Для підсумкового модульного контролю з модулю 2

ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ

Для підсумкового модульного контролю з модулю 2

„Основні обов’язки та професійні дії медичної сестри хірургічного відділення”

1. Оцінка стану важкості хворого та надання невідкладної допомоги у разі:

Гострої крововтрати, масивної кровотечі.

Кровотеча виникає при пошкодженні стінки судини як наслідок травми або запального процесу, пролежню, а також при захворюванні крові із порушенням згортання.

Основні ознаки кровотечі. У хворого з кровотечею необхідно з'ясувати три питання:

1) що кровить;

2) скільки втрачено крові;

3) чи продовжується кровотеча.

Клінічно гостра крововтрата характеризується різкою блідістю шкіряних покровів, слизових оболонок; риси обличчя хворого загострюються, очі западають, дихання часте, знижується артеріальний і венозний тиск, компенсаторно відмічається прискорення пульсу, який слабкого наповнення і напруження, з'являється запаморочення, загальна слабкість, спрага, потемніння в очах, нудота.

Смерть при гострій крововтраті настає, як наслідок порушення функціональної здатності крові у перенесення кисню, вуглекислого газу, поживних речовин, продуктів обміну та інших, а також виникаючих порушень кровообігу (гостра серцева недостатність, геморагічний шок). Наслідки кровотечі залежать від ряду факторів. Вирішальне значення у прогнозуванні наслідків кровотечі має об'єм і швидкість крововтрати. Прийнято розрізняти три ступені гострої крововтрати:

легкий ступінь - до 20% вихідного ОЦК (до 1 л крові);

середньої тяжкості - до 30% ОЦК (до 1,5 л крові)

тяжка крововтрата - більше 30% ОЦК (більше 1,5 л крові).

Швидка крововтрата близько третини ОЦК (1,5 л) небезпечна для життя, з якою організм самостійно справитись не може. Швидкість і об'єм крововтрати залежать від характеру і виду пошкодженої судини. Найбільш швидка крововтрата настає при пошкодженні великих артерій. Особливо небезпечне бокове пошкодження їх стінок, ніж повний поперечний розрив, оскільки при останньому виді ушкодження судина скорочується, а внутрішня оболонка її завертається всередину судини, що зменшує або повністю зупиняє кровотечу. На об'єм крововтрати впливають також порушення згортальної системи крові (гемофілія, синдром дисемінованого внутрішньо-судинного згортання крові, хвороба Вельгофа).

Реакція організму на крововтрату залежить від його загального стану, перенесених хвороб, віку і статі. Слід зазначити, що жінки та постійні донори краще переносять крововтрату. Це пов'язано з тим, що під час менструації у жінок і періодичної здачі крові у донорів виробляються компенсаторні механізми до крововтрати. Тяжко переносять, навіть незначну, крововтрату діти і люди похилого віку. У людей похилого віку, внаслідок вікових змін у серці та судинах (атеросклероз), адаптація серцево-судинної системи до гострої крововтрати є значно гіршою, ніж у молодих. Однак слід пам'ятати, що інколи незначні за об’ємом кровотечі, особливо в речовину головного мозку, можуть бути вкрай небезпечними внаслідок ураження життєво важливих центрів, а крововиливи в субдуральний, епідуральний, субарахноїдальний простір черепа можуть призвести до стиснення мозку, порушення його функцій і смерті.

Важливе значення для встановлення об'єму крововтрати має визначення вмісту еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту, які найкраще відображають ступінь кровотечі в її перші години. Орієнтовно об'єм гострої крововтрати можна вирахувати за допомогою індексу Альговера, який обчислюється як відношення частоти пульсу до рівня систолічного артеріального тиску (АТ) і в нормі дорівнює 0,5 (табл. 1).

Таблиця 1

Співвідношення індексу Альговера і об'єму крововтрати

Індекс Альговера	Об'єм крововтрати, % ОЦК
0,8і менше 0,9-1,2 1,3-1,4 1,5 і більше	40 і більше

Слід пам'ятати, що в клінічній практиці головне значення у визначенні величини гострої крововтрати мають клінічні ознаки у хворого, а також лабораторні дані.

