У клінічному перебігу замерзання розрізняють три фази.

Адинамічна фаза — пошкодження легкого ступеня. Потерпі­лий в’ялий, апатичний, має бажання заснути. Шкіра бліда, кін­цівки ціанотичні або мають мармурове забарвлення, “гусяча шкі­ра”. Пульс сповільнений, артеріальний тиск підвищений, дихан­ня в межах норми, температура тіла знижена до 34—35° С.

Ступорозна фаза — пошкодження середньої тяжкості. Тем­пература тіла знижена до 31—32° С, настає адинамія, озноб, кін­цівки бліді, холодні на дотик, може спостерігатися акроціаноз. Пульс ниткоподібний, визначається важко, артеріальний тиск дещо підвищений або знижений, дихання нечасте, 8—10 на хви­лину.

Судомна фаза — пошкодження тяжкого ступеня. Температу­ра тіла нижче 30°С, непритомність, відзначаються судоми, блю­вання. Пульс визначається тільки на сонній артерії, артеріальний тиск знижений, дихання нечасте. Приєднуються ускладнення, небезпечні для життя хворого (набряк головного мозку і легень, крововиливи в тканини і органи). Смерть може настати при зни­женні температури у прямій кишці до 25° С.

Профілактика і лікування обморожень і замерзань на етапах медичної евакуації. За допомогою раціонального комплексу про­філактичних заходів удається запобігти обмороженню або значно зменшити їх частоту. Для цього необхідне проведення заходів спільними зусиллями командування, служб тилу і військово-ме­дичної служби. Особливо велику роль відіграє молодший команд­ний склад — командири рот, взводів, відділень, старшини рот.

Правильний підбір обмундирування і взуття — це головне в профілактиці обморожень. У частинах і на кораблях повинні бути обладнані спеціальні сушильні для онуч, шкарпеток, вологого одягу, взуття (не можна сушити взуття біля відкритого вогню, ос­кільки воно дубіє). Для запобігання холодовій травмі особовий склад військ повинен регулярно вживати (не менше двох разів на добу) гарячу їжу.

У морозну погоду на марші необхідно періодично змінювати військовослужбовців, які рухаються попереду колони або на її флангах. У разі перевезення особового складу на необладнаних машинах необхідно сидіти спиною до напрямку руху і накривати­ся брезентом, полотном наметів. При розміщенні особового скла­ду в польових умовах слід вибирати сухі і захищені від вітру місця, облаштовувати снігові загорожі тощо. При десантуванні військ необхідно забезпечити військовослужбовців непромокним одя­гом, взуттям, налагодити зміну та просушування промоклої бі­лизни і взуття.

Єдиною патогенетично обґрунтованою і раціональною першою медичною та долікарською допомогою є найшвидша нормалізація температури переохолоджених і відновлення кровообігу в них.

Для цього, перш за все, необхідно припинити охолоджувальну дію навколишнього середовища за допомогою будь-яких доступ­них заходів: тепло закутати потерпілого, дати йому гарячі напої, змінити вологий одяг і взуття, перенести потерпілого в тепле при­міщення. При обмороженні вушних раковин, кінчика носа і щік необхідно обробити їх спиртом і змастити стерильним вазеліно­вим маслом або будь-якою антисептичною маззю на жировій ос­нові.

Останнім часом у наданні першої і долікарської допомоги у до- реактивний період обмороження кінцівок широкого поширення набула методика теплоізоляції обморожених кінцівок накладан­ням пов’язки із сірої вати. Кінцівку в пов’язці необхідно тримати до зігрівання її і внесення потерпілого в тепле приміщення. Зігрі­вання кінцівки в приміщенні можна досягти занурюванням її в теплу воду (37—38° С).

Категорично забороняється обморожені ділянки розтирати снігом, зігрівати біля пічки чи вогнища, оскільки це дає найгірші віддалені результати, посилюючи складність пошкодження (на­несення подряпин шматочками льоду, місцеві перегрівання шкі­ри тощо).

Перша лікарська допомога. При наданні першої лікарської до­помоги у реактивний період необхідно виконати провідникову або футлярну новокаїнову блокаду на травмованих кінцівках, увести аналгетики, внутрішньовенно сорбілакт, реосорбілакт, спазмолітики (но-шпа, папаверин, нікотинова кислота тощо). Уводяться антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, суп- растин, діазолін), 10 000 ОД гепарину, per os аспірин. Застосову­ють зігрівання кінцівки в теплій воді або загальне зігрівання в теплій ванні (якщо є можливість).

Після зігрівання кінцівки обробляються спиртом, накладаєть­ся ватно-марлева зігрівальна пов’язка, драбинчаста шина. Уво­диться правцевий анатоксин. Пухирі, що утворилися при обморо­женні II—IV ступенів, не розрізають.

