Протиепідемічний захист військ в умовах застосування противником бактеріологічної зброї

 

Бактеріологічна (біологічна) зброя є засобом масового ура­ження людей, тварин і сільськогосподарських рослин. Це спе­ціальні боєприпаси і пристрої, заряджені хвороботворними мік­роорганізмами, вірусами, рикетсіями або продуктами їх жит­тєдіяльності (токсинами). Для створення бактеріологічної зброї використовують збудників чуми, холери, натуральної віспи, сибірки, туляремії та інші мікроорганізми, які спричиняють ви­никнення і поширення інфекційних хвороб. Крім природних мік­роорганізмів, використовують синтетичні хімічні речовини (бо- тулінічний токсин, гербіциди, дефоліанти) та інших шкідників сільськогосподарських рослин. Уражаюча дія бактеріологічної (біологічної) зброї значною мірою визначається видом використа­них у ній бактеріологічних засобів і залежить від способів її засто­сування. Як бактеріологічна зброя, можуть бути використані і заражені хвороботворними мікроорганізмами (бактеріями, віру­сами, рикетсіями) комахи, кліщі, гризуни. Із величезної кіль­кості мікроорганізмів, які існують у природі, у військових цілях можуть бути використані лише ті, які задовольняють спеціаль­ним вимогам: здатні спричинити інфекційні захворювання пев­ної тяжкості і тривалості і завершуються зазвичай летально.

У результаті застосування противником бактеріологічної зброї утворюється зона зараження, у межах якої може виникнути один або декілька осередків. Осередок бактеріологічного зараження — це територія, у межах якої відбулося масове зараження людей і сільськогосподарських тварин. Особливістю такого осередку є те, що його наявність зумовлює небезпеку виникнення епідемій серед особового складу, що в свою чергу може призвести до поніирення захворювань серед місцевого населення. Інколи таку ситу­ацію називають епідемічним вибухом. Тривалість періоду поши­рення інфекційного захворювання залежить від інкубаційного періоду використаного збудника, контагіозності, можливості ви­никнення спорових форм та інших чинників.

У зарубіжній літературі найчастіше згадуються збудники за­хворювань, що застосовуються як ЗМУ: чуми, віспи, туляремії, сибірки, холери, бруцельозу, сапу, жовтої лихоманки. Важливою особливістю їх є здатність зберігатися у аерозольному стані (у вигляді найдрібніших, тонко розпилених у повітрі частинок і крапель), що дає можливість заражати людину через органи ди­хання і спричинювати масові захворювання.

Однією з найхарактерніших особливостей бактеріологічної зброї, що відрізняє її серед інших видів ЗМУ, у тому числі від ядерної і хімічної, є здатність спричинювати епідемії. За певних умов захворювання, що виникли внаслідок застосування цієї зброї, можуть поширюватися на значній території і викликати за­хворювання великої кількості людей за межами первинного осе­редку. Відома здатність інфекційних захворювань поширюватись від однієї людини до іншої визначає ще одну суттєву особливість бактеріологічної зброї — довготривалість її дії.

Уражаюча дія бактеріологічної зброї проявляється, як прави­ло, не відразу, а через деякий, іноді доволі тривалий, прихований (інкубаційний) період. У цьому полягає ще одна характерна особ­ливість цієї зброї, що відрізняє її від ядерної і хімічної. У свою чергу з переліченими особливостями бактеріологічної зброї пов’язані труднощі визначення початку її застосування против­ником. Тому не виключається, що розпізнати перший факт бак­теріологічного нападу можливо лише після одночасного виявлен­ня значної кількості інфекційних хворих. Бактеріологічна зброя може застосовуватись у будь-яку пору року, але найпридатнішою є холодна, так як низька температура сприяє тривалому вижи­ванню мікробів у навколишньому середовищі.

Протибактеріологічний захист — це комплекс організацій­них, протиепідемічних і лікувально-евакуаційних заходів, спря­мованих на запобігання ураженню особового складу бактеріоло­гічною зброєю і ліквідацію інфекційних захворювань у разі їх виникнення. Протибактеріологічний захист базується на системі протиепідемічного забезпечення військ, що включає санітарно- гігієнічні заходи, специфічну і неспецифічну індикацію бак­теріальних засобів; визначення межі осередку ураження тери­торій, що зазнали зараження; встановлення в осередку ураження обсервації чи карантину з одночасним проведенням заходів щодо ліквідації осередку; екстрену імунопрофілактику, санітарне об­роблення особового складу і дезінфекцію (дезінсекцію) їх обмун­дирування і спорядження і проведення дератизаційних заходів у осередку (при зоонозних інфекціях) тощо.

