Предмет і завдання військової токсикології і радіології

Токсикологія — галузь медицини, що вивчає фізичні, хімічні властивості отрут (шкідливих і отруйних речовин), механізми їх дії на організм людини і розробляє методи діагностики, лікуван­ня і профілактики отруєнь.

Військова токсикологія — складник загальної токсикології і військової медицини.

Предметом військової токсикології як науки є вивчення ток­сичної дії на організм людини бойових отруйних речовин (БОР), вибухових газів, компонентів ракетних палив і технічних рідин, що використовуються у військах. Військова токсикологія вивчає і сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), які при руйнуванні хіміч­них об’єктів можуть стати причиною формування великих осе­редків хімічного ураження. Крім того, військова токсикологія вивчає також деякі отрути рослинного і тваринного походження, що розглядаються як потенційні ОР.

Завдання військової токсикології визначаються трьома основ­ними напрямами: теоретичним (експериментальним), профілак­тичним (гігієнічним) і клінічним.

Теоретичний напрям вивчає головні закономірності взаємодії організму і ОР, їх токсикокінетичні і токсикодинамічні особли­вості, здійснює пошук антидотів, розробляє методи детоксикації {токсикокінетика вивчає шляхи надходження, розподілу, мета­болічного перетворення і виведення ОР і отрут з організму; ток- сикодинаміка вивчає прояви інтоксикацій та інших форм токсичноного процесу, механізми, що лежать в основі токсичної дії, зако­номірності формування патологічних станів).

Профілактичний напрям вивчає небезпечний вплив ОР і от­рут на організм, токсикометричні параметри, розробляє засоби захисту від них (токсикометрія вивчає кількісний бік токсич­ності і небезпеки хімічних речовин при різних шляхах їх дії на організм).

Клінічний напрям вивчає перебіг отруєнь при дії ОР і отрут на людину і методи їх лікування.

Основним методом токсикології є експеримет на тваринах, що дає можливість відтворити отруєння в лабораторних умовах, щоб вивчити механізми дії отрут, провести пошуки нових засобів за­побігання, ослаблення або усунення дії ОР і отрут на організм.

Військова радіологія — окрема галузь військової медицини. Предметом її вивчення є етіологія, патогенез, діагностика і ліку­вання різних видів бойових радіаційних уражень, а також вирі­шення проблем протирадіаційного захисту і організації надання медичної допомоги ураженим радіоактивним випромінюванням.

Основними завданнями військової радіології є:

• розроблення комплексу заходів з протирадіаційного захис­ту особового складу;

• вивчення клініки і патогенезу різних видів бойових радіа­ційних травм;

• пошук засобів медикаментозного захисту особового складу військ від радіаційних уражень і засобів, спрямованих на збере­ження боєздатності особового складу, що зазнав дії іонізуючого випромінювання;

• розроблення засобів і методів лікування гострої променевої хвороби і комбінованих радіаційних уражень.

Військову радіологію відрізняє необхідність вивчення і розроб­лення засобів і методів лікування не тільки променевої хвороби як такої, але й форм комбінованих радіаційних уражень, а також поєднаних травм, що можуть виникати як при одномоментній дії всіх уражаючих чинників ядерного вибуху, так і при послідовно­му ураженні ядерною та іншими видами зброї.

Характерний вплив на військову радіологію як самостійну дисципліну чинить та особливість, що її завдання, як правило, будуть вирішуватись в умовах масового надходження уражених і динаміки бойової обстановки. Все це значно впливатиме на обсяг і характер медичної допомоги. Цим військова радіологія принци­пово відрізняється від медичної радіології, фахівці якої зазвичай працюють в оптимальних умовах і використовують увесь арсенал медичних засобів і методів лікування з урахуванням конкретних особливостей кожного випадку.

У практиці військово-медичної служби завдання військової токсикології і радіології вирішують лікарі-спеціалісти — токси­кологи і радіологи. Однак профілактика масових уражень і ус­пішне їх лікування можливі лише при участі в роботі всього лі­карського, а також середнього і молодшого медичного персоналу, що має спеціальну підготовку.

Заходи щодо захисту від ядерної і хімічної зброї, що прово­дяться у військах і на етапах медичної евакуації, є найважливі­шим елементом медичного забезпечення в сучасній війні.

Ураження хімічною зброєю.

Хімічна зброя — один із видів ЗМУ, яким оснащені армії різних країн.

Хімічною зброєю називають речовини бойового застосування, уражаючі якості яких базуються на токсичній дії ОР на організм людини. Хімічна зброя включає високотоксичні ОР і засоби їх до- правлення до цілі і призначена для ураження живої сили против­ника з метою ускладнення (дезорганізації) діяльності військ і об’єктів тилу.

