Клінічні форми і ступені тяжкості ГПХ

Доза опро­мінення (Гр)	Клінічна форма	Ступінь тяжкості	Прогноз
1—2	Типова кістково- мозкова	І — легка	Сприятливий
2—4	Типова кістково- мозкова	П — середньої тяжкості	Відносно сприят­ливий
4 — 6	Типова кістково- мозкова	Ш — тяжка	Сумнівний
6—10	Типова кістково- мозкова	IV — украй тяжка	Несприятливий
10—20	Атипова кишкова	IV — украй тяжка	Абсолютно не­сприятливий
20—80	Атипова токсемічна	IV — украй тяжка	Летальність 100%
Понад 80	Атипова церебральна	IV—украй тяжка	Летальність 100%

Періоди гострої променевої хвороби:

I — початковий, або період загальної первинної реакції на опромінення;

II — латентний (прихований), або період уявного клінічного благополуччя;

III — період розпалу хвороби, або виражених клінічних про­явів захворювання;

IV — період наслідків (прогресування, стабілізація, раннє оду­жання — повне або часткове);

V — період віддалених наслідків.

Період загальної первинної реакції (ЗПР) на опромінення. Че­рез короткий термін (хвилини, години) після опромінення в ор­ганізмі розвиваються первинні радіохімічні перетворення, що знаходять своє відображення в клінічних проявах, які назива­ються період загальної первинної реакції на опромінення. У ме­ханізмі його розвитку провідну роль відіграють токсичні речови­ни, що утворюються під час опромінення, які впливають на інте- рорецептори (у першу чергу на хеморецептори). Симптоми ЗПР можуть бути розподілені на чотири групи:

■ диспепсичні (нудота, блювання, пронос);

• загальноклінічні (непритомність, слабкість, головний біль, зміни рухової активності, підвищення температури тіла);

• гематологічні (лімфоцитопенія (відносна та абсолютна), нейтрофільний лейкоцитоз);

• місцеві (зміни шкіри, слизових оболонок та інших тканин у місцях найбільшого опромінення).

Інтенсивність і тривалість проявів ЗПР залежать від сумарної поглинутої дози опромінення (мінімальна — 1—2 Гр), розподілу її в органах і тканинах опроміненого (переважного опромінення того або іншого сегмента тіла), загального стану ураженого на мо­мент опромінення, статі, віку.

Серед загальноклінічної симптоматики слід особливо виділи­ти загальний стан, свідомість і температуру тіла. Спрага, сухість у роті, млявість, сонливість, пригнічення, субфебрилітет — ха­рактерні для формування II і III ступенів тяжкості ГПХ, а запамо­рочення, висока температура (38—39°С) свідчать про розвиток тяжкого і вкрай тяжкого ураження.

Велике значення для оцінювання тяжкості променевого ура­ження у фазі ЗПР приділяється показникам крові.

Стан шкірних покривів у потерпілих у період ЗПР є надійним об’єктивним діагностичним показником променевого впливу. На­явність і виразність первинної еритеми (“радіаційна засмага”) шкіри і видимих слизових оболонок, гіпергідроз, лабільність ва­зомоторів значною мірою залежать від дози локального опромі­нення. У вкрай тяжких випадках з’являється іктеричність склер.

Тривалість проявів ЗПР на опромінення коливається від кіль­кох годин, у легких випадках — до 2 і більше днів при тяжких формах ГПХ. Варто враховувати, що на прояви і виразність симп­томів ЗПР істотно впливають лікувальні заходи (наприклад, за­стосування протиблювотних засобів знижує прояви, аж до повно­го їх усунення).

Прихований (латентний) період ГПХ характеризується від­носно задовільним станом опроміненого. При легких променевих ураженнях явища більшості симптомів ЗПР зменшуються або зникають, а при вкрай тяжких — на симптоми ЗПР нашарову­ються симптоми періоду розпалу хвороби.

У прихованому періоді, незважаючи на поліпшення самопо­чуття хворих, при спеціальному обстеженні виявляються ознаки прогресивних порушень функціонального стану нервової, ендок­ринної систем, змін крові, дистонічних і обмінних розладів.

Характерні лабільність пульсу з тенденцією до тахікардії, схильність до гіпотензії, ослаблення тонів серця. Лейкоцитоз, що спостерігається в І періоді, змінюється лейкопенією, знижується кількість ретикулоцитів і тромбоцитів. Відбуваються якісні змі­ни клітин крові.

Тривалість прихованого періоду становить при легких опромі­неннях 3—-4 тиж, а при вкрай тяжких його може і не бути.

Період розпалу ГПХ починається з погіршення загального стану хворих. Згодом виявляються ознаки прогресивного розла­ду кровотворення і обміну речовин, приєднуються інфекційні ускладнення, у тяжких випадках розвивається картина сепсису, виникає кровоточивість, алопеція. У хворих порушуються сон і апетит, з’являються різка загальна слабкість, адинамія, голо­вний біль, запаморочення, серцебиття, біль у ділянці серця.

Часто приєднуються бронхіт і вогнищева пневмонія. У тяж­ких випадках на фоні диспепсичних розладів і різкого зниження апетиту виникають виразковий або виразково-некротичний сто­матит, глосит, тонзиліт і ентероколіт.

Через різку болючість слизової ясен і біль при ковтанні хво­рий не може їсти. Різка пітливість, висока лихоманка, проноси призводять до зневоднення організму і розладу електролітного гомеостазу.

Кровоточивість спочатку виявляється на слизовій оболонці рота, пізніше крововиливи утворюються на шкірі пахвових ямок, на внутрішніх поверхнях стегон, гомілок, передпліч, у нижньому трикутнику живота; часто приєднуються носові і кишкові крово­течі, гематурія. Волосся починає випадати на голові, лобку, потім на підборідді, у пахвових ямках і на тулубі.

При неврологічному дослідженні визначаються виражена за- гальмованість хворих, астенізація, іноді симптоми подразнення мозкових оболон, анізорефлексія, зниження сухожильних і пе- ріостальних рефлексів, м’язова гіпотонія. На очному дні — за­стійні явища з дрібними крововиливами.

На ЕКГ реєструються ознаки погіршення функціонального стану міокарда.

Розлади кровотворення досягають найвиразнішого ступеня. У тяжких випадках виникає панцитопенія. Кількість лейкоцитів знижується до 0,2—0,5ХІ0⁹/л, тромбоцитів — до 5—10ХІ0⁹/л, прогресує анемія, кістковий мозок стає гіпо- і апластичним (спус­тошення кісткового мозку).

Період розпалу продовжується від 2 до 4 тиж. Далі настає три­валий період одужання.

Період наслідків. Покращення кровотворення — позитивна прогностична ознака. У периферичній крові з’являються спочат­ку поодинокі мієлобласти, промієлоцити, мієлоцити, ретикуло- цити. Потім швидко (протягом 1—3 днів) збільшується кількість лейкоцитів. Відновлення кількості гранулоцитів починається з 4—5 тижня. Йому на 1—2 добі передує підйом рівня тромбоцитів. З відновленням функції кісткового мозку відбувається нормалі­зація температури тіла, поліпшення самопочуття, зникнення оз­нак кровоточивості. Повільно нормалізується функція нервової системи.

Період одужання у більшості хворих з кістково-мозковою фор­мою ГПХ І—II ступеня завершується до 3—4 міс.

До періоду віддалених наслідків відносять залишкові явища або соматичні і генетичні зміни.

Генетичні наслідки зазвичай виявляються не у самого по- страждалого, а у його нащадків. Вони проявляються зростанням кількості новонароджених з вадами розвитку, збільшенням дитя­чої смертності, кількості викиднів і мертвонароджених.

Кількість соматичних і генетичних наслідків збільшується по мірі зростання дози радіаційного ураження.

Етапне лікування ГПХ

Перша медична і долікарська допомога. Здійснюється евакуа­ція уражених з осередку ураження. Залежно від умов їм прово­диться якомога раніше часткове санітарне оброблення (витрушу­вання обмундирування, обмивання водою відкритих частин тіла). Безпосередньо після ядерного вибуху, для зменшення ЗПР на оп­ромінення, військовослужбовцям необхідно прийняти з аптечки індивідуальної протиблювотний і радіозахисний засоби всереди­ну. В осередку ураження використовуються індивідуальні засоби захисту (протигази, респіратори).

Усіх уражених, які надходять на МПБ, розподіляють на 2 групи:

• тяжкоуражені, яких евакуюють першочергово;

• легкоуражені, яких евакуюють у другу чергу.

Долікарська (фельдшерська) допомога передбачає:

• при нудоті —- повторно вживають протиблювотний засіб;

• негайна евакуація постраждалого із зони ураження;

• у разі потреби подальшого перебування на місцевості з висо­ким рівнем радіації — повторно вживають (через 4—б год після першого вживання) радіозахисний засіб;

• ліквідація проявів ЗПР на опромінення (блювання, що вже виникло) — диметпрамід (1 мл 2 % розчину внутрішньом’язово), або можуть бути використані аміназин (2 мл 2,5% розчину внутрішньом’язово), атропін (1 мл 0,1 % розчину підшкірно);

■ у випадку інкорпорації радіонуклідів — беззондове проми­вання шлунка з подальшим вживанням адсорбентів;

• при комбінованих радіаційних ураженнях — уведення зне­болювального засобу та антибіотиків;

• при психомоторному збудженні, фобіях — психокоригу- вальна терапія (1—2 таблетки феназепаму, оксилідину, фенібуту або сибазону);

• при серцево-судинній недостатності — кордіамін (2 мл під­шкірно), кофеїн-бензоат натрію (1 мл 20 % розчину підшкірно).

Перша лікарська допомога спрямована на усунення тяжких проявів променевих уражень і підготовку уражених до подальшої евакуації. Надається лікарями МПП, медичної роти бригади.

Потерпілих, які надходять на етап лікарської доцомоги, роз­поділяють за принципом потребування:

• спеціального оброблення;

• черговості надання першої лікарської допомоги.

Критеріями для сортування уражених є клінічні ознаки про­меневої хвороби (прояви первинної реакції) і результати фізичної дозиметрії. Тяжкоуражених евакуюють першочергово.

При забрудненні шкіри і обмундирування РР (понад припус­тимі рівні) спеціальне оброблення уражених на майданчику (від­діленні) спеціального оброблення може бути проведене у вигляді оброблення відкритих частин тіла, промивання порожнини рота, глотки, очей (ЧСО) або миття з милом під душем зі зміною білиз­ни і обмундирування (ПСО).

Перша лікарська допомога передбачає:

• при нудоті — повторно табельний протиблювотний засіб, у випадку нестримного блювання — атропіну сульфат (1 мл 0,1 % розчину підшкірно);

• при значній кровотечі і різкому зневодненні — внутрішньо­венно ізотонічний розчин натрію хлориду, пити багато рідини;

• при судинній недостатності: кордіамін (1 мл підшкірно), ко­феїн-бензоат натрію (1 мл20 % розчину підшкірно), мезатон(1 мл 1 % розчину внутрішньом’язово) або ефедрин (1 мл 5 % розчину внутрішньом’язово);

• при серцевій недостатності — 1 мл 0,06 % розчину корглі- кону або 1 мл 0,05 % розчину строфантину внутрішньовенно;

• при наявності судом — 1 мл 3 % розчину феназепаму, 5 мл 5 % розчину барбамілу або 1—2 мл 0,5 % розчину сибазону внутрішньом’язово;

• при шлунково-кишкових порушеннях — 2 таблетки

сульфадиметоксину, 1—2 таблетки бесалолу або фталазолу;

• призначення хворим з лихоманкою антибіотиків усере­дину;

• при вираженій кровоточивості — 100 мл 5 % розчину епси- лонамінокапронової кислоти внутрішньовенно, 5 мл 1 % розчину амбену, етамзилату внутрішньом’язово, вітаміни С, Р, 1—2 таб­летки димедролу.

Опромінені дозою до 2 Гр після усунення первинної реакції повертаються до своїх підрозділів; при наявності проявів розпалу хвороби їх спрямовують, як і всіх хворих, опромінених дозою по­над 2 Гр, на етап надання кваліфікованої медичної допомоги (ВППГ) або у профільний лікувальний заклад.

Кваліфікована медична допомога спрямована на усунення тяжких проявів променевих уражень, що загрожують життю, ко­рекцію ускладнень і підготовку до подальшої евакуації. Надаєть­ся лікарями медичної роти бригади, ВППГ.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями-спе- ціалістами в центральних військових госпіталях, Головному вій­ськовому клінічному госпіталі, у спеціалізованих лікувальних закладах країни.

Діагностику променевих уражень слід здійснювати комплек­сно, враховуючи анамнестичні (радіаційний анамнез), дозимет­ричні та клініко-лабораторні дані. Дозу опромінення можна виз­начити шляхом індивідуальної або комплексної дозиметрії. Па­ралельно з фізичною проводять так звану біологічну дозиметрію. Після визначення ступеня тяжкості ураження враховують три­валість періоду, протягом якого з’явились ознаки первинної ре­акції організму на опромінення. Так, при ГПХ IV ступеня нудота і блювання виникають через 15—20 хв; III — через ЗО хв — 1 год; II — через 1—3 год; при І — через 3 год і більше.

Профілактика радіоактивного опромінення передбачає ком­плекс фізичних, хімічних і біологічних заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення поглинання організмом енергії про­никної радіації, а з другого — на підвищення стійкості організму до її впливу.

Перше завдання вирішується у польових умовах шляхом швидкої реалізації даних радіаційної розвідки (своєчасне засто­сування індивідуальних і колективних засобів захисту і своєчас­не проведення часткового і повного санітарного оброблення). Для послаблення дії іонізуючого випромінювання використовують радіопротектори (радіозахисні препарати).

За тривалістю фармакологічного ефекту радіопротектори поділяють на 2 головні групи:

1) короткочасної дії;

2) пролонгованої дії.

До найефективніших радіопротекторів короткочасної дії на­лежать препарати, що містять сірку, зокрема цистамін. Його вживають за ЗО—40 хв до опромінення. Якщо потерпілий зазна­ватиме подальшого опромінення протягом 6—8 год, цистамін призначають повторно, але не більше ніж тричі на добу. У разі вживання цистаміну після опромінення його захисний ефект значно знижується.

Біологічні захисні препарати підвищують загальну реактив­ність організму. Вони дають протипроменевий ефект лише за ба­гаторазового вживання. Тому їх призначають за кілька днів або тижнів до опромінення. Ці препарати називають адаптогенними. До них належать екстракт елеутерококу, настоянка женьше­ню, настоянка лимонника китайського. Вони підвищують імуно­логічну реактивність організму, нормалізують гемопоез.

Спеціальне оброблення поранених уражених і хворих. У разі застосування противником ядерної зброї особовий склад, озбро­єння, техніка, матеріальні засоби і місцевість можуть бути зара­жені РР.

РР здебільшого осідають на зовнішню поверхню предметів і лише частково проникають у пористі матеріали.

Для забезпечення боєздатності військ в умовах застосування противником ЗМУ здійснюють спеціальне оброблення.

Спеціальне оброблення військ — один із найважливіших за­ходів ліквідації наслідків застосування ЗМУ. Мета її проведення — не допустити ураження особового складу, який зазнав впливу РР. Вона передбачає такі заходи:

• санітарне оброблення особового складу;

• дезактивація озброєння, техніки, обмундирування, взуття, спорядження, індивідуальних засобів захисту, медичного і меди- ко-санітарного майна.

Проведення санітарного оброблення особового складу перед­бачає видалення РР. Дезактивація — це видалення РР із зара­женої поверхні. Залежно від обстановки спеціальне оброблення може бути частковим або повним.

За проведення ЧСО відповідає командир підрозділу, її здійс­нює особовий склад безпосередньо на місці проведення бойових дій у разі застосування РР.

ПСО проводять поза зоною зараження після виконання бойо­вих завдань. Цей захід здійснюють за розпорядженням старших начальників як безпосередньо у районах розташування військ, так і на пунктах спеціального оброблення, у відділеннях ОМедБ (ОМЗ) і госпіталях, застосовуючи табельні і підручні засоби.

Часткове санітарне оброблення (ЧСО) унаслідок зараження РР проводиться, якщо дозволяє обстановка, протягом першої го­дини, безпосередньо в зоні радіоактивного зараження і повто­рюється після виходу з неї. Воно полягає у видаленні РР з відкри­тих ділянок тіла і дезактивації надягнутого обмундирування і засобів захисту і виконується після дезактивації зброї і техніки. Для його проведення в зоні зараження використовуються підруч­ні засоби. Радіометричний контроль до і після ЧСО не проводить­ся. У медичних пунктах військових частин, медичних ротах бри­гад, для вирішення питання про проведення санітарного оброб­лення поранених і хворих, які надходять із зони зараження РР, проводиться радіометричний контроль.

При проведенні ЧСО в зараженому районі необхідно протерти або обмести протигаз (респіратор) і засоби захисту шкіри, не зні­маючи їх, обмести і струсити обмундирування, спорядження і взуття, якщо не були надягнені засоби захисту шкіри.

Після виходу із зони радіоактивного зараження ЧСО прово­диться в такій послідовності:

■ зняти, струсити (обмести) або протерти ганчіркою, змоче­ною у воді, індивідуальні засоби захисту шкіри;

• не знімаючи протигаза, струсити (обмести, вибити) обмун­дирування (для цього його потрібно зняти);

• обмести і протерти ганчіркою, змоченою водою, споряджен­ня і взуття;

• обмити чистою водою (з фляги) відкриті ділянки рук і шиї, а потім лицьову частину протигаза;

• зняти протигаз, ретельно вимити чистою водою обличчя, шию, руки, прополоскати рот і горло.

Оброблення обмундирування і взуття не проводиться, якщо вони не були заражені РР унаслідок своєчасного використання особовим складом засобів захисту.

При нестачі води оброблення відкритих ділянок шкіри і ли­цьової частини протигаза проводиться шляхом обтирання їх во­логим тампоном або носовичком, при чому протирання здійс­нюється в одному напрямку. Взимку обмундирування, споря­дження і взуття можна обробити, протираючи незараженим снігом.

Організація ПСО. Суть ПСО полягає в обмиванні всього тіла водою з милом, зміні білизни, а за потреби — всього обмундиру­вання.

У разі зараження РР ПСО здійснюють тоді, коли після прове­дення ЧСО рівень зараження шкіри і обмундирування особового складу перевищує 15 мр/год. Усе тіло старанно обмивають теп­лою водою з милом і губкою. Ротову і носову порожнини і очі про­мивають водою.

Для ПСО використовують дезактивуючий порошок СФ-2 (СФ-2У) (50 % сульфонал триполіфосфат Иа, сульфонат Иа) при­значений для приготування водного розчину (застосовуються 0,15 % і 0,3 % водні суспензії порошку), який при застосуванні газорідинним методом забезпечує дезактивацію, дегазацію і де­зінфекцію поверхонь, заражених отруйними, радіоактивними ре­човинами і бактеріальними засобами.

Після ПСО здійснюють радіометричний контроль.

Медичний контроль і заходи безпеки під час здійснення спе­ціального оброблення. Під час проведення дегазації і дезактивації потрібно суворо дотримуватися правил безпеки. Всі роботи слід виконувати у засобах захисту.

Виконуючи спеціальне оброблення необхідно дотримуватися таких вимог:

■ надягати і знімати засоби захисту в спеціально відведених місцях;

• постійно стежити за справністю засобів захисту;

• дотримуватися встановлених термінів перебування у захис­ному одязі;

• обережно поводитись із засобами спеціального оброблення, не класти їх на заражені місця і предмети;

• у разі незначного зараження засобів захисту шкіри їх необ­хідно обробити дегазаційним розчином;

• після закінчення роботи всі використані матеріали, за допо­могою яких проводилася дегазація або дезактивація, складають у ями і закопують;

• слід уникати контакту із зараженими предметами, не сідати на них, не притулятися, не брати в руки до проведення належного оброблення;

• не торкатися захисними рукавицями відкритих ділянок тіла;

• не допускати потрапляння бризок дегазуючих і дезактивую­чих розчинів, якими обробляють заражені об’єкти, на тих, хто здійснює оброблення, після закінчення роботи всі використані матеріали, за допомогою яких проводилася дегазація або дезак­тивація, складають у ями і закопують.

Окрім дезактивації, потрібно організувати:

• дозиметричний контроль за рівнем опромінення і заражен­ням особового складу;

• періодично визначати ступінь зараження обладнання і при­ладів, які застосовують для дезактивації, і періодично здійснюва­ти їхню дезактивацію;

• забезпечувати контроль за рівнем радіації на робочих май­данчиках, влітку поливати майданчик водою, стежити, щоб не переповнювались відвідні канавки і поглинальні колодязі;

• після закінчення робіт канави, ями, поглинальні колодязі закопують, а всю заражену територію обгороджують попереджу­вальними знаками.

У разі зараження РР особовий склад після часткового санітар­ного оброблення і часткової дегазації поверхні зброї і техніки зні­має протигази (тільки на незараженій місцевості).

У разі зараження ОР протигази знімають лише після прове­дення повної дегазації і санітарного оброблення.

Питання для самопідготовки

Вивчіть рекомендовану літературу і дайте відповіді на пи­тання.

1. Ядерна зброя, ії уражаючі чинники, дія на організм і зовнішнє середовище.

2. Патогенез гострої променевої хвороби.

3. ГПХ: періоди перебігу і ступені тяжкості.

4. Періоди ГПХ. Клінічна картина.

5. Дози опромінювання і ступені тяжкості ГПХ.

6. Сучасна клінічна класифікація ГПХ.

7. Рання діагностика ГПХ.

8. Організація і проведення заходів першої медичної допомоги в зоні ядерного вибуху.

9. Обсяг долікарської допомоги у разі радіоактивного опроміню­вання.

10. Профілактика радіаційних уражень.

11. Лікування ГПХ на етапах медичної евакуації.

12. Санітарне оброблення людей у зоні ядерного вибуху.