Бойові властивості хімічної зброї визначають її специфічні

особливості:

• біохімічний характер уражаючої дії на живий організм;

• здатність вибірково уражати живу силу без знищення ма­теріальних засобів;

• об’ємність уражаючої дії, здатність заражати територію і повітряний простір у районі застосування;

• проникну дію — здатність газів, парів, аерозолів проникати з потоком повітря в негерметизовані споруди;

• тривалість збереження уражаючої дії на зараженій тери­торії;

• різноманітність клініки і динаміки розвитку отруєння, що ускладнює діагностику уражень;

• здатність проникати в організм різними шляхами;

• труднощі своєчасного виявлення факту застосування ОР;

• необхідність застосування спеціальних засобів захисту;

• сильну морально-психологічну дію на особовий склад.

Хімічна зброя може спричинити тяжкі екологічні і генетичні

наслідки, для ліквідації яких потрібне залучення величезних ма­теріальних ресурсів протягом десятків років.

Отруйні речовини нервово-паралітичної дії

(фосфорорганічні сполуки)

Фосфорорганічні сполуки (ФОС) належать до групи високо­токсичних. У свій час вони вважалися найперспективнішими для застосування як хімічна зброя. За хімічним походженням вони є похідними фосфорної кислоти. Як бойові отруйні речовини пред­ставниками цієї групи є зарин, зоман, Ві-гази. Ця група представ­лена також значною кількістю інсектицидів: тіофос, метафос (ко­мерційна назва — вофа-токс), меркаптофос, карбофос, хлорофос, метилмеркаптофос, препарат М-81 та ін. В організм ФОС потрап­ляють інгаляційно, крізь рану і перорально. Вони відрізняються надзвичайно високою токсичністю, дуже швидкою дією, трудно­щами виявлення (без кольору та запаху, не мають місцевих реак­цій в організмі) і стійкістю, що створює можливість для зара­ження великих територій.

Основним механізмом патологічної дії ФОС є первинне пору­шення діяльності нервової системи з подальшим розладом функ­ції дихання, серцевої діяльності, порушенням зору і розвитком судом і паралічів.

Діагноз ураження ФОС ґрунтується, головним, чином, на клінічній картині інтоксикації. Найвірогіднішими ознаками ура­ження ФОС є:

• при інгаляційному впливі: міоз, спазм акомодації, бронхо- спазм, салівація, підвищене потовиділення, фібриляції окремих м’язових груп і судоми;

• при ураженні через шкіру: м’язові посмикування на місці аплікації отрути, судоми і паралічі;

• при пероральному ураженні: повторне блювання, біль у над­черевній ділянці, розлитий біль у животі, часті і рідкі випорож­нення, вологі шкірні покриви, м’язові фібриляції, судоми, зву­ження зіниць.

При слабко вираженій клінічній симптоматиці застосовують лабораторні засоби дослідження крові на холінестеразну актив­ність. У теперішній час використовується експрес-засіб з індика­торними папірцями.

Етапне лікування.

Перша медична допомога. Заставою успішного лікування є своєчасність надання першої медичної допомоги. При ураженні ФОС важливе значення має правильно і швидко надана перша ме­дична допомога в порядку само- і взаємодопомоги в осередку ура­ження. По сигналу “Хімічний напад” необхідно негайно затрима­ти дихання, заплющити очі і надягти протигаз.

При потраплянні ОР на шкіру або на одяг проводять оброблен­ня цих ділянок умістом ІПП. При перших ознаках ураження за допомогою шприца-тюбика через одяг потерпілий уводить собі внутрішньом’язово антидот, що є в індивідуальній аптечці. У ви­падку відсутності ефекту санітар (санітарний інструктор) уводить антидот повторно. При зупинці дихання здійснюють штучне ди­хання, попередньо очистивши порожнину рота і носову частину глотки від слизу і рідини. Потерпілий повинен бути евакуйова­ний на МПБ (медр) першочергово.

Долікарська (фельдшерська) допомога надається у МПБ фельдшером і полягає у повторному введенні антидоту, а при зупинці дихання — у проведенні ШВЛ за допомогою апарата ДП-10. У разі потреби вводять серцеві і дихальні аналептики, додатково проводять дегазацію відкритих ділянок шкіри і при­леглого до них одягу. При потраплянні ФОС у шлунок дають ад­сорбент, промивають шлунок слабким розчином натрію гідро­карбонату.

Перша лікарська допомога. Проводять санітарне оброблення за показаннями (часткове або повне) із заміною одягу і негайним зняттям протигаза, після чого здійснюють комплекс невідклад­них заходів: звільнення порожнини рота і носової частини глотки від слизу і блювотних мас, повторне введення антидотів і атропіну сульфату. Залежно від клінічних проявів інтоксикації признача­ють серцево-судинні, дихальні аналептики, протисудомні засоби, оксигенотерапію, штучне дихання, проводиться зондове проми­вання шлунка і введення адсорбенту, профілактично — антибіо­тики.

Кваліфікована і спеціалізована допомога включає проведення повного і санітарного оброблення, реанімаційних заходів, комп­лексної терапії.

Отруйні речовини шкірно-наривної дії

До отруйних речовин шкірно наривної дії відносять перегна­ний іприт, люїзит і азотистий іприт. Вони дуже стійкі на міс­цевості, високотоксичні. Діючи переважно через шкіру, крім міс­цевих уражень, що довго не загоюються, спричинюючи тяжкі за­гальні розлади в діяльності організму, тому їх прийнято ще називати ОР шкірно-резорбтивної дії. Внутрішні органи, особли­во легені і органи травлення, можуть уражатися як шляхом без­посереднього контакту при вдиханні парів ОР, так і при вживанні зараженої їжі і води.

Серед ОР цієї групи найтоксичнішими є продукти метаболізму іприту. Вони спричинюють іонізацію води, внаслідок чого утворю­ються небезпечні перекисні сполуки, у тому числі гіпероксид, який руйнує структуру протеїнів, зумовлює деполімеризацію ДНК і РНК, зменшує кількість цих кислот у тканинах (радіоміметич- ний ефект). Виникає пригнічення кровотворення, порушуються процеси обміну речовин, уповільнюються репаративні процеси.

Особливостями уражень азотистим іпритом є те, що за раху­нок виразнішої загальнотоксичної дії виникає бурхливий судом­ний синдром, значні трофічні порушення, що призводять до ка­хексії і гематологічних розладів.

Люїзит завдяки високій ліпоїдофільності швидко потрапляє у тканини. Молекула люїзиту містить арсен, тому вона інактивує ферменти, що мають сульфгідрильні групи (карбоксилаза, піру- ватоксидаза). В організмі виникає перенасичення піруватом і за­тримка на проміжних стадіях процесів гліколізу, дезамінування і окислення ліпідів. Також виникають порушення в обміні про­теїнів і вуглеводів.

Етапне лікування.

Перша медична допомога. В осередку ураження надягають протигаз, проводять часткове санітарне оброблення шкіри і об­мундирування за допомогою ІПП. Після часткового санітарного оброблення поза межами осередку ураження бажане обмивання тіла і промивання очей водою, полоскання порожнини рота і но­сової частини глотки, при потраплянні ОР в органи травлення — беззондове промивання шлунка. При рефлекторній зупинці ди­хання показане штучне дихання.

Долікарська (фельдшерська) допомога. Вона передбачає до­даткове санітарне оброблення шкіри вмістом ІПП, беззондове промивання шлунка (при отруєнні рег об). Підшкірно вводять камфору і кофеїн-бензоат натрію.

Перша лікарська допомога. Проводять додаткове санітарне об­роблення шкіри і слизових оболонок, при ураженні люїзитом уво­дять антидот, призначають мазі в очі, промивають шлунок за до­помогою зонда з уведенням адсорбенту. На уражені ділянки на­кладають пов’язки з протиопіковою емульсією, вводять антигістамінні препарати, серцево-судинні засоби, антибіотики та інші симптоматичні засоби.

Кваліфікована і спеціалізована медична допомога. Проводять повне санітарне оброблення.

Невідкладна допомога:

• уведення неогемодезу, унітіолу, розчину тіосульфату на­трію, хлориду кальцію, розчину глюкози, розчину гідрокарбона­ту натрію у вену;

• проти свербіння:

розчин димедролу, знеболювальні, призначення 5 % синтомі­цинової або ЗО % унітіолової мазі в очі;

• при ураженні люїзитом — унітіол 5 мл 5 % розчину, до 6 разів у першу добу, на другу добу — 2—3 рази і протягом першо­го тижня — 1—2 рази;

• серцево-судинні засоби, інгаляція кисню.

У другу чергу вводять антибіотики, лужні інгаляції, волого- висихаючі пов’язки з 3 % розчином борної кислоти або фурацилі- ну, оброблення шкіри 1 % спиртовим розчином ментолу.