Хімічна зброя може спричиняти тяжкі екологічні і генетичні наслідки, для ліквідації яких потрібне залучення величезних ма­теріальних ресурсів протягом десятків років.

Під час роботи на місцевості, зараженій такими речовинами, особовий склад і медичний персонал повинні бути в протигазах і спеціальному захисному одязі ізолюючого типу — загальновійсь­кових захисних плащах, надягнутих у вигляді комбінезона, за­хисних панчохах і рукавицях. Усі об’єкти, заражені стійкими ОР, підлягають обов’язковому знезараженню — дегазації.

Нестійкі ОР, як правило, спричиняють первинні ураження в момент їх застосування, не приводячи до зараження об’єктів, зов­нішнього середовища. Під час дій в осередках застосування нестійких ОР особовий склад і медичний персонал повинні бути теж у протигазах.

З розчинністю у воді і органічних розчинниках тісно пов’язана здатність ОР заражати водойми, проникати в товщу гумових ви­робів і лакофарбових покриттів, роблячи їх джерелами можливо­го ураження людей у майбутньому.

Важливою властивістю є летючість ОР, від якої залежить їх здатність переходити до пароподібного стану і заражати великі площі. Чим вища летючість ОР, тим швидше вони розносяться повітряними потоками від місця первинного застосування. Висо­ку летючість мають синильна кислота, зарин та інші ОР.

Знання фізико-хімічних властивостей ОР дозволяє передбача­ти ступінь їх небезпеки у конкретних метеорологічних умовах та ймовірність вторинних уражень, визначати найнадійніші спосо­би знезараження об’єктів, а також використовувати необхідні за­соби протихімічного захисту і медичних засобів захисту.

Найважливішою характеристикою ОР є їх токсичність, ве­личину якої прийнято виражати токсичною концентрацією (для ОР, що діють на організм у газоподібному і пароподібному станах чи у вигляді аерозолю) або токсичною дозою (для ОР, що діють у рідкому чи твердому станах). Чим нижча токсична концентрація або доза, що спричинює те чи інше ураження при визначеній екс­позиції (час дії ОР на організм), тим дана ОР є токсичнішою. Такі ОР, як зарин, зоман, синильна кислота, речовини типу Ві-Ікс, мо­жуть спричиняти тяжкі і смертельні ураження при потраплянні в організм у кількості всього декілька міліграмів.

При ураженні ОР розрізняють поняття “зараження” і “ура­ження”, які можна розглядати як причину і наслідок. Потрап­ляння ОР на шкірні покриви або слизові оболонки зумовлює їх зараження. Потім, внаслідок всмоктування ОР і розвитку патоло­гічних процесів, виникають порушення життєво важливих функ­цій організму, що призводить до зниження боєздатності і виходу особового складу зі строю, тобто до ураження.

Зараження різними ОР призводить до ураження людей у різні терміни. Так, початкові ознаки інгаляційних уражень нервово- паралітичними і загальноотруйними ОР спостерігаються вже в найближчі хвилини після вдихання їх парів. Ще швидше розви­вається інтоксикація при потраплянні цих ОР у рану або на опіко­ву поверхню. Отже, швидкість розвитку клінічної картини ура­ження залежить від токсичності, шляхів надходження і дози ОР, що діє на організм.

Після контакту з подразнювальними ОР больові відчуття з боку кон’юнктиви, слизових оболонок носової частини глотки і верхніх дихальних шляхів, чхання і кашель, що знижують боєз­датність особового складу, виникають практично миттєво. Ура­ження іпритом, люїзитом і фосгеном настають після так званого прихованого періоду інтоксикації, що триває іноді декілька го­дин. Це зумовлює необхідність медичного нагляду за особами, які зазнали впливу зараження і залишилися в строю, протягом пер­шої доби з метою своєчасного виявлення початкових ознак ура­ження і надання необхідної медичної допомоги.

Висока токсичність і швидкість дії сучасних ОР спричиняють необхідність своєчасного використання індивідуальних засобів протихімічного захисту (протигази, захисний одяг) і медичних засобів захисту (протихімічні пакети, антидоти та ін.) у випадку застосування противником хімічної зброї.

Ураження ядерною зброєю.

Значна частина енергії ядерного вибуху виділяється з невидимим потоком у-випромінювання і нейтронів, здатних проникати крізь товщу різних матеріалів і тканин організму, згубно впливаючи на них. У ході реакцій ядер­ного розподілу і термоядерного синтезу утворюється величезна кількість радіоактивних речовин-осколків ядер урану, плутонію та інших елементів, що входять до складу ядерного заряду. По­дальший розпад цих радіоактивних ізотопів також супровод­жується а-, р- і у-випромінюванням.

