Санітарно-епідеміологічна розвідка

 

 

На здоров’я особового складу і санітарно-епідемічний стан військ, а також на діяльність медичної служби впливає ряд еле­ментів навколишньої обстановки: природні умови, санітарно- гігієнічний і санітарно-епідемічний стан населення і району роз­ташування і дій військ, стан житлового фонду, шляхів сполучен­ня та ін. Виявлення і аналіз елементів обстановки, з метою запобігання їх негативному впливу на особовий склад військ і діяльність медичної служби чи їх використання в інтересах ме­дичного забезпечення військ, становить головний зміст санітар­но-епідеміологічної розвідки.

Санітарно-епідеміологічна розвідка — один із найважливі­ших методів військової гігієни і епідеміології. Це комплекс за­ходів, що забезпечує безперервне і своєчасне отримання вірогід­ної інформації про санітарно-епідемічний стан району бойових дій військ, а також району їх розташування і маршрутів пересу­вання.

Відповідно до змісту санітарно-епідеміологічної розвідки і з метою її ефективного проведення, визначають конкретні об’єкти і чіткі завдання санітарно-епідеміологічної розвідки, що зале­жать від існуючої обстановки (тактичної, тилової та медичної).

Найчастіше об’єктами санітарно-епідеміологічної розвідки є:

• природні умови і їх вплив на здоров’я особового складу вій­ськ і діяльність медичної служби;

• райони розташування і дії військ (санітарно-епідемічний стан районів, умови життя і побуту населення, наявність і харак­тер інфекційних захворювань, санітарний стан населених пунк­тів, їх благоустрій, стан джерел водопостачання та ін.);

• райони, намічені для розгортання етапів медичної евакуації і розміщення сил і засобів медичної служби (санітарний стан районів, наявність приміщень, природних і штучних сховищ, місцевих засобів, що можуть бути використані в інтересах медич­ної служби та ін.);

• війська противника, їх санітарно-епідемічний стан, харак­тер здійснюваних у них профілактичних заходів, наявність час­тин і закладів медичної служби і їх оснащення та ін.;

• цивільна система охорони здоров’я — вивчається наявність і стан цивільних лікувальних і профілактичних закладів, наявність медичного персоналу і медичного майна, організація і зміст про­філактичних заходів, що проводяться серед місцевого населення;

• шляхи евакуації — вивчається стан доріг, можливість їх ви­користання, зміст і обсяг робіт щодо їх ремонту та ін.;

• місцеві ресурси, що можуть бути використані в інтересах медичної служби (медична промисловість, сировина, матеріали і підприємства, на базі яких можуть бути організовані ремонт і ви­готовлення медичного майна і техніки, місцеві транспортні засо­би та ін.).

Головна увага при проведенні санітарно-епідеміологічної роз­відки звертається на своєчасне вивчення можливих джерел зано­су інфекції у війська від цивільного населення, інших, так званих невійськових, контингентів і з природних осередків інфекційних захворювань, а у ході бойових дій — із військ противника і від місцевого населення. Уточнюється також наявність медичних спеціалістів відповідної кваліфікації — епідеміологів, бактеріо­логів, гігієністів, інфекціоністів.

Санітарно-епідеміологічна розвідка проводиться медичною службою окремих частин, з’єднань, а також силами і засобами санітарно-епідеміологічних та інших медичних закладів. У ба­тальйонах розвідку проводять фельдшери, у ротах — санітарні інструктори.

Обсяг і завдання санітарно-епідеміологічної розвідки зале­жать від характеру діяльності військ.

Головними завданнями санітарно-епідеміологічної розвідки є:

• вивчення і визначення санітарно-епідемічного стану району розміщення і майбутніх бойових дій військ і маршрутів їх пересу­вання;

• вивчення властивостей місцевості, що впливають на стан здоров’я і захворюваність особового складу військ;

• виявлення умов евакуації поранених та хворих і можливість здійснення маневру силами та засобами медичної служби;

• виявлення умов для розгортання і роботи підрозділів, час­тин і закладів медичної служби;

• виявлення місцевих ресурсів медичного постачання;

• визначення санітарно-епідемічного стану військ против­ника, системи його медичного забезпечення і стану медичної служби.

До санітарно-епідеміологічної розвідки, як і до всіх інших видів медичної розвідки, висуваються загальні вимоги: безпере­рвність, своєчасність, дієвість, активність, цілеспрямованість, спадкоємність і вірогідність.