Комплекс заходів для встановлення факту застосування про­тивником бактеріологічної зброї і визначення виду збудників, на­зивають індикацією (розпізнаванням). У системі протибак­теріального захисту індикації приділяється велике значення, адже від своєчасності встановлення факту застосування бактеріо­логічної зброї будуть залежати успіх захисту від ураження і пра­вильний вибір протиепідемічних заходів. Застосовуються непря­мі, так звані неспецифічні, методи індикації бактеріологічної зброї з використанням фізико-хімічних принципів дослідження. Специфічна індикація бактеріологічної зброї (мікробіологічний метод визначення бактеріальних засобів) здійснюється медичною службою для остаточного встановлення факту застосування біо­логічної зброї і визначення виду збудника. Схематично вона скла­дається із трьох основних етапів:

• відбір проб із об’єктів навколишнього середовища;

• транспортування їх у лабораторію;

• власне лабораторне дослідження з виділенням чистої куль­тури і визначенням виду збудника.

Правильний відбір проб із об’єктів навколишнього середови­ща, їх упаковка, зберігання, транспортування до лабораторії на­бувають великого значення, оскільки впливають на вірогідність дослідження. Вірогідність виділення з проб збудників інфекцій­них захворювань буде тим меншою, чим більше часу пройшло до початку дослідження. Про це необхідно пам’ятати і намагатися відібраний для дослідження матеріал якнайшвидше доправляти в лабораторію. Якщо це неможливо, то необхідно помістити його у спеціальні консервуючі суміші або заморозити.

Військовий фельдшер повинен уміти відбирати проби і на­правляти їх для лабораторного дослідження. Щоб не інфікувати­ся у процесі відбору проб, матеріал для дослідження необхідно збирати обов’язково у засобах захисту, з дотриманням правил ро­боти зі збудниками особливо небезпечних інфекцій. Упаковку проб відібраного для дослідження матеріалу з різних об’єктів нав­колишнього середовища (флакони, пробірки, банки, колби та ін.) дезінфікують із зовні і направляють у лабораторію. До упаковки додається направлення на дослідження, в якому вказується назва матеріалу, місце і час відбору проби, мета дослідження.

Відбір проб повітря здійснюється за допомогою спеціальних приладів — бактеріовловлювачів. У них використовується при­нцип вимушеного осаду аерозольних часточок на тверді або рідкі середовища, що потім піддають мікробіологічному дослідженню. Проби, доправлені у лабораторію з різних об’єктів навколишньо­го середовища, негайно досліджують з метою визначення виду за­стосованих противником патогенних мікроорганізмів. Першо­чергового значення набувають прискорені методи індикації бак­теріальних засобів з використанням специфічних люмінесцентних сироваток, різних адсорбційних методів та ін.

У першу чергу доправлений матеріал досліджують на наяв­ність збудників особливо небезпечних інфекцій (чума, холера, на­туральна віспа). У зв’язку з тим, що лабораторні методи дослі­дження з визначення виду застосованого противником бактеріаль­ного засобу потребують порівняно тривалого часу (5—18 год і більше) зазвичай уже після встановлення факту застосування бактеріологічної зброї, за результатами проведеної неспецифічної індикації, відразу ж приступають до реалізації заходів з локаліза­ції і ліквідації осередку зараження. Проводять заходи з визначен­ня меж осередку зараження і ліквідації наслідків застосування противником бактеріологічної зброї.

Розміри осередку визначають площею, на якій виявлені озна­ки застосування противником бактеріальних засобів, з урахуван­ням глибини і масштабів поширення аерозольної хмари. Ураже­ними вважаються особовий склад, що перебував у зоні заражен­ня, особи, які споживали підозрілі на зараження воду і харчові продукти, а також контактували із зараженими об’єктами або ін­фекційними хворими. У разі застосування противником бактеріо­логічної зброї у районі розташування частини (підрозділу), весь особовий склад вважається ураженим і підлягає обсервації. Без­посередній захист особового складу під час бактеріологічного на­паду противника забезпечується використанням індивідуальних і групових засобів протихімічного захисту.