Проникна радіація є основним уражаючим чинником ней­тронної зброї; при її впливі променеві ураження можуть зустріча­тися відносно частіше за травматичні і термічні ушкодження. Вплив проникної радіації на організм людини в дозі понад 1 Гр призводить до загального захворювання — променевої хвороби різного ступеня тяжкості, аж до вкрай тяжких і смертельних ура­жень.

Зараження радіоактивними речовинами шкірних покривів і потрапляння їх в організм через дихальні шляхи або органи трав­лення з продуктами харчування і водою призводить до специфіч­них уражень шкіри — променевих дерматитів і опромінення внутрішніх органів. Це може істотно обтяжувати променеву хво­робу, спричинену зовнішнім опроміненням у-нейтронним пото­ком у момент ядерного вибуху.

За даними західних авторів, крім радіоактивних речовин (РР), що утворюються під час ядерних вибухів, проводити зараження районів бойових дій можна за допомогою спеціальних авіабомб, артилерійських снарядів, мін та ін., споряджених радіоактивни­ми продуктами, а також інших пристроїв для їх поширення неви- буховим способом, наприклад, шляхом розпилення у вигляді рід­ких чи твердих радіоактивних рецептур. Йдеться про так звану радіологічну зброю, що у даний час розглядається західними вій­ськовими фахівцями як один з нових видів ЗМУ.

Завдяки розвитку ядерної енергетики практично будь-яка де­ржава, незалежно від того, володіє вона ядерною зброєю чи ні, може виробляти радіологічну зброю. Для її створення можуть ви­користовуватися побічні продукти роботи реакторів атомних електростанцій з високою радіоактивністю і періодом напіврозпа­ду в декілька тижнів, місяців або років, що становить серйозну небезпеку для населення. Так, вг⁹⁰ з періодом напіврозпаду близь­ко 28 років при потраплянні в організм затримується в кістковій тканині і спричинює хронічну променеву хворобу, анемію і не­крози кісток. Є всі підстави вважати, що масштаби ураження радіологічною зброєю можуть бути подібні з впливом РР, що ут­ворюються при ядерних вибухах.

Серйозну небезпеку для особового складу військ і населення може становити радіоактивне зараження місцевості та об’єктів, що виникає при руйнуванні або аваріях реакторів атомних елект­ростанцій у ході бойових дій, навіть без застосування ЗМУ, а та­кож у мирний час.

Своєчасне і правильне використання спеціальних медичних і технічних засобів протирадіаційного захисту може значно змен­шити чи цілком запобігти наслідкам впливу на організм про­никної радіації ядерного вибуху і РР.

Контрольні питання для самоперевірки

1. Що вивчають військові токсикологія і радіологія?

2. Обґрунтуйте основні методи токсикології.

3. Які завдання військової радіології?

4. Поняття про уражаючу дію хімічних отруйних речовин.

5. Вплив отруйних речовин на організм людини і навколишнє се­редовище.

6. Уражаючі чинники ядерної, нейтронної і радіологічної зброї.

 

 

Заходи медичної служби щодо захисту особового складу від отруйних і радіоактивних речовин проводяться в загальній системі охорони, оборони і захисту військ і об’єктів тилу від ЗМУ з метою попередження або максимального ослаблення резуль­татів її впливу на особовий склад, збереження боєздатності вій­ськ, живучості тилу і виконання поставлених перед ними завдань. Вони організуються і проводяться всіма командирами і штабами з обов’язковою участю інженерної служби, служби радіаційного, хімічного і бактеріологічного захисту (РХБЗ), медичної та інших служб. Важливим обов’язком медичної служби є захист від ОР і РР поранених і хворих, які перебувають на етапах медичної ева­куації.

Комплекс заходів, що проводяться при цьому, включає:

• постійне спостереження за радіаційною і хімічною обста­новкою, проведення радіаційної і хімічної розвідки з метою своє­часного виявлення хімічного, радіоактивного зараження місце­вості в районах розгортання та на шляхах переміщення медичних пунктів (медр) та інших етапів медичної евакуації;

• забезпечення особового складу, поранених і хворих індиві­дуальними засобами захисту, навчання правилам користування ними в порядку само- і взаємодопомоги;

• інженерно-технічне обладнання етапів медичної евакуації з використанням захисних властивостей місцевості, перекритих траншей, щілин, підвальних приміщень і сховищ, обладнаних фільтровентиляційними установками;

• укриття запасів медичного, санітарно-господарського та ін­шого майна, питної води і продуктів харчування;

• контроль за водопостачанням, приготуванням їжі та харчу­ванням в умовах радіоактивного і хімічного зараження місце­вості;

• ліквідація наслідків застосування противником ОР і радіо­активного зараження, часткове і повне спеціальне оброблення за­раженого майна, транспорту, санітарне оброблення поранених і хворих;

• надання медичної допомоги ураженим ОР і проникною радіацією.

