Способи тимчасової зупинки кровотечі

Кровотеча — вихід крові з кровоносних судин при їх пошко­дженні.

Залежно від характеру і виду пошкодження судин розрізня­ють артеріальну кровотечу, яка виникає при ушкодженнях ар­теріальних кровоносних судин і є найнебезпечнішим видом кро­вотеч — смерть може настати через кілька хвилин. Ознакою кро­вотечі з артерії є яскраво-червона кров, що витікає пульсівним струменем. При натискуванні на центральний кінець судини кро­вотеча зупиняється.

Венозна кровотеча. На відміну від артеріальної, венозна кров витікає рівномірно, повільно і має темно-бордовий колір. При на­тискуванні на центральний кінець венозної судини кровотеча не зупиняється. При пошкодженні великих венозних судин, особли­во в ділянці шиї, смерть може настати внаслідок повітряної ем­болії (всмоктування повітря в судини). Повітряна пробка (ембол) може перекрити праву половину серця і легеневі артерії. Смерть настає від рефлекторної зупинки серця і паралічу дихального центру.

Капілярна кровотеча. При цьому виді кровотечі кровить уся поверхня рани. За забарвленням кров займає середнє положення між артеріальною і венозною кров’ю. Така кровотеча особливо не­безпечна при гемофілії або сепсисі, коли спостерігають зниження активності згортальної системи крові. У звичайних умовах капі­лярна кровотеча зупиняється самостійно.

Паренхіматозна кровотеча виникає при пошкодженнях внут­рішніх органів (печінки, селезінки, легень, нирок та ін.) внаслі­док пошкодження всіх судин (артерії, вени, капіляри). Цей вид кровотечі надзвичайно небезпечний, оскільки пошкоджені суди­ни цих органів не можуть спадатись через наявність строми, а та­кож унаслідок утворення антикоагулянтних речовин при пошко­дженні органа.

За клінічними проявами кровотечі поділяють на зовнішні, коли кров виливається із рани в навколишнє середовище, і внут­рішні, коли кровотеча виникає в просвіт кишки (кишкова кро­вотеча) або в порожнину — гемоперитонеум (скупчення крові в черевній порожнині), гемоторакс (скупчення крові в плевраль­ній порожнині), гемоперикард (скупчення крові в навколосер­цевій сумці), гемартроз (скупчення крові в порожнині суглоба) та ін.

Залежно від швидкості і об’єму кровотечі, вона поділяється на гостру і хронічну. Гостра кровотеча найнебезпечніша. Швидка втрата ЗО % об’єму циркулюючої крові (ОЦК) призводить до го­строї анемії, гіпоксії головного мозку і може закінчитися смертю хворого. При хронічній кровотечі крововтрата відбувається повільно і поступово, у зв’язку з чим організм встигає адаптува­тися до незначного зменшення ОЦК.

Для надання першої медичної допомоги при пораненнях у кожного військовослужбовця є:

• індивідуальний перев’язний пакет (ІПП);

• аптечка індивідуальна (АІ), в якій містяться знеболювальна речовина в шлриці-тюбику і протибактеріальна речовина у виг­ляді таблеток.

Також використовується майно, що міститься в аптечках вій­ськових (АВ), які є в бойових машинах і танках: стерильний шприц, пов’язки медичні малі стерильні, кровоспинний джгут, косинка медична для пов’язок, безпечні шпильки, 3 — 5 % роз­чин йоду, розчин аміаку в ампулах.

Для надання першої медичної допомоги пораненим на полі бою можуть бути використані також підручні засоби (стрічка, по­ясний ремінь, пучки гілок, особиста зброя тощо).

Для припинення зовнішньої артеріальної кровотечі існує чо­тири основних методи:

• притискання пальцями великих артерій в місцях, де вони проходять близько до поверхні тіла;

• накладання стисної пов’язки;

• накладання кровоспинного еластичного джгута або закрутки;

• максимальне згинання кінцівки у вищерозміщеному суг­лобі (при відсутності переломів кісток).

Пальцеве притискання пошкодженої судини вище (централь- ніше) від місця поранення дозволяє тимчасово припинити крово­течу. Притискання артерії може бути виконано кінцями зведених разом пальців або кулаком. Зусилля, яке використовується для притискання артерії, повинно забезпечити припинення кровотечі (схема 9, мал. 11, 12).

 

Схема 9. Методи тимчасової зупинки кровотечі

Мал. 11. Місця притискання артерій:

1 — скроневої; 2 — нижньощелепної; 3 — загальної сонної; 4 — підключичної; 5 — пахвинної; 6 — плечової; 7 — променевої; 8 — стегнової; 9 — підколінної;

10 — тильної артерії ступні

Мал. 12. Способи притискання артерій:

а — притискання судини кулаком; б — притискання підключичної артерії; в — притискання чотирма пальцями; г — притискання сонної артерії

Правила, накладання джгута (див. мал. 13):

1) провести пальцеве притискання артерії вище рани;

2) підняти кінцівку на 20—ЗО см вище рівня серця, щоб спо­рожнилися вени від крові;

3) обгорнути кінцівку бинтом або тканиною вище рани, якщо на ній немає одягу;

4) джгут розтягти і покласти 2 тури один на другий на обгор­нуту тканину;

5) кровотеча повинна припинитися, кінцівка біліє, пульсації артерії нижче рани немає;

6) накладіть наступні тури спірально один за другим (джгут при цьому не розтягують!), кінець джгута закріплюють на гачок з ланцюжком або на ґудзик;

7) знеболити після зупинки кровотечі (50 % розчин анальгіну — 4 мл, або 1 % розчин промедолу 1—2 мл внутрішньом’язово, внутрішньовенно);

8) під останній тур джгута покласти записку із зазначенням дати, години, хвилин і прізвища особи, яка надала допомогу;

9) обов’язково зробити транспортну іммобілізацію кінцівки стандартними або іншими шинами;

10) доцільно, якщо є можливість, охолоджувати кінцівку льодом нижче джгута, що зменшує ризик розвитку “турнікетного шоку” після повільного зняття джгута.

 

Мал. 13. Накладання джгута:

а — на верхню частину лівої плечової артерії; б — на верхню частину стегнової артерії; в — на ліву сонну артерію за Мікуличем

Найчастіші помилки при накладанні джгута:

1) накладання без показань, тобто коли кровотечу можна спи­нити іншим способом;

2) джгут накладено на голе тіло;

3) джгут слабко накладений, унаслідок чого стискаються тіль­ки вени, виникає венозний застій, що сприяє посиленню крово­течі з рани;

4) надто сильно накладений джгут спричинює пошкодження нервових стволів і роздавлює м’які тканини, що призводить до розвитку паралічів і некрозів;

5) відсутня записка про час накладання джгута (години, хви­лини);

6) не проведена транспортна іммобілізація і не введено знебо­лювальних (промедол, морфін);

7) джгут закрито одягом або поверх нього накладена бинтова пов’язка, що категорично заборонено. Джгут має бути на видному місці.

Долікарська допомога при відкритому пневмотораксі вима­гає таких послідовних дій:

1) обробити шкіру навколо рани антисептиком;

2) накласти на рану стерильну серветку;

3) накласти поверх серветок матеріал, який не пропускає повітря (оболонку від індивідуального пакета, церату, целофан);

4) покласти зверху товстий шар вати;

5) закріпити багатошаровою лейкопластирною пов’язкою не менше, чим в 3 шари;

6) перед транспортуванням обов’язкове знеболювання (плев-

ро-пульмональний шок):50 % розчин анальгіну — 4 мл

внутрішньом’язово. Транспортування у положенні напівсидячи.

Розділ 4

ТРАНСПОРТНА ІММОБІЛІЗАЦІЯ

 

 

Надання першої медичної допомоги вимагає обережного став­лення до потерпілого як під час виконання маніпуляцій, так і при перекладанні і транспортуванні. Різні необережні рухи спричи­няють біль, зміщення відламків, що може бути причиною виник­нення та поглиблення шоку. Для запобігання цим ускладненням необхідно створити фіксування суглобів одразу після ушкоджен­ня за допомогою іммобілізації.

Транспортна іммобілізація — це створення нерухомості і спо­кою для органа, частини тіла або всього тіла на час транспортуван­ня пораненого або потерпілого з місця травмування до госпіталю.

Мета транспортної іммобілізації: зменшити больові відчуття; запобігти подальшому зміщенню кісткових уламків; створити умови для транспортування потерпілого.

Транспортну іммобілізацію необхідно здійснювати не тільки при вивихах або переломах, але й при підозрі на них, а також при великих пошкодженнях м’яких тканин, ранах і в усіх випадках, коли накладений кровоспинний джгут, при синдромі тривалого роздавлювання кінцівок.