Клініка хімічних опіків. Місцеві клінічні прояви

Агент	Місцеві зміни	Інтоксикація	Запах
Азотна кислота	Світло-жовтий коагуляційний некроз	__	__
Сірчана кислота	Сіро-білий, пізніше чор­ний струп	__	__
Оцтова кислота	Знебарвлення шкіри	__	Оцту
Трихлороцтова кислота	Білий струп	__	Оцту
Солі важких ме­талів	Сіро-коричневий струп	__	__
Бензин	Еритема, пухирі	Може бути і не бути	Бензину

 

Агент	Місцеві зміни	Інтоксикація	Запах
Луги	Білий колікваційний не- кроз	Може бути і не бути	—
Фосфор	Рана із сірою поверхнею	Наявна	Часнику
Іприт	Після латентного періо­ду — еритема, пухирі, некрози	Наявна	Гірчиці, гуми
Люїзит	Після латентного періо­ду — сіра, згодом жовто-коричнева рана, що кровоточить	Наявна	Герані

Загальнорезорбтивні прояви. При опіках фосфором на 2—4 добу після ураження виникають ознаки прогресивної печінково- ниркової недостатності. Ураження БОР супроводжується слино­виділенням, нудотою, артеріальною гіпотензією, загальним збу­дженням, яке переходить у глибоке пригнічення з подальшою серцево-легеневою недостатністю.

Надання долікарської допомоги при хімічних опіках:

1) припинити дію хімічного агента: тривале, протягом 15— 20 хв масивне обмивання ділянки опіку водою. Гасіння напалму проводять сирою землею, глиною, піском. Фосфор гасять зану­ренням у воду, видаляючи залишки фосфору зі шкіри пінцетом під водою;

2) оброблення ділянки хімічного опіку нейтралізаторами (див. табл. 15).

Таблиця 15. Нейтралізатори хімічних агентів

Хімічний агент	Нейтралізатор	Особливості оброблення
Кислоти	2 % розчин натрію гідрокарбонату	—
Луги	1—2 % розчин оцтової кислоти; 1—2 % розчин борної кислоти; 1—2 % розчин лимонної кислоти	Крихти вапна забирають пінцетом
Фосфор	1—2 % розчин мідного купоросу; 5 % розчин натрію гідрокарбонату; 0,3—0,5 % розчин калію перманганату; протифосфорні пасти і пакети (АФ, АФ-20)	Крихти фосфо­ру забирають пінцетом

 

ХІМІЧНИЙ агент	Нейтралізатор	Особливості оброблення
Іприт	10 % спиртовий розчин хлораміну; 0,1—0,2 % розчин калію перманганату; “кашка” хлорного вапна, 2 % водний розчин хлораміну для ран	Краплі забира­ють ваткою
Люїзит	Спирт; бензин; ефір; розчин Люголя для ран	Краплі забира­ють ваткою

3) накладання сухої стерильної пов’язки на опікову по­верхню;

4) знеболювання: анальгетики внутрішньовенно, холод поверх асептичної пов’язки, дати випити 2—2,5 л рідини з 50—100 мл 70 % етилового спирту;

5) транспортування потерпілого у спеціалізоване відділення шпиталю.

Регенерація сполучнотканинних і епітеліальних тканин при хімічних опіках завжди відбувається мляво і повільніше, аніж при термічних опіках. Для опіків, спричинених БОР, характер­ним є утворення на їх місці трофічних виразок, що довго, роками, не гояться.

Особливості опіків, спричинених напалмом. У сучасній вій­ні дуже істотно зростуть значення і питома вага опіків, спричине­них запальними сумішами. Уперше запальна суміш була застосо­вана американцями у війні з Японією у 1942 р.

У даний час на озброєнні іноземних армій знаходяться в’язкі запальні суміші на основі нафтопродуктів (напалм), металізовані в’язкі запальні суміші (пірогель), незагущені запальні суміші (суміш бензину, гасу, дизельного палива), запальні речовини на основі металів (терміт, електрон), білий і жовтий фосфор. Особли­во широке застосування набули напалм і пірогель.

Напалм — це суміш, одержана від розчинення спеціального згущувача в бензині або в суміші бензину з важкими нафтовими продуктами. Температура горіння напалму 800—1000° С.