Для виконання вищеперелічених заходів використовуються спеціальні медичні й технічні засоби, апаратура, прилади і комп­лекти.

Радіаційна і хімічна розвідка проводиться з використанням загальновійськових і медичних приладів хімічної розвідки і радіометричної апаратури — індикаторів радіоактивності і рент- генометрів-радіометрів, призначених для індикації ОР і дозимет­рії радіоактивного випромінювання.

Індикація — якісне виявлення ОР і кількісне визначення сту­пеня зараженості ними різних об’єктів навколишнього середови­ща, у тому числі продуктів харчування, питної води і медичного майна. У лабораторіях санітарно-епідеміологічних закладів інди­кація ОР проводиться за допомогою медичних польових хімічних лабораторій (МПХЛ), що дозволяють визначити всі відомі отруй­ні речовини.

Дозиметрія і радіометрія — визначення рівня радіації і сту­пеня радіоактивного зараження об’єктів, а також доз проникної радіації, що дозволяє вирішувати ряд завдань з найдоцільніших дій в умовах радіоактивного зараження.

Природний радіаційний фон зовнішнього випромінювання на території України становить потужність експозиційної дози 10—20 мкР/год.

За одиницю поглинутої дози прийнята доза будь-якого випро­мінювання, при дії якої організмом поглинається 1 Дж енергії на 1 кг тканини, грей (Гр).

Вимірювання рівня радіації дає можливість установити при­пустимий час перебування особового складу на ділянках радіоак­тивного зараження місцевості. Наприклад, у зонах з рівнями радіації до 0,5 Р/год особовий склад може перебувати тривалий час без застосування будь-яких засобів захисту, а при рівні радіа­ції 50 Р/год необхідно користуватися сховищами або час перебу­вання в цій зоні не повинен перевищувати 1—1,5 год.

Дозиметричний контроль радіоактивного зараження особово­го складу, бойової техніки, транспорту, спорядження та іншого майна, що перебувають у зонах радіоактивного зараження, про­водиться, як правило, після виходу з цих зон з метою встановлен­ня необхідності спеціального оброблення.

Дозиметрія дозволяє визначити дози опромінення, одержані особовим складом у момент ядерних вибухів або за час перебуван­ня в зонах небезпечного радіоактивного зараження.

При надходженні поранених і хворих з осередків ядерного ви­буху на етапи медичної евакуації показники індивідуальних до­зиметрів використовуються для діагностики ступеня тяжкості променевої хвороби.

У медичних пунктах військових частин, медичних ротах бри­гад та інших медичних підрозділах і закладах дозиметрію та ін­дикацію проводять санітарні інструктори-дозиметристи і серед­ній медичний персонал, які мають відповідну підготовку.

Результати радіаційної і хімічної розвідки негайно доповіда­ються командирам медичних підрозділів і частин. При виявленні в атмосфері чи на місцевості ОР або підвищених рівнів радіації весь особовий склад оповіщується за допомогою заздалегідь уста­новлених сигналів, надягає індивідуальні засоби протихімічного захисту і розпочинає ліквідацію наслідків хімічного або радіоак­тивного зараження.

Профілактика вторинних уражень ОР і продуктами ядерного вибуху, зумовлених вживанням зараженої води і продовольства, забезпечується суворим санітарно-гігієнічним контролем за хар­чуванням і водопостачанням військ, поранених і хворих на ета­пах медичної евакуації.

Споживання їжі і вживання води з неперевірених джерел в умовах хімічного зараження забороняється. Хліб і готова їжа, що заражені ОР, знезаражуванню не підлягають і знищуються. Інші продукти: м’ясо, риба, крупи, овочі при підозрі на зараження ОР досліджують за допомогою приладів хімічної розвідки (ПХР-МВ або МПХР).

Оснащення приладів дає можливість виконувати основні за­вдання медичної експертизи води і продовольства. Прилад пере­буває на оснащенні медичного пункту частини (медичної роти бригади). Без поновлення можна провести 80—90 аналізів, з них ЗО—40 у пробах води і 40—50 у пробах сипучих продуктів або в повітрі чи на предметах.

Дослідження продуктів харчування і води, підозрілих на зара­ження РР, проводиться за допомогою рентгенометрів-радіомет- рів. Варто мати на увазі, що в польових умовах точні дані про за­раження окремих об’єктів можуть бути одержані не завжди. Так, при високих рівнях радіації на зараженій місцевості буває важко встановити ступінь зараженості води і харчових продуктів унаслі­док підвищеного зовнішнього фону у-випромінювання. Іноді на­віть при явних зовнішніх ознаках хімічного зараження (наявність слідів рідини у вирвах від хімічних снарядів, бомб та ін.) індика­ція ОР може не дати бажаних результатів, тому що противник може застосувати раніше невідомі ОР, що не виявляються польо­вими методами індикації. У подібних випадках під час хімічної і радіаційної розвідки з основних об’єктів зовнішнього середови­ща, що зазнали зараження, відбирають проби ґрунту, рослин, води і направляють їх на дослідження у спеціальні лабораторії.

Після завершення досліджень залишки проб, заражених ОР, заливають дегазуючою речовиною, спалюють або закопують у землю на глибину не менше 1 м. Проби, заражені РР, закопують без дезактивації.

Для захисту від ядерної і хімічної зброї, поряд з індивідуальни­ми засобами протихімічного захисту — протигазами, захисним одя­гом та ін., особовий склад військ і медичних підрозділів, так само як і поранені та хворі, які перебувають на етапах медичної евакуації, забезпечуються індивідуальними медичними засобами захисту.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП) — це скляний флакон з дегазуючою рідиною і чотирма марлевими серветками, упакований у поліетиленову оболонку. Розрахований на дворазо­ве застосування. При потраплянні на шкіру краплинно-рідких ОР необхідно розкрити оболонку пакета і відґвинтити пластмасо­ву пробку, змочити дегазуючою рідиною одну із серветок, за допо­могою якої ретельно протерти кисті рук, обличчя і шию (при ви­користанні ІПП іншої модифікації дегазуючою рідиною змочують тампон з пористої гуми). Не допускається потрапляння рідини в очі, а якщо це трапилося, необхідно негайно промити їх водою з фляги, висушити повіки чистою серветкою. Оброблення шкіри дегазуючою рідиною повинне проводитися якомога раніше після зараження, тому що вже в перші 3—5 хв відбувається всмокту­вання ОР і ефективність оброблення знижується.

Засіб профілактики уражень ФОР у таблетках (препарат “П-6”) є в аптечці індивідуальній у пеналі жовтого кольору. Вжи­вається по 2 таблетки по команді старшого (командира підрозділу або медичних працівників на етапах медичної евакуації) за ЗО хв до початку робіт в осередку хімічного зараження або при загрозі хімічного нападу із застосуванням ФОР.

Засіб само- і взаємодопомоги при ураженні ФОР у шприцах- тюбиках з червоним ковпачком (будаксим) є в аптечці індивіду­альній і застосовується при перших ознаках ураження зарином, зоманом і речовинами типу Ві-Ікс: утруднення дихання, слиноте­ча, порушення зору. У разі потреби, через 15—20 хв після першо­го введення, антидот уводять повторно.

Для введення антидоту необхідно зняти ковпачок, що захи­щає голку, повернути канюлю шприца за годинниковою стрілкою до упору, унаслідок чого проколюється мембрана тюбика і стає можливим надходження вмісту тюбика в голку. Потім, міцно ут­римуючи шприц-тюбик за канюлю, вводять голку в м’язи стегна чи сідниці. Стискаючи пальцями корпус шприца-тюбика, роб­лять ін’єкцію і витягують голку з тканин. При наданні допомоги безпосередньо в осередку зараження антидот уводять через об­мундирування.

Засіб профілактики променевих уражень (радіозахисний за­сіб) у таблетках (цистамін) є в АІ в пеналі рожевого кольору. Вживають по 6 таблеток по команді старшого (командира підроз­ділу або медичного працівника на етапах медичної евакуації) за ЗО хв до початку робіт у осередках радіоактивного зараження, або загрозі зовнішнього опромінення при ядерних вибухах.

Засіб само- і взаємодопомоги при ураженнях проникною радіа­цією в таблетках (диметкарб) є в АІ у пеналі синього кольору. Вживають по 1—2 таблетки з появою нудоти і блювання.

Контрольні питання для самоперевірки

1. Які заходи проводяться медичною службою з метою захисту особового складу від ОР і проникної радіації?

2. Порядок відбору проб води і продуктів харчування при зара­женні їх отруйними і радіоактивними речовинами.

3. За допомогою яких медикаментозних засобів можна запобігти ураженню ФОР, проникною радіацією?