Для запобігання інфекційним захворюванням у військах здій­снюється комплекс протиепідемічних заходів:

• обсервація і карантин;

• екстрена профілактика;

• санітарне оброблення особового складу;

• дезінфекція об’єктів, заражених бактеріальними засобами, у разі потреби — дезінсекція і дератизація.

До проведення ідентифікації застосованого противником збуд­ника впроваджується обсервація — посилений медичний нагляд за осередком ураження, а також лікувально-профілактичні та ізоляційно-обмежувальні заходи, спрямовані на запобігання по­ширенню інфекційних захворювань.

Обсервація не вимагає виводу частини із зони бойових дій і включає такі основні заходи:

• посилення медичного нагляду за особовим складом;

■ раннє активне виявлення хворих, їх ізоляцію і госпіталі­зацію;

• проведення екстреної профілактики серед усього ураженого особового складу, що передбачає застосування антибіотиків, хіміо­препаратів та інших засобів;

• посилення санітарного нагляду за виконанням усіх санітар­но-гігієнічних норм і правил;

• обмеження виїзду, в’їзду і транзитного проїзду через тери­торію, зайняту ураженими БЗ військами і максимальне обмежен­ня їх контакту з особовим складом сусідніх частин і місцевим на­селенням;

• упровадження суворого протиепідемічного режиму роботи на етапах медичної евакуації, куди надходять поранені і хворі з уражених частин.

Великого значення набуває санітарне оброблення особового складу, дезінфекція одягу, спорядження, озброєння, техніки й місцевості, а також знезараження води і продовольства.

Часткове санітарне оброблення особового складу проводиться у підрозділах. Повне санітарне оброблення потребує виводу вій­ськ із зони бойових дій.

Після визначення виду застосованої БЗ, залежно від природи збудника, у військах упроваджується карантин або продовжу­ються обсерваційні заходи.

Карантин впроваджується при застосуванні проти військ у складі БЗ рецептур ОНІ, при виникненні серед особового складу військ ОНІ, а також при появі інших масових контагіозних захво­рювань, що загрожують боєздатності військ.

Карантин — це система протиепідемічних і режимних за­ходів, спрямованих на повну ізоляцію частини від цивільного на­селення, сусідніх військ і ліквідацію захворювань.

При впровадженні карантину передбачається:

• заборона в’їзду в епідемічний осередок (осередок БЗ), виїзду і вивозу звідти будь-якого майна без попереднього знезараження (знешкодження);

• озброєна охорона району карантину;

• роз’єднання особового складу на найдрібніші групи, за яки­ми ведеться постійний медичний нагляд;

• організація у карантині спеціальної комендантської служ­би для забезпечення виконання правил карантину;

• щоденний медичний огляд (з вимірюванням температури тіла) осіб з підозрою на захворювання;

• негайна ізоляція і госпіталізація хворих у інфекційні госпі­талі;

• організація профілактичних щеплень і специфічної про­філактики за відповідними схемами;

• організація постачання частин, що знаходяться на каран­тині.

Для дотримання карантинного режиму призначається комен­дантська служба, яка проводить озброєну охорону району. Поста­чання військової частини продуктами харчування, майном, ліка­ми і лікарськими засобами відбувається через перевантажувальні майданчики і передавальні пункти. Для проведення у карантині протиепідемічних заходів призначаються фахівці санітарно-епі­деміологічної служби і лікувально-профілактичних закладів. За­лежно від обставин, формуються групи фахівців, що здійснюють ізоляційно-лікувальне, дезінфекційне і лабораторно-діагностич­не забезпечення, а також проведення щеплень (у вигляді спе­цифічної профілактики).

Начальником карантину є командир з’єднання, на яке накла­дено карантин. Тривалість карантину залежить від виду збудни­ка і впроваджується на термін інкубаційного періоду захворюван­ня, з моменту ізоляції останнього хворого.

Усі етапи медичної евакуації, що ведуть прийом поранених і хворих із частин, що зазнали дії БЗ, повинні працювати з додер­жанням суворого протиепідемічного режиму.

Контрольні питання для самоперевірки

1. Бактеріологічна зброя, її уражаюча дія.

2. Характеристика ознак, що вказують на факт застосування противником бактеріологічної зброї.

3. Індикація бактеріальних засобів: визначення поняття, мета і принципи проведення.

4. Вимоги до відбору проб із об’єктів зовнішнього середовища для індикації бактеріологічної зброї.

5. Мета, сутність і організація проведення карантину і обсерва­ції. Яка різниця між ними?

 

Розділ 4