Напалм добре прилипає до поверхні тіла. Він плаває на воді, продовжуючи горіти. Напалм горить 5—10 хв, великі згустки — до ЗО хв. Горіння напалму супроводжується утворенням густої хмари чорного задушливого диму, вдихання якого спричинює подразнення верхніх дихальних шляхів і отруєння.

До рецептури напалму можуть бути додані фосфор, алюміній чи магній, що підвищує температуру горіння суміші до 1900— 2000°С, поліпшує самозаймистість, значно утруднює гасіння.

Гасити напалм рекомендують або зануренням ураженої части­ни тіла у воду, або накриваючи її мокрим одягом чи щільною тка­ниною. Обливання водою веде до розтікання напалму на велику ділянку, збільшуючи тим самим площу ураження.

Опіки напалмом відрізняються величиною і глибиною ура­ження. Переважно страждають відкриті ділянки тіла: голова, кисті рук (76,4 %). При тяжких опіках напалмом спостерігається висока летальність на полі бою (35—50 %), причому загибель на­стає в перші 15—20 хв після ураження і залежить головним чи­ном від наявності індивідуальних засобів захисту від напалму або невміння користуватися ними, виникнення тяжких глибоких опіків, розвитку тяжких ускладнень (шок, асфіксія, токсемія, непритомність, гострий психоз та ін.).

При ураженні напалмом розвивається опікова хвороба, що часто закінчується летально. Загоєння глибоких напалмових опіків, як правило, відбувається з попереднім нагноєнням і утво­ренням грубих рубців. Відторгнення некротичних тканин настає повільно.

Пірогель — суміш желатинованого бензину з тонко подрібне­ним металевим магнієм та іншими пальними матеріалами (смола, асфальт, карбід та ін.). Горить інтенсивно, температура підні­мається до 1200° С. На відміну від напалму, горіння пірогелю суп­роводжується утворенням шлаку, що у розпеченому вигляді здат­ний пропалювати листки тонкого металу. При ураженні глибоки­ми опіками 10 % і більше площі, і поверхневими, що перевищують 25—ЗО %, у постраждалих спостерігаються серйозні загальні роз­лади у вигляді опікової хвороби.

Променеві ураження іонізуючим випромінюванням. Про­меневі опіки виникають унаслідок аварій чи воєнних дій і від оп­ромінювання організму з метою лікування злоякісних пухлин. Активними чинниками іонізуючого випромінювання є бета-, гама- і рентгенівські промені. Навіть короткочасна їх дія на ор­ганізм людини спричинює ГПХ (див. відповідний розділ).

Променеві опіки мають характерну локалізацію. Це залежить від того, що різні ділянки шкіри мають неоднакову чутливість до впливу радіації. Найвищою є чутливість шкіри шиї, пахвових ямок і ліктьових складок. І, навпаки: шкіра спини, розгинальних поверхонь верхніх і нижніх кінцівок має високу резистентність до радіаційного опромінювання.

Шкірний клінічний синдром залежить від дози опроміню­вання (за Ю.Е. Вельтищевим і співавторами, 1990) і класифіку­ється так:

• еритема (доза — 800—1000 рад);

• сухий радіоепідерматит (доза — 1000—1600 рад);

• ексудативний радіодерматит (доза — 1600—2500 рад);

• виразково-некротичний дерматит (доза — понад 2500 рад).

Рад — одиниця поглиненої дози випромінювання, яка дорів­нює енергії в 100 ерг, поглиненій 1 г опроміненої речовини. 100 рад = 1 Грей (Гр.).

Під дією радіаційних речовин на відкриті шкірні покриви і слизові оболонки очей виникають радіаційні опіки, які мають 4 періоди розвитку.

I період — первинна еритема — рання реакція шкіри на опро­мінювання.

Проявляється гіперемією, набряком уражених ділянок шкі­ри, очей. Ці явища можуть залишатися від кількох годин до З діб.

II період — скритий, коли зникає гіперемія шкіри, а лишаєть­ся її підвищена пітливість, особливо на долонях. Тривалість цьо­го періоду до 20 діб і більше.