Вимога безперервності зумовлена високою мобільністю вій­ськ, постійною зміною обстановки. Тільки постійна інформо- ваність про умови, що змінюються, у районі розміщення і бойо­вих дій військ, існуючий санітарно-епідемічний стан військ про­тивника дозволяє своєчасно провести заходи щодо збереження боєздатності своїх військ і ефективно організувати їх медичне за­безпечення. Безперервність медичної розвідки забезпечується її проведенням у всіх видах бойової діяльності військ, у різних умо­вах обстановки і на будь-якій місцевості.

Санітарно-епідеміологічна розвідка повинна проводитись своєчасно, для того щоб отримані дані могли бути негайно і з най­більшою ефективністю використані. Успішне виконання цієї ви­моги досягається шляхом здійснення постійного передбачення начальником медичної служби потреби в одержанні необхідних даних. Для своєчасного використання даних про територію і сані­тарно-епідемічний стан важливо чітко інформувати відповідних посадових осіб про результати медичної розвідки.

Дані, одержані при здійсненні санітарно-епідеміологічної роз­відки, повинні бути вірогідними. Вірогідність даних забезпечуєть­ся підбором та інструктажем осіб, які залучені до проведення роз­відки, систематичною перевіркою отриманої інформації, а також своєчасною постановкою додаткових завдань розвідці для уточ­нення отриманих раніше даних.

Санітарно-епідеміологічна розвідка повинна носити спад­коємний характер, тобто одержані дані повинні бути доведені до всіх медичних начальників. Спадкоємність досягається вико­ристанням отриманої інформації всіма медичними начальниками для оптимальної організації медичного забезпечення військ.

Активність санітарно-епідеміологічної розвідки полягає у наполегливому прагненні всіх начальників медичної служби, а також осіб, які здійснюють розвідку, всіма силами і формами, способами і методами здобувати необхідні дані. Це досягається

• райони, намічені для розгортання етапів медичної евакуації і розміщення сил і засобів медичної служби (санітарний стан районів, наявність приміщень, природних і штучних сховищ, місцевих засобів, що можуть бути використані в інтересах медич­ної служби та ін.);

• війська противника, їх санітарно-епідемічний стан, харак­тер здійснюваних у них профілактичних заходів, наявність час­тин і закладів медичної служби і їх оснащення та ін.;

• цивільна система охорони здоров’я — вивчається наявність і стан цивільних лікувальних і профілактичних закладів, наявність медичного персоналу і медичного майна, організація і зміст про­філактичних заходів, що проводяться серед місцевого населення;

• шляхи евакуації — вивчається стан доріг, можливість їх ви­користання, зміст і обсяг робіт щодо їх ремонту та ін.;

• місцеві ресурси, що можуть бути використані в інтересах медичної служби (медична промисловість, сировина, матеріали і підприємства, на базі яких можуть бути організовані ремонт і ви­готовлення медичного майна і техніки, місцеві транспортні засо­би та ін.).

Головна увага при проведенні санітарно-епідеміологічної роз­відки звертається на своєчасне вивчення можливих джерел зано­су інфекції у війська від цивільного населення, інших, так званих невійськових, контингентів і з природних осередків інфекційних захворювань, а у ході бойових дій — із військ противника і від місцевого населення. Уточнюється також наявність медичних спеціалістів відповідної кваліфікації — епідеміологів, бактеріо­логів, гігієністів, інфекціоністів.

Санітарно-епідеміологічна розвідка проводиться медичною службою окремих частин, з’єднань, а також силами і засобами санітарно-епідеміологічних та інших медичних закладів. У ба­тальйонах розвідку проводять фельдшери, у ротах — санітарні інструктори.

Обсяг і завдання санітарно-епідеміологічної розвідки зале­жать від характеру діяльності військ.

Головними завданнями санітарно-епідеміологічної розвідки є:

• вивчення і визначення санітарно-епідемічного стану району розміщення і майбутніх бойових дій військ і маршрутів їх пересу­вання;

• вивчення властивостей місцевості, що впливають на стан здоров’я і захворюваність особового складу військ;

• виявлення умов евакуації поранених та хворих і можливість здійснення маневру силами та засобами медичної служби;

• виявлення умов для розгортання і роботи підрозділів, час­тин і закладів медичної служби;

• виявлення місцевих ресурсів медичного постачання;

• визначення санітарно-епідемічного стану військ против­ника, системи його медичного забезпечення і стану медичної служби.