Якщо кров виливається назовні через ушкоджену шкіру чи слизову оболонку, то така кровотеча зветься зовнішньою. Зовнішня кровотеча буває: артеріальна, венозна, капілярна. При зовнішній кровотечі необхідно зупинити кров.

Розрізняють тимчасову та остаточну зупинку кровотечі. Є декілька методів зупинки кровотечі:

· накладання стискувальної пов’язки – при невеликих кровотечах із м’яких тканин, розташованих на кісткових виступах. Кінцівку піднімають догори у фізіологічному положенні та накладають кругову пов’язку – усі тури бинта накладають на одне й те саме місце з помірним тиском,

· пальцьове притиснення артерії в конкретних анатомічних точках, де артерії розташовані поверхнево і близько до кістки, у цих місцях судину притискають (пульс на артерії зникає – це свідчить про правильність виконання притиснення). Цей метод застосовується для нетривалого тимчасового припинення кровотечі,

· виконання тугої тампонади рани стерильними серветками, бинтом,

· максимальне згинання кінцівки, при цьому стискуються магістральні судини. Цей метод використовують при кровотечі з судин верхньої та нижньої кінцівок, застосовуючи максимальне згинання у тазостегновому, колінному, ліктьовому суглобах,

· тимчасова зупинка кровотечі за допомоги джгута.

Переломи трубчастих кісток.

Основною метою при допомозі потерпілим з механічною травмою є надання першої допомоги на місті пригоди та попередження виникнення травматичного шоку і інших життєво небезпечних ускладнень. Під час надання першої допомоги постраждалого треба оглядати у положенні стоячи або сидячи, лежачи в залежності від характеру одержаного ушкодження та загального стану. Одяг з постраждалих, які знаходяться у важкому стані та непритомних, зрізають ножицями, щоб попередити додаткове ушкодження. Обов’язково слід оглядати симетричні ділянки тулуба і кінцівок.

Треба визначити: колір шкіри над місцем ушкодження, вісь кінцівки, деформації, об’єм активних і пасивних рухів, виміряти довжину ушкодженої і здорової кінцівок, визначити чутливість на різних ділянках.

Достовірні ознаки перелома: деформація кінцівки, зміна вісі та довжини довгої трубчастої кістки, наявність патологічної рухливості в ділянці ушкодження, крепітація кісткових уламків і їх пальпація під шкірою.

При переломах трубчастих кісток перша допомога полягає у фіксації перелому транспортною шиною, яку накладають згідно вимог та проведенні новокаїнової блокади місця перелому.

Міжреберна новокаїнова блокада.

При переломах ребер виконується міжреберна новокаїнова блокада. Хворого вкладають у зручне положення. В місці перелому тонкою голкою проколюють м’які тканини до ребра. Відчувши його, направляють голку під нижній край ребра на глибину 0,3 – 0,5 см і вводять 10-15 мл 1% розчину новокаїну.

При пораненні плеври та легень повітря може проникнути у підшкірну клітковину. Одним з важких ускладнень є відкритий пневмоторакс. Перша допомога при відкритому пневмотораксі полягає у накладанні на рану асептичної герметизуючої оклюзійної пов’язки (табельної або з підручних матеріалів, які не пропускають повітря). Транспортування таких постраждалих слід проводити сидячі.

При відкритому пневмотораксі накладання герметизуючої оклюзійної пов’язки необхідне для переведення відкритого пневмотораксу у закритий.

Вивихи плеча та стегна.

Вивихом (Іихасіо ) називається зміщення суглобових поверхонь однієї або декількох кісток з порушенням їх нормального анатомічного взаєморозміщення і цілісності капсульно-зв'язкового апарату суглоба. Умовно вважають вивихнутою кістку, яка розташована дистальніше від суглоба.

