Головні завдання медичної служби Збройних сил

України на воєнний час

 

Діяльність медичної служби підпорядкована інтересам зброй­них сил і спрямована на підтримання їх боєздатності і боєготов- ності на відповідному рівні шляхом збереження, зміцнення і від­новлення здоров’я особового складу військ.

Головні завдання медичної служби на воєнний час сформульо­вані вже давно, протягом півстоліття, але зміст їх залишається незмінним і тільки деталізується та доповнюється залежно від зміни умов діяльності медичної служби.

Сучасні бойові дії військ характеризуються рішучістю, висо­кою маневреністю і напруженістю, швидкими і різкими змінами обстановки, веденням їх на землі і в повітрі, на широкому фронті, на велику глибину і у високому темпі. У сучасній війні на діяль­ність медичної служби суттєво впливає можливість одномоментного виникнення масових санітарних втрат як по всій глибині по­будови бойового порядку військ, так і в тилу (центрі) країни. Умо­ви воєнного часу погіршують санітарно-епідемічний стан населення, військ і районів бойових дій, що може спричинити епідемічні спалахи різних інфекційних захворювань.

Застосування засобів радіоелектронної боротьби, порушення постійних комунікацій створять значні труднощі в управлінні си­лами і засобами медичної служби, у здійсненні медичного поста­чання і організації медичної евакуації. Отже, в умовах сучасної війни (збройному конфлікті) медична служба виконуватиме за­вдання у виключно складній обстановці.

Перед медичною службою Збройних сил України на воєнний час стоять такі головні завдання, від вирішення яких залежить успіх медичного забезпечення в цілому:

1) організація і проведення системи заходів з надання ме­дичної допомоги пораненим і хворим, їх лікування з метою збе­реження життя та швидшого відновлення боєздатності і працездатності.

Форми і методи реалізації цього завдання залежать від прий­нятої системи лікувально-евакуаційного і лікувально-профілак­тичного забезпечення військ на воєнний час. Традиційно для аналізу ефективності організації роботи медичної служби вико­ристовують такі показники, як кількість поранених, які загину­ли на полі бою без надання медичної допомоги; летальність серед поранених і хворих, які були доправлені на етапи медичної еваку­ації; своєчасність надання їм медичної допомоги; число поране­них і хворих, які були повернуті у стрій чи звільнені за небоєздат­ністю;

2) організація і здійснення медичних заходів з метою збере­ження боєздатності, зміцнення здоров’я особового складу, за­побігання виникненню і поширенню захворювань.

Зазначений напрям роботи складається з проведення медич­ною службою:

• систематичного медичного контролю за станом здоров’я особового складу;

• усебічного санітарного нагляду за побутом і бойовою діяль­ністю військ (сил);

• санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

У сучасних умовах, у зв’язку з оснащенням збройних сил складною і різноманітною автоматизованою технікою, докорінно змінилися умови військової праці і побуту особового складу.

Перед медичною службою поставлене завдання докладного вивчення особливостей впливу сучасної бойової техніки і озброєн­ня на особовий склад, своєчасного розроблення науково обґрунто­ваних рекомендацій щодо запобігання виникненню несприятли­вих умов праці та їх наслідків, знаходження найоптимальніших режимів експлуатації різноманітних зразків військової техніки.

Особливо актуальними на період бойових дій є санітарно- гігієнічні та протиепідемічні заходи. Історичний досвід свідчить, що періоди війн і воєнних конфліктів супроводжуються, як пра­вило, виникненням обмежених спалахів або масових епідемій ін­фекційних хвороб при суттєвій варіативності структури захворю­ваності і кількості летальних наслідків. Інфекційна захворю­ваність серед санітарних втрат у діючій армії завжди займала одне з перших місць після бойової патології. Епідемічне благополуччя військ (сил) може підтримуватися тільки за наявності ефективної системи санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;

3)проведення заходів щодо захисту особового складу військ, медичних підрозділів, частин і закладів від зброї масового ура­ження і уражаючих чинників при руйнуванні потенційно не­безпечних об’єктів атомної і хімічної промисловості.

Незважаючи на те, що Україна проголосила без’ядерний ста­тус, багато країн світу ще зберігають досить потужний ядерний потенціал. Окрім того, ведуться розроблення нових сучасних видів зброї (нейтронна зброя, зброя об’ємного вибуху, лазерна зброя, зброя з використанням інфрачервоного і надвисокочастот­ного випромінювання тощо).

Заходи медичної служби із захисту особового складу від зброї масового ураження і уражаючих чинників при руйнуванні потен­ційно небезпечних об’єктів поділяються на дві частини: до їх за­стосування і після ї-х. застосування.

Заходи медичної служби із захисту особового складу військ від зброї масового ураження (ЗМУ) до її застосування включають:

• забезпечення особового складу військ спеціальними медич­ними препаратами та індивідуальними засобами захисту;

• навчання особового складу військ правилам і прийомам ви­користання індивідуальних засобів захисту при наданні першої медичної допомоги;

■ участь у психологічній підготовці особового складу військ до дій в умовах застосування противником ЗМУ;

• проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних за­ходів, спрямованих на усунення або зниження уражаючої дії ЗМУ на особовий склад;

• виділення сил і засобів медичної служби для участі в лікві­дації наслідків застосування противником ЗМУ.

Заходи медичної служби після застосування противником зброї масового ураження включають:

• участь в оцінці наслідків застосування противником ЗМУ;

• участь у проведенні лікувально-евакуаційних, санітарно- гігієнічних і протиепідемічних заходів у осередках ураження;

• медичний контроль за військовослужбовцями, які зазнали впливу ЗМУ, але зберегли боєздатність;

4) постійне вдосконалення системи медичного забезпечен­ня на основі глибокого аналізу характеру підготовки і ведення бойових дій, особливостей виникнення, характеру і перебігу бойових уражень і захворювань, досягнень медичної науки і практики, досвіду роботи медичної служби в бойових умовах.

Відомо, що в мирний час медична служба всебічно готується до роботи в бойових умовах. Але, без сумніву, наші знання про медич­ні аспекти майбутньої війни не можуть вважатися досконалими.

Нині в Україні створена надійна основа і реальна база для роз­витку військово-медичної науки і освіти, для глибокого науково­го аналізу і вдосконалення системи медичного забезпечення Збройних сил України на мирний і воєнний час.

Варто відзначити, що медична служба у воєнний час також організовує і проводить:

• забезпечення підрозділів, частин і закладів табельним ме­дичним майном і технікою;

• мобілізаційну роботу і бойову підготовку підрозділів, час­тин, закладів медичної служби;

• військово-медичну підготовку, пропаганду гігієнічних знань і здорового способу життя серед особового складу військ (сил), по­ранених і хворих, що перебувають на етапах медичної евакуації тощо.

Таким є короткий зміст і значення головних завдань медичної служби Збройних сил України на воєнний час. Наведені завдання вказують на основні напрями діяльності медичної служби, з яких складається медичне забезпечення військ (сил) у цілому.

Організація медичної служби

Збройних сил України

Медична служба Збройних сил України — це спеціальна ор­ганізація, що включає медичні підрозділи, частини, заклади, з’єднання і органи управління, призначені для медичного забез­печення військ (сил) у мирний і воєнний час.

Організаційно штатна структура медичної служби залежить від організаційної структури частин і підрозділів, завдань і ха­рактеру бойових дій, виду збройних сил, особливостей його ме­дичного забезпечення, а також від завдань, що покладаються на відповідні формування медичної служби.

Підрозділи медичної служби — це медичні формування, що включені до штату військових частин. До них належать медичні пункти батальйонів і окремих полків, медичні роти механізова­них (танкових) бригад. Медичні підрозділи становлять основу військової ланки медичної служби. У них здійснюється надання долікарської, першої лікарської і невідкладних заходів кваліфі­кованої медичної допомоги. Очолюють і працюють у медичних підрозділах фельдшери, помічники лікарів, лікарі загальної практики — сімейної медицини, а також лікарі за фахом — хірур­ги, терапевти, анестезіологи та ін.

Частини (заклади) медичної служби є окремими (самостій­ними) медичними формуваннями, що включаються до складу ме­дичних з’єднань і медичної служби оперативних (оперативно- стратегічних) об’єднань або перебувають у безпосередньому під­порядкуванні медичної служби видів збройних сил, оперативних командувань і центру (Департаменту охорони здоров’я Міністерс­тва оборони України). Вони мають свій номер, своє військове гос­подарство і печатку. До таких формувань належать окремі медич­ні роти, санітарно-транспортні частини, військово-польові пере­сувні госпіталі, військові санаторії, санітарно-епідеміологічні заклади, заклади медичного постачання, військово-медичні нав­чальні заклади тощо. Очолюють медичні частини командири, а заклади — начальники. Всі керівники зазначених медичних фор­мувань є офіцерами медичної служби.

З’єднання медичної служби — це медичні формування, до складу яких входять медичні частини (заклади), а також частини матеріально-технічного забезпечення, що мають свій єдиний ор­ган управління. До них належать медичні бригади армійських корпусів, госпітальні бази.

Загальне керівництво військово-медичною службою здійснює Департамент охорони здоров’я Міністерства оборони України (ДОЗ МОУ) (див. схему 6). ДОЗ МОУ підпорядкований безпосе­редньо заступнику міністра оборони України. Очолює ДОЗ МОУ директор.

У воєнний час ДОЗ МОУ є головним органом управління систе­мою медичного забезпечення ЗС України і здійснює планування та безпосередню організацію медичного забезпечення стратегічних операцій через Центр управління медичним забезпеченням (ЦУМЗ) ЗС України. У мирний час ДОЗ МОУ відповідно до вказі­вок першого заступника міністра оборони України, здійснює стратегічне і загальне планування бойової і мобілізаційної готов­ності медичної служби ЗС України, контролює роботу з означених питань в оперативних командуваннях і видах ЗС, здійснює взає­модію з управліннями Міністерства оборони і ГІІІ ЗС, іншими міністерствами і відомствами України.

Медична служба ЗС України складається з:

• ДОЗ МОУ як органу управління;

• санітарно-епідеміологічної служби, що має власну управ­лінську вертикаль;

• медичної служби видів збройних сил;

• медичної служби оперативних командувань;

• медичних частин і закладів безпосереднього підпорядкування.

Важливою вимогою до організаційної побудови медичної

служби є взаємозаміна окремих її підрозділів і частин, що забез­печується наявністю однотипних формувань (наприклад, окремі медичні роти і ВППГ). Це забезпечує підвищення живучості сис­теми медичного забезпечення військ.

У сучасних умовах питання найдоцільнішої організаційної структури підрозділів, частин і закладів медичної служби, найра- ціональніше їх використання набуває особливої гостроти. Тому другою важливою вимогою до організаційної структури медичної служби є створення можливостей для посилення нижчої ланки медичної служби за рахунок вищої. Це так званий маневр з глиби­ни. У такому випадку відбувається концентрація достатньої кіль­кості сил і засобів медичної служби в руках вищого начальника і централізованого їх використання в інтересах усієї підпорядкова­ної служби. З цією метою передбачені пересувні підрозділи, на­приклад, групи медичного підсилення у медичній бригаді армій­ського корпусу, підрозділи санітарного транспорту, пересувні санітарно-епідеміологічні лабораторії та ін., що можуть бути спрямовані до тих частин, де штатні сили і засоби медичної служ­би не справляються з обсягом роботи, що виникла у конкретній обстановці.