на утворення ударної хвилі.

У момент вибуху ядерних боєприпасів надлишковий тиск ударної хвилі становить 1 млрд атмосфер, а швидкість її поши­рення (швидкість напору) може сягнути 1800 км/год. Унаслідок дії надлишкового тиску фронту ударної хвилі у людей виникають травми, переломи кісток, розриви внутрішніх порожнинних ор­ганів, розтини тіла.

Швидкісний напад ударної хвилі спричинює так звану детальну дію предметів, які уражають людей. Унаслідок цього у них виника­ють переломи, забиття, поранення, контузії та струси мозку.

Світлове випромінювання — це змішаний потік теплової енергії, ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання, який поширюється в усі боки від центру вибуху. На світлове ви­промінювання витрачається понад ЗО % усієї енергії ядерного ви­буху. У момент ядерного вибуху навколо його центру утворюється зона сферичної форми, що світиться. Температура в цій зоні дося­гає 8000°С.

У людей, які перебувають у зоні теплової дії, виникають тер­мічні опіки різних ступенів тяжкості, опіки очей і тимчасове ос­ліплення. За своїм характером опіки можуть бути первинними і вторинними. Первинні опіки виникають унаслідок безпосеред­ньої дії світлового випромінювання. Вторинні опіки люди одер­жують у тому разі, коли перебувають у місці виникнення пожежі, що має характер вогневої бурі. При цьому досить часто опіки поєднуються з іншими видами ураження.

Загальновійськовий захисний комплект, комплексний захис­ний костюм, протигаз захищають від опіків, якщо вони своєчасно використані особовим складом.

Проникна радіація становить 5 % енергії вибуху, виникає в момент ядерного вибуху і являє собою потік гамма-випроміню­вання і нейтронів від центру вибуху в навколишнє середовище. У середньому проникна радіація поширюється в атмосфері на від­стань до 3 км. Найбільшу проникну здатність мають гамма-про­мені і нейтрони. їх дія зумовлює іонізацію біологічних тканин, денатурацію і коагуляцію білкових сполук, а також призводить до руйнування структури молекул і порушення життєдіяльності клітини, що спричиняє променеву хворобу.

Тяжкість ураження людей проникною радіацією визначаєть­ся кількістю іонізуючої енергії гамма-променів і нейтронів, які поглинає організм, тобто дозою проникної радіації, і залежить від терміну дії радіації і розмірів ділянки тіла, що зазнала впливу радіації.

Для визначення іонізуючої дії (дози) проникної радіації ко­ристуються такими одиницями виміру: рад, бер, грей та ін. Вста­новлено, що при одноразовому загальному опроміненні організму дозою іонізуючого випромінювання 100 рад (бер) і більше у люди­ни виникає загальне променеве ураження організму — променева хвороба.

Дія на організм малих доз іонізуючого випромінювання про­тягом тривалого часу призводить до розвитку хронічної промене­вої хвороби.

Радіоактивне забруднення місцевості іоб’єктів становить 10 % енергії вибуху і здійснюється здебільшого під час наземних (підземних, підводних) та менше при повітряних вибухах. При наземному вибуху велика кількість радіоактивних речовин змі­шується з ґрунтом і піднімається на велику висоту. Дрібні части­ни здіймаються вгору, а великі залишаються в ніжці грибоподіб­ної хмари. По мірі зниження температури в хмарі швидкість її підйому зменшується, а частки під силою тяжіння починають ви­падати на місцевості. Хмара переноситься вітром і поступово роз­сіюється. На шляху руху хмари радіоактивні речовини, що осіда­ють, створюють радіоактивне забруднення місцевості і об’єктів. При цьому забрудненню підлягають не лише район вибуху і міс­цевість, яка безпосередньо прилягає до нього, а й місцевість і об’єкти, віддалені від вибуху на десятки і сотні кілометрів.

Електромагнітний імпульс становить 5 % енергії вибуху і являє собою потік високочастотного електромагнітного випромі­нювання, який здатний спричинити виникнення наведених елек­трострумів, що виводять із ладу сучасні радіо- і тсленристрої. Електромагнітний імпульс також впливає на організм людини, спричиняючи функціональні зрушення.

Дія уражаючих чинників ядерної зброї залежить від потуж­ності боєприпасів і вибуху. Так, при зростанні потужності вибуху збільшується питома вага світлового випромінювання і ударної хвилі, а при зменшенні — збільшується питома вага проникної радіації.

До особливого виду ядерної зброї належить так звана ней­тронна зброя, зокрема термоядерні боєприпаси надмалого і ма­лого калібрів. Під час вибуху таких боєприпасів радіус дії ударної хвилі та світлового випромінювання незначний, а дія проникної радіації досягає чималих величин. Проникна радіація, яка утво­рюється внаслідок вибуху нейтронних боєприпасів, відрізняється від проникної радіації ядерного вибуху тим, що в складі першої переважає нейтронне випромінювання.

Радіаційні ураження, що виникають унаслідок вибуху ней­тронних боєприпасів, мають переважно ізольований і комбінова­ний характер.

Величина санітарних втрат перебуває в прямій залежності від потужності вибуху, його виду і ступеня захисту особового складу.

Орієнтовна структура санітарних втрат від ядерної зброї наве­дена в табл.1.

Радіологічна зброя — це технічні прилади, призначені для розпилення у навколишньому середовищі бойових радіоактивних речовин (БРР). Ця зброя характеризується єдиним уражаючим чинником — радіоактивним зараженням місцевості та об’єктів. Її застосування дозволяє діяти на людей, спричинюючи гостру про­меневу хворобу, і зберігати матеріальні цінності на території про­тивника. Вихідним матеріалом для виготовлення БРР є радіоак­тивні відходи ядерної енергетики.

БРР можуть використовуватися в рідкому, паро- і порошко­подібному вигляді, а також у вигляді туману або бути змішаними

Таблиця 1. Орієнтовна структура санітарних втрат

Види ураження	Питома вага ураження (%)
Травми	3,5—4,9
Опіки	5,7—7,8
Гостра променева хвороба (ГПХ)	3,1-4,7
Травма + опік	54,5—59,1
Травма + ГПХ	3,1—6,9
Опік + ГПХ	4,9—7,9
Травма + опік + ГПХ	13,9—19,0

з клейкими речовинами, що прилипають до поверхні шкіри, одя­гу, зброї. Доправлення БРР до району використання можливе за допомогою бойових частин ракет, артилерійських снарядів, авіа­бомб, торпед та ін. Розпилювати БРР можливо навіть літаками цивільної авіації. Особлива небезпечність БРР в їх специфічних властивостях — відсутність кольору, смаку і запаху. Визначити наявність БРР на даній місцевості можливо лише за допомогою дозиметричних приладів (ДП-5В; ДП-64 таін.). Природний радіо­активний розпад виключає можливість довготривалого зберіган­ня у мирний час запасів БРР. їх зберігання і бойове використання потребують спеціального захисту особового складу.

Хімічна зброя і її уражаюча дія. Незважаючи на заборону за­стосування хімічної зброї, вона і сьогодні є одним із засобів масо­вого ураження. Хімічна зброя включає в себе отруйні речовини (ОР) і засоби їх бойового застосування: хімічні ракети, бомби (мал. 2), снаряди та ін.

Хімічна зброя використовується для масового ураження лю­дей, зараження місцевості, будівель, техніки, води і провізії.

Серед речовин, що спричиняють тимчасову втрату працездат­ності, на особливу увагу заслуговують речовини психотоміметич- ної дії. Уведення подібних хімічних сполук у організм може спри­чинити патологічні розлади вищої нервової діяльності, що мо­жуть бути тимчасовими і носити зворотний характер.

Велика увага приділяється використанню у військових цілях транквілізаторів, що впливають на психічну діяльність людини (виникає в’ялість і втрата рівноваги) і заважають виконанню бо­йового завдання. Інтенсивно вивчаються речовини, що спричиня­ють тимчасову фізичну недієздатність людини: подразнювальні речовини, речовини типу міастеніну (міокалін, глікатель), що у малих дозах спричинюють розслаблен­ня м’язів, а у великих — параліч м’язів, що проходить через декілька годин без лікування. Треморин спричиняє тремор м’язів, слинотечу, міоз і легкі судоми. Є дані про речовини, що можуть знижува­ти гостроту зору (за рахунок помутніння рогівки), летальні запаморочення, ну­доту, розлади терморегуляції.

Згідно з тактичним призначенням, усі ОР поділяють на 4 групи: летальної дії, подразнювальної дії, психохімічної дії, поліцейські засоби.

Смертельні ОР застосовують для знищення живої сили противника. За­лежно від токсичної дії летальні ОР у свою чергу поділяють на такі групи:

• нервово-паралітичні (зарин, зо­ман, ві-гази);

• шкірно-наривні (сірчистий і азо­тистий іприт, люїзит);

• задушливі (фосген, дифосген);

• загальноотруйні (синильна кисло­та, хлорціан);

• сльозоточиві (хлорацетофенон, бромбензилціанід, хлорпікрин та етерніти (сі-ес, сі-ар, дифеніл- хлорарсин).

На думку фахівців, ураження людей і місцевості ОР настає тоді, коли вони доправлені до призначеного місця і поширені на далеку відстань у вигляді пари, аерозолю (туману або найдрібні- шого пилу), дрібних крапель.

Основними показниками, що визначають уражаючу дію ОР, є такі:

• агрегатний стан у момент застосування (рідина, аерозоль, пара);

• фізичні і хімічні властивості, токсичність;

• стан зовнішнього середовища в момент їх застосування (тем­пература і вологість повітря, напрямок і швидкість вітру та ін.);

• рефлекторна, місцева і резорбтивна дії при їх надходженні в організм.

Під час проведення бойових дій найчастіше застосовують не­рвово-паралітичні ОР, а саме зарин, зоман, ві-гази, які належать

Мал. 2. Хімічна авіаційна бомба:

1 — корпус; 2 — детонатор; З — запальний пристрій з вибуховою речовиною; 4 — отруйна речовина; 5 — ста­білі затор

 

до групи фосфорорганічних речовин (ФОР). Це штучно створена дуже токсична ультраотрута. ФОР застосовують у вигляді пари або аерозолю для ураження місцевості, рослинності, об’єктів зов­нішнього середовища і повітря. ФОР можуть міститись у зовніш­ньому середовищі протягом кількох годин, діб і навіть тижнів, залежно від температури повітря та швидкості руху вітру.

В організм людини ФОР проникають через дихальні шляхи, шкірний покрив і слизові оболонки, а також через органи травлен­ня при споживанні зараженої їжі та води. Симптоми ураження ор­ганізму виникають через 20—40 хв після вдихання пари чи аерозо­лю ОР і дещо пізніше при проникненні ОР (ві-газів) через шкіру. Залежно від концентрації або дози ОР, які проникли в організм, можуть виникати отруєння легкого, середнього і тяжкого ступеня.

Імовірний противник може застосувати такі ОР, які здатні за­тримуватись у навколишньому середовищі протягом тривалого часу. Потрапляючи на шкіру і слизові оболонки очей та органів дихання, ОР спричиняють некроз. На тлі місцевих ушкоджень суттєво порушується загальний стан потерпілого. Виникають агонія, тахікардія, загальна слабкість.

Фосген і дифосген проникають в організм через дихальні шля­хи. При ураженні людей цими речовинами може виникнути на­бряк легень. У навколишньому середовищі ці речовини зберіга­ються протягом 1 року.

Синильна кислота після застосування одразу переходить у га­зоподібний стан і проникає в організм через дихальні шляхи. При вживанні отруєної води в уражених виникають судоми.

Подразнювальні ОР сі-ес, сі-ар застосовують у вигляді диму, тобто в дрібнодисперсному твердому стані. Ці речовини проника­ють в органи дихання, подразнюють кон’юнктиву очей, спричи­няють психоемоційне збудження.