Травматичний вивих виникає під впливом механічного ушкодження і супроводжується розривом суглобової капсули та зв’язок.

Діагностика. Алгоритм діагностики включає виявлення наступних симптомів:

- травма в анамнезі;

- локальний біль;

- деформація суглоба;

- примушене характерне для кожного виду вивиху положення кінцівки;

- зміна направлення в вісі кінцівки по відношенню до проксимальних точок;

- зміна відносної довжини кінцівки (вкорочення, рідше, збільшення довжини);

- відсутність активних рухів різке обмеження пасивних рухів у суглобі;

- симптом „пружинячий опір”.

Диференціальну діагностику проводять з пошкодженням зв’язок, переломами та внутрішньо суглобовими переломами. До госпітальна допомога включає знеболювання анальгетиками та іммобілізація травмованої кінцівки у тому положенні, в якому вона знаходиться. Спроби вправлення вивиху до встановлення діагнозу недопустимі і можуть привести до погіршення та ускладнення пошкодження.

В тому випадку, коли суглобові поверхні зовсім не дотикаються, вивихи називаються повними, коли ж зберігається частковий контакт між ними, то говорять про неповні вивихи, або підвивихи. Найчастіше вивихи виникають у плечовому і кульшовому суглобах (мал. 4, мал.5).

Мал. 4.Вивих плечового суглоба. Мал.5. Вивих кульшового суглоба

Розрізняють такі види вивихів:

1) травматичні — внаслідок травми;

2) патологічні — при захворюваннях, пов'язаних із руйнуванням зв'язкового апарату і суглобових кінців кісток, наприклад, при пухлинах, запальних процесах;

3) вроджені;

4) звичні - при великому розтягуванні зв'язкового апарату, що часто виникає після неправильного лікування травматичних вивихів;

5) застарілі — своєчасно не вправлені.

При наданні першої допомоги потерпілому перш за все необхідно провести іммобілізацію ушкодженої кінцівки. З метою зменшення болю до ділянки вивиху прикладають міхур з льодом або холодною водою, вводять анальгетики, після чого хворого терміново доставляють в лікувальний заклад.

 

Термічні опіки.

Перша та долікарняна допомога. Запорука успіху при наданні першої допомоги й транспортуванню опечених – це правильна організація та повноцінне лікувально-евакуаційне забезпечення. Перша допомога повинна бути надана на місці нещасного випадку. Спочатку треба ліквідувати дію термічного фактора тому, що пошкоджуючи дія продовжується і після ліквідації безпосереднього його впливу. Треба швидко зняти з потерпілого палаючу та тліючу одежу. Рекомендується відразу після гасіння полум’я чи усунення дії іншого термічного фактора швидко охолоджувати опечені ділянки тіла прохолодною проточною водою (близько 15°С) протягом 10-15 хвилин, або, при відсутності води, охолоджувати кріопакетами, міхурами із льодом поверх пов'язок на ранах. Але треба пам'ятати, що у дітей та літніх людей досить швидко може розвинутися гіпотермія, тому не слід довго проводити охолоджування. Потім закрити опечені ділянки стерильним перев’язувальним матеріалом, а при його відсутності – чистою бавовняною тканиною. Не можна змащувати опіки жирною маззю, спиртовим розчином йоду, бриліантового зеленого, присипати присипками. Хворого треба зігріти – напоїти чаєм, а при спразі дають мінеральну воду, розчин ре гідрону в достатній кількості. Вводять обезболюючі засоби, а літнім постраждалим – також серцеві препарати. При наданні долікарняної медичної допомоги вводять знеболюючі препарати, що не пригнічують дихання (стадол, трамадол, анальгін в сполученні з антигістамінними засобами); проводять оксигенотерапію (обов’язково при отруєнні чадним газом та опіку дихальних шляхів). Інфузійну терапію починають введенням збалансованих сольових розчинів, по можливості, якомога раніше на місці отримання опіків або під час транспортування до лікарні. Поширені опіки (від 10% загальної поверхні тіла у дорослих та 5-8% - у дітей) обов’язково треба госпіталізувати до комбустіологічного стаціонару або хірургічного.

Обмороження

Обстеження хворих. Клінічні прояви обморожень залежить від того, проводиться огляд до чи після зігрівання обмороженої ділянки. В перебігу обморожень розрізняють до реактивний і реактивний періоди. В дореактивному періоді тканини в ділянці обморожень холодні, шкіра бліда, чутливість відсутня.

В реактивному періоді не вдається відразу встановити глибину ураження. Спочатку обморожена ділянка має бліде, білувате, потім синьо-багряне забарвлення. Відмічається мраморність шкіри, печіння, сверблячка, а на 2-3 добу можуть з’явитися пухирі з прозорим або кров’янистим умістом, що характерно для обморожень ІІ-ІІІ ступеня. Коли пухирі розсікають, то звертають увагу на їхнє дно: при ІІ ступеню обмороження воно рожеве, з вираженою болючістю, а при ІІІ ступеню обмороження – темне, не має чутливості.

Перша та долікарняна допомога. Надають звичайно в до реактивному періоді обмороження. При цьому не можна розтирати уражену ділянку тіла снігом, вовняною рукавичкою, змащувати жиром чи розчином йоду, застосовувати грілку. Не треба форсувати зігрівання обморожених тканин: при цьому температура їх відновлюється раніше, ніж кровопостачання, підвищується потреба тканин в кисні і гіпоксія тканин. Починати треба з загального зігрівання потерпілих, дати випити гарячий чай. Накласти суху пов’язку на ділянки обморожень. При обмороженні кінцівок показана іммобілізація. При наданні долікарняної допомоги для відновлення мікроциркуляції вводять внутрівенно 0,25% розчин новокаїну, папаверин, дібазол, еуфілін, нікотинову кислоту, для профілактики тромбозів – гепарин. Під час зігрівання потерпілих при поширених обмороженнях розвивається шок, що потребує екстреної протишокової терапії. По показанням проводять реанімаційні заходи. Хворих з обмороженнями госпіталізують в стаціонари хірургічного профілю. При загальному переохолодженні – госпіталізація до терапевтичного відділення.

 

Ураження електрострумом.

Обстеження хворих. Електротравма визиває глибокі функціональні зміни в ЦНС, серцево-судинній та дихальній системах, а також місцеві ураження. Тяжкість та результат лікування уражень електрострумом залежать від його фізичних параметрів, обставин травми, загального стану організму хворого. Електрострум на організм потерпілого діє специфічно. При впливі на людину електроструму виникає судомне скорочення м’язів, голосової щілини, втрата свідомості,, порушення дихання та серцевої діяльності. Може наступити так називаєма «мнима смерть» - позамежне гальмування ЦНС і таке глибоке порушення дихання і серцево-судинної системи, що потерпілий нагадує померлого і тільки на ЕКГ виявляються біоритми серцевого м’язу. В такому стані постраждалий може перебувати декілька годин, тому надавати необхідну медичну допомогу треба до появи достовірних ознак біологічної смерті.

Перша та долікарняна допомога. Починають з визволення потерпілого від дії електроструму. Сам він не може звільнитися через судомне скорочення м’язів та втрату свідомості. Електричний ланцюг треба розмикати сухою палкою, сокирою, щипцями з ізольованими ручками. Пересікати електропроводи треба окремо на різному рівні. Доторкатися до потерпілого можна тільки відізолювавши себе від дії електроструму. Після визволення хворого укласти, дати чай, краплі настоянки валеріани й відразу лежачі транспортувати до хірургічного чи комбустіологічного стаціонару. Не треба давати кофе чи алкоголь. Якщо хворий без свідомості, але пульс і дихання збережені, дають вдихати пари розчину аміаку, кисень, вводять серцеві засоби й відразу лежачі транспортувати до хірургічного чи комбустіологічного стаціонару.

При відсутності дихання чи серцевої діяльності негайно починають штучну вентиляцію легень (ШВЛ), закритий масаж серця. Якщо при проведенні ШВЛ відсутні рухи грудної клітини, треба подумати про ларингоспазм. В такому випадку треба інкубувати потерпілого та продовжити реанімаційні заходи, які продовжують на всьому путі до стаціонару. Навіть при зовнішньому благополуччі стану ураженого струмом транспортують тільки на носилках з постійним контролем серцевої та дихальної діяльності, так як можливе погіршення стану кожної хвилини. Госпіталізація потерпілих тільки в відділення стаціонару незалежно від їхнього первісного стану, де проводять контроль стану та інтенсивну терапію. Електроопіки відрізняються від термічних значною глибиною (ІІІ – IV ступінь) та безболючістю протягом перших декількох діб.

Ураження блискавкою подібно до електроуражень, але за рахунок колосальної енергії блискавки часто виникають значні механічні пошкодження, з відривом окремих частин тіла. Медична допомога надається така, як при ураженнях електрострумом.

Травматичний шок.

Обстеження хворих. Під шоком мається на увазі розвиток важких розладів кровообігу, дихання, центральної нервової системи, обмінних процесів у відповідь на надзвичайний подразник: травму, опік, крововтрату. Найчастіше зустрічається травматичний шок. Він розвивається при травмах грудей, живота, голови, хребта, стегна, комбінованих ушкодженнях. Розвиток шоку поділяють на дві фази: еректильну й торпідну. Еректильна фаза короткочасна, характеризується занепокоєнням хворого, збудженням, нестійким пульсом, незначним підвищенням артеріального тиску, чим довша еректильна фаза й різкіше збудження у потерпілого, тим важче протікає торпідна фаза шоку. Вона характеризується загальмованістю хворого, порушенням свідомості, кровообігу, дихання, обмінних процесів. І ступінь торпідної фази розвивається при ушкодженнях середньої тяжкості. Для неї характерні блідість шкіри, м'язове тремтіння, тахіпноє до 20-25 за хвилину, тахікардія до 100 поштовхів за хвилину, зниження систолічного АТ до 100-90 мм рт. ст. Хворий загальмований, із важкістю й запізненням відповідає на питання.

ІІ ступінь шоку буває при важких і поєднаних, комбінованих ушкодженнях. Стан хворого тяжкий, різка блідість, млявість, реакції вповільнені, мова тиха, погляд спрямований вдалину, виражений ціаноз губ, нігтів; пульс до 120-130 пошт. за хвилину, слабкого наповнення, сист. АТ 90-70 мм рт.ст, температура тіла знижена, шкіра холодна, холодний липкий піт. ІІІ ступінь шоку спостерігається при найважчих множинних ушкодженнях і характеризується різко вираженими порушеннями кровообігу: пульс нитковидний, сист. АТ 70-50 мм рт.ст, діастолічний частіше не визначається, різко виражений ціаноз, на питання потерпілий не відповідає. IV ступінь шоку характеризується термінальним станом хворого, коли відсутні дихання, кровообіг, різке пригнічення ЦНС. У важкому шоці при ненаданні естренної допомоги наступає смерть. У стаціонарі для діагностики шоку використовують вимір ЦВТ, він знижується раніше, ніж АТ; також вимір погодинного діурезу.

Клініка геморагічного та опікового шоку близька до описаної.

Перша та долікарняна допомога. Необхідно надавати допомогу постраждалим не очікуючи розвитку картини важкого шоку. На місці події виконують тимчасову зупинку кровотечі, фіксацію переломів кісток шинами, знеболювання. За показниками, відразу після зупинки кровотечі, проводять реанімаційні заходи. Для знеболювання вводять 50% розчин анальгіну, трамадол, кетанов, стадол, промедол, дроперидол. При травмах живота бажано знеболювати закисом азоту; ін'єкційні методи знеболювання не застосовують, вони змазують клінічну картину травми. При переломах проводять новокаїнові блокади, при цьому одяг із травмованого не знімають, а розрізають у місцях проведення маніпуляцій. З першою нагодою починають проводити інфузійну терапію в периферичні 1-2 вени: сольові розчини (0,9% розчин NaCl, розчин Рінгера), реологічні (рефортан, желатиноль, реополиглюкин), 5% розчин натрія гідрокарбонату, розчин глюкози, вітаміни, кокарбоксилазу, преднізолон. Для боротьби зі спазмом периферичних судин уводять спазмолітичні засоби. На голову кладуть міхур з льодом для зменшення потреби мозку в кисні. Для профілактики інфекційних ускладнень уводять антибіотики широкого спектра дії. Проводять екстрену госпіталізацію в стаціонар травматологічного або хірургічного профілю. Транспортування проводять обережно на носилках.

 

Черепно-мозкова травма.

Обстеження хворих. При огляді хворого із травмою голови, насамперед звертають увагу на стан свідомості, ритм, глибину й характер дихання, частоту й наповнення пульсу. Уважно оглядають вуха й ніс потерпілого, щоб установити, чи немає виділення крові або ліквору. Відзначають наявність ран, саден, набряку обличчя, повік, синців. При ушкодженні м’яких тканин черепа можливі відслоєння шкіри з підшкірною основою й утворення ран з нерівними краями. При попаданні довгого волосся у механізми, що рухаються, можуть виникати скальповані рани з відторгненням великих ділянок шкіри. При рубаних ранах нерідко ушкодження кісток і вмісту черепа. При закритому переломі склепіння черепа іноді прощупується вдавления кісток. Діагноз уточнюють у стаціонарі за допомогою рентгенографії.

Перелом основи черепа дає більш чітку симптоматику: кровотеча й лікворея з носа, вух, набряк повік, ригідність потиличних м'язів (її перевіряють, обережно нахиляючи голову хворого: при наявності ригідності це зробити не вдається). Синці навколо очей (симптом окулярів) розвивається на 2-3 добу. Якщо вони з'являються відразу після травми, це свідчить про ушкодження м'яких тканин області очних ямок. Звичайно при травмі черепа на перший план виступають загальмозкові симптоми, характерні для струсу головного мозку: втрата свідомості, амнезія після його відновлення, головний біль, запаморочення, нудота, блювота, шум у вухах, двоїння в очах, світлобоязнь.

При забитті мозку, вдавлених переломах склепіння черепу, внутрічерепних гематомах з'являються вогнищеві симптоми: розлади зору, слуху, парези й паралічі. При внутрішньо черепних гематомах вони розвиваються не відразу після травми, а через кілька годин або навіть діб; протягом цього «світлого проміжку» стан хворого може бути задовільним. Тому хворого треба доставити в стаціонар навіть у випадку уявного благополуччя.

При здавленні мозку виникаютьскарги хворого на посилення головного болю, появу блювання; наростає брадикардія, анізокорія (асиметрія зіниць), асиметрія АТ при вимірі на обох руках. Найнебезпечніші симптоми – судороги, порушення ковтання.

При важкій травмі голови потерпілий перебуває в коматозному стані, зіниці звужені, пульс напружений і уповільнений, часто – розлади дихання, зниження або відсутність кашльового рефлексу, западання язика, скупчення в порожнині рота і зіва крові, слизу, блювотних мас.

При ушкодженні стовбура мозку можлива гіпертермія.

У дітей при травмі голови не завжди вдається встановити факт втрати свідомості. Діагноз ставлять на підставі скарг на головний біль, сонливість дитини, блювоту. У дітей рідко трапляються внутрішньо черепні гематоми, але часто спостерігається набряк мозку й судорожний синдром.

Перша та долікарняна допомога. Після обстеження хворого із травмою голови необхідно негайно госпіталізувати в стаціонар. Перед транспортуванням вводять анальгетики, в/венно – 40% розчин глюкози, 25% розчин магнію сульфату для боротьби з набряком мозку. Небажане застосування наркотичних анальгетиків, тому що вони пригнічують дихання. При судорогах уводять аміназин, ГОМК, дроперидол; протипоказана дача кисню.

На рани накладають асептичні пов'язки. При кровотечі або ліквореї з носа або вух, не можна робити тампонаду, тому що це може привести до підвищення внутрішньо черепного тиску й здавленню мозку, а також до проникнення інфекції в порожнину черепа. На голову варто покласти міхур з льодом або поліетиленовий мішечок з льодом або холодною водою. Для фіксації голови використовують шину Єланського, гумове коло або круговий валик з підручних засобів. При сильній кровотечі з ран голови й обличчя можливо застосування притиснення сонної артерії з ураженої сторони голови або накладення джгута по способу Мікулича. Накладається металева шина зі здорової сторони голови й шиї для захисту судинно-нервового пучка від здавлення. Потім, підклавши на сонну артерію ватно-марлевий валик, накладають гумовий джгут навколо шиї і шини. Якщо відсутня шина, то замість неї використовують руку хворого. Потім підписують і закріплюють записку, де вказують час накладення джгута.

При порушенні дихання, залежно від причини, вводять воздуховід, аспіруют із порожнини рота та зіва слиз, блювотні маси, видаляють згустки крові, сторонні предмети, проводять інтубацію трахеї, ШВЛ.

Транспортують хворих на носилках, дітей молодшого віку під час перевезення іноді тримають на руках. Потерпілих у коматозному стані з порушенням подиху, блювотою, кровотечами з рота й носа транспортують у положенні на боці або животі. Хворим, що перебувають в несвідомому стані перед транспортуванням треба випустити сечу катетером.

Гігієнічна дезинфекція.

Гігієнічна антисептикамає на увазі використання антисептичних препаратів, які мають антимікробну активність і призначені для використання на шкірі або інших поверхневих тканинах.

3.3. Хірургічна дезінфекція (антисептика) рук

Існує безліч способів хірургічної антисептики рук. Більшість з них являють собою громіздкі ритуали, недоліками яких є травматичність, тривалість обробки, короткочасність залишкової протимікробної дії, застосування для аплікації антисептиків, тампонів, серветок, губок та ін. З метою скорочення часу обробки останнім часом було запропоновано багато нових способів, у яких використовуються більш активні антисептики, такі як первомур, 0,5% розчин над оцтової кислоти та інші. Для хірургічної антисептики рук можуть використовуватися ті ж препарати, що і для гігієнічної антисептики. Різниця полягає тільки у часі обробки, що продовжується 2-3 хвилини та включення в обробку зап’ястку та передпліччя.

Лапароцентез

Предмети та обладнання:

· скальпель

· шприц № 10

· розчин для місцевого знеболення

· антисептик для обробки операційного поля

· гумові рукавички

· голкотримач

· голка для шкіри

· шовк № 4 (1 ампула)

· хірургічний пінцет

· троакар

· резиновий катетер

· 3 – 4 марлевих шарика

· ножиці

 

Ампутація кінцівки

Предмети та обладнання:

· корцанг 1шт.

· пінцети 2шт.

· скальпелі 2шт.

· ножиці 2шт.

· цапки 4шт.

· ампутаційний ніж

· ретрактор

· респатори

· ложечка Фолькмана

· лезо безпечної бритви

· шприц 10 мл з 2% розчином новокаїну і тонкою голкою

· пили

· голкотримач, голки, шовний матеріал

· антисептики для обробки операційного поля та ран

· марлеві серветки, турунди, шарики, бинти

· стерильна операційна білизна

· затискачі 3 – 4 шт

· дренажі (гумові смужки, хлорвінілові чи сіліконові трубки)

· гачки зубчаті 2 шт.

· кусачки Лістона

· щипці Фарабефа або Олье

· електрокоагулятор

· лейкопластир, клей

· гіпсові пов¢язки

 

7. Перев¢язка судин на протязі

Предмети та обладнання:

· пінцет

· скальпель

· ножиці

· шприци, голки 2шт.

· голкотримач, голки, шовний матеріал

· антисептики для обробки операційного поля та ран

· марлеві серветки, турунди, шарики, бинти

· засоби знеболення

· стерильна операційна білизна

· затискачі

· гачки зубчаті 2 шт

· лейкопластир, клей

 

Техніка знімання швів.

· знімають пов¢язку

· роблять туалет шкіри навколо рани

· лінію швів і шкіру навкруги змащують йодом

· захоплюють один кінець нитки пінцетом і підтягують його доти, поки над шкірою не з¢явиться та частина шва, яка була в тканинах

· кінчиком ножиць або скальпелем розрізають цю білу частину нитки

· нитку видаляють за допомогою пінцету

· рубець повторно змащують розчином йоду

· накладають суху серветку, закріпивши її клеоловою наклейкою, марлевим бинтом або лейкопластирем.

 

· Техніка промивання дренажів черевної порожнини.

· знімають пов¢язку

· роблять туалет шкіри навколо дренажної трубки

· шкіру навкруги змащують йодом

· за допомогою затискача або пінцета підтримують дренажну трубку

· набирають у шприц розчин антисептика

· вводять розчин у дистальний отвір дренажної трубки

· опускають дистальну частину дренажу у ниркоподібний тазик

· виливають розчин

· повторюють маніпуляцію до виділення чистого розчину

· шкіру протирають сухою серветкою, обробляють антисептиком

· накладають асептичну пов¢язку

Надання допомоги дитині

Пов'язки на кінцівки

Пов'язки на верхню кінцівку. Для бинтування пальців кисті застосовують в основному спіральні пов'язки, які починаються коловими ходами навколо зап'ястя, потім ведуть бинт по тильній поверхні кисті до кінця пальця, обкутуючи його спіральними ходами. Повторюючи попередні ходи, можна накласти таку пов'язку на всі пальці руки (мал. 23 а, б). На кисть можна накладати пов'язку у вигляді рукавички на всі 4 пальці і зап'ястя (мал. 23, в).

 

Мал. 23. Накладання бинтової пов'язки на: а, б) пальці; в) пальці і кисть.

 

Пов’язки на ступню.

Для пов’язки використовують бинти середньої ширини або вузькі. Пов’язка починається двома циркулярними обертами в нижній третині гомілки (у ділянці гомілково - ступневого суглобу). Потім бинт розгортають навскіс по передній поверхні гомілково-ступеневого суглобу, обходять ступню у середньому її відділі утворюючи петлю, і по передній поверхні гомілки знову переходять на нижню третину гомілки.

В такій послідовності оберти повторюють декілька разів (три-чотири). Усі перехрещування бинта роблять на передній поверхні гомілково-ступеневого суглобу. Закінчують бинтування у надколодочковій ділянці.

Хрестоподібну або поворотну пов'язку (мал. 24) застосовують при розтягненнях зв'язок гомілково-ступневого суглоба.

Починають її з циркулярного фіксуючого туру в нижній третині гомілки, після чого бинт ведуть косо на тил ступні на протилежний бік, огинаючи ступню, і знову скісно вверх повертають бинт на гомілку. Обійшовши гомілку позаду, повторюють подібні ходи бинта декілька разів. Пов'язку закінчують циркулярним туром на гомілці.

На п'яту накладають восьмиподібну фіксуючу пов'язку (мал. 24, б) На стопу без пальців накладають колосоподібну і поворотну пов'язки (мал. 24 в, г). На великий палець краще накладати пов'язку, фіксуючи її до гомілки (мал. 24, д)

 

 

 

Мал. 24 Бинтові пов'язки на стопу: а) гомілково-ступневий суглоб; б) на п'ятку; в) на стопу без пальців; г) на всю стопу; д) на великий палець.

 

ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ

для підсумкового модульного контролю з модулю 2

„Основні обов’язки та професійні дії медичної сестри хірургічного відділення”

1. Оцінка стану важкості хворого та надання невідкладної допомоги у разі: