Радіаційні ураження. Променева хвороба

Унаслідок застосування СШЛ ядерної зброї проти японських міст Хіросіма і Нагасакі в 1945 р., у багатьох потерпілих, окрім травматичних ушкоджень і опіків, розвинулося загальне тяжке захворювання — променева хвороба. Незважаючи на відносно не­велику потужність використаних тоді боєприпасів (22 і 12 кг), за­гальна кількість хворих перевищила 37 000 осіб.

У 1954 р. після проведеного СІПА термоядерного вибуху опа­дами з радіоактивної хмари було заражено до 15 000 км² тери­торії, у тому числі територію шести населених Маршаллових ост­ровів. Жителі цих островів і японські рибалки, які перебували на відстані 160 км від центру вибуху і зазнали впливу радіоактивно­го дощу, одержали тяжкі променеві ураження.

Наведені приклади свідчать про те, що поряд з ударною хви­лею і світловим випромінюванням, ядерна і термоядерна зброя має додаткові уражаючі чинники.

Біологічна дія іонізуючого випромінювання. Іонізуюче ви­промінювання має високу біологічну активність, тобто здатність спричинити структурно-функціональні зміни організму. Залеж­но від дози опромінення, чутливості до нього багатьох інших чин­ників воно здатне негативно впливати на людину, тварин, рослин, біоценоз у цілому, а за певних умов призводити до їх загибелі. Найважливішими особливостями, що визначають специфіку дії іонізуючого випромінювання, є:

• відсутність будь-яких відчуттів у момент безпосереднього впливу;

• одноманітність дії на різні структури організму (клітини, тканини, органи);

• миттєвість поглинання енергії іонізуючого випромінюван­ня атомами та молекулами організму;

• відсутність вибіркового впливу на ті чи інші морфологічні елементи — взаємодія з будь-якими атомами і молекулами ор­ганізму;

• основним актом взаємодії випромінювання з речовиною є іонізація, пошкодження атомів і молекул, поява активних ради­калів, що призводить до патологічних реакцій у біологічному суб­страті організму;

• біологічний ефект прямо пропорційно залежить від потуж­ності дози;

• наявність радіобіологічного парадоксу — невідповідність між украй малою величиною поглинутої енергії іонізуючого ви­промінювання і надзвичайно вираженою (аж до смерті) реакцією організму на нього.

До впливу іонізуючої радіації чутливі всі біологічні об’єкти, однак прояви і ступінь такої чутливості різні. Так, якщо доза гам- ма-опромінення, яка спричиняє смерть — 50 % опромінених, для найпростіших становить 1000—3000 Гр, для рослин — 10— 1500 Гр, комах — 10—100 Гр, риб і птахів — 8—20 Гр, то для лю­дини ця доза перебуває на рівні 2,5—3,5 Гр. Доза опромінення, яка дорівнює або перевищує 10 Гр (1000 Р), летальна для всіх ссав­ців. У той же час у конструкціях одного з американських ядерних реакторів, у зоні, де поглинена доза добового опромінення сягала 10^е Гр, були виявлені життєздатні бактерії (їх назвали радіоопір- ними мікрококами — Micrococcus radiodurens).

Відомі три групи ефектів впливу іонізуючого випромінювання на організм людини, що спричиняють радіаційну патологію:

1) детерміністичні — гостра променева хвороба, хронічна про­менева хвороба, локальні місцеві ураження;

2) сомато-стохастичні (вірогідні) — злоякісні новоутворення, порушення розвитку плода тощо;

3) генетичні — генні мутації, хромосомні аберації.

Біологічний ефект опромінення спричинюється сукупністю

багатьох чинників. Зокрема таких, як величина поглиненої дози, її розподіл у часі і просторі, радіочутливість опромінюваних ор­ганів і тканин, загальний стан організму в цілому і рівень його захистних сил.

Патогенез променевої хвороби дуже складний, на даний час вивчені лише окремі ланки механізму її розвитку. На думку пере­важної більшості дослідників першим етапом біологічних ефек­тів є первинні фізико-хімічні реакції в опромінюваному середови­щі. Внаслідок прямого впливу іонізуючих випромінювань на радіочутливі органічні речовини (клітинні ферменти, нуклепро- теїди, рибонуклеїнові кислоти та ін.), в організмі виникають різні пошкоджувальні радіохімічні процеси. Разом з тим, відповідно до теорії радіолізу води, значна частина енергії випромінювання спочатку поглинається в організмі молекулами води, внаслідок чого утворюються активні радикали і перекисні з’єднання (ОН, О, Н₂0₂, НО_а), що вступаючи в різні реакції з тканинними білка­ми, ферментами й іншими біологічноактивними з’єднаннями, порушують перебіг обмінних процесів: у організмі накопичують­ся речовини, не властиві нормальній життєдіяльності, що приз­водить до розвитку променевої токсемії і порушення життєдіяль­ності клітин і тканин.

На фоні вказаних первинних радіохімічних перетворень ви­никають вторинні патофізіологічні зрушення в органах і систе­мах організму. Так, на раній стадії реєструються зміни в діяль­ності ЦНС і гіпофізарно-наднирникової системи. Іонізуюча радіа­ція найсильніше уражає клітини тканин, що швидко розмножуються: клітини лімфо- і кровотворної тканини, стате­вих залоз і епітелію кишок. Під впливом великих доз опромінен­ня кровотворення може цілком припинитися, причому найшвид­ше виникає дефіцит лейкоцитів і тромбоцитів, що сприє розвитку інфекційних ускладнень і геморагічного синдрому. При проме­невій хворобі знижується природний імунітет, унаслідок чого на­віть сапрофіти набувають патогенних властивостей. Виражені по­рушення в обміні речовин призводять до розвитку дистрофічних змін у органах і тканинах.

Опромінення організму може бути короткочасним чи трива­лим, рівномірним чи нерівномірним, зовнішнім чи внутрішнім і зазвичай змішаним. Залежно від цього, клінічна картина захво­рювання може бути різною. Насамперед розрізняють гостру і хронічну променеву хворобу, виділяють також місцеві радіаційні ураження, поєднанні радіаційні ураження і комбіновані радіацій­ні ураження. Для військово-медичної служби найбільший інтерес і значення мають гострі радіаційні ураження (гостра променева хвороба).