Гострої крововтрати, масивної кровотечі.

Кровотеча виникає при пошкодженні стінки судини як наслідок травми або запального процесу, пролежню, а також при захворюванні крові із порушенням згортання.

Основні ознаки кровотечі. У хворого з кровотечею необхідно з'ясувати три питання:

1) що кровить;

2) скільки втрачено крові;

3) чи продовжується кровотеча.

Клінічно гостра крововтрата характеризується різкою блідістю шкіряних покровів, слизових оболонок; риси обличчя хворого загострюються, очі западають, дихання часте, знижується артеріальний і венозний тиск, компенсаторно відмічається прискорення пульсу, який слабкого наповнення і напруження, з'являється запаморочення, загальна слабкість, спрага, потемніння в очах, нудота.

Смерть при гострій крововтраті настає, як наслідок порушення функціональної здатності крові у перенесення кисню, вуглекислого газу, поживних речовин, продуктів обміну та інших, а також виникаючих порушень кровообігу (гостра серцева недостатність, геморагічний шок). Наслідки кровотечі залежать від ряду факторів. Вирішальне значення у прогнозуванні наслідків кровотечі має об'єм і швидкість крововтрати. Прийнято розрізняти три ступені гострої крововтрати:

легкий ступінь - до 20% вихідного ОЦК (до 1 л крові);

середньої тяжкості - до 30% ОЦК (до 1,5 л крові)

тяжка крововтрата - більше 30% ОЦК (більше 1,5 л крові).

Швидка крововтрата близько третини ОЦК (1,5 л) небезпечна для життя, з якою організм самостійно справитись не може. Швидкість і об'єм крововтрати залежать від характеру і виду пошкодженої судини. Найбільш швидка крововтрата настає при пошкодженні великих артерій. Особливо небезпечне бокове пошкодження їх стінок, ніж повний поперечний розрив, оскільки при останньому виді ушкодження судина скорочується, а внутрішня оболонка її завертається всередину судини, що зменшує або повністю зупиняє кровотечу. На об'єм крововтрати впливають також порушення згортальної системи крові (гемофілія, синдром дисемінованого внутрішньо-судинного згортання крові, хвороба Вельгофа).

Реакція організму на крововтрату залежить від його загального стану, перенесених хвороб, віку і статі. Слід зазначити, що жінки та постійні донори краще переносять крововтрату. Це пов'язано з тим, що під час менструації у жінок і періодичної здачі крові у донорів виробляються компенсаторні механізми до крововтрати. Тяжко переносять, навіть незначну, крововтрату діти і люди похилого віку. У людей похилого віку, внаслідок вікових змін у серці та судинах (атеросклероз), адаптація серцево-судинної системи до гострої крововтрати є значно гіршою, ніж у молодих. Однак слід пам'ятати, що інколи незначні за об’ємом кровотечі, особливо в речовину головного мозку, можуть бути вкрай небезпечними внаслідок ураження життєво важливих центрів, а крововиливи в субдуральний, епідуральний, субарахноїдальний простір черепа можуть призвести до стиснення мозку, порушення його функцій і смерті.

Важливе значення для встановлення об'єму крововтрати має визначення вмісту еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту, які найкраще відображають ступінь кровотечі в її перші години. Орієнтовно об'єм гострої крововтрати можна вирахувати за допомогою індексу Альговера, який обчислюється як відношення частоти пульсу до рівня систолічного артеріального тиску (АТ) і в нормі дорівнює 0,5 (табл. 1).

Таблиця 1

Співвідношення індексу Альговера і об'єму крововтрати

Індекс Альговера	Об'єм крововтрати, % ОЦК
0,8і менше 0,9-1,2 1,3-1,4 1,5 і більше	40 і більше

Слід пам'ятати, що в клінічній практиці головне значення у визначенні величини гострої крововтрати мають клінічні ознаки у хворого, а також лабораторні дані.