До санітарно-епідеміологічної розвідки, як і до всіх інших видів медичної розвідки, висуваються загальні вимоги: безпере­рвність, своєчасність, дієвість, активність, цілеспрямованість, спадкоємність і вірогідність.

Вимога безперервності зумовлена високою мобільністю вій­ськ, постійною зміною обстановки. Тільки постійна інформо- ваність про умови, що змінюються, у районі розміщення і бойо­вих дій військ, існуючий санітарно-епідемічний стан військ про­тивника дозволяє своєчасно провести заходи щодо збереження боєздатності своїх військ і ефективно організувати їх медичне за­безпечення. Безперервність медичної розвідки забезпечується її проведенням у всіх видах бойової діяльності військ, у різних умо­вах обстановки і на будь-якій місцевості.

Санітарно-епідеміологічна розвідка повинна проводитись своєчасно, для того щоб отримані дані могли бути негайно і з най­більшою ефективністю використані. Успішне виконання цієї ви­моги досягається шляхом здійснення постійного передбачення начальником медичної служби потреби в одержанні необхідних даних. Для своєчасного використання даних про територію і сані­тарно-епідемічний стан важливо чітко інформувати відповідних посадових осіб про результати медичної розвідки.

Дані, одержані при здійсненні санітарно-епідеміологічної роз­відки, повинні бути вірогідними. Вірогідність даних забезпечуєть­ся підбором та інструктажем осіб, які залучені до проведення роз­відки, систематичною перевіркою отриманої інформації, а також своєчасною постановкою додаткових завдань розвідці для уточ­нення отриманих раніше даних.

Санітарно-епідеміологічна розвідка повинна носити спад­коємний характер, тобто одержані дані повинні бути доведені до всіх медичних начальників. Спадкоємність досягається вико­ристанням отриманої інформації всіма медичними начальниками для оптимальної організації медичного забезпечення військ.

Активність санітарно-епідеміологічної розвідки полягає у наполегливому прагненні всіх начальників медичної служби, а також осіб, які здійснюють розвідку, всіма силами і формами, способами і методами здобувати необхідні дані. Це досягається вмілою організацією, використанням різних розвідувальних сил і засобів, широким проявом ініціативи особами, які здійснюють санітарно-епідеміологічну розвідку.

Медична служба повинна вести санітарно-епідеміологічну розвідку цілеспрямовано, тобто суворо підпорядковувати мету, об’єкти, завдання і заходи медичної розвідки для своєчасного і ефективного виконання поставлених перед медичною службою завдань.

Окрім цього, санітарно-епідеміологічна розвідка повинна бути дієвою. Інакше кажучи, особи, які здійснюють санітарно-епі­деміологічну розвідку, повинні не тільки виявляти необхідні дані про обстановку, але й на місці здійснювати заходи, проведення яких не може бути відстрочене до прибуття інших сил і засобів медичної служби (наприклад, локалізація виявленого епідеміч­ного осередку).

Санітарно-епідеміологічна розвідка проводиться всіма ланка­ми медичної служби — від санітарного інструктора роти до спе­ціальних санітарно-епідеміологічних закладів оперативного ко­мандування. Однак обсяг і зміст даних, що отримуються різними рівнями медичної служби, неоднаковий і визначається умовами діяльності даного рівня медичної служби і тих сил та засобів, яки­ми він володіє.

Санітарний інструктор роти проводить медичну розвідку в районі розміщення і бойових дій особового складу роти. Головни­ми його завданнями є виявлення (шляхом опитування населення) хворих з підозрою на інфекційні захворювання і можливих дже­рел зараження особового складу; виявлення зручних шляхів ви­возу (виносу) поранених з розташування роти, а також місцевих ресурсів, необхідних йому для роботи.

Начальник МПБ організовує і здійснює санітарно-епідеміоло­гічну розвідку на осі (напрямку) пересування МПБ у наступі і у батальйонному районі оборони, а також у місцях розміщення осо­бового складу і у вихідному районі (районі зосередження), на мар­ші, на привалах і в районах денного (нічного) відпочинку.

Головними її завданнями є:

• виявлення інфекційних хворих шляхом опитування насе­лення і огляду підозрілих на інфекційні захворювання, можли­вих джерел зараження особового складу;

• оцінювання санітарного стану приміщень у населених пун­ктах, сховищ, залишених противником, а також джерел водопос­тачання;

• визначення шляхів вивозу поранених з поля бою і їз£ подаль­шої евакуації з району бойових дій батальйону;

• виявлення місць, зручних для розгортання МГІБ і місцевих ресурсів, необхідних для роботи медичного пункту батальйону;

• забір проб води, ґрунту, продовольства для направлення їх в СЕЛ.

Кваліфікація і оснащення санітарного інструктора роти і фельдшера батальйону дозволяють їм давати відповіді лише на відносно прості питання санітарно-епідеміологічної розвідки. Проте ці дані, отримані від медичних працівників, які перебува­ють безпосередньо в бойових порядках військ, можуть бути під­ставою для своєчасного проведення ряду важливих профілактич­них заходів і зіграти істотну роль у збереженні санітарного благо­получчя військ.

Про результати санітарно-епідеміологічної розвідки фель­дшер доповідає командиру і начальнику медичної служби брига­ди усно або письмово, у вигляді схеми з коротким поясненням.

За результатами санітарно-епідеміологічної розвідки скла­дається звітна картка санепідрозвідника. На схему наносять ви­явлені осередки інфекційних захворювань серед місцевого насе­лення і сільськогосподарських тварин, дані про джерела водо­постачання, відомості про лікувальні та протиепідемічні заклади, лазні та інші дані, що дозволять цілеспрямовано ор­ганізувати протиепідемічні заходи та використати місцеві ре­сурси (див. схему 11).

При здійсненні заходів з протибактеріологічного захисту вій­ськ важливе значення надають санітарно-епідеміологічному спос­тереженню за територією розташування військових частин, а та­кож спеціальній бактеріологічній розвідці осередків застосування противником біологічної зброї. Суть санітарно-епідеміологічного спостереження полягає у безперервному зборі даних про санітар­но-епідеміологічну обстановку у визначеному районі і вивченні їх. Для проведення санітарно-епідеміологічного спостереження вся територія, на якій діють війська і розміщаються тили, поді­ляється на райони (районування території), що закріплюються за лікувальними закладами, протиепідемічними та іншими час­тинами і закладами медичної служби, що проводять санітарно- епідеміологічне спостереження. Таке спостереження дозволяє вчасно виявити застосування противником засобів бактеріологіч­ної зброї, появу інфекційних захворювань та інші зміни в санітар­но-епідемічному стані району.

 

Умовні позначки

— Ш—2—10.6 — є хворі на шигельоз — 2 чоловіки. Лікують­ся вдома. Останній випадок захворювання — 10 червня.

— ЧТ 4—8.7 — хворі на черевний тиф. Лікуються в лікарні. Останній випадок — 8 липня.

— Т 4—21.6 — хворі на туляремію 4 чоловіки. Останній випа­док — 21 червня.

— С 7—12.7 — на сибірку захворіли 7 корів. Останній випа­док — 12 липня. Всі тварини загинули.

— Колодязь з придатною питною водою, дебіт 1 м³/год.

— Колодязь з непридатною для пиття водою.

— Трубчастий колодязь з придатною для пиття водою, дебіт 2 м³/год.

— Дільнична лікарня на 25 ліжок, є 2 лікарі (хірург і тера­певт — стаж 1 рік).

— Лазня, що обслуговує 10 чоловік за годину (працююча).

ххх —Місця виплоду комарів.

 

За повідомленням лікаря, у лісі на північ від селища навесні було багато кліщів, торік зареєстровано 5 випадків енцефаліту. Санітарний стан селища задовільний.

Розвідку проводили 15 липня.

Підпис санепідрозвідника

Упорядкований перелік протиепідемічних заходів

Спрямованість	Група заходів
Джерело збудників інфекції	Діагностика, ізоляція, лікування, режимнообмежувальні заходи
Механізм поширення інфекції	Санітарно-гігієнічні заходи, дезінфек­ція, дезінсекція
Сприйнятливість організму	Імунопрофілактика, екстрена профілак­тика
Загальна	Лабораторні дослідження, санітарно- просвітницька робота

Контрольні питання для самоперевірки

1. Що таке санітарно-епідеміологічна розвідка, її завдання і ви­моги, що висуваються до неї?

2. Ким і як проводиться санітарно-епідеміологічна розвідка в на­ступі та обороні військ?

Питання до самопідготовки

1. Дайте визначення поняттям:

— “епідемічний процес”;

— “механізм передачі збудників інфекції”;

— “джерело інфекції”;

— “епідемічний осередок”, “осередок інфекційного ’захворю­вання”.

2. Механізм передачі збудників інфекційних захворювань.

3. Класифікація інфекційних захворювань.

4. Загальні відомості про бактеріологічну зброю, її уражальні чинники і можливості використання у сучасній війні.

5. Головні причини виникнення і поширення епідемічних захво­рювань серед особового складу.

6. Основні заходи протиепідемічного (протибактеріологічного) захисту військ.

7. Загальні відомості про структуру і функції санітарно-проти­епідемічних заходів.

8. Загальні відомості про неспецифічну і специфічну індикацію бактеріологічної зброї.

9. Особливості режимно-обмежувальних заходів в осередках за­раження бактеріальними засобами.

10. Загальні відомості про завдання і зміст обсервації і карантину у військових частинах і закладах.

11. Головні обов’язки молодшого медичного спеціаліста щодо під­тримання належного санітарно-епідемічного стану у військо­вих частинах і підрозділах.

Завдання для самопідготовки

1. Випишіть основні завдання військової епідеміології.

2. Замалюйте схему епідемічного процесу.

3. Заповніть таблицю “Санітарно-епідеміологічна розвідка”

Головці завдання	Головні принципи
1.

4. Запишіть визначення поняття “індикація бактеріологічних засобів”.

5. Види індикації бактеріологічних засобів, обґрунтування.

Завдання для контролю рівня набутих знань студентів

1. Складіть схему епідемічного процесу у разі можливого зара­ження особового складу бактеріологічними засобами кишко­вої групи.

2. Назвіть критерії оцінювання санітарно-епідемічного стану.

3. Складіть план-схему протиепідемічних заходів у військових частинах і підрозділах.

4. Медико-тактична характеристика засобів для проведення санітарного оброблення (дезінфекції) особового складу (ДДД- 2; ДДА-66).

5. Складіть схему і обґрунтуйте організацію роботи майданчика спеціального оброблення.

6. Дайте загальну характеристику протиепідемічним силам і за­собам.

7. Заповніть графологічну структуру.

8. Складіть карту-схему санепідрозвідника.

9. Заповніть таблицю “Порівняльна характеристика заходів об­сервації і карантину”

Обсервація	Карантин

 

 

 

Частина VІІ ДОДАТКИ

Єареге аисіе!

Май сміливість знати!

ТЕСТИ

Розділ “Хімічна зброя. Ураження БОР”

1. Осередком хімічного ураження називають:

а) територію, що заражена СДОР;

б) територію, у межах якої внаслідок дії СДОР можливі масові ураження людей або тварин;

в) територію, на якій унаслідок дії СДОР виникла загроза життю і здоров’ю людей.

 

2. За швидкістю розвитку клінічної картини ураження всі СДОР поділяють на:

а) швидкодіючі, уповільненої дії;

б) швидкодіючі, повільної дії;

в) миттєвої дії, тривалої дії.

 

3. До швидкодіючих СДОР належать:

а) фосген, кислоти, метилу бромід;

б) синильна кислота, аміак, хлор, ФОС;

в) хлор, бензин, сульфатна кислота, фосген.

 

4. До стійких СДОР належать:

а) хлорпікрин, сульфатна кислота, тетраетил свинець;

б) хлорпікрин, вуглецю оксид, синильна кислота;

в) тетраетил свинець, вуглецю оксид, хлор.

 

5. До нестійких СДОР належать:

а) сульфатна кислота, аміак, хлорпікрин;

б) синильна кислота, вуглецю оксид, аміак;

в) тетраетил свинець, вуглецю оксид, хлор.

 

6. Під токсичністю СДОР розуміють:

а) здатність СДОР у мінімальній кількості спричинювати па­тологічні зміни в організмі людини, що призводить до захво­рювання, утрати працездатності чи загибелі;

б) кількість отруйної речовини, що призводить до загибелі уражених;

в) найменша кількість СДОР в одиниці об’єму зараженого повітря, що може дати відчутний фізіологічний ефект.

 

7. Види осередків хімічного ураження:

а) осередок ураження задушливими СДОР; осередок уражен­ня загал ьноотруйними СДОР; осередок ураження ней- ротропними СДОР; осередок ураження швидкодіючими СДОР;

б) осередок ураження задушливими швидкодіючими СДОР; осередок ураження загальноотруйними, швидкодіючими СДОР; осередок ураження основами і кислотами;

в) осередок ураження нестійкими повільнодіючими СДОР; осередок ураження нестійкими швидкодіючими СДОР; осере­док ураження стійкими повільнодіючими СДОР; осередок ураження стійкими швидкодіючими СДОР.

 

 

8. Виходячи із зони ураження СДОР, необхідно:

а) убік, перпендикулярно напрямку вітру, за можливості на підвищену і добре провітрювану ділянку місцевості;

б) проти вітру на добре провітрювану ділянку місцевості;

в) перпендикулярно напрямку вітру, бажано використовувати кювети, ями, яри.

 

9. Змочувати ватно-марлеву пов’язку за наявності в повітрі СДОР з лужною реакцією потрібно:

а) 5 % розчині лимонної кислоти;

б) 2 % розчині питної соди;

в) дистильованій воді.

 

10. За наявності в повітрі СДОР, що мають кислу реакцію, пов’язку варто змочувати у:

а) 5 % розчині лимонної кислоти;

б) 2 % розчині питної соди;

в) дистильованій воді.

 

11. Радіоактивністю називають:

а) властивість хімічних елементів, що мимовільно перетворю­ються на інші елементи, випускаючи при цьому елементарні частки чи фотони;

б) величину, що характеризує число радіоактивних розпадів за одиницю часу;

в) здатність хімічних елементів перетворюватися на інші еле­менти, втрачаючи при цьому електрон (електрони).

 

12. Усі іонізуючі випромінювання поділяють на:

а) корпускулярні, фотонні;

б) рентгенівські, ядерні;

в) проникні, непроникні.

 

13. Одиниця активності в СІ:

а) бекерель (Бк);

б) грей (Гр);

в) рад.

 

14. Одиниця поглиненої дози СІ:

а) бекерель (Бк);

б) бер;

в) грей (Гр).

 

15. Під потужністю дози радіоактивного випромінювання ро­зуміють:

а) відношення дози радіоактивного випромінювання до часу;

б) дозу опромінення, яку людина одержала за час перебування в радіоактивній зараженій місцевості;

в) дозу опромінення, яка спричинює тяжкий ступінь промене­вої хвороби.

 

16. Найбільш іонізуючу властивість мають:

а) нейтрони;

б) гамма-частки;

в) альфа-частки.

 

17. Форми променевої хвороби:

а) кістково-мозкова, кишкова, токсична, церебральна;

б) легка, середньої тяжкості, тяжка, вкрай тяжка;

в) хронічна, гостра, комбінована, місцева.

 

18. Осіб, які постійно або тимчасово працюють з джерелами іоні­зуючих випромінювань, відносять до категорії:

а) Б;

б) А;

в) В.

 

19. Максимально припустима ефективна доза для осіб катего­рії В:

а) 20 м³в;

б) 1 м³в;

в) 2 м³в.

 

20. Під час проведення йодної профілактики дози калію йодиду становлять:

а) для дорослих — 130 мг на добу; для дітей до трьох років і вагітних — 65 мг на добу;

б) для дорослих — 70 мг, для дітей — 100 мг.

 

21. Тривалість йодної профілактики для дорослих становить:

а) 7 діб;

Тести

б) не більше ніж 10 діб;

в) не більше ніж 7 діб.

 

22. Тривалість йодної профілактики для дітей до трьох років і ва гітних становить:

а) не більше ніж 2 доби;

б) не більше ніж 10 діб.

Розділ

“Надання ПМД потерпілим і ураженим”

1. Раною називають:

а) травму, що проникає в будь-яку порожнину;

б) травму, при якій відбувається порушення цілості шкірних покривів чи слизових оболонок;

в) травму, при якій ушкоджується не лише шкіра, а й глибоко розміщені тканини.

 

2. Основні ускладнення ран:

а) нагноєння, газова інфекція, правець;

б) стрептококова інфекція, газова гангрена, правець;

в) сепсис, правець, біль, підвищення температури.

 

3. Найкращий захист рани від зараження:

а) змащування йодом;

б) накладання пов’язки;

в) первинне хірургічне оброблення рани.

 

4. При накладенні пов’язки на рани необхідно дотримуватися таких правил:

а) не можна торкатися поверхні рани руками;

б) перев’язний матеріал, що закриває рани, повинен бути сте­рильним; кожен наступний оберт бинта повинен повністю за­кривати попередній;

в) не можна торкатися поверхні рани немитими руками; за­кінчивши бинтування, кінець бинта закріплюють шпилькою.

 

5. Пакет перев’язний індивідуальний складається з:

а) бинта в захисній оболонці;

б) двох стерильних ватно-марлевих подушечок і бинта, які містяться в захисній оболонці;

в) двох стерильних ватно-марлевих подушечок (одна з яких рухлива) і бинта, які містяться в захисній оболонці.

6. У разі поранення живота з випаданням петель кишок і їхньо­го забруднення необхідно:

а) вправити петлі кишок в черевну порожнину;

б) зафіксувати петлі кишок за допомогою пов’язки, просякне- ної розчином антисептика;

в) кілька разів промити петлі кишок, що випали, теплим ан­тисептичним розчином і зафіксувати вологою пов’язкою, про- сякненою розчином антисептика.

 

7. Відкритий пневмоторакс характеризується:

а) під час вдиху повітря зі свистом усмоктується в рану, а під час видиху із шумом виходить з неї;

б) значною кровотечею з рани грудної клітки з наявністю повітряних пухирців;

в) крепітувальною припухлістю навколо рани внаслідок по­трапляння повітря під шкіру.

 

8. У разі відкритого пневмотораксу під час надання першої ме­дичної допомоги необхідно:

а) зробити плевральну пункцію;

б) накласти оклюзійну пов’язку;

в) посадити пораненого.

 

9. Розрізняють такі види кровотечі:

а) сильну, помірну, капілярну;

б) артеріальну, пульсівну, венозну;

в) артеріальну, венозну, капілярну.

 

10. Ознаки артеріальної кровотечі:

а) вишневий колір крові, що витікає з рани струменем, але повільно, без поштовхів;

б) червоний або яскраво-червоний колір крові, що витікає з рани струменем, у вигляді фонтана;

в) кров темного кольору, що витікає поштовхами.

 

11. Ознаки венозної кровотечі:

а) кров вишневого кольору, витікає з рани струменем, але повільно, спокійно, без поштовхів;

б) кров темного кольору, витікає поштовхами;

в) кров сочиться по поверхні рани, як із губки.

 

12. Ознаки капілярної кровотечі:

а) кров сочиться по всій поверхні рани, як із губки;

б) кров витікає слабким струменем, темно-вишневого ко­льору;

в) кров витікає пульсівним струменем.

 

13. Засоби припинення артеріальної кровотечі:

а) пальцеве притискання, накладання джгута чи закручення, максимальне згинання кінцівки;

б) накладання джгута чи закручення;

в) перев’язка судини в рані.

 

14. Засоби припинення венозної кровотечі:

а) накладання джгута чи закручення;

б) накладання стисної пов’язки і надання постраждалій час­тині тіла піднятого положення;

в) максимальне згинання кінцівки.

 

15. Засоби припинення капілярної кровотечі:

а) накладання закручення;

б) накручення джгута;

в) накладання звичайної стерильної пов’язки; у разі кровотечі з рани кінцівки надати їй на деякий час піднятого положення.

 

16. Максимальний термін накладання джгута:

а) 3 год;

б) 2 год;

в) 1,5 год.

 

17. Для контролю за терміном накладання джгута необхідно:

а) прикріпити до джгута записку із зазначенням дати його на­кладання;

б) прикріпити до джгута чи під нього записку із зазначенням дати, години накладання джгута;

в) прикріпити до джгута первинну медичну картку із зазна­ченням години накладання джгута.

 

18. Якщо протягом 1,5 год потерпілому не буде надано лікарську допомогу і кровотечу остаточно не зупинено, потрібно:

а) на кілька хвилин ослабити джгут, а потім, коли кровотеча відновиться, знову перетиснути кінцівку;

б) зняти джгут і накласти стисну пов’язку;

в) відзначити у записці новий час накладання джгута.

 

19. Залежно від цілості шкіри над місцем перелому розрізняють:

а) відкриті і закриті переломи;

б) осколкові і відкриті переломи;

в) переломи зі зсувом відламків і без зсуву.

20. Обов’язковим правилом при накладанні шин є:

а) забезпечити нерухомість принаймні трьох суглобів;

б) забезпечити нерухомість принаймні двох суглобів: вище і нижче від місця перелому, а в разі перелому великих кісток — навіть трьох;

в) забезпечити нерухомість суглоба вище від місця перелому.

 

21. При переломах хребта:

а) потерпілого вкладають на ноші з твердим покриттям; якщо такого покриття немає, то його вкладають на носилки живо­том униз;

б) потерпілого вкладають на живіт, наклавши на місце пере­лому пов’язку зі стисним валиком;

в) потерпілого вкладають на ноші з твердим покриттям, під спину підкладають валик.

 

22. Основні принципи надання першої медичної допомоги при СТС:

а) накладання джгута чи закручення, іммобілізація кінцівки, новокаїнова блокада;

б) за можливості — бинтування кінцівки еластичним бинтом від периферії до центру, іммобілізація, охолодження кінцівки (льодом, холодною водою);

в) накладання джгута, уведення знеболювального, іммобіліза­ція кінцівки.

 

23. При переломі плечової кістки шину накладають:

а) від здорової лопатки до основи пальців зламаної руки, руку згинають під кутом у ліктьовому суглобі;

б) від здорової лопатки до ліктьового суглоба зламаної руки;

в) від лопатки до основи пальців, рука розігнута в ліктьовому суглобі.

 

24. При переломі кістки передпліччя шину накладають:

а) від верхньої третини плеча до основи пальців;

б) від нижньої третини плеча до основи пальців;

в) на передпліччя.

 

25. При переломі стегнової кістки необхідно зафіксувати:

а) два суміжні суглоби;

б) три суміжні суглоби;

в) кульшовий суглоб.

 

26. У випадку відкритих проникних поранень грудної клітки, ус­кладнених відкритим пневмотораксом, транспортування по­терпілого проводять у положенні:

а) лежачи на щиті;

б) лежачи на ношах;

в) напівсидячи.

 

27. Потерпілому, який перебуває в стані шоку, потрібно:

а) усунути біль (накласти шину, ввести знеболювальні засоби); зігріти, внести в темне приміщення, дати гаряче питво; якщо не ушкоджені внутрішні органи, дати пити: віл води розчи­нити 1 чайну ложку питної соди і половину чайної ложки солі;

б) увести знеболювальні і серцеві засоби, зігріти;

в) накласти шину, дати 100 г спиртного напою, зігріти.

 

28. У разі опіків окремих частин тіла потрібно:

а) зрізати пухирі, накласти пов’язку з антисептичним розчи­ном;

б) шкіру навколо опіку протерти спиртом, горілкою, одеколо­ном і накласти стерильну пов’язку;

в) накласти марлеву пов’язку.

 

29. У разі ураження електричним струмом необхідно:

а) припинити подальшу дію струму; за відсутності пульсу і ди­хання — штучне дихання і закритий масаж серця;

б) відтягнути потерпілого від джерела струму, зарити потерпі­лого в землю.

 

30. У разі потрапляння СДОР в організм через органи дихання необхідно:

а) промити шлунок і видалити отруту, що потрапила на шкі- РУ’.

б) надягти на потерпілого протигаз і винести з отруйної зони; звільнити від одягу, що стискає;

в) провести повне санітарне оброблення зі зміною верхнього одягу і білизни.

 

31. У разі потрапляння СДОР через рот насамперед пеобхідпо:

а) видалити отруту з травного тракту шляхом промивання шлунка і викликати блювання;

б) дати сольове проносне;

в) дати препарати, що адсорбують отруту.

 

32. Речовини, що поглинають отруту (адсорбенти):

а) магнезії сульфат, палена магнезія, біла глина;

б) молоко, активоване вугілля, біла глина;

в) активоване вугілля, палена магнезія, біла глина.

 

33. Промивання шлунка потрібно проводити:

а) до появи чистих промивних вод і зникнення запаху отрути;

б) до зникнення слизу в промивних водах;

в) до появи чистих промивних вод.

Розділ

“Основи військової епідеміології”

1. Джерелом збудника інфекції сальмонельозу є:

а) велика рогата худоба, вівці, свині, качки, гуси, люди — здо­рові бактеріоносії;

б) пацюки, миші, коти;

в) крилаті комахи.

 

2. Найчастіше зараження сальмонелами випикас при вживанні:

а) м’ясних продуктів;

б) овочів і фруктів;

в) кефіру.

 

3. Після споживання інфікованого сальмонелами продукту за­хворювання (прихований період) настає через:

а) 2 доби;

б) від 6 год до 3 діб;

в) через 4 год.

 

4. Перебіг самого сальмонельозу мас різні форми:

а) септична, нервова, паралітична;

б) гострий гастрит чи гастроентероколіт, тифоподібна, нерво­ва; паралітична;

в) гастроінтестильна, тифоподібна (генералізована), септична; паралітична.

 

5. Для запобігання виникненню сальмонельозу необхідні:

а) ветеринарно-санітарний контроль за забійною худобою, правильна організація заготівлі, транспортування і зберіган­ня харчових продуктів, дотримання правил оброблення, при­готування і використання готової їжі, дотримання персоналом правил особистої гігієни;