Слід зазначити, що в наш час можуть бути створені нові види токсичної зброї.

Токсичність отруйних речовин, що застосовуються у вигляді газів, пари, туману або диму, характеризується їх концентрацією в повітрі та експозицією. Токсична дія ОР проявляється формою і тяжкістю отруєння. При смертельних ураженнях отруєні гинуть протягом короткого часу (від кількох десятків секунд до 2—3 діб).

При тяжких формах ураження отруєні потребують довготри­валої госпіталізації, а при ураженнях середньої тяжкості — гос­піталізації на термін до 2-х тижнів. Для лікування уражень лег­кого ступеня достатньо 2—7 діб.

Різнобічність і широта токсичної дії хімічної зброї забезпе­чується:

1) здатністю отруйних речовин діяти на різні органи й спричи­няти поєднані ураження;

2) широким діапазоном діючих доз (від умовно діючих до міні­мально летальних).

Чим менший цей діапазон, тим більша токсичність отруйних речовин.

Таким чином, характер дії хімічної зброї на живу силу, ма­совість втрат, тривалість дії визначаються токсичними та іншими властивостями отруйних речовин, що застосовуються.

Бактеріологічна (біологічна) зброя (БЗ) є засобом масового ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин. Це спе­ціальні боєприпаси і прилади, заряджені хвороботворними мік­робами, вірусами, рикетсіями або продуктами їх життєдіяльності (токсинами), які здатні спричинити масові захворювання людей, тварин і рослин. Для створення бактеріологічної зброї, крім при­родних мікроорганізмів, використовують синтетичні, хімічні ре­човини (ботулінічний токсин, гербіциди, дефоліанти), а також комах та інших шкідників сільськогосподарських рослин.

Бактеріологічною (біологічною) зброєю називають боєпри­паси та інші технічні прилади, заряджені бактеріальними засоба­ми або іншими біологічними агентами і призначені для ураження людей, тварин або рослин. БЗ притаманні такі властивості:

• здатність спричинювати масові санітарні втрати;

• тривалість дії, що залежить від характеру і складу рецептур;

• здатність поширюватися самостійно;

• наявність прихованого періоду;

• складність і довготривалість індикації;

• здатність проникати до негерметизованих приміщень (блін­дажі, землянки);

■ можливість застосування в будь-яку пору року;

• дешевизна;

■ виключна токсичність;

• психологічна дія на особовий склад.

Застосовувати БЗ можна з використанням виливних авіацій­них приладів, авіабомб, мін і артилерійських снарядів, ракет, лі­таків, а також прямого зараження повітря в приміщеннях, про­дуктів харчування і джерел водопостачання шляхом проведення диверсій.

Уражаюча дія БЗ значною мірою визначається видом вико­ристаних у ній бактеріологічних засобів. Для виготовлення БЗ використовують збудників чуми, холери, натуральної віспи, сибірки, туляремії та інші мікроорганізми, які спричинюють ви­никнення особливо небезпечних інфекцій.

Уражаюча дія БЗ залежить від способів її застосування.

Патогенні мікроби і токсини можуть проникати в організм людини такими шляхами:

1) через органи дихання (аерогенний, респіраторний шлях проникнення). В основному застосовують аерозолі бактеріальних (біологічних) засобів;

2) з їжею і водою через травний канал, (аліментарний шлях проникнення);

3) через шкіру. Збудники захворювань передаються через уку­си заражених кровососів і членистоногих;

4) через слизові оболонки рота, очей, носа, а також через рани і опікові поверхні.

Унаслідок застосування БЗ утворюється зона зараження, у ме­жах якої може виникнути один або кілька його осередків. Осере­док бактеріологічного зараження — це територія, у межах якої від­булося масове зараження людей і сільськогосподарських тварин.

Особливістю такого осередку є те, що його наявність зумовлює небезпеку виникнення епідемій серед особового складу, що у свою чергу може призвести до поширення захворювань серед місцевого населення. Інколи таку ситуацію називають епідемічним вибу­хом. Тривалість періоду поширення інфекційного захворювання залежить від інкубаційного періоду використаного збудника, контагіозності, можливості виникнення спорових форм та інших чинників.

Межі осередку бактеріологічного ураження встановлює про­тиепідемічний заклад на підставі узагальнення даних бактеріоло­гічної розвідки.

Розміри і структура санітарних втрат від БЗ надзвичайно мін­ливі та залежать від ряду чинників. Серед них особливе місце посі­дають: розмір зараженої території, кількість особового складу, який потрапив під дію БЗ, тривалість її дії; склад і характер вико­ристаних противником рецептур (вид збудника, його стійкість у навколишньому середовищі), ступінь імунобіологічного захисту особового складу, наявність і використання індивідуальних і ко­лективних засобів захисту, санітарно-гігієнічні умови, проведен­ня ізоляційно-обмежувальних та інших захисних заходів.

Щоб запобігти поширенню інфекційних захворювань, в осе­редку встановлюють карантин, а в прилеглих до нього зонах за­проваджують режим обсервації.

Карантинний режим передбачає повну ізоляцію осередку ураження. На зовнішніх межах зони ураження встановлюють оз­броєну охорону, запроваджують комендантську службу і патру­лювання. Вихід людей, вивід тварин і вивезення майна із зони ураження забороняється. Виїздити із зони ураження дозволяють лише спеціальним підрозділам і видам транспорту. Транзитний проїзд через осередки ураження забороняється. Винятком може бути тільки залізничний транспорт.

Особовий склад в осередку ураження ділять на невеликі гру­пи. Продукти харчування, воду і предмети першої необхідності доправляють окремо в кожен підрозділ. У зоні карантину припи­няють роботу всі навчальні заклади, ринки та інші місця масово­го перебування людей. При виконанні робіт в осередку ураження обов’язково застосовують індивідуальні засоби захисту.

У тому випадку, коли встановлений вид збудника не належить до групи особливо небезпечних мікроорганізмів, запроваджують обсервацію. Тоді обсяг ізоляційно-обмежувальних заходів дещо зменшується.

Під час карантину першочерговим завданням є здійснення профілактичних заходів (призначають антибіотики, уводять си­роватки). Крім цього, проводять дезінфекцію (знезаражують об’єкти, територію, будівлі, техніку), а також дезінсекцію і дера­тизацію (знищують комах і гризунів, які переносять інфекційні захворювання).

Проводять повне санітарне оброблення осіб, які брали участь у здійсненні вищеназваних заходів. У разі потреби здійснюють санітарне оброблення всього особового складу. Одночасно з цим виявляють хворих і осіб, які викликають підозру щодо наявності у них інфекційного захворювання, і госпіталізують їх або ізолю­ють у домашніх умовах. У тих приміщеннях, де вони проживали, проводять дезінфекцію. Усі, хто мав контакт з хворими, підляга­ють санітарному обробленню та ізоляції.

Термін карантину і обсервації встановлюють, виходячи з мак­симальної тривалості інкубаційного періоду захворювання.

Вогнепальна зброя. Розвиток вогнепальної зброї здійснюєть­ся, головним чином, шляхом зростання її вогневої потужності, мобільності, створення принципово нових боєприпасів і систем їх наведення на цілі.

Основними напрямами розвитку вогнепальної зброї на сучас­ному етапі є:

• створення високошвидкісних уражаючих снарядів;

• створення снарядів із напівготовими або з готовими уража­ючими елементами;

• збільшення потужності вогнепальної зброї;

• створення боєприпасів на принципово новій основі;

• створення систем високоточної зброї.

Одним із напрямів розвитку вогнепальної зброї в сучасних умовах є удосконалення конструкцій самих боєприпасів з метою максимального використання енергії зарядів. Загальновідомо, що нищівна сила уражаючого снаряда визначається кінетичною енергією, що розраховується за формулою:

 

.

 

Таким чином, за формулою, збільшення енергії можливе при збільшенні швидкості або маси. Збільшення швидкості дає наба­гато більше зростання кінетичної енергії, ніж збільшення маси снаряда. Тому конструктори вогнепальної зброї йдуть шляхом збільшення швидкості польоту снаряда.

У механізмі дії будь-якого снаряда, що проникає у тканини, розрізняють три складники:

• безпосередню дію снаряда (розрив і роздріблення тканин, що мають безпосередній контакт із снарядом);

• ударна хвиля;

• тимчасова порожнеча (пульсівна порожнеча).

Снаряд, проникаючи у тканини, спричинює роздавлювання

тканин, що розходяться у боки. При цьому пошкоджуються лише ті тканини, що мають безпосередній контакт із снарядом. Якщо рановий канал не зачепить життєво важливі органи або великі кровоносні судини, то ступінь тяжкості поранення буде незнач­ний. Інша справа — збільшення швидкості. При різкому збіль­шенні швидкості снаряда, у першу чергу, діє ударна хвиля і пуль­сівна порожнина.

Вхідні отвори при наскрізних кульових пораненнях мають не­великі розміри, а вихідні можуть досягати значних розмірів. По­ранення супроводжується значними імунно-біологічними зміна­ми в організмі, що призводить до ранньої ранової інфекції.

Боєприпаси вибухової дії (БВД) називають тепер неядерни­ми засобами масового ураження. До них належать протипіхотні та протитанкові міни, гранати, артилерійські снаряди, бомби, бойові головки ракет, боєприпаси об’ємного вибуху.

Нові вибухові речовини переважають за уражаючою дією тро­тил на 20—60 %, і навіть на 200 % за рахунок зростання питомої енергії вибуху, швидкості та щільності детонації.

Максимально ефективне ураження живої сили забезпечується осколками вагою від 1 до 5 г, що мають високу початкову швид­кість польоту. У металічному корпусі цих бомб перебуває до 300 кульок діаметром 5—6 мм. Під час вибуху кульки розліта­ються зі швидкістю 1500 м/с, маючи радіус розлітання більше 25 м.

У радіусі до 25 м від центру вибуху можливі тяжкі поранення черепа, проникні поранення грудей, живота з пошкодженням внутрішніх органів, а також багатоосколкові переломи довгих трубчастих кісток і множинні поранення різних ділянок людсь­кого тіла.

Унаслідок застосування БВД значно зростає кількість мно­жинних і поєднаних поранень, що ускладнюватиме лікувально- евакуаційне забезпечення поранених і значно збільшить витрати медичного майна.

Боєприпаси із стрілоподібними елементами. Найтипові- шим представником боєприпасів вибухової дії є американський снаряд із стрілоподібними забійними елементами.

Кількість стріл у ньому залежить від калібру і досягає 5— 12 тис. штук. Дальність розльоту стрілоподібних елементів під час розриву снаряда дорівнює 500 м. Ефективність їх у 8 разів вища за осколково-фугасні. Снаряд такого типу уражає живу силу на площі 30 тис. м² (радіус 100 м).

Уражаючу дію стрілоподібних елементів відрізняють множин­ні ураження, значна проникна здатність, розсіювання у ткани­нах, здатність наносити точкові поранення порожнинних органів, що призводить до розвитку перитоніту.

Касетні боєприпаси. Касетні артилерійські снаряди призна­чені для ураження живої сили і техніки, а також для дистанцій­ного мінування місцевості. Такі снаряди розроблені для 155 та 203,2 мм гаубиць. Наприклад, 155 мм касетний снаряд М-692 має 36 протипіхотних мін масою по 450 г. На заданій висоті міни ви­штовхуються із снаряда та при ударі об землю з них виштовху­ються елементи, що підкидають міну на висоту людського зросту, після чого вона вибухає. Радіус ураження осколками — 4—6 м. Снаряди М-449-А-1 мають елементи М-43-АЗ, що утримують у собі осколки у вигляді кульок. Під час падіння на землю елементи розриваються і кульки розлітаються у радіусі 7 м.

Мінна зброя. Одним із напрямів розвитку мінної зброї є ство­рення протипіхотних осколкових мін направленої дії. Всі їх типи мають плоский корпус із пластмаси, осколковий елемент з кілько­ма шарами сталевих кульок і заряд вибухівки.

Протипіхотні міни уражають переважно нижні кінцівки (на­віть до травматичної ампутації), зумовлюють серйозні пошко­дження статевих органів, очеревини, нижньої частини живота. При цьому обов’язкове забруднення рани землею. Мінно-вибу­хові поранення часто мають поєднаний характер.

Останнім часом у практичній медицині терміном ураження від міни визначають дію не тільки уражаючих чинників у зоні ударної хвилі, але й осколків поза даною зоною. Під час вибуху міни створюється пучок осколків, якими уражається незахищена жива сила у секторі 60—90° С на відстані до 25—100 м і більше.

Високоточна зброя (ВТЗ) — керована зброя, здатна уражати ціль (об’єкт) першим пуском (пострілом) на будь-якій відстані в межах досягнення. Загальний принцип дії ВТЗ базується на ви­користанні лазерної, телевізійної, тепловізійної, інфрачервоної, радіолокаційної та різних комбінованих систем наведення на ціль. Завдяки наявності автоматичних систем управління, такі засоби діють за принципом “вистрілив і забув”. Оператор здійс­нює тільки початкове прицілювання (захват цілі) і більше в про­цесі наведення уражаючих частин ВТЗ на ціль участі не бере.

До основних переваг ВТЗ над іншими видами зброї можна від­нести такі:

• при масовому використанні ВТЗ його бойова ефективність зрівнюється з ефективністю атомної зброї малої потужності;

■ селективність вибору цілей для ураження, велика точність і відсутність зараження місцевості дозволяють вести стрільбу на будь-які відстані від переднього краю без остраху випадкового ураження своїх військ;

• виключається необхідність пристрілювання, характерного для некерованої зброї, що підвищує раптовість вогневого удару. Використання ВТЗ можливе з районів, що не піддаються вогнево­му впливу противника як через віддалення позицій ВТЗ від лінії фронту, так і за рахунок використання сховищ у складній місце­вості;

• при застосуванні ВТЗ значно скорочується кількість сил і засобів для вирішення бойових завдань, що може зменшити втра­ти в живій силі та техніці, дозволить спростити матеріально-тех­нічне забезпечення військ.

Боєприпаси об’ємного вибуху (БОВ). В основі використання цього виду звичайної зброї лежить здатність до вибуху дрібнодис­персних паливно-повітряних зависів об’ємно-детонуючих систем (ОДС). Принцип дії боєприпасів об’ємного вибуху має певну ана­логію з випадковими вибухами, що відбуваються на підприємс­твах хімічної промисловості, у зерносховищах, елеваторах, вуг­ледобувних шахтах, у побуті. У цих випадках вибух має однако­вий механізм утворення аерозольної суміші летючих рідин з достатньо високою калорійністю, що займаються випадково, або за допомогою детонаторів. При цьому, в певних умовах, що зале­жать, у першу чергу, від концентрації і фізико-хімічних власти­востей пального, у паливно-повітряній хмарі може виникнути процес детонації.

Уражаючі чинники БОВ:

■ ударна хвиля об’ємного вибуху;

• тепловий імпульс;

• отруєння окисом вуглецю і азоту.

Дія ударної хвилі:

• безпосередній вплив різкого перепаду тиску в навколиш­ньому середовищі;

• метальна дія — удари тіла, одержані під час руху хвилі щодо предметів навколишнього середовища та ґрунту;

• побічна дія — поранення військовослужбовців різними предметами (вторинними снарядами), що захоплюються рухли­вою масою повітряної хвилі.

Унаслідок дії БОВ можуть бути такі види механічних ура­жень, як ізольовані і комбіновані.

Комбіновані ураження у свою чергу поділяються на механо- термічні, механотоксичні, механотермотоксичні. Ураження від БОВ можуть мати різну локалізацію і тяжкість. Потрібно мати на увазі, що при ураженні БОВ, у першу чергу, буде пошкоджений такий критичний орган, як вухо. Також спостерігатимуться ура­ження комоційно-контузійного характеру, крововиливи в мозок, легені, розриви і розчавлювання паренхіматозних і порожнинних органів. Тепловий імпульс може спричинити опіки різного ступе­ня тяжкості. У закритих фортифікаційних спорудах особовий склад може одержати отруєння окисом вуглецю і окисами азоту.

Запалювальні суміші. Основою цієї зброї є використання різ­них видів запалювальних сумішей (речовин), дія яких ґрунтуєть­ся на здатності легко займатися і розвивати високу температуру під час горіння. Відповідно до сучасної класифікації, всі сучасні запалювальні суміші поділяються на три головні групи:

• запалювальні суміші на основі нафтопродуктів — напалми;

• металізовані запалювальні суміші — пірогелі;

• термітні запалювальні суміші — терміти.

Усі вони характеризуються високою температурою горіння: 900—1200°С — напалми, до 1800°С — пірогелі, до 220СҐС — термі­ти. Добре приліплюються до різних поверхонь і створюють стійкі осередки пожеж.

Для застосування запалювальних сумішей використовуються такі засоби: вогнемети, гранатомети, запальні боєприпаси (авіа­бомби, касети).

Масове використання запалювальних засобів призводить до виникнення великих груп уражених з глибокими термічними опіками, що характеризуються деякими особливостями клініч­ного перебігу.

Напалмові опіки локалізуються переважно на відкритих ді­лянках тіла, причому більше, ніж у 75 % випадків уражається обличчя. Найпоширенішим поєднанням є ураження голови і кис­тей, що спостерігається у 66,6 % випадків. Напалмові опіки III та IV ступенів тяжкості становлять 75,5 %, II ступеня — 24,3 %, І — дуже рідко.

На відміну від звичайних термічних опіків, під час яких не­притомність трапляється лише у випадку дуже великих пошко­джень, при використанні напалму непритомність настає при ура­женні менше 10 % поверхні тіла. Напалмові опіки в декілька разів частіше за термічні ускладнюються шоком, для якого ха­рактерна висока летальність. Напалмові опіки часто поєднуються з асфіксією, що настає внаслідок набряку гортані, голосової щі­лини, а також токсемією, що зумовлена дією продуктів горіння.

Удосконалення цього виду звичайної зброї проводиться в та­ких напрямах:

• покращення бойових характеристик запалювальних сумі­шей шляхом збільшення температури і часу горіння, адгезії до різних предметів;

• розроблення самозаймистих на повітрі та при з’єднанні з во­дою сумішей.

Протягом останніх років з’являються повідомлення про ство­рення нових видів зброї: інфразвукової, мікрохвильової, проме­невої (лазерної), генетичної, етнічної, токсичної та інших.

Вплив на природне середовище. Великі успіхи науки і техніки створили можливості не лише для глибокого розуміння природи, а й можливості змінювати її. Виникла можливість впливати на при­родне середовище у військових цілях. З’явилися відповідні термі­ни: екоцид, терацид, географічна війна, метеорологічна війна.

Географічна війна означає використання сил природи у війсь­кових цілях шляхом активної дії на навколишнє середовище і на фізичні процеси, що відбуваються у твердій (літосфера), рідкій (гідросфера) та газоподібній (атмосфера) оболонках землі. Це створення штучних землетрусів, потужних приливів типу цуна­мі, злив; зміна температурного режиму певних районів землі; створення гірських обвалів, снігових лавин.

Метеорологічна війна — це використання регулювання пого­ди у військових цілях. Головним методом ведення метеорологіч­ної війни є розсіювання у повітрі часток речовин (частіше йодис­того срібла або йодистого свинцю), що спричинюють опади.

Реальним також вважається створення штучних вогняних бу­ранів, що можуть поширюватись із значною швидкістю і наноси­ти колосальні збитки.