Кваліфікована хірургічна допомога. Потерпілі з обморожен­нями І—II ступенів лікуються амбулаторно в команді для виду­жуючих. На обморожені ділянки накладається мазева пов’язка. При поширених на великій площі обмороженнях III—IV ступе­нів, хворим проводиться весь комплекс заходів кваліфікованої хірургічної допомоги:

• внутрішньовенно введення лікувальної суміші (2,4 % роз­чин еуфіліну 10 мл; 0,5 % розчин новокаїну 10 мл; 1 % розчин ні­котинової кислоти 5 мл; 2 % розчин папаверину гідрохлориду 2 мл; 2 % розчин димедролу 2 мл; гепарин 8000 ОД; трипсин 5 мг);

• фібринолізин 20 000 ОД;

• футлярна новокаїнова блокада основи обмороженої кінцівки;

■ внутрішньовенне введення реосорбілакту (сорбілакту) або реополіглюкіну;

■ глюкозо-новокаїнова суміш (0,25 % розчин новокаїну 250 мл; 5 % розчин глюкози 700 мл);

• легкий масаж обмороженої кінцівки у теплій ванні під час дореактивного періоду;

• всередину 1,0 г аспірину;

• за показаннями вводяться серцево-судинні, дихальні ана- лептики, дається кисень.

Обморожені ділянки обробляються спиртом, проводиться ви­далення пухирів і накладання асептичної пов’язки. Перед еваку­ацією в спеціалізований госпіталь кінцівка обмотується ватним або хутряним чохлом, потерпілого необхідно напоїти гарячим чаєм, дати підігрітого вина (горілки). Кращим видом транспорту в цих випадках є авіатранспорт.

Ураження електричним струмом. Причинами електротер­мічних опіків є спалах електричної дуги, контактні електричні опіки.

Уражаюча дія електричного струму при його проходженні крізь тканину проявляється в тепловому, електрохімічному і ме-

ханічному ефектах. Унаслідок опірності тканин електрична енер­гія перетворюється в теплову, що супроводжується перегріван­ням і загибеллю клітин.

Ураження шкіри в місцях входу і виходу струму різні за фор­мою і розміром, залежно від характеру контакту з провідниками, що несуть струм: від точкових міток до повного обвуглення цілої кінцівки. При цьому поширеність некрозу шкіри зазвичай мен­ша, ніж у тканинах, що розміщені глибше.

Електричні опіки можуть поєднуватися з термічними від вольтової дуги, що утворюється в момент електротравми. Поєднана теплова і механічна дія струму високої напруги спричинює іноді розшарування тканин і відривання частин тіла.

За даними Б.С. Віхрієва, з усіх травм постраждалі від елект­ричного струму в мирний час становлять 1—2,5 %. З них близько 10 % гине.

У бойових умовах ураження електричним струмом можливе при подоланні електрифікованих загороджень, експлуатації ав­тономних блоків електросилового обладнання.

Різновидом електротравми є ураження блискавкою.

При контактній дії електричного струму виникають загальні зміни і місцеві ураження тканин.

Порушення загального характеру залежать від шляху прохо­дження струму через тіло — “петлі струму”. Загрозливими для життя є “петлі струму”, що проходять від однієї до іншої руки, від голови до рук або ніг або від рук до ніг. У таких випадках у зоні проходження струму перебувають життєво важливі органи: голо­вний мозок, серце.

Клінічно це проявляється розладами ЦНС та серцево-судин­ної діяльності, паралічем дихальних м’язів. Потерпілий може за­гинути в момент травми або через декілька годин, днів.

Місцева дія електричного струму в тканинах проявляється тепловим, механічним і електрохімічним ефектами.

Потрібно відзначити, що електроопіки практично завжди бу­вають глибокими. Характерним є поєднання вологого і сухого не­крозу. Внаслідок порушення кровопостачання тканин виникає можливість розвитку вторинного некрозу.

На місці нанесення травми необхідно негайно відключити по­терпілого від ланцюга електричного струму з дотриманням за­побіжних заходів самим рятівником. Для цього можна використо­вувати предмет або інструмент, що має ізоляцію (лопата, сокира, суха гілка тощо). Перед цим рятівник повинен ізолювати себе від землі гумовим килимком, картонним ящиком, сухою дошкою.

Оскільки потерпілий часто не може розтиснути руки внаслі­док судомного скорочення м’язів, потрібно відтягнути його за край сухого одягу, попередньо обгорнувши свої руки тканиною- ізолятором.

Хімічні опіки виникають унаслідок безпосередньої дії на тка­нини організму кислот (азотна, сірчана та ін.), продуктів перероб­ки нафти (бензини, гас), солей важких металів (хлорид цинку, нітрат срібла). Окрім цього, хімічні опіки можуть спричиняти термохімічні (напалм, пірогель) і бойові отруйні (іприт, люїзит та ін.) речовини (БОР).

Унаслідок дії кислот настає коагуляція білка. При розчиненні деяких з них у тканинній рідині виникає виділення тепла і пере­грівання тканин, що призводить до їх загибелі.

Дія на організм речовин, які містять фосфор, потрійна:

1) термічна (температура 1000—1200°С);

2) хімічна (утворення кислот від з’єднання фосфору з кис­нем);

3) інтоксикаційна (всмоктування фосфору, що не згорів, і його продуктів).

За глибиною ураження хімічні опіки поділяють на 4 ступені, як і термічні. Опіки І—II ступеня частіше спричинюються дією бензинів, низькоконцентрованим іпритом.

Опіки III—IV ступеня виникають під дією кислот і особливо фосфором та солями важких металів.