Якщо кров виливається назовні через ушкоджену шкіру чи слизову оболонку, то така кровотеча зветься зовнішньою. Зовнішня кровотеча буває: артеріальна, венозна, капілярна. При зовнішній кровотечі необхідно зупинити кров.

Розрізняють тимчасову та остаточну зупинку кровотечі. Є декілька методів зупинки кровотечі:

· накладання стискувальної пов’язки – при невеликих кровотечах із м’яких тканин, розташованих на кісткових виступах. Кінцівку піднімають догори у фізіологічному положенні та накладають кругову пов’язку – усі тури бинта накладають на одне й те саме місце з помірним тиском,

· пальцьове притиснення артерії в конкретних анатомічних точках, де артерії розташовані поверхнево і близько до кістки, у цих місцях судину притискають (пульс на артерії зникає – це свідчить про правильність виконання притиснення). Цей метод застосовується для нетривалого тимчасового припинення кровотечі,

· виконання тугої тампонади рани стерильними серветками, бинтом,

· максимальне згинання кінцівки, при цьому стискуються магістральні судини. Цей метод використовують при кровотечі з судин верхньої та нижньої кінцівок, застосовуючи максимальне згинання у тазостегновому, колінному, ліктьовому суглобах,

· тимчасова зупинка кровотечі за допомоги джгута.

Перелом хребта (ускладненого і неускладненого).

При переломах хребта звертають увагу на положення хворого, наявність деформації, патологічної установки. Треба насамперед оцінити свідомість, вияснити скарги постраждалого. Під час огляду звернути увагу на окрас шкіряних покривів (посиніння, збліднення), наявність набряків, температуру шкіряних покривів (похолодання кінцівок), перевірити чутливість.

При травмі хребта, яка часто супроводжується пошкодженням спинного мозку, завжди спостерігають явища травматичного шоку і порушення функції тазових органів, тому надійна іммобілізація і бережне транспортування повинні бути головними в наданні першої допомоги.

Переломи хребта розрізнюють:

- неускладнені та ускладненні,

- стабільні та нестабільні.

При наданні першої допомоги постраждалому слід пам’ятати, що рухи, особливо згинання, можуть ускладнити пошкодження, призвести до зміщення хребців та ушкодження спинного мозку і його корінців. Постраждалого заборонено садити, ставити, перевертати з боку на бік, піднімати кінцівки. Невірне та необережне укладання на носилки може призвести до зміщення у місці перелому. Постраждалі з ушкодженням хребта повинні транспортуватися на жорсткій поверхні або на спеціальних носилках. У відсутність щита постраждалого укладають на спеціальну жорстку конструкцію.

При ушкодженні нижньогрудного та поперекового відділів під поперек укладають валик для збереження фізіологічного положення. Можливе транспортування і на животі з підкладанням валика під голову та груди.

Вакуумні носилки дають можливість достатньо фіксувати хребет у любому випадку. Шийний відділ фіксують спеціальним комірцем. При відсутності стандартного комірця, використовують драбинчасті пов’язки, які дадуть змогу стабільно зафіксувати цей відділ хребта.

Травма хребта супроводжується виникненням шоку, тому перед транспортуванням слід насамперед провести протишокову терапію.

 

1.3. Переломів кісток тазу.

При травмі кісток тазу, завжди спостерігають явища травматичного шоку і порушення функції тазових органів, тому надійна іммобілізація і бережне транспортування повинні бути головними в наданні першої допомоги. У хворих з ушкодженнями тазу слід звернути увагу на колір сечі.

Такі постраждалі повинні транспортуватися на жорсткій поверхні або на спеціальних носилках. У відсутність щита, постраждалого укладають на спеціальну жорстку конструкцію. При ушкодженні поперекового відділу під поперек укладають валик для збереження фізіологічного положення. При ушкодженні тазу – положення на спині з валиком, який укладають під коліна. Вакуумні носилки дають можливість достатньо фіксувати хребет у любому випадку.

Перед транспортуванням, при переломах тазу слід, провести місцеве знеболювання, виконавши внутрішньо тазову блокаду за Школьніковим- Селівановим.