III період — період гострого запалення шкіри з утворенням пухирів, заповнених кров’янистою рідиною, на фоні сильного по- червоння шкіри (вторинна еритема) пухирі збільшуються, лопа­ються і на їх місці утворюються виразки з нагноюванням. Уна­слідок набряку глибоких тканин порушується кровообіг і жив­лення шкіри, виникає сильний біль. Опіки тривалий час не загоюються, інколи завершуються гангреною.

IV період — період епітелізації, відновлення, коли на місці не­кротичних тканин з’являється молода тканина, утворені виразки поступово загоюються. У тяжких випадках радіаційні опіки шкі­ри загоюються роками. Загоєння залежить від тяжкості морфоло­гічних змін шкіри і від ступеня ураження судин. Після дії радіа­ції відбувається прогресивне склерозування судин і на його тлі в місцях загоєння первинних уражень шкіри можуть повторно ут­ворюватися виразки або некрози. Якщо судинне русло не ушко­джене, вторинна еритема завершується пігментацією шкіри і дерев’янистим набряком підшкірної жирової клітковини, шкіра атрофована, схильна до утворення виразок з вузлуватими рубця­ми, з множинними ангіоектазіями.

Надання долікарської допомоги при радіаційних опіках:

1) евакуювати потерпілих за межі радіоактивної зони (щоб при­пинити дію радіації і сумарну радіаційну дозу) в протигазі, респіра­торі Р-2 або ватно-марлевій масці (захист органів дихання);

2) зняти одяг з уражених ділянок, видалити радіоактивний пил шляхом обмивання незараженою водою або змоченим ватним тампоном;

3) накласти асептичні пов’язки на опікові поверхні для запобі­гання вторинному інфікуванню;

4) знеболити (протишоковий захід);

5) дати per os радіопротектори — РЗ-2 для профілактики про­меневої хвороби;

6) антибіотики per os для профілактики розвитку інфекції;

7) транспортування потерпілого у шпиталь.

Після видужання у опромінених спостерігаються довготри­валі залишкові порушення кровотворення, астенія, схильність до інфекційних захворювань, імпотенція, хронічний дерматит з ло­кальними трофічними розладами.

Контрольні питання для самоперевірки

1. Опікова травма: етіологія, патогенез.

2. Патоморфологічні зміни при опіках I, II, IIIА і III Б ступенів.

3. Особливості ураження електричним струмом.

4. Етапне лікування опіків.

5. Обмороження, етапне лікування.

6. Профілактика і лікування обморожень і замерзань на етапах медичної евакуації.

Питання і завдання для самопідготовки

Вивчіть рекомендовану літературу і дайте відповіді на пи­тання.

1. Який вид некрозу настає в тканинах під дією високої темпера­тури? Дайте характеристику опіків, спричинених сучасною зброєю.

2. Як класифікують опіки за глибиною ураження?

3. Назвіть клінічні ознаки кожного ступеня опіків.

4. Якими методами вимірюють площу опіків у польових умовах?

5. Як діагностують опікову хворобу? Які її періоди?

6. Вивчіть механізм розвитку опікового шоку. Які відмінності опі­кового шоку від травматичного? Опишіть фази опікового шоку.

7. Складіть і запишіть алгоритм надання долікарської допомоги при опіках на етапах евакуації.

8. Розв’яжіть задачу.

У потерпілого обпечена верхня кінцівка. На плечовій ділянці — набряк і пухирі, на передпліччі — некроз шкіри. На передній поверхні тулуба — почервоніння і набряк.

Обґрунтуйте діагноз, визначіть ступінь тяжкості. “Надайте “ повний обсяг першої медичної і долікарської допо­моги.

Укажіть, яких заходів потрібно вжити, аби запобігти роз витку опікової хвороби.

9. Розв’яжіть задачу.

У потерпілого на всій задній поверхні тулуба набряк, прозорі пухирі.

Визначіть ступінь опіку і його площу.

“Надайте “ повний обсяг першої медичної і долікарської допо­моги.

Перелічіть та дайте характеристику всіх ступенів опіку.

10. Визначіть ступінь тяжкості і площу опіку за малюнком і “на­дайте” належну медичну допомогу.

Опишіть фази опікового шоку.

І ст. II ст. III ст. IV ст.

 